Поняття та ознаки держави
2. Причини виникнення й основні теорії походження держави
3. Типологія та форми держави
4. Функції та механізм держави
5. Місце та роль держави в політичній системі.
6. Поняття та ознаки соціальної та правової держави.
Поняття та ознаки держави
Сутність держави полягає у тому, що вона є організатором і гарантом певних суспільних відносин, конкретний зміст яких залежить від певного етапу розвитку суспільства.
Головним призначенням класово визначених держав (рабовласницьких, феодальних) було забезпечення інтересів і потреб пануючих класів за рахунок інтересів і потреб гноблених класів.
Сучасна демократична держава покликана гармонійно поєднувати задоволення потреб та інтересів як суспільства в цілому, так і кожного його члена шляхом здійснення державної влади, яку вона одержує від народу і здійснює від його імені. Соціальний інтерес набуває спеціальної форми вираження у вигляді законів, що приймаються правотворчим органом держави. Правотворчість властива лише державі. Правотворчий орган встановлює, змінює чи скасовує загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки у вигляді нормативних правових актів.
Таким чином, незалежно від того, є держава класовою чи ні, основне її призначення полягає в організації і забезпеченні здійснення у суспільній практиці певних відносин.
Із виникненням держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про державу. Необхідність виникнення держави здебільшого пов'язується з виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його розшарування на певні соціальні верстви (класи), зміною форми й характеру між ними та суспільством, якісними змінами в суспільному виробництві, свідомості людей тощо. Майже кожна з наведених причин є засадою певного підходу до визначення шляхів виникнення держави - класового, теологічного, патріархального, договірного, психологічного, насильницького.
2. Причини виникнення й основні теорії походження держави
1) три поділи праці (виокремлення скотарських племен, відокремлення ремесла від рільництва, виникнення й розвиток торгівлі);
2) поява надлишкового продукту, патріархальної сім'ї, приватної власності та майнової нерівності;
3) утворення класів як великих груп людей з різними інтересами та виникнення міжкласових конфліктів;
4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності й конфлікти та виникнення держави як політичної організації публічної влади.
Право, як і держава, виникло завдяки необхідності управляти соціальними процесами. Юридичне право виникає лише з виникненням держави, тому закономірності виникнення держави стосуються й виникнення права.
Теологічна теорія - автор Фома Аквінський. Вчення побудовано на ієрархії форм: від Бога - чистого розуму - до духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, вказує на те, що будь-яке посягання на державу приречене на поразку, оскільки владу вкладено в руки правителя Богом і вона покликана захищати благо всіх. Теорія обґрунтовує панування духовної влади над світською владою, церкви над державою. Кожній людині належить змиритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, що санкціонована церквою.
Для сучасної світської трактовки походження держави раціональним зерном можна вважати ідею про затвердження порядку як загального блага в державі. Правда, такий порядок, згідно з цією теорією, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність особистості.
Патріархальна теорія - її сутність полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї та є наслідком історичного розвитку і розростання останньої, а тому абсолютна влада монарха - це продовження батьківської влади.
Платон і Аристотель пояснюють виникнення і суть держави природою людини, яка відчуває потребу у спілкуванні, а тому прагне жити в суспільстві. Держава є природним результатом змін у сфері людських співтовариств, вона виникає у процесі історичного розвитку сім'ї. Тому держава є засобом вирішення спільних прав, забезпечує політичне життя самого народу і людини. її мета - досягнення блага людей. Громадянин цілком належить державі, саме держава визначає все його життя і діяльність.
Основними представниками є Арістотель, Р. Фільмер, М. Михайловський, М. Покровський. Р. Фільмер у праці "Патріархія чи природна влада короля" стверджував, що абсолютна влада монарха бере початок безпосередньо від Адама: держава виростає з сім'ї, а влада монарха через Адама дана Богом і непідвладна жодним людським законам.
У наш час ця теорія не може бути сприйнята, проте деякі її елементи, передусім роль сім'ї у становленні державності, повинні враховуватися.
