Становище України на початку 20-х років було надзви-
чайно важким. Українські землі знову потрапили під іно-
земне панування. На основній їх частині була утворена
Українська РСР, народ якої пережив небачені в історії люд-
ства страхіття тоталітарного режиму. Було створено апа-
рат насильства у вигляді ЧК ("чрезвьічайная комиссия"),
будувалися концентраційні табори. Велася безкомпроміс-
на боротьба з "контрреволюцією". У 1920 p. Л. Троцький
пропонував всю країну перетворити на гігантський кон-
центраційний табір, створивши "трудові армії", в яких ко-
жен повинен був вважати себе солдатом праці. Репресивна
машина почала застосовуватися повним ходом проти се-
лянства.
Така антинародна політика, а також літня засуха 1920 p.
довели економіку України до катастрофи. Почався голод.
Міські робітники, денний пайок хліба яких не перевищу-
вав 100 г, змушені були оголошувати страйки. На початку
1921 p. вони спалахнули в Катеринославі, Харкові, інших
містах України. Проти продрозверстки збройне виступило
селянство. Цей рух поширився на Донеччині, Кременеччині,
Полтавщині, Катеринославщині. Офіційна пропаганда нази-
вала селянські виступи "куркульським саботажем", "полі-
тичним бандитизмом". Очолив боротьбу проти цього "банди-
тизму" голова Раднаркому УРСР Г. X. Раковський і коман-
дуючий збройними силами України М. Ф. Фрунзе. Приду-
шували повсталих селян регулярні армії В. К. Блюхера,
П. Ю. Дибенка, І. Н. Дубового, Г. І. Котовського, О. Я. Пархо-
менка, численні загони ЧК тощо. Так мстила радянська
влада тим, хто відкидав грабіжницьку продрозверстку. Від
голоду, який охопив в 1921 p. південні губернії України,
загинуло близько 1 млн чол.
Політика "воєнного комунізму", яка історично була пер-
шою формою командно-адміністративної системи, призве-
ла більшовицьку Росію, а отже, і Україну до катастрофи.
Невдоволення широких верств населення країни, особли-
во сільського, економічною політикою більшовиків і приму-
сило В. І. Леніна визнати повний крах політики "воєнного
комунізм" і перейти до нової економічної політики (непу).
Запровадження непу повинно було врятувати економі-
ку країни від повного розвалу. Головна увага в новій еко-
номічній політиці приділялася заходам щодо піднесення
продуктивності сільського господарства на основі заінтере-
сованості селянина в своїй праці. З цією метою в країні
запроваджувався натуральний податок, значно менший від
продрозверстки, розміри якого доводилися до селянина на-
весні (перед посівною), хоча ці розміри протягом року мог-
ли збільшуватися. Всі надлишки зерна після внесення по-
датку залишалися селянинові, якими він міг вільно розпо-
ряджатися.
Натуральний податок розглядався як частина відраху-
вань від виробленої продукції з урахуванням розмірів уро-
жаю, матеріального становища, кількості членів сім'ї та
інших показників, що характеризували господарство. Бідні
селяни повністю звільнялися від податку. На 1923—1924 pp.
і на наступні роки був запроваджений єдиний сільськогоспо-
дарський податок, який замінив численні натуральні подат-
ки. Після проведення грошової реформи (1924 p.), яка зміц-
нила грошову систему, податок сплачували в основному
грошима.
Для реалізації надлишкової продукції, що залишалась
у селян, необхідно було відновити вільну торгівлю, яка була
заборонена в період "воєнного комунізму".
Перехід до свободи "обороту" було зроблено, хоча ко-
мандні важелі економіки (важка промисловість, банки, транс-
порт, зовнішня торгівля) залишались у віданні держави.
Відновлення торгівлі в країні давало змогу оживити
господарство, дістати продукти харчування і сировину, не-
обхідну для відбудови промисловості.
Щоб зберегти владу в своїх руках, більшовики змушені
були піти на поступки селянству, відмовитися від продроз-
верстки і перейти до натурального, а згодом до грошового
податку, дозволивши вільну роздрібну торгівлю, дати змогу
громадянам виявити певну особисту ініціативу. Здійснен-
ня нової економічної політики почалося в надзвичайно
несприятливих умовах. Нестача палива призводила до за-
гострення транспортної кризи, викликаної цілковитою зно-
шеністю вагонів і паровозів. У містах з'явилося багато без-
робітдих. У країні панував голод.
