Індустріалізація сільського господарства

Істотною ознакою сільського господарства в економічно
розвинених країнах був перехід до машинного виробницт-
ва стандартизованої продукції землеробства, широке впро-
вадження досягнень науково-технічного прогресу. Сільське
господарство перетворилося на індустріальну галузь.

У 50—60-х роках сільськогосподарське виробництво

260

зростало повільніше, ніж інші галузі, середньорічні темпи
становили 2,6 %. Обсяг виробництва в загальному в усіх
економічно розвинених країнах збільшився на 65 %.

Зменшилася кількість населення, зайнятого в сільсько-
му господарстві. До другої світової війни його загальний
середній рівень становив близько 34 %. Після війни цей
показник знизився до 27 %, у 1968 p. — до 20 %. У США,
Великобританії зайнятість населення у сільському госпо-
дарстві зменшилась в 2, у ФРН, Франції, Японії — в 3 рази.

Протягом 60-х років площа сільськогосподарської землі
в США збільшилася в 2 рази, у Великобританії, ФРН змен-
шилася відповідно в 1,4 і 1,7 раза, у Франції стабілізувалася.

Посилилася концентрація виробництва. Кількість ферм
лише у 60-х роках зменшилася у США на 27 %, Велико-
британії — 22, ФРН — 39, Франції — 17 %. Поступово вони
перетворювалися на сучасні підприємства. Однак зберіга-
лися і сімейні ферми.

Протягом 50—60-х років у розвинених країнах осно-
вою сільського господарства були фермерські господарства,
які реалізовували продукцію на ринку.

Найбільшої концентрації виробництва досягли США.
Підприємства з обсягом продукції понад 100 тис. дол. на
рік і активами в 1 млн дол. наприкінці 60-х років становили
4,1 % загальної кількості підприємств і виробляли 47,4 %
товарної продукції. В основному вони спеціалізувалися на
вирощуванні овочів і м'ясному тваринництві. Однак типо-
вою була ферма з обсягом товарної продукції не менше ніж 20 тис. дол. на рік.

В американському сільському господарстві поширила-
ся оренда землі. Кількість фермерів — повних власників землі становила 62 %, на їхню частку припадало 35,3 % сільськогосподарських угідь. Переважно землю орендува-
ли господарства з обсягом річної товарної продукції понад
40 тис. дол.

Великими власниками землі в США були монополії, дер-
кава. За переписом 1954 p. банкам, страховим компаніям,

 

монополіям належало 40 % фермерських земель. Майже
1/4 землі контролювалася за допомогою іпотечного креди-
ту. У державній власності перебувало 364 млн га землі, або
40 % загальної земельної площі країни.

У сільськогосподарському виробництві США з'явилися
акціонерні підприємства, їх було менше ніж 1 % загальної
кількості ферм. Вони зосередили 7 % угідь і виробляли 8 %
товарної продукції.

У ФРН у 1947—1949 pp. окупаційна влада провела аг-
рарну реформу. За законом про земельну власність було
перерозподілено 178,5 тис. га землі, або 1,3 % сільськогос-
подарських площ.

Земельна реформа в Японії 1947—1949 pp. передбачала
примусовий викуп державою землі, що здавалася в оренду,
а також більше ніж 1 га. Продаж здійснювався під нагля-
дом земельних комітетів. Плата за землю регламентувала-
ся і виплачувалася державними облігаціями. Потім землю
перепродували селянам за низькими цінами. До 1949 p.
було продано 1,63 млн га землі. В оренді залишилося 13 %
землі. Виникло понад 400 тис. селянських господарств.
Частка селянської власності на землю збільшилася з 31 %
в 1941 p. до 70 % в 1955 p. Для реалізації реформи в 1952 p.
було прийнято закон про сільськогосподарські угіддя, який
встановлював контроль за ринком землі.

У сільському господарстві Японії головною галуззю за
часткою у валовому продукті було рослинництво. За вартіс-
тю продукції (60—70 %) провідна роль належала тварин-
ництву, що розширилося на основі м'ясного і молочного
скотарства, птахівництва. Рослинництво значною мірою
стало кормовою базою тваринництва, пристосовувалося до
його потреб. Почали більше вирощувати овочевих та техніч-
них культур. Зросла врожайність зернових.