Теорія насильства - держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. У результаті розшарування общини одна з них стає переможцем, і, відповідно, пануючим класом. Примусовий апарат, який створюється переможцем для управління переможеними, перетворюється на державу. Держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. Насилля і покарання володарюючими підвладних стає основою виникнення економічного панування. Представники теорії: Л. Гумплович, К. Каутський. Е. Дюринг.
Ряд ідей теорії насильства заслуговує на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом певного часу (наприклад Золота Орда). Елементи насильства супроводжують утворення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство - боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем - відіграло певну роль в утворенні СІЛА.
Теорія суспільного договору - пояснює виникнення держави внаслідок об'єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні будуть управляти, а інші виконувати їх управлінські рішення. Представники теорії: Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо (праця "Про суспільний договір"), О. Радищев, Кант.
В основі теорії лежить теза про те, що державі передує природний стан людей. Це уявлялося авторам теорії неоднозначно. Гоббс вважав, що, в природному стані відбувається "війна всіх проти всіх". Руссо, навпаки, змальовував яскраву картину свободи й рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і намагання людей вижити. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім отримати їх з його рук (один варіант трактовки походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (другий варіант). У будь-якому випадку передбачається забезпечення прав і свобод особистості в межах держави.
Об'єктивні причини виникнення держави не можна пояснити лише договором. їх значно більше. Разом з тим договір відіграє значну роль у створенні ряду держав, у практиці їх державного будівництва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами, що перебувають у складі держави, і визначені його цілі: утвердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному благополуччю.
Психологічна теорія - держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Людській психіці, начебто, притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення, залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л.Петражицький.
Соціально-економічна (класова) теорія - держава розглядається як знаряддя класової боротьби, як машина для гноблення одного класу іншим, для підтримання панування одного класу над іншим. Суть держави полягає в диктатурі класу, що панує економічно й політично. Диктатура класу визначає основні цілі, завдання і функції держави.
Згідно з марксизмом виникнення держави пов'язується з розшаруванням суспільства на класи. Суспільна організація стає державою, коли її зміст і функції зводяться до захисту інтересів групи, що володіє основними засобами виробництва. Держава як частина надбудови визначається ознаками виробничих відносин, насамперед відносинами власності на основні засоби виробництва.
Великий акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави привів прибічників цієї теорії до ряду міфічних висновків. Держава оголошувалася тимчасовим явищем, що виникає разом з виникненням класів. Вважалося, що держава відмирає разом з відмиранням класів і встановлюється суспільство комуністичного самоуправління.
Космічна теорія - виникнення держави пов'язане із завезенням на Землю політичної організації суспільства з Космосу іншими цивілізаціями.
Сучасні уявлення про загальні закономірності виникнення держави і права ґрунтуються на тому, що держава виникає внаслідок розвитку і занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві.
3. Типологія та форми держави
В межах різних науково-методологічних підходів політологи і правознавці здійснюють типологію держав. Досить відомим є
формаційний підхід /Маркс, Енгельс, Ленін/, в якому головним критерієм виступають соціально-економічні ознаки /спосіб виробництва, тип виробничих відносин між класами/ - базис, який детермінує політичну надбудову /державу, право/. Згідно цього виокремлюють – рабовласницьку, феодальну, буржуазну, соціалістичну державу. Останнім часом дослідники додають до них ще – азіатський засіб виробництва.
У межах
цивілізаційного підходу /О.Шпенглер, А.Тойнбі/ головними критеріями типологізації держав виступають – культурні, релігійні, національні, психологічні та геополітичні ознаки. І в залежності від них держави ототожнюються з осередками цивілізацій: єгипетської, китайської, західної, православної тощо.
Західна політологічна традиція в розумінні природи держави завжди виходила з того, що вона не може бути ані доброю, ані справедливою. Отже, держава весь час прагне до тиранії. Для обмеження її всевладдя було введено принцип конституціоналізму; підкорення влади і громадян Конституції /основному закону/. Запровадження цього принципу і утворило новий тип – правову державу. Це така форма організації ті діяльності державної влади, за якої сама держава, всі соціальні спільноти, окремий індивід поважають закон, право і знаходяться в однаковому положенні щодо нього. Право є засобом взаємозв’язку індивіда, суспільства і держави.