Рішення про перехід до нової економічної політики дали
ефект не відразу. Проте країна повільно почала виходити з
економічної кризи. Поступово ліквідовувалися дефіцит,
"підпільна торгівля", "тіньова економіка" тощо. З 1921 p.
вільна торгівля знову почала виконувати органічно прита-
манну їй функцію наочного і безстороннього "зважувача"
всіх товарів, що надійшли на ринок, за їхньою ціною для
споживача.
4 грудня 1921 p. було прийнято Декрет про денаціона-
лізацію дрібних ремісничих майстерень, а також середніх
підприємств, їх повернули колишнім власникам. З 1921—
1922 pp. було дозволено оренду засобів виробництва (при-
міщень та цілих підприємств в торгівлі й промисловості,
землі й техніки — в сільському господарстві). Понад тре-
тину всієї кількості промислових підприємств (переважно
дрібних і середніх) було здано в оренду, з них більшу поло-
вину одержали приватні особи (серед них і колишні влас-
ники). Частину підприємств, в основному харчової промис-
ловості, взяли в оренду кооперативи. В Україні в оренду
організаціям (кооперативам, артілям), приватним особам,
не виключаючи і колишніх власників, було здано 5,2 тис.
підприємств — більше половини всієї кількості. Було зроб-
лено спроби залучити іноземний капітал. Виникли концесії
(оренда державних підприємств зарубіжними підприємця-
ми). Утворювалися й змішані підприємства із залученням
коштів держави та іноземних фірм. Однак слід підкресли-
ти, що значного розвитку ці концесії не одержали. При-
ватні підприємці (особливо іноземні концесіонери), як пра-
вило, не виявляли бажання вкладати кошти у відбудову і
розвиток промислових підприємств на території більшо-
вицької Росії, в тому числі України.
Політика непу не була прийнята однозначно і схвально
керівними діячами компартії України. В окремих з них
збереглася ностальгія за системою і методами "воєнного
комунізму". Так, в постанові лютневого пленуму ЦК ВКП(б)
у 1921 p. йшлося про недоцільність для України заміни
продрозверстки продподатком (очолював тоді компартію
України В. Молотов).
Незважаючи на цю постанову, нова економічна політи-
ка почала запроваджуватися і в Україні. Для забезпечення
селян посівним матеріалом, робочою худобою, реманентом
у 1922 p. було створено акціонерне товариство "Село-допо-
мога", а 6 лютого 1923 p. утворено Всеукраїнську спілку
сільськогосподарських кооперативів "Сільський господар",
яка здійснювала всі позиково-продовольчі операції на селі.
Протягом 1921—1922 pp. посівні площі дещо збільшили-
ся порівняно з роками продрозверстки, хоча у цілому стано-
вище залишалося ще важким. Починаючи з 1923 p. селяни
освоїли землі, націоналізовані ще Центральною Радою (кож-
ний селянин одержав ділянку, яку міг обробити силами влас-
ної сім'ї). Площа ділянки в малоземельних районах була
меншою, в багатоземельних — більшою. Загалом українські
селяни мали в своєму користуванні 31 млн десятин землі,
що становило 92 % земельного фонду республіки.
Працюючи в нових умовах, селяни України почали швид-
ко підвищувати продуктивність праці в своїх господарствах.
У 1927 p. в Україні обробляли на 10 % більше землі, ніж у
1913 p., а виробництво зерна д осягло довоєнного рівня, хоча
урожайність залишалася невисокою. Причинами низьких
урожаїв були відстала культура землеробства, екстенсивне
рільництво. Товарність рільництва також була невисокою
внаслідок того, що більшовицька влада знищила високото-
варні поміщицькі та міцні (куркульські) селянські госпо-
дарства, які в основному постачали на ринок велику кіль-
кість зерна.
Неп сприяв розвитку кооперації. Вона почала відро-
джуватися як розгалужена система самодіяльних господар-
ських організацій. Поширився добровільний кооператив-
ний рух, розгорталася діяльність промислової, споживчої,
сільськогосподарської, кредитної кооперації.
В Україні формувалась єдина система кооперації, яка
об'єднувала всі споживчі товариства в містах і селах. Ве-
ликих успіхів досягла кооперація в справі заготівлі та збу-
ту продукції.