В економічно розвинених країнах ефективність сільського
господарства досягалась за рахунок інтенсифікації. Викорис-
товувалися досягнення науково-технічного прогресу. Розвива-
лися механізація, електрифікація, хімізація виробництва.

262

У США ще на зламі 40—50-х років було впроваджено
повну механізацію обробітку грунту. Наприкінці 60-х років
повністю було механізовано збирання зернових, картоплі,
коренеплодів, збирання кормових культур на силос і зелену
масу, на 90 % — збирання бавовни, на ЗО—50 % — овочів
і фруктів. Зменшилась кількість техніки, що застосовува-
лась у сільськогосподарському виробництві, але при цьому
зросли її потужність та універсальність. У Великобританії,
Японії широко застосовувалися монокультиватори (мала
механізація).

Широко впроваджувалася хімізація. За кількістю доб-
рив на 1 га оброблюваної землі першість належала Японії
(386 кг), далі — ФРН (212), Франція (167), Великобританія
(92), США (32). Особливо швидко зростало застосування
азотних добрив (43 %), збільшувалося використання отру-
тохімікатів. У США 70 % збільшення врожайності у рос-
линництві забезпечувало використання хімічних добрив.

Особливістю сільськогосподарського виробництва США
був високий рівень електрифікації. В 1966 p. він становив
98,3 %. Використання електроенергії дало змогу механізу-
вати трудомісткі роботи у тваринництві, створити автома-
тичні системи та лінії, зокрема з програмним керуванням.
Впроваджувалися механізація і автоматизація вантажно-
розвантажувальних робіт, різних процесів у тваринництві.
Для розвитку сільськогосподарського виробництва велике
значення мала мережа комунікацій. У США основним за-
собом перевезення був автомобільний транспорт. Залізни-
цями перевозили зерно на великі відстані. Було телефоні-
Цзовано більшість фермерських господарств.

Постійно зростали інвестиції в сільське господарство.
Відбувалося становлення структури аграрного капіталу.
Однак у структурі капіталовкладень національних госпо-
дарств частка сільського господарства зменшилася і ста-
вовила в 1968 р у США — 1,6 %, ФРН — 4,3, Франції —
3,8, Великобританії — 1,4, Японії — 6,9 %. Зросло зна-
чення зовнішніх джерел фінансування, хоча норма нагро-

263

 

мадження становила близько ЗО % фермерського доходу.
Так, у США обсяг основних виробничих фондів сільсько-
господарських підприємств збільшився у 1950—1975 pp.
з 34,7 до 119 млрд дол. Для великих господарств співвід-
ношення позикових коштів до власних досягло 35—37 %
загальної величини активів. За допомогою позики вони
майже повністю фінансували поточні витрати. За іпотечною
позикою фермери платили у вигляді процентів до 3 млрд
дол. У 1970 p. фермери заборгували кредитним устано-
вам 57 млрд дол.

Використання інтенсивних методів господарювання за-
безпечило зростання продуктивності праці сільськогоспо-
дарських підприємств. У США в 1966 p. на одну людино-
годину праці вироблялося в рослинництві в 4,4, тварин-
ництві — в 3,4 раза більше продукції, ніж в 1939 p. Один
фермер міг прогодувати 43 чол. Вимоги до його кваліфі-
кації, освіти були вищі, ніж у промисловості.

В усіх економічно розвинених країнах сформувалися
агропромислові комплекси (АПК), що складалися з власне
сільськогосподарського виробництва, а також галузей, що
виробляли і постачали промислову продукцію, та зайнятих
транспортуванням, переробкою та реалізацією сільськогос-
подарської продукції. За допомогою так званої вертикаль-
ної інтеграції фінансовий капітал поєднував всі стадії ви-
робничого процесу у секторах АПК. Так, найбільшій світовій
корпорації "Каліфорніа лендс інкорпорейтед" належали
600 тис. акрів землі, спеціалізовані господарства з вироб-
ництва сільськогосподарської продукції, переробки овочів,
фруктів, консервні заводи, торгова мережа.

