VІІІ. Безперервність освіти, навчання протягом життя

17. Державна політика стосовно безперервної освіти проводиться з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти протягом життя, соціально-економічних, технологічних та соціокультурних змін.
Безперервність освіти реалізується шляхом:

• забезпечення наступності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку громадян для можливого переходу на наступні ступені;
• формування потреби та здатності особистості до самоосвіти;
• оптимізації системи перепідготовки працівників і підвищення їх кваліфікації, модернізації системи післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів;
• створення інтегрованих навчальних планів і програм;
• формування та розвитку навчальних науково-виробничих комплексів ступеневої підготовки фахівців;
• запровадження та розвитку дистанційної освіти;
• організації навчання відповідно до потреб особистості і ринку праці на базі професійно-технічних та вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти, а також використання інших форм навчання;
• забезпечення зв'язку між загальною середньою, професійно-технічною, вищою та післядипломною освітою.

18. Держава прогнозує обсяги та визначає напрями професійної підготовки у навчальних закладах різних типів і форм власності, створює умови для професійного навчання незайнятого населення з урахуванням змін на ринку праці.

ІХ. Інформаційні технології в освіті

19. Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують дальше удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві. Це досягається шляхом:

• забезпечення поступової інформатизації системи освіти, спрямованої на задоволення освітніх інформаційних і комунікаційних потреб учасників навчально-виховного процесу;
• запровадження дистанційного навчання із застосуванням у навчальному процесі та бібліотечній справі інформаційно-комунікаційних технологій поряд з традиційними засобами;
• розроблення індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів складності залежно від конкретних потреб, а також випуску електронних підручників;
• створення індустрії сучасних засобів навчання, що відповідають світовому науково-технічному рівню і є важливою передумовою реалізації ефективних стратегій досягнення цілей освіти.

20. Держава підтримує процес інформатизації освіти, застосування інформаційно-комунікаційних технологій у системі освіти; сприяє забезпеченню навчальних закладів комп'ютерами, сучасними засобами навчання, створенню глобальних інформаційно-освітніх мереж; забезпечує розвиток усеохоплюючої системи моніторингу якості освіти всіх рівнів.

Х. Управління освітою

21. Сучасна система управління сферою освіти розвивається як державно-громадська. Вона має враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентоспроможності освітніх послуг. Першочерговими завданнями є налагодження високо-професійного наукового, аналітичного, інформаційного супроводу управлінських рішень, подолання розрізненості адміністративних даних.

22. Нова модель системи управління сферою освіти має бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюються навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою.

23. Модернізація управління освітою передбачає:

• оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацію управління;
• перерозподіл функцій та повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами;
• перехід до програмно-цільового управління;
• поєднання державного і громадського контролю;
• запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;
• прозорість розроблення, експертизи, апробації та затвердження нормативно-правових документів;
• створення систем моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях;
• організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій;
• впровадження новітніх інформативно-управлінських і комп'ютерних технологій;
• демократизацію процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестації;
• удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів;
• підвищення компетентності управлінців усіх рівнів;
• більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.

ХІ. Економіка освіти

24. Сучасна економіка освіти повинна створити сталі передумови для розвитку всіх напрямів галузі з метою формування високого освітнього рівня Українського народу.
Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

• визначення фінансування освіти як пріоритетного напряму видатків бюджетів усіх рівнів;
• формування багатоканальної системи фінансового забезпечення освіти;
• фінансування державою здобуття дошкільної, повної загальної середньої та професійно-технічної освіти в державних і комунальних навчальних закладах у обсязі, визначеному державними стандартами;
• стимулювання інвестицій юридичних і фізичних осіб у розвиток освіти;
• створення сучасної системи нормування та оплати праці у галузі освіти;
• визначення пріоритетних напрямів фінансування освіти і концентрація фінансових ресурсів для їх реалізації;
• забезпечення ефективного використання коштів на функціонування та розвиток освіти.

25. Обсяги фінансування освіти і науки мають задовольняти потреби особистості й суспільства в якісній освіті. Держава поступово збільшуватиме видатки на освіту та доводитиме їх до середніх показників європейських держав.
Ефективність використання фінансових ресурсів, спрямованих в освіту, забезпечуватиметься на основі встановлення та неухильного дотримання таких базових принципів її фінансування:

• поступовий перехід до формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту на основі встановлених нормативів;
• чітке розмежування бюджетного та позабюджетного фінансування діяльності навчальних закладів;
• забезпечення підзвітності та прозорості використання коштів;
• забезпечення формування державного замовлення на підготовку фахівців у професійно-технічних та вищих навчальних закладах різних форм власності на конкурсній основі з урахуванням якості освітніх послуг;
• здійснення економічної діяльності навчальними закладами на засадах неприбутковості.

26. Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

• кошти державного та місцевих бюджетів;
• кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожертвування;
• кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг;
• гранти;
• кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти;
• кошти від здійснення навчальними закладами економічної діяльності, регламентованої державою.

27. Основними заходами, спрямованими на удосконалення економічної моделі освіти, мають стати:

• поліпшення технології формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту, удосконалення системи кількісних та якісних показників для нормування зазначених видатків;
• розроблення диференційованих стандартів інфраструктурного забезпечення навчальних закладів різних типів;
• розроблення та запровадження диференційованих нормативів витрат на здійснення діяльності навчальними закладами;
• запровадження змішаного фінансування інноваційних проектів у галузі освіти, зокрема розроблення та запровадження механізму пільгового оподаткування доходів фізичних осіб, які спрямовують власні кошти на оплату навчання;
• удосконалення правового підгрунтя для приватного фінансування діяльності навчальних закладів;
• проведення органами управління освітою (державними та місцевими) моніторингу інвестування навчальних закладів;
• запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів навчальних закладів;
• застосування енерго- і теплозберігаючих технологій, ощадливе використання та розподіл ресурсів, що спрямовуються на освіту;
• модернізація мережі навчальних закладів.

ХІІ. Освіта і наука

28. Поєднання освіти і науки є умовою модернізації системи освіти, головним чинником її дальшого розвитку, що забезпечується:

• постійним збільшенням обсягів фінансування науки відповідно до потреб її випереджального розвитку;
• фундаменталізацією освіти, інтенсифікацією наукових досліджень у вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах Академії педагогічних наук України;
• розвитком освіти на основі новітніх наукових і технологічних досягнень;
• інноваційною освітньою діяльністю у навчальних закладах усіх типів, рівнів акредитації та форм власності;
• правовим захистом освітніх інновацій та результатів науково-педагогічної діяльності як інтелектуальної власності;
• запровадженням наукової експертизи державних стандартів освіти, підручників, інноваційних систем навчання та виховання;
• залученням до наукової діяльності обдарованої учнівської та студентської молоді, педагогічних працівників;
• поглибленням співпраці та кооперації навчальних закладів і наукових установ, широким залученням до навчально-виховного процесу та дослідницької роботи в навчальних закладах учених Національної академії наук України та галузевих академій;
• створенням науково-інформаційного простору, насамперед для дітей та молоді, використанням для цього нових комунікаційно-інформаційних засобів;
• запровадженням цільових програм, що сприяють інтеграції освіти і науки;
• випереджальним розвитком педагогічної та психологічної науки, віднесенням їх до пріоритетних напрямів розвитку науки в Україні.