Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. Тобто землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції, обслуговування сільського господарства (виробничі будівлі й двори, господарські шляхи, прогони); землі, які перебувають у стадії меліоративного будівництва, відновлення родючості; землі тимчасової консервації та інші (кургани, ями, траншеї), а також сільськогосподарські угіддя на землях інших категорій.
Сільськогосподарські угіддя — землі, які систематично використовують для отримання сільськогосподарської продукції. До складу сільськогосподарських угідь входять рілля, перелоги, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища.
Рілля — землі, які систематично обробляють i використовують під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари. До ділянок ріллі не належать сіножаті i пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення i використовуються постійно під трав’яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.
Перелоги — землі, які раніше орали, а згодом більше року, починаючи з осені, не використовували для засіву сільськогосподарських культур i не готують під пар;
Багаторічні насадження — землі, які використовуються під штучно створеними деревними, чагарниковими або трав’янистими багаторічними насадженнями, призначеними для отримання врожаю плодово-ягідних, технічних, лікарських культур, а також для декоративного оформлення територій. До цих земель належать також землі під деревно-чагарниковою рослинністю, яку вирощують для реалізації квітів (троянд, жасмину та ін.), а також розсадники (за винятком лісових). Площі під дорогами, спорудами, захисними лісосмугами виключаються зі складу багаторічних насаджень i враховуються у відповідних видах угідь.
Сади — багаторічні насадження, створені для отримання плодів.
Виноградники — багаторічні насадження, створені для отримання винограду.
Інші багаторічні насадження — ягідники, тутівники, хмільники, насадження ефіроолійних культур, розсадники плодових культур, крім лісових; плантації декоративних багаторічних насаджень (квітники) для декоративного оформлення територій, а також для реалізації квітів, лікарські багаторічні насадження (беладона, наперстянка, шалфей лікарський та інші).
Сіножаті — сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для сінокосіння, до яких потрібно включати рівномірно вкриті деревною та чагарниковою рослинністю на площі до 20% ділянки.
Пасовища — сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для випасання худоби; рівномірно вкриті деревною та чагарниковою рослинністю на площі до 20% ділянки.
Пасовища гірські — пасовища, розміщені на території гірських систем.
До категорії земель сільськогосподарського призначення також належать:
землі під господарськими будівлями i дворами, які зайняті тваринницькими фермами, тракторними станами, літніми таборами та іншими будівлями й дворами на сільськогосподарських землях, а також на сільськогосподарських угіддях на землях інших категорій;
землі під господарськими шляхами i прогонами, які зайняті господарськими шляхами i прогонами на сільськогосподарських землях, а також на сільськогосподарських угіддях на землях інших категорій;
землі, які перебувають у стадії меліоративного будівництва та відновлення родючості (включати тільки сільськогосподарські угіддя, на яких провадиться нове меліоративне будівництво (реконструкція)), а також не розорані ділянки викорчуваних садів, площі сільськогосподарських угідь, підготовлені під посадку полезахисних лісових смуг, але закладення їх не проведено, а також ділянки, на яких закінчено технічну рекультивацію i проводиться комплекс агротехнічних i фітомеліоративних заходів з відновлення родючості порушених грунтів;
землі тимчасової консервації, які тимчасово виведені з обробітку з метою відновлення їх продуктивності та екологічного стану;
забруднені сільськогосподарські угіддя, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві — сільськогосподарські угіддя, в яких вміст фізичних, хімічних i біологічних компонентів негативно впливає на довкілля (забруднені в результаті техногенних аварій, впливу шкідливих виробництв тощо). Площу угідь визначають згідно з матеріалами відповідних обстежень, затвердженими у встановленому порядку. Також техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя (включаючи радіонуклідне забруднення), які не використовуються в сільськогосподарському виробництві i виключені з господарського обігу.
Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:
для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;
для багаторічних насаджень — 0,03.
Відповідно до роз’яснень Верховної Ради України від 24.03.97 р. № 06-13/11-107 за земельні ділянки, які знаходяться за межами населених пунктів i зайняті виробничими будівлями i спорудами сільськогосподарських підприємств, у тому числі військовими сільськогосподарськими підприємствами, земельний податок справляється згідно із ст. 6 Закону «Про плату за землю», а саме — у відсотках від грошової оцінки виду сільськогосподарських угідь відповідного господарства.
