Педагогічна думка з античності до епохи відродження
ПЛАН
1. Загальна характеристика перших шкіл.
2. Афінська та спартанська системи виховання: переваги та недоліки.
Системи виховання
| Афіни | Спарта |
| Переваги У центрі афінської системи виховання стояла особистість з вираженою індивідуальністю, здатністю до творчості. Ідеалом афінського виховання була не анархічна вільна особистість, а людини, здатна продуктивно й сумлінно виконувати свої громадські обов’язки, а також така, яка може поєднувати в собі індивідуальне і колективне, особисте та громадське. | Переваги Особлива увага приділялась фізичному вихованню. Навчання музиці та співам носили бойовий характер. Моральне та політичне виховання здійснювалось під час спеціальних бесід державних діячів з молоддю, у котрих вони розповідали про стійкість та мужність предків у боротьбі з ворогами вітчизни, про героїв. Дітей привчали до чіткості та стислості відповідей (“лаконічна мова”). |
| Недоліки Афіняни прагнули до поєднання розумового, морального, фізичного та естетичного виховання. Це відносилося тільки до рабовласників. Фізична праця вважалася обов’язком рабів. Спочатку діти (з 7 до 13-14 років) навчалися в школах граматиста і кефариста. Ці школи були приватними та платними, тому велика частина населення не могла отримати в них освіту. | Недоліки Спартанців виховували в жорстоких умовах, прагнучи виростити з хлопців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчаток — воїтельниць-амазонок, які майже не поступалися чоловікам. Відбір за фізичними даними відбувався відразу після народження дитини, коли слабких та хворих дітей скидали зі скелі. У семирічному віці хлопців, відриваючи від сімей, віддавали до шкіл — (агели), де покарання було запроваджено за кожне зайве слово. Кожен рік навчання закінчувався публічним випробуванням. Здійснювався агон — нещадне публічне пороття, під час якого батьки не лише не співчували юнакам, а, навпаки, вмовляли триматися до кінця, щоб не зганьбити честі сім'ї. Існувала чітка загальна обов'язкова державна система виховання. |
Особливості лицарського виховання в епоху Середньовіччя. Його переваги перед спартанським.
Лицарі створили для своїх дітей систему світського виховання, в якій "семи вільним мистецтвам" шкільної освіти протиставлялись « сім лицарських доброчинностей. До цієї системи виховання належали: верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа, фехтування, полювання, гра в шахи, вміння складати вірші, співати й грати на музичних інструментах.
Феодали готувалися до військової служби з дитячих років. Спочатку сини феодалів навчалися умінню їздити верхи та володіти зброєю, а потім вони відряджались до замку свого сеньйора.
Виховання та освіта жінок в епоху середньовічного феодалізму мали жорсткий кастовий характер. Дівчата знатного походження виховувались в сім’ї під наглядом матерів чи спеціальних виховательок. Подекуди їх навчали читанню та письму ченці з найближчого монастиря.Все навчання в монастирях було підпорядковане підготовці жінки до виконання її основної функції: бути гідною дружиною, матір'ю, господинею. В монастирі дівчат навчали латинській мові, знайомили з Біблією, привчали до шляхетного поводження в світі. До змісту навчання входило навіть оволодіння мистецтвом користування віялом. Далі їх знайомили з основними правилами ведення домашнього господарства.
4. Зміна світогляду в епоху Відродження. Нові тенденції у сфері освіти.
Характерними особливостями цієї епохи були поява в середині феодального суспільства паростків капіталістичного способу виробництва, розвиток мануфактури і торгівлі, зростання міст і зародження нового класу, буржуазії. Замість середньовічного аскетизму в світогляді цієї епохи центральне місце займає відроджений античний ідеал діяльної, гармонічно розвиненої людини. Розвиваються такі науки, як математика, астрономія, механіка, географія, природознавство; виникає книгодрукування.
В європейських країнах з’являються педагогічні трактати, 
де філософи та педагоги дискутують про різні виховні й дидактичні проблеми, висувають нові постулати, шукають нових і кращих способів виховання й навчання, пропагують нові педагогічні ідеї. Гуманізм епохи Відродження відбився як у поглядах на виховання, так і на організації практичної роботи школи. Гуманістична педагогіка характеризувалась повагою до дітей, протестом проти фізичних покарань, прагненням до вдосконалення здібностей дітей. У школах значну увагу приділяли естетичному вихованню, вивченню латинської і грецької мов, а також математики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва.
5. Педагоги-гуманісти та педагоги-схоласти.
Гуманістична педагогіка характеризувалась повагою до дітей, протестом проти фізичних покарань, прагненням до вдосконалення здібностей дітей. У школах значну увагу приділяли естетичному вихованню, вивченню латинської і грецької мов, а також математики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва.
Важливе значення для розвитку педагогічної думки раннього Середньовіччя мала схоластика - система мислення, яка полягала в застосуванні законів формальної логіки для обґрунтування догматів релігії. Як і філософія, вона створювала алгоритми дедуктивних міркувань; виявом її у навчанні було переважно вивчення формально-логічних доведень певних релігійних положень. Схоластичне навчання розвивало витонченість розуму, але придушувало самостійність мислення людини. Схоластика сприяла розвиткові абстрактного мислення, але це була лише гімнастика для розуму, вона не розвивала інтересу до реального світу, до природничих наук.