Головними відмінними ознаками правової держави є –
1/верховенство права і закону в усіх галузях життя;
2/гарантованість всього спектру прав особистості й можливість її вільного розвитку;
3/взаємна відповідальність держави в своїх діях перед законом і одне до одного;
4/реальний розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, а також центральну і місцеву;
5/наявність розвинутого й самодіяльного громадянського суспільства.
Після Другої світової війни правова держава у промислово розвинутих країнах суттєво доповнюється ще соціальною орієнтацію. Так утворився новий сучасний тип – соціальна держава, що є такою формою організації державної влади, якій притаманна постійне піклування про добробут громадян, утворення гідних умов існування, рівних можливостей реалізації їх талантів, здібностей, оцінки щодо ”слабких” членів суспільства, підтримки сприятливого середовища буття людей.
Отже, соціальна держава формує новий тип соціальних зв’язків між людьми, що грунтується на принципах соціальної справедливості, соціального миру і громадської злагоди. Розбудова в Україні соціальної правової держави є конституційно закріпленою метою і новим кроком у процесі сучасного державотворення.
Тип і форма держави співвідносяться як зміст і форма, де визначальну роль відіграє зміст, оскільки ми вже розглянули декілька історичних типів держави (за їх суттєвими ознаками), звернемося до поняття форми (устрою) держави.
Теорія держави визначає форму як засіб організації політичної влади, що охоплює форму правління, державно-територіальний устрій та політичний режим. Форма державного правління – характеризує порядок утворення й організації вищих органів державної влади, їх взаємовідносини одне з одним і з населенням.
В залежності від того, ким і як здійснюється державна влада, яким чином побудовані та діють органи влади, політична наука вирізнює монархії та республіки.
Монархія (від грецького слова “єдиновладдя”) – це форма правління за якої, влада цілком або частково зосереджена в руках одноосібного володаря, голови держави – монарха (короля, царя, шаха, імператора, еміра, т.і.). Головні ознаки монархії влада передається за спадком; здійснюється безстроково; не залежить від населення (підданих).
Монархії бувають абсолютними й обмеженими (конституційними). Абсолютна монархія є такою формою правління, коли вся повнота державної влади належить монарху і здійснюється ним персонально. Конституційна монархія передбачає, що владу короля обмежено якимось представницьким органом, що діє на основі конституції. До наших часів монарх лишається єдиним носієм суверенітету держави в деяких державах (абсолютні монархії Брунею, Саудовської Аравії); конституційні монархії зберігаються й ефективно діють у Великій Британії, Японії, Іспанії, Швеції, Норвегії, Монако і т.ін. Виокремлюють також дуалістичні монархії, в яких державна влада носить подвійний характер. Юридично і фактично вона поділена між урядом, який формується монархом, і парламентом. Отже уряд не залежить від соціально-партійного представництва у парламенті та непідзвітне йому, а парламент висловлює інтереси буржуазії та тих верств населення, що мали право голосу (Кайзеровська Німеччина 1871-1918 рр.). В тих чи інших специфічних формах монархія зберігається майже у 1/3 країн світу.
Республіка (від лат “суспільне діло”) – це форма правління, за якої голова держави є виборним та змінюваним, а його влада вважається похідною від волі виборців та представницького органу. Головні ознаки республіки: влада обирається; є строковою; несе політичну відповідальність перед виборцями; джерелом влади в республіці є народ.
Згідно того, як формуються державні органи та якими єє принципи взаємин між ними, вирізняють президентські, парламентські та змішані (президентсько-парламентські) республіки.