Для земельних ділянок, наданих для потреб сільськогосподарського виробництва, в межах населених пунктів, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями i спорудами, законодавством установлено сплату податку в розмірі 3% до суми земельного податку (сума земельного податку визначається як добуток площі земельної ділянки на ставку земельного податку).
При оподаткуванні земель сільськогосподарського призначення потрібно обов’язково враховувати розмежування земель цієї категорії за даними державного земельного кадастру, який є підставою для нарахування земельного податку (слід мати підтвердження від землевпорядних органів, які саме землі є землями сільськогосподарського призначення, а які не належать до таких. Наприклад, до земель сільськогосподарського призначення не належать болота, чагарники, піщаники, протиерозійні канави, захисні лісосмуги та ін.).
Крім того, слід мати на увазі, що плата за землю не справляється:
за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених статтею 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зон відчуження, безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення i посиленого радіоактивного контролю), i хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства;
за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння;
за земельні ділянки державних, колективних i фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень.
ВИСНОВКИ
Історія розвитку людського суспільства свідчить, що в різні періоди існували різноманітні податки. Проте, найбільшого розвитку податки досягають в умовах розвинутої ринкової економіки. Вони стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними і фізичними особами.
З здобуттям незалежності Україна почала проводити свою податкову політику, формуючи власну податкову систему. Це був нелегкий період тому, що не можна і недоцільно водночас відійти від усієї попередньої практики.
В процесі написання курсової роботи нами була опрацьована тема “Плата за землю”. Детально розглянуто механізм і особливості стягнення податку за землю. Також висвітлені деякі аспекти cплати орендної плати.
Земельний податок сплачують власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата за землю.
Плата за землю є одним із видів доходів місцевих бюджетів, що зараховується на рахунки відповідних рад (сільської, селищної, міської), на території яких розташовані земельні ділянки. Її розмір становить близько 12 відсотків від загальної суми надходжень коштів до місцевих бюджетів.
Оволодіння усіма тонкощами справляння на перший погляд нескладного земельного податку зніме численні запитання, що виникають у платників, дасть можливість правильно застосовувати чинне законодавство i, як наслідок, уникнути застосування фінансових санкцій до платників земельного податку, забезпечити своєчасне та повне надходження до бюджетів коштів від плати за землю. А якщо врахувати, що ця плата в повному обсязі надходить до місцевих бюджетів, то це сприятиме своєчасній виплаті заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат на регіональному рівні.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.1996. №254 /96–ВР// Відомості ВРУ. – 1996.–№ 30.
2. Закон України ”Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування.” //Відомості ВРУ.–1998. – №10.
3. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” //Офіційне видання.–К.–1998.
4. Азаров М. Податкова політика в Україні: принципи і реалії //Вісник податкової служби України. – 1998. – № 15.
5. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К.: Вища школа.,1997.
6. Дикань Л.В., Воїнова Т.С., Бережний Є. Деякі аспекти оподаткування в Україні // Фінанси України. – 1999. – № 4.
7. Кириленко О.П. Класичні засади побудови оподаткування у вітчизняній системі // Фінанси України. – 1999. – № 11.
8. Кириленко О.П. Фінанси: Навчальний посібник. – 2-е вид., перероблене і доповнене, – Тернопіль: “Економічна думка” 1998.
9. Крисоватий А.І. Державна податкова політика і система податків //Фінанси України. – 1998.– № 1.
10. Микитюк О.І. Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств // Фінанси України. – 1999. – № 6.
11. Молчанова Л. Виконання податками своїх функцій в умовах перехідної економіки України // Науковий вісник. – 1999. – № 12.
12. Податки / Бурковський В.В., Кармазин Б., Калам бет С.В., Водолазька О.А. / За редакцією Бурковського В.В. – Дніпропетровськ: Пороги. – 1998.
13. Суторміна В.М., Федоров В.М., Андрущенко В.Л. Держава – податки – бізнес (із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки). – К.: Либідь, – 1992.
14. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. – К:, 2000.