617
У жовтні 1921 p. з єдиної системи споживчої коопе-
рації відокремилася сільськогосподарська кооперація, в якій
було створено машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві,
цукробурякові, меліоративні та інші товариства.
Після ліквідації непу діяльність кооперації була різко
обмежена. Споживчій кооперації була відведена роль орга-
нізатора торгівлі, громадського харчування на селі, а діяль-
ність її повністю контролювалася партійно-державним
апаратом.
У роки непу було частково відбудовано шахти Донбасу.
У 1925/26 господарському році видобуто майже 20 млн т
вугілля, що становило 78 % довоєнного рівня. Почалася
відбудова металургійних заводів. У квітні 1925 p. запра-
цював Дніпровський металургійний завод, а у вересні —
Петровський завод. Йшло будівництво Штерівської та Чу-
гуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. Видавали продукцію
заводи сільськогосподарського машинобудування.
Кращих результатів, ніж у важкій промисловості, було
досягнуто у легкій і харчовій, які уже в 1926 p. перевищи-
ли довоєнний рівень випуску продукції. Так, шкіряна про-
мисловість давала виробів в 1,5 раза більше, ніж до війни,
текстильна — на 24 %, цукрова — на ЗО %. Успішно розви-
валися м'ясна і хлібопекарська галузі.
Отже, як видно із наведених даних, в умовах непу довоєн-
ного рівня досягло виробництво предметів споживання, яке
перебувало в руках так званих непманів, дрібних підпри-
ємців, проте відставала більшість галузей важкої промисло-
вості, що були під контролем держави.
Досить швидко відбудовувався транспорт і налагоджу-
валась його робота. Переборювалась інфляція, зміцнювалася
грошова система. Велика мережа бірж, ярмарків, різноманіт-
них торгових підприємств встановлювала зв'язок державної
промисловості з селянством. Було відкрито ряд банків —
Банк споживчої кооперації, Торгово-промисловий банк та ін.
Важливе значення для відбудови народного господар-
ства, оздоровлення фінансів і ліквідації бюджетного дефі-
циту мала грошова реформа, проведена в 1922 p. Суть її
полягала в тому, що на основі закону від 11 жовтня 1922 p.
в країні були випущені десятикарбованцеві банкноти-
червінці, які прирівнювалися до десятикарбованцевої ста-
рої золотої -монети (уряд тодішньої Української РСР нія-
кої самостійної грошово-фінансової політики не проводив).
Червінці випускалися не для покриття бюджетного дефі-
циту, а для забезпечення потреб нормального господарсько-
го обігу, обслуговування клієнтури банку.
Протягом 1923 p. першого кварталу 1924 p. в обігу пе-
ребували як нові стійкі червінці, так і старі грошові знаки,
купівельна спроможність яких знижувалася. Поступово
старі знаки витіснялися з обігу, зміцнювалася роль червін-
ця. Однак таке одночасне перебування в обігу різних гро-
шових знаків негативно впливало на господарське життя
СРСР, у тому числі України. Повністю грошова реформа
була завершена в 1924 p. В обіг були випущені, крім
червінців, так звані казначейські білети вартістю 1, 2 і
5 крб. Співвідношення між казначейськими білетами і чер-
вінцями було встановлено на твердому паритеті: 1 черві-
нець дорівнював 10 крб. в казначейських білетах. Старі
грошові знаки більше не випускали, а ті, що перебували ще
в обігу, було вилучено викупом їх за курсом 1 крб. казначей-
ського білета за 50 тис. крб. грошових знаків старого зразка.
Однак і другий ленінський експеримент — неп — в
Україні, як і в СРСР в цілому, не було завершено. Напри-
кінці 20-х років Сталін поклав край новій економічній полі-
тиці. Безпосереднім приводом до демонтажу непу стала
хлібозаготівельна криза 1927—1928 pp. У січні 1928 p.
почали застосовувати адміністративний тиск на тих селян,
які не бажали продавати "надлишки" зерна державі за
низькими закупівельними цінами, їх оголошували курку-
лями, притягували до суду, звинувачуючи в спекуляції, а
хліб конфісковували. Це нагадувало продрозверстку.
Неп було остаточно відкинуто. Зміна політики потребу-
вала застосування інших методів управління економікою.
Неп з його спрямованістю на госпрозрахунок, матеріальні
стимули, розвиток ініціативи й ентузіазму людей підміняв-
ся командно-адміністративною системою керівництва.
