Історичні умови виникнення формальної логіки, її розвиток

Міністерство освіти і науки України

Донецький державний університет управління

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

Я.І. Пасько, В.В.Білецький, М.Є.Савенкова, В.В.Бурега

 

Логіка. Навчально-методичний посібник. В.В.Бурега

Донецьк

Рік

ББК 87.4(4 Укр)

Б 43

Пасько Я.І., Білецький В.В., Савенкова М.Є., Бурега В.В. Логіка: навчально-методичний посібник / Заг.ред. Бурега В.В. – Донецьк: ДонДДУ, 2004. -

Книга є навчально-методичним посібником, орієнтованим на програму викладання дисципліни “Логіка” у вузах, зокрема у Донецькому державному університеті управління. Вона також може бути використана у гімназіях, ліцеях і коледжах, в яких ця наукова дисципліна викладається факультативно. Специфіка компонування посібника пояснюється прагненням дотримуватися міждисциплінарного принципу вітчизняної освіти, а також спеціалізацією профілю ДонДУУ.

This educational manual is lectures Course of logic, which orient on teaching program of this scientific discipline in higher institutes, in particular in Donetsk state management university. The book also can be used as an educational manual in high schools, lyceums and colleges, in which given scientific discipline teaches. Specific of lectures course character is accounted by aspiring to employ interdisciplinary approach in teaching of students, and also by profile of Donetsk state management university.

Учебно-методическое пособие ориентировано на программу преподавания дисцитплины “Логика” в вузах, в частности в Донецком государственном университете управления. Книга также может быть использована в качестве учебного пособия в гимназиях, лицеях и колледжах, в которых данная научная дисциплина преподается факультативно. Специфика компоновки пособия объясняется стремлением применить междисциплинарный подход в обучении студентов, а также профилем ДонГУУ.

Рецензенти:

О.В. Білокобильський, кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри філософії Донецького державного інституту штучного інтелекту

Н.Г.Діденко, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Донецького державного університету управління

© Пасько Я.І., Білецький В.В., Савенкова М.Є., Бурега В.В. 2004

Книга: Логіка. Навчально-методичний посібник. В.В.Бурега

ЗМІСТ

1.	Логіка. Навчально-методичний посібник. В.В.Бурега
2.	Передмова
3.	ТЕМА 1 Вступ до дисципліни “Логіка” Предмет і мова формальної логіки. 1. Вступ до дисципліни “Логіка”
4.	2. Історичні умови виникнення формальної логіки, її розвиток
5.	3. Загальна характеристика формальної логіки як науки
6.	4. Структура сучасної логіки
7.	Тема 2 Поняття. 1. Визначення поняття, його загальна характеристика
8.	2. Об’єм та зміст поняття, види понять, взаємини між ними
9.	3. Обмеження та узагальнення понять
10.	4. Визначення і поділ понять, прийоми, подібні до визначення
11.	ТЕМА 3. СУДЖЕННЯ. 1. Судження як форма мислення, види суджень
12.	2. Структура простого судження, його види
13.	3. Розподіл термінів у простому судженні
14.	4. Складне судження, його види та істинність
15.	5. Модальність суджень, взаємовідношення між ними
16.	ТЕМА 4 ЗАКОНИ ЛОГІКИ. 1. Поняття про закон мислення
17.	2. Закон тотожності, закон суперечності (несуперечності), закон достатньої підстави, закон виключеного третього
18.	3. Ознаки (вимоги) вірного мислення:
19.	ТЕМА 5 УМОВИВІД. 1. Умовивід як форма мислення, загальні особливості, істинність та хибність, види умовиводів
20.	2. Види дедуктивних умовиводів (силогізм, полісилогізм, ентимема).
21.	3. Умовні та розподільні умовиводи
22.	4. Види індуктивних умовиводів
23.	5. Загальна характеристика традуктивних умовиводів.
24.	ТЕМА 6 ДОВЕДЕННЯ. Логічне мислення у контексті інноваційного управління. 1. Поняття доказу, його структура
25.	2. Види і різновиди доказів. Правила доказу.
26.	3. Поняття спростування. Види спростування.
27.	4. Суперечка і дискусія як різновиди аргументації
28.	5. Логічні помилки у доказі, пастки у суперечці
29.	ПІСЛЯМОВА
30.	Література для самопідготовки:
31.	Стислий словник логічних термінів
32.	СТИСЛИЙ СПИСОК ЛОГІЧНИХ СИМВОЛІВ

