Розвиток абсолютизму в Західній Європі створив полі-
тичні передумови для організації великих морських екс-
педицій для колоніальних загарбань. Монархам потрібні
були гроші для утримання війська, чиновників, двору.
Перші експедиції, що поклали початок великим гео-
графічним відкриттям, споряджалися за рахунок держа-
ви. Серед таких відкриттів успішною була подорож 1497—
1498 pp. португальця Васко да Гама, який відкрив мор-
ський шлях з Європи в Індію через Атлантичний океан.
Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією у
1492 p., рушив на Захід через Атлантичний океан (шлях
біля берегів Африки контролювала Португалія) і відкрив
Америку. Колумб здійснив ще три експедиції до Амери-
ки в 1493—1496, 1498—1500, 1502—1504 pp. Першу на-
вколосвітну подорож здійснила експедиція Магеллана в
1519—1521 pp.
Великі географічні відкриття мали важливе значення
для господарства Західної Європи. Почалася перебудова
європейських економічних відносин. Виникли економічні
зв'язки між найвіддаленішими областями, землями і на-
родами різної матеріальної культури. Торгові шляхи пе-
ремістилися з країн Середземного моря на океани: Атлан-
тичний, Індійський, Тихий. Зовнішня торгівля у XVI—
XVIII ст. досягла розмірів світової. До її обігу були залу-
чені нові товари, до того не відомі в Європі: тютюн, кава,
какао, чай та ін. Почалося формування світового ринку як
складової частини індустріальної економіки. Центрами
світової торгівлі стали спочатку Лісабон, Севілья, з середи-
ни XVI ст. — Антверпен, у XVII — Амстердам, у XVIII ст.
— Лондон.
Небачений приплив до Європи благородних металів зу-
мовив так звану революцію цін. Вона почалася насамперед
в Іспанії, яка отримувала значну частку колоніального зо-
лота та срібла (в 1600 p. — 83 %). Ціни на товари зросли в
Іспанії, Португалії у 4 рази, а на хліб — навіть у 5 разів, у
Франції —в 2,3, а в Англії — 2,5 раза. Одночасно почалося
здешевлення дорогоцінних металів. Наслідки революції цін
були значними. Збагатилися купці, які займалися посеред-
ницькою торгівлею. Прискорився перехід до мануфактур-
ного виробництва. Збільшилися прибутки промисловців
внаслідок здешевлення найманої праці. В аграрному укла-
ді європейських країн зменшилися реальні розміри фіксо-
ваної грошової ренти або орендних платежів, тоді як ціни
на сільськогосподарську продукцію зросли.
Безпосереднім результатом великих географічних від-
криттів було створення колоніальної системи. Першими
на шлях колоніального грабунку вступили Іспанія і Пор-
тугалія, створивши величезні колоніальні володіння. По-
ступово їх витиснули Голландія, Англія, Франція, перемігши
на зовнішньому й внутрішньому ринках. Нещадне погра-
бування колоніальних народів принесло європейським коло-
нізаторам величезні багатства й сприяло піднесенню еко-
номіки європейських країн.
Почалася перебудова європейських економічних відно-
син. Розклад феодального господарства був пов'язаний з
такими процесами, як розвиток товарного господарства; спеціалізація ремесла, що наближалася до рівня мануфак-
турного поділу праці; посилення майнової та соціальної
диференціації; формування великих капіталів і розвиток
розширеного відтворення. У сільському господарстві ці про-
цеси відбувалися повільно. Феодальна земельна власність
поступово стала об'єктом купівлі-продажу. Розорення дріб-
ного і середнього дворянства набуло широких масштабів.
У Франції воно поповнювалося за рахунок "людей мантії"
(чиновників, буржуазії). Селянські цензиви еволюціонува-
ли у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента і
оренда — у капіталістичну ренту і оренду, використовува-
лася наймана робоча сила. Дворянство збідніло. Були вигід-
ними ліквідація селянських наділів, перехід до фермерсь-
кого господарства.
Генеза індустріальної цивілізації пов'язана з розвитком
мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфак-
тури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у
цілому, господарство XVI—XVIII ст. можна охарактеризу-
вати як мануфактурне.
Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій
техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія
промисловості, що історично передувала великому машин-
ному виробництву. Існували два типи мануфактур — роз-
сіяна (децентралізована) та централізована.
Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в
XVI — першій половині XVII ст., грунтувалася на сільських
промислах і дрібному ремеслі.