У 60-х роках у США склався певний тип сільськогоспо-
дарського маркетингу. Промислові компанії створили ме-
режу баз і збутових центрів (дилерів). До їхніх обов'язків
належали реалізація сільськогосподарської техніки, її об-
слуговування, постачання хімікатів. Вони активно втруча-
лися в усі стадії виробництва, надавали кредити.

Набула поширення кооперація для об'єднання економіч-

264

них ресурсів, особливо в молочному тваринництві, овочів-
ництві, садівництві. У США на її частку припадало майже
40 % збуту товарної продукції.

Сільськогосподарське виробництво розвивалося в умо-
вах посиленого державного регулювання, головним завдан-
ням якого була стабілізація ринку сільськогосподарських
товарів, цін і доходів фермерів.

Державні асигнування надавалися на захист грунтів від
ерозії, на іригаційні роботи, поліпшення земельного, лісово-
го фонду. Науково-дослідну роботу проводили, як правило,
урядові установи.

У США функції регулювання виконували міністерство
сільського господарства, державна товарно-кредитна кор-
порація (ТКК), адміністрація земельного фонду. У 1953—
1964 pp. уряд реалізував 25—47 % валового збору пше-
ниці, 9—16 % кукурудзи, 4—32 % ячменю, 15—62 % бавов-
ни, 9—48 % тютюну. У 1962 p. фермерам, які скоротили
посіви зернових на 20 %, надавалося право здавати продук-
цію під заставу ТКК за гарантованими цінами, на 13—27 %
вищими, ніж ринкові. За незібраний урожай фермери отри-
мували компенсацію у розмірі 45—50 % його вартості. Цим
скористалися переважно великі ферми, що отримали 93 %
державних виплат. Американські фермери мали гаранто-
вані стабільні доходи.

Важливим підсумком розвитку сільського господарства
в економічно розвинених країнах стало зростання його еко-
номічного потенціалу. Вони досягли високого рівня само-
забезпеченості продуктами харчування, за винятком про-
дукції тропічного землеробства. За масштабами сільсько-
господарського виробництва, використання матеріальних,
трудових і фінансових ресурсів першість серед цих країн
утримували США, які виробляли найбільше в світі пше-
ниці, кукурудзи, тютюну, бавовни, картоплі, цукрового буря-
ку, мали найчисельніше поголів'я великої рогатої худоби,
свиней. Сільське господарство набуло експортної орієнтації
на світові ринки сировини і продуктів. Другим після США

265

експортером сільськогосподарської продукції стала Фран-
ція. Вона була єдиною країною в Західній Європі, яка виво-
зила зернові, молочні продукти, вино.

Розвиток сільськогосподарського виробництва п'яти най-
розвиненіших країн світу ілюструють такі статистичні дані:

Важливим чинником розвитку сільськогосподарського
виробництва в 60-х роках стала єдина сільськогосподарська
політика країн — учасниць Європейського Співтовариства, її
метою було піднесення життєвого рівня працівників сільсько-
господарських підприємств, встановлення однакових цін на
сільськогосподарську продукцію, регулювання ринків голов-
них сільськогосподарських товарів. У 1968 p. було ліквідо-

266

вано мито на продукцію країн — членів Співтовариства.

Розвиваючись на індустріальній основі, у 70—80-х роках
сільськогосподарське виробництво провідних країн світу всту-
пило в новий етап розвитку. Глибокі якісні зміни тривали в
аграрному секторі економіки США. Його підприємства відзна-
чалися високою продуктивністю. Найпоширенішою формою
їх були сімейні, партнерські й так звані інші господарства.
Сімейні працювали на власному капіталі та кредитах комер-
ційних банків. Таких господарств в країні було більшість, їм
належало 70 % землі. Вони виробляли 60 % сільськогос-
подарської продукції. Партнерська ферма — це об'єднання
членів однієї родини різних поколінь. Партнерство дає змогу
поєднати капітали, земельні ділянки, матеріальні та трудові
ресурси. Це забезпечує зростання продуктивності сільсько-
господарського виробництва. Володіючи 16 % землі, вони
виробляють понад 16 % продукції галузі. До "інших" фірм
належать сільськогосподарські кооперації та кооперативи.
Перших у США близько 60 тис. Займаючи 14 % землі, вони
забезпечують 24 % товарної продукції США. Важлива роль
належить кооперативам, їх у країні майже 55 тис., а чи-
сельність пайовиків — 4,5 мдн чол. Кооперативи реалізують
готову продукцію, забезпечують сільськогосподарських вироб-
ників технікою, фінансовими послугами.