 

 

Передмова

Метою пізнання у науці та повсякденному житті є отримання істинних знань для повноцінного використання їх на практиці. Саме завдяки здобутій та належним чином впорядкованій інформації людина набуває здатності прогнозувати явища, найкращим чином планувати свою діяльність, максимально передбачати можливі наслідки, висувати різноманітні гіпотези та обстоювати власні позиції. Іншими словами, формування багатого на знання інтелекту, дисциплінованого і вірного мислення для сучасної молодої людини є нагальною потребою, бо відкриває перед нею безмежні перспективи прогресу як у професійній діяльності, так і у повсякденному житті загалом.

Необхідність формування раціональних параметрів мислення студентів актуалізується реаліями вітчизняного суспільства, вектор розвитку якого зокрема спрямований на інтеґрацію до цивілізованої ринкової економіки, для чого необхідною є поява відповідної висококультурної особистості, мислення якої є розвиненим, багатим, гнучким і дисциплінованим.

Авторський колектив вважає, що логіка, яка є однією з найдавніших та класичних раціональних дисциплін, спроможна створити умови для появи і зростання критичного бачення дійсності і допомогти молодій людині засвоїти європейську культуру раціонального мислення.

У навчально-методичному посібнику автори простежують базові етапи становлення логіки, і, зокрема, формальної логіки, дотримуючись класичної структури цього навчального курсу, використовуючи методологічні принципи сходження від абстрактного до конкретного, від простого до складного, принцип єдності історичного та логічного. Зміст посібника не обмежується реконструкцією головних традиційних положень формальної логіки. Натомість автори прагнули актуалізувати творчу розумову діяльність студента, піддаючи аналізові суперечності сучасних форм мислення.

Особливості компонування навчально-методичного посібника визначаються специфікою фахової підготовки студентів Донецького державного університету управління. Зважуючи на цю обставину, автори намагалися відбити два головних завдання: адаптувати дисципліну “Логіка” до вимог сьогодення і сприяти підвищенню рівня розумової, зокрема, економічної гуманітарної культури майбутніх фахівців з менеджменту та екноміки. З цього випливає намагання приблизити науку до повсякденного життя та професійної діяльності працывників економічних та соціальних галузей господарського комплексу України.

Будучи відкритим до критичних зауважень і порад, авторський колектив сподівається на творчу співпрацю.

 

ТЕМА 1 Вступ до дисципліни “Логіка” Предмет і мова формальної логіки. 1. Вступ до дисципліни “Логіка”

Термін “логіка” сьогодні загалом застосовується у трьох головних значеннях. По-перше, ним позначають будь-яку необхідну закономірність у взаємозв’язку об’єктивних явищ – “логіка фактів”, “логіка історичного розвитку” тощо. По-друге, словом “логіка” позначають закономірності у зв’язках і у розвитку думок – “логіка міркування”, “логіка мислення”. Нарешті, логікою називають окрему науку, яка розглядає мислення з позиції його формальної правильності.

Перш ніж ми будемо рухатися далі, потрібно з’ясувати, у чому полягає загальна природа власне феномену мислення.

З курсу філософії та психології відомо, що мислення є видом пізнання – процесу або діяльності, спрямованої на отримання, збереження і переробку інформації (знань). Нам також відомо, що процес пізнання у живій природі (фауні) може протікати у формі практичного (чуттєвого) пізнання, яке триває при безпосередній дії предметів та об’єктів на сенсори організму. Цей вид пізнання домінує у більшості тварин, для дорослої ж людини він є другорядним.