Президентській республіці (США, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Болівія, Сірія, Росія, т. і.) притаманні жорсткий поділ законодавчої та виконавчої влади. Президент є головою держави і водночас очолює виконавчу гілку влади (чи керує урядом, чи цілком контролює його), він не несе відповідальності перед парламентом, оскільки обирається на загальних виборах всім населенням. Уряд призначається президентом і є відповідальними перед ним. Парламент в такій країні не може винести вотум недовіри уряду, але й президент не володіє правом розпуску парламенту. Він володіє також відкладальним вето щодо законопроектів парламенту, яке останній може подолати абсолютною більшістю (2/3) у повторному голосуванні.
У парламентських республіках (ФРН, Італія, Індія, Туреччина, Ізраїль та ін.) взаємовідносини між законодавчою і виконавчою гілками влади грунтуються на принципах співробітництва. Президент тут також є головою держави, але більше виконує офіційні високопредставницькі функції; виконавча ж влада зосереджена в руках уряду на чолі з прем”єр - міністром. Уряд формується партією (чи коаліцією партій), що отримали більшість депутатських місць у парламенті, та є відповідним перед парламентом.
Президентсько-парламентська (напівпрезидентська) республіка (Франція, Фінляндія, Польща, Україна, Болгарія, Австрія, Ірландія, Португалія) характеризується подвійною відповідальністю уряду – перед президентом і парламентом. Ця форма правління поєднує сильну президентську владу з ефективними можливостями контролю за урядом збоку парламенту. З одного боку, президент має широке коло повноважень: є головою держави, головним командуючим, має право відкладального вето щодо рішень парламенту, призначає премєр-міністра, взмозі розпустити парламент і призначити нові вибори, може ввести надзвичайний стан тощо. В той же час, парламент має можливість контролювати діяльність уряду і прем’єра через слухання важливих питань, звіти, затвердження бюджету країни, винесення вотуму недовіри (резолюції догани)
Засоби об’єднання населення певної території, зв’язок громадян через політичні й територіальні утворення з державою, співвідношення між державою в цілому та її складовими територіальними одиницями і відбиває поняття “форма державного устрою”.
Найбільш розповсюдженим видомтеориторіально-політичної організації суспільстває унітарна держава.
В унітарній державі утворюються загальні для всієї країни представницькі, виконавчі та судові органи влади; функціонує єдині системи законодавства, правова і грошова система, єдина громадянство. Всі адміністративно-територіальні одиниці (області, округи департаменти, провінції) мають однаковий юридичний статус без якої-небудь політичної самостійності; але є автономними в господарчій і соціально-культурній галузі. Унітарні держави це – Польща, Угорщина, Болгарія, Італія, Швеція, Данія, Франція, Іспанія та ін. Рівень централізації влади в унітарній державі може бути високим і дещо послабленим, зокрема, в Україні унітаристський устрій включає таку територіальну одиницю, як Автономна Республіка Крим, що має свій парламент і законодавство.
Федеративна держава є добровільним об’єднанням декількох самостійних державних утворень в єдину союзну державу. В наші часи федераціями є 20 країн світу: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Венесуела, Німеччина (ФРН), Індія, Канада, Мексика і т.ін. Територію федерації утворюють території її суб’єктів (штатів, кантонів, республік); внутрішні кордони федерації можливо змінити тільки за згодою її суб’єктів. У федерації існує два рівня влади: федеральний і республіканський, повновагий органів влади обох рівнів розгалужені федеральною конституцією. Федерації притаманно – подвійна правова система, подвійне громадянство, двопалатний парламент; зовнішньополітичні функції здійснюють союзні органі держави. Федерації будуються за територіальною (США), національною (Індія) або змішаними ознаками (Росія), які визначають характер і зміст державного устрою.
Конфедерація у являє собою досить своєрідну форму організації політичної спільності. Фактично це – союз декількох незалежних держав, які поєднуються для проведення єдиної політики в спільних цілях (наприклад, для спільної оборони, рішення економічних, енергетичних, транспортних проблем і т.ін.). Для здійснення узгодженої політики держави конфедерації утворюють окремі органи управління; але їх рішення не мають прямої дії та повинні затверджуватись центральними органами влади країн –членів. У конфедерації відсутній єдиний вищій законодавчій орган, єдине громадянство; учасниці у повному обсязі здійснюють міжнародну діяльність, і можуть за власною волею залишити конфедерацію і розірвати конфедеративний договір.