У США 3 % населення, зайнятого в сільськогосподар-
ському виробництві, повністю забезпечує продовольством
населення країни. Продукція цієї галузі експортується та-
кож за кордон. Цього було досягнуто завдяки інтенсивній
професійній підготовці виробників, широкому застосуван-
ню різноманітної, високоякісної техніки і зв'язку, всебічній
державній допомозі фермерству.

У 70—80-х роках уряд Великобританії приділяв велику
увагу розвитку національного сільськогосподарського вироб-
ництва. Державні субсидії почали отримувати хлібороби, зок-
рема за реалізацію виробництва високоякісної продукції. Уряд
ввів постійні доплати фермерам за збільшення урожайності
зернових і продуктивності тваринництва. Завершувалися

267

механізація, електрифікація, хімізація галузі. Держава вста-
новила високі ціни на сільськогосподарську продукцію, стиму-
люючи фермерське виробництво. За 10 років (1970—1980рр.)
урожайність пшениці збільшилася в 2 рази. Однак і в цей
період сільськогосподарському виробництву належала дру-
горядна роль в економіці Великобританії. Тут вироблялося
лише 6 % валового національного продукту. Галузь забезпе-
чувала населення країни своєю продукцією на 75 %. Значну
частину продовольства Великобританія імпортувала з євро-
пейських країн.

Великі зміни відбулися у сільськогосподарському сек-
торі Франції. Сільськогосподарське машинобудування пе-
ретворилося на одну з найрозвиненіших галузей французь-
кої економіки. Застосування добрив зросло вдвоє. Внаслі-
док цього зросла продуктивність праці. Ці зрушення торк-
нулися великих індустріальних ферм. Переважна частина
невеликих селянських господарств практично не користу-
валася ні тракторами, ні іншою великою сільськогосподар-
ською технікою. Парцелярне господарство, хоча і повільно,
однак відходило на задній план. Техніка застосовувалася
не тільки в землеробстві, айв тваринництві. Отже, Фран-
ція стала світовим експортером сільськогосподарської про-
дукції. Вона є одним з найбільших постачальників молоч-
них продуктів, вина, цукру.

У 70—80-х роках високим рівнем розвитку характеризу-
валося сільське господарство Західної Німеччини. У ньому
простежувалися такі тенденції, як концентрація, хімізація та
комп'ютеризація виробництва. До мінімуму було знижено
імпорт продукції цієї галузі. У 80-х роках воно майже пов-
ністю забезпечувало населення країни продовольством. У цей
період німецьке сільське господарство спіткала гостра кон-
куренція на європейських ринках партнерів по Спільному
ринку — аграріїв Франції, Італії, Великобританії. Вистояти у
цій ситуації німецьким аграріям допомогли щедрі державні
дотації та найвищий рівень механізації виробництва.

Японське сільське господарство в 70—80-х роках помітно

268

знизило темпи розвитку. Однією з причин цього є постійне
скорочення оброблюваних земель в країні. Воно відбувається
у зв'язку з використанням угідь під будівництво доріг, про-
мислових об'єктів, житлових будинків, через стихійні лиха.
Лише в 1960—1987 pp. орна площа скоротилася на 12 %.
Зниження урожайності було зумовлено також надмірною
хімізацією, застосуванням отрутохімікатів, агротехнічними
порушеннями.