Чуттєве пізнання протікає за такими етапами (формами):

ü відчуття дає змогу відбити окремі властивості предметів і явищ, які оточують суб’єкта – колір, форму, запах, смак тощо;

ü сприйняття – більш складне відбивання дійсності у психіці. Предмет сприймається цілісно, у комплексі його властивостей і якостей;

ü уявлення базується на пам’яті і дає змогу відтворювати чуттєвий образ предмета без розумових маніпуляцій над ним.

Принципово іншим видом пізнання є пізнання теоретичне (власне мислення). Воно є опосередкованим, тобто непрямим – здійснюється без необхідності контакту з предметами і явищами. Спроможність до мислення дає людині безліч переваг над іншими видами тварин. Пристосованість до цього виду пізнання і налаштованість саме на нього є найдосконалішою формою адаптації. Іншими словами, людина не має надзвичайно розвиненого слуху, зору, фізичної сили, природної досконалої термоізоляції тощо, але вона має мислення, завдяки чому вид Homo Sapiens домінує над живою і неживою природою.

Опосередкований характер теоретичного пізнання (мислення) виявляється у тому, що доросла людина, як правило, маніпулює не самими предметами, а їх знаками-посередниками – поняттями, судженнями і подумки отримує попередній план майбутніх практичних дій.

Мислення подібно до пізнання практичного, протікає трьома етапами (має три основні форми): поняття, судження, умовивід. Саме ці основні форми мислення, а також його принципи (закони) вивчає окремий розділ логіки, який має назву “формальна” і складає змістову основу академічної дисципліни “Логіка”. З нею ми і будемо детально знайомитися.

Таким чином логіку можна визначити також як науку про закони і форми теоретичного пізнання на рівні абстрактного мислення.

Читач цілком закономірно може зауважити, що мислення як таке є у всіх людей і без вивчення логіки функціонує доволі непогано. Проте ми, у свою чергу можемо зауважити, що грати на музичних інструментах також можна і без знання нотної грамоти, говорити взагалі можна і не знаючи правил письма, а торгувати на ринку можна без знання правил маркетингу – це також вірно. Але вірним є і те, що людина, яка знає теоретичну частину діяльності (торгівлі, музики, мови, мислення тощо) є більш підготовленою, грамотною і досягає значно більших успіхів, ніж та, яка теорії не знає – друга є вразливою, бо, відповідно, не в спромозі ні записати власні музичні твори, ні листуватися з будь-ким, ні струнко і переконливо мислити. До цього додамо важливу заувагу, що мислення – не є спадковою ознакою людини, воно розвивається за умов постійної відповідної практики. Іншими словами, як і будь-яку функцію, мислення потрібно тренувати – воно не дається людині саме по собі.

 

Історичні умови виникнення формальної логіки, її розвиток

Виникнення логіки належить до тих часів, які німецький вчений Карл Ясперс визначив як “вісьовий час”. В цей період (VI – V ст.ст. до н.е.) одразу у кількох найміцніших центрах тодішньої цивілізації – Китаї, Ірані, Греції та Індії логіка (а саме формальна) формується і розвивається як окрема філософська дисципліна. Народження формальної логіки відбувається на досить зрілому етапі розвитку людства. Базуючись на філософії як формі раціонального теоретичного мислення, логіка побудована на розвинутому категоріальному апараті.

Подібно до філософії, логіка виникає тоді, коли суспільство досягає етапу розподілу праці і є здатним виділяти та забезпечувати людей, які безпосередньо не займалися постійною фізичною працею. Ця дисципліна формується у час радикальних змін базових устоїв культурного та розумового життя приблизно одночасно та Сході і на Заході, коли починає розмежовуватися сфера раціонального і чуттєвого, ідеального і матеріального, суб’єктивного і об’єктивного, реального і ірреального.

Логікою опікувалися представники різних філософських шкіл, які були зацікавлені у можливості розумового вдосконалення людства, теоретичного пізнання, проблем гносеології. Однак першими, хто підняв у Європі цю дисципліну на рівень мистецтва була філософська школа софістів. Для того, щоб зрозуміти значення цієї школи в розвитку логіки як науки, насамперед варто з’ясувати специфіку функціонування античного полісу і значення в ньому власне логіки.