Крім названих форм державного устрою в історії мали місце й деякі специфічні форми – імперії, протекторати, ін. Імперії, зокрема, являли собою державні утворення, які мали: обширну територію, де окремі провінції могли не мати спільних кордонів з метрополією (центром); сильно централізовану владу; асиметричні відносини панування – підкорення між центром і периферією; різнорідний етнічний та культурний склад населення; слабо (чи формально) легітимну політичну владу; імперські еліти завжди прагнули глобальної експансії. В різні історичні епохи існували імперії Великих Моголів, Олександра Македонського, Римська, Британська, Російська та ін.
Протекторат - є формальною опікою слабої держави більш сильною, що, як правило, веде до втрати суверенітету першого, а може супроводжуватись і окупацією. Так, Велика Британія окупувала Єгипет у 1882 р., а в 1914 р. встановила над ним протекторат.
4. Функції та механізм держави
Функції держави – це основні напрями її діяльності, що виражають сутність і соціальне призначення держави і мають на меті регулювання існуючих суспільних відносин
Залежно від спрямування розрізняються внутрішні та зовнішні функції держави.
Внутрішні функції держави спрямовуються на вирішення внутрішніх питань країни і визначають ступінь активності впливу держави на суспільство. Серед внутрішніх функцій виділяються:
· економічна – охоплює такі напрями діяльності, як реформування економіки, демонополізація виробництва, приватизація, підтримка соціально значущих виробництв;
· соціальна – охорона здоров’я, державна підтримка сім’ї та молоді, соціальний захист інвалідів, пенсіонерів та ін.;
· екологічна – державне управління і координація діяльності в галузі охорони довкілля, регулювання природокористування, гарантування екологічної безпеки;
· фіскальна – оподаткування, стягнення податків та інших загальнообов’язкових зборів і платежів;
· функція охорони прав і свобод людини і громадянина, охорони усіх форм власності та правопорядку;
· функція розвитку культури, освіти і науки – державна підтримка освіти і науки, стимулювання наукових розробок, охорона пам’яток історії і культури тощо.
Зовнішні функції держави спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами.
До зовнішніх функцій належать:
· функція підтримання миру та світового правопорядку – досягається шляхом встановлення заборон на окремі види озброєнь, попередження та припинення збройних конфліктів, контролю за роззброєнням;
· військова функція – полягає у забезпеченні оборони країни від можливих зовнішніх ворогів;
· функція забезпечення зовнішніх зносин – полягає у встановленні та підтриманні дипломатичних, консульських та інших відносин між державами;
· економічна функція – інтеграція держави у міжнародну економічну систему, забезпечення взаємовигідної торгівлі та обігу капіталу між державами;
· екологічна функція – координація діяльності декількох держав або світового співтовариства в цілому, спрямованої на забезпечення охорони, відтворення та використання планетарного природного середовища та космічного простору.
Функції держави реалізуються у таких правових формах:
1) правотворча – діяльність держави з утворення правових норм. Проявами цієї форми є видання компетентними органами державної влади законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також укладення міжнародних договорів;
2 ) правозастосовча – діяльність органів державної влади з виконання прийнятих законів та підзаконних актів;
3 ) правоохоронна – діяльність органів держави з охорони правопорядку, прав та законних інтересів громадян, організацій, суспільства та держави в цілому.
Безпосередньо функції держави реалізуються за допомогою державного механізму (апарату).
Державний механізм – це цілісна ієрархічна система державних органів та їх посадових осіб, що практично здійснюють державну владу та забезпечують виконання завдань і функцій держави
Елементами державного механізму є:
· державні підприємства – господарські організації державної форми власності, що займаються виробничою і комерційною діяльністю та забезпечують господарсько-економічну основу державної влади;
· державні установи – організації, що не мають владних повноважень, але виконують загальносоціальні функції держави (державні заклади освіти, науки, охорони здоров’я);
· держані органи – організації, що наділяються владними повноваженнями та безпосередньо здійснюють державну владу.