Недостатній рівень виробництва сільськогосподарської
продукції в країні, а також підвищення життєвого рівня на-
селення потребували імпорту продовольства. Особливо зрос-
ла потреба в таких товарах, як кава, какао, банани, ананаси,
прянощі. Головними постачальниками сільськогосподарської
продукції в Японію є США і Австралія. Цей процес регулює
уряд, який контролює внутрішній ринок виробництва продо-
вольства, його імпорт і експорт. Система регулювання ринку
стосується насамперед закупівлі основної культури Японії
— рису. Перевиробництво його — одна з найскладніших про-
блем, з якою зіткнувся уряд Японії. Держава встановила премії
за скорочення посівів цієї культури. У 1968—1988 pp. пло-
ща, на якій вирощували рис, зменшилася на 1170 тис. га.
Відповідно збільшилися урожаї пшениці, кормових культур.
Сьогодні, як і в минулому, більшість селян у Японії є дрібни-
ми власниками, що пов'язано зі специфікою орних земель,
які розташовані переважно на гірських схилах.

У цілому сільськогосподарське виробництво в Японії, як
і в інших економічно розвинених країнах, набуло інтенсив-
ного розвитку. Попри зменшення площі сільськогосподар-
ських угідь та чисельності працюючих в цілій галузі, ви-
робництво продуктів харчування зростало.

У соціалістичних країнах у другій половині 40-х років
було проведено аграрні реформи, які передбачали конфіс-
кацію землі у великих власників, монастирів і передавання
її мало- і безземельним селянам (крім Польщі та Юго-
славії). Частина землі перейшла у власність держави. На
ній було організовано державні сільські господарства,

269

дослідні станції. Ліквідовувалися іпотечна та інша забор-
гованість селянських господарств.

Протягом 50-х років відбувалося кооперування селян-
ських господарств, 60-ті роки стали періодом інтенсифі-
кації на основі механізації, хімізації, електрифікації. За цей
час соціалістичні країни розвивали сільське господарство
більш швидкими темпами, ніж економічно розвинені. Поміт-
но підвищувався рівень споживання основних видів продо-
вольства на душу населення. Однак за врожайністю культур
соціалістичні країни значно відставали: зернові — 18 ц/га,
кукурудза — 36, цукровий буряк — 50, картопля — 136 ц/га.
Нижчою порівняно з розвиненими країнами була частка
тваринництва в сільськогосподарському виробництві: від
35,3 % в Болгарії до 58,2 % в НДР. Комплексна механіза-
ція охопила близько 50 % зернових господарств. У птахів-
ництві, свинарстві відгодівля на комплексних фермах не
перевищувала 25—ЗО %. Промисловість постачала не ком-
плексні системи машин, а окремі їх види. Втрати продо-
вольства становили ЗО—50 % у циклі виробництва в ціло-
му. Практично не розвивалася інфраструктура.

В аграрно-сировинних країнах сільське господарство за-
лишалося основною формою господарювання і зайнятості
населення. У 50— 60-х роках частка його у ВНП зменшилася,
однак наприкінці 60-х років у ньому працювало понад 60 %
зайнятого населення. За статистикою 00Н, загальні темпи
зростання аграрної продукції в країнах, що розвиваються, були
вищі, ніж в економічно розвинених, і становили 3 % річних.
Хоча продукція сільського господарства зросла в 2,2 раза,
однак розрив між цими країнами збільшився. Обсяг вироб-
ництва на душу населення в розвинених країнах перевищив
відповідний показник для аграрно-сировинних країн. Для
більшості з них використання досягнень науково-технічного
прогресу для забезпечення населення продуктами харчуван-
ня виявилось завданням, яке вони не змогли успішно розв'я-
зати. Уряди збільшували інвестиції в сільське господарство,
сприяли запровадженню високоврожайних, засухостійких

270

сортів зернових і технічних культур. Однак панування неве-
ликих господарств, котрі не мали можливості придбати су-
часну техніку, добрива, засоби захисту рослин, не давало змо-
ги підняти врожайність. Агротехнічний рівень, кількість
сільськогосподарської техніки зростали повільно.

У 70—80-х роках сільське господарство соціалістичних
держав переживало затяжну кризу. У переважній їх час-
тині панували колгоспи і радгоспи, не вистачало власного
зерна. СРСР, Польща, Чехословаччина з року в рік імпорту-
вали зерно. Багато сільськогосподарських робіт виконува-
лися вручну. Інтенсифікація галузі затягувалася. Життє-
вий рівень селян порівняно з Заходом залишався низьким.