Історичне полісне буття розмежовувало дві сфери суспільного розвитку: приватне і публічне життя. Приватне – сфера “ойкосу” - дому, господарства, економічної діяльності. Цією сферою займалися всі люди незалежно від того, чи були вони громадянами, чи ні. Відповідальними за цю сферу були жінки, раби та ілоти. Античні греки називали ойкос сферою несвободи, залежності, побутовості. Ця площина життя розцінювалася як важлива, але не головна для громадян міста - вона лише готувала людей до вищої площини буття – публічної сфери. Саме у другій здійснювалися найпотаємніші мрії людини, саме тут вона реалізовувала свої найкращі людські моральні та розумові здібності, стверджувала себе в площині дискусії серед рівних собі людей.

Важливо також і те, що в античності людина відчувала себе цілісним індивідом, здатним акумулювати весь історичний, розумовий та моральний потенціал людства. Поліс у свій час піднявся на найвищій щабель зрілості саме тому, що надав можливість різним суспільним групам усвідомити єдність біологічного та соціального, тілесного та духовного, раціонального та чуттєвого начала. Зараз ця традиція до гармонічного усвідомлення людиною самої себе втрачена – натомість розум і тіло, раціо і чуття усвідомлюються сучасною пересічною людиною, нажаль, як правило, відокремлено і антагоністично.

Ми також мусимо усвідомлювати, що антична демократія сильно відрізнялася від сучасного її розуміння. Антична демократія – демократія вільних людей, громадян міста, які мали відповідний політичний статус і право власності на землю, яке підкріпляло їх політичну вагу. Саме вони займалися духовною, інтелектуальною, науковою, політичною діяльністю. Тому вони з часом виробили певні еталони, моделі мислення, суспільного функціонування, які повинна постійно втілювати вільна людина. Дуже високий авторитет мали: риторика, діалектика, логіка, які формували здатність до розвиненого та дисциплінованого аналітичного розумового творчого мислення і здатність до високої мовної культури. Мистецтво вірного мислення і високого володіння словом цінувалося понад усе, адже саме у сфері словесної, мовної культури антична людина реалізувала ідеали свободи, цінності істини, добра, краси, справедливості.

Слід також відзначити, що наукові школи логіків не могли виникнути на порожньому місті або за умов суспільної цензури - антична демократія надавала багато можливостей для реалізації різноманітних наукових ідей.

Школа софістів була першою, яка захопилася втіленням можливостей реалізувати ідеї логіки як науки. Ці філософи були першими, хто диференціював сферу природи і суспільства - “ф’юзіс” і “номос”, визначили загальне поле логічного мислення. Вони також були першими адвокатами, які використовували логіку на практиці. Згодом їх ідеї були інтеріоризовані іншими мислителями і творчо вдосконалені Аристотелем. Саме Стагирит визначив поняття формальної логіки, її структуру, базові закони, подальший вектор розвитку, який визначає долю і місце цієї науки дотепер. Попри те, що після смерті мислителя минуло багато сторіч, формальна логіка зберігає основні його ідеї.

Аристотель виводив логіку від грецького “логос” – слово, поняття, розмірковування, розум і визначав формальну логіку як науку про закони і форми вірного мислення. Головний принцип логіки з тих пір стверджує, що правильність розмірковування визначається тільки його логічною формою або структурою і не залежить від конкретного змісту суджень. Логічна форма – це спосіб зв’язку змістовних суджень. Найкраще ця думка ілюструється у такому прикладі - розглянемо різні за своїм конкретним змістом судження:

“Всі природні квіти – рослини” та “Всі річки впадають у море”.

Неважко побачити, що судження ці різні за змістом, але одне (перше) істинне, а друге – ні. Проте їх об’єднує те, що вони побудовані за логічною формою: “Всі S є (суть) P” (всі предмети даного роду мають певну ознаку). Судження можуть мати, наприклад, ще й таку логічну форму: “Якщо А, то Б” – “Якщо історія – наука, то вона має свої закони”.

Згодом читач зможе більш детально ознайомитися з структурою логічної форми, способом зв’язку частин, їх конкретного змісту.