Державний орган – це ланка механізму держави, що бере участь у реалізації завдань та функцій держави і наділяється для цього державно-владними повноваженнями
Обсяг державно-владних повноважень, що надаються державному органу для виконання покладених на нього завдань і функцій, складає компетенцію державного органу.
Класифікація держаних органів може бути різноманітною залежно від підстав поділу на види.
За способом виникнення розрізняються:
· первинні – виникають у порядку спадкування (монарх) або безпосереднього обрання народом (Президент України, Верховна Рада України);
· похідні (вторинні) – формуються первинними органами. Так, Прем’єр-міністр України призначається Президентом України за згодою Верховної Ради України, голови місцевих державних адміністрацій призначаються Президентом України і т.д.
За обсягом владних повноважень виділяються:
· вищі – Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України;
· центральні – міністерства, комітети, департаменти, інші відомства загальнодержавного значення (наприклад, СБУ, Державний комітет із земельних ресурсів);
· місцеві – місцеві державні адміністрації, місцеві органи департаментів та інших відомств;
За принципом поділу влади розрізняються:
· органи законодавчої влади. Як правило, в унітарних державах існує єдиний орган законодавчої влади – парламент (в Україні – Верховна Рада України). У федераціях можуть утворюватися декілька органів законодавчої влади – парламент федерації та парламенти (легіслатури) суб’єктів федерації;
· органи виконавчої влади. В основному, саме ці органи поділяються на вищі, центральні та місцеві;
· органи судової влади (органи правосуддя).
За порядком прийняття рішень виділяються:
· колегіальні, рішення яких приймаються колегіально, як правило, шляхом голосування. Колегіальними органами, зокрема, є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства;
· одноособові, рішення яких приймаються одноособово вищою посадовою особою відповідного органу. До одноособових органів державної влади, зокрема, належать Президент України, органи прокуратури, місцеві державні адміністрації.
5. Місце та роль держави в політичній системі.
Характер взаємодії держави і політичної системи - це важливий показник стану суспільства в цілому, а також виконання завдань та впровадження перспективних планів розвитку, які стосуються сучасного суспільства. Протилежність політичних поглядів призводить до конфліктного стану соціальних суб'єктів, дисбалансу в задоволенні життєво важливих потреб, що знаходять свій прояв у таких негативних формах як громадянська війна, революція, обмеження правового статусу людини, узурпація влади певною політичною силою тощо. Для запобігання та попередження таких ситуацій потрібен певний механізм узгодження взаємодії соціальних суб'єктів, що упорядкував би певним чином їх діяльність, використовуючи певні правові засоби впливу. Таким механізмом, здатним поєднати зусилля різних соціальних груп є держава з усіма характерними для неї ознаками.
Отже, незважаючи на визнання провідної ролі держави в організації суспільного життя, вона є одним із основних суб'єктів політичної системи, носієм політичної влади, про що і буде йти мова у цьому підрозділі.
З методичної точки зору, висвітлення місця держави в системі політичних відносин необхідно починати з характеристики її основних властивостей, що дозволяють виділити ЇЇ серед інших соціальних суб'єктів особливим статусом, а саме:
- суверенітет держави як політико-правова властивість державної влади характеризує її з позицій єдності, верховенства стосовно інших видів соціальної влади, в тому числі і влади окремих політичних чи інших формувань;
- повноваження держави обмежується певною територією, тобто державна влада має територіальний характер. Це означає, що територія впливу політичної та державної влади співпадають. Необхідно зазначити, що лише держава серед всіх суб'єктів політичної системи наділена державно-владними (управлінськими) повноваженнями;
- держава-це суверенна, політико-територіальна організація влади, що використовує право та примус як засоби влади. Правові санкції - є одним із дієвих, але не головним засобом реалізації владних розпоряджень держави. їх загальний характер має виключне значення для регламентації діяльності в різних сферах суспільного життя;