Централізована мануфактура характеризувалася тери-
торіальною єдністю виробництва і утвердилася в другій
половині XVII ст. Мануфактури виникали в тих галузях,
де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював
умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст.
були в сукняному виробництві, металургії, суднобудуванні,
книгодрукуванні. Зародження мануфактур відбувалося у
двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував ви-
робництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем.
Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне
товарне виробництво.
Передумови індустріалізації сільського господарства
формувалися у трьох основних напрямах: створення бур-
жуазних форм земельної власності, перетворення феодаль-
ної ренти на капіталістичну, зростання товарності. Ці про-
цеси відбивали боротьбу між ринковим підприємництвом
і дрібнотоварним виробництвом.
Відбулися значні зрушення в сфері обігу і розподілу.
Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розви-
вався міжнародний поділ праці, формувалися національні,
європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль
відігравали Голландія і Англія. Європейські феодальні краї-
ни були вилучені із світового ринку і перетворилися на
країни-продавці продукції своїх аграризованих економік.
Відбулися радикальні зміни в організації світової тор-
гівлі. З'явилися монопольні торгові компанії, вдосконали-
лися товарні біржі. Зародилася страхова справа. Доходи
розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток
(капітал), ренту (земельну власність).
Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації
відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566—
1609 pp.), Англії (1640—1660 pp.). Північній Америці (1775
—1783 pp.), Франції (1789—1794 pp.).
У першій половині XVI ст. у Нідерландах, особливо в
північних провінціях, швидкими темпами розвивалася про-
мисловість на основі мануфактурного виробництва. На-
ціональний ринок ставав частиною європейського та світо-
вого ринків. Відбувалися зміни в сфері земельних відносин.
Більшість селян були вільні. Питома вага феодального
землеволодіння становила лише 20—25%. Створювалися
фермерські господарства, райони "торговельного землероб-
ства", що спеціалізувалися на вирощуванні певних куль-
тур або галузевому тваринництві. У середині XVI ст. Нідер-
ланди стали провінцією феодальної Іспанії, яка намага-
лася перетворити їх на свою колонію. Це прискорило ре-
волюцію.
Революція та визвольна війна перемогли тільки в пів-
нічних провінціях, що в 1579 p. проголосили себе незалеж-
ною державою — Республікою Сполучених Провінцій Нідер-
ландів (Голландія), яка вступила на шлях індустріального
розвитку. Проте революції в Нідерландах були властиві
незавершеність і половинчастий характер економічних і
політичних реформ. До влади прийшла купецько-патри-
ціанська олігархія, яка конфронтувала з підприємцями.
Були конфісковані та розпродані лише землі церкви і
дворян-емігрантів, ленні дарування іспанського короля
Філіппа II збереглися. Основою аграрного ладу залишали-
ся дрібні селянські господарства. Поступово були віднов-
лені корпоративні привілеї цехів. Як наслідок з другої поло-
вини XVIII ст. Голландія перестала бути панівною промис-
ловою нацією, почала відставати в економічному розвитку
від Англії.
Нідерландська буржуазна революція привела до вста-
новлення капіталізму в Голландії, але не вплинула на інші
європейські країни. Такого впливу домоглася буржуазна
революція в Англії, яка розпочалася в умовах індустріаль-
ного розвитку країни. Зростав обсяг багатогалузевого ма-
нуфактурного виробництва, торгівлі. З'явилося економічно
сильне середнє і дрібне дворянство — джентрі, яке господарю-
вало на підприємницькій основі. Аграрний переворот XVI ст.
знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес
знеземелювання селян, сприяв організації сільського гос-
подарства на фермерській основі.
Заходи, проведені в процесі й після буржуазної револю-
ції в Англії, зміцнили буржуазні відносини у сфері промис-
ловості, торгівлі, кредиту. Були відмінені всі рицарські пода-
рування, що перетворило лордів на єдиних власників землі.
Зберігався копігольд, усі феодальні платежі були на користь
землевласника. Землі церкви, корони, противників революції
продавалися на комерційній основі. Поширився перехід
копігольда на лізгольд — короткострокове користування
землею. В 1651 p. було опубліковано Навігаційний акт, який
заборонив каботажне плавання іноземних кораблів між
англійськими портами, дав змогу іноземцям постачати в
Англію лише товари своєї країни і підтверджував монопо-
лію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями
Англії. Цей акт забезпечив панування Англії на світовому
ринку. Революція закінчилася компромісом між новим
дворянством і буржуазією, проте вона створила умови, що
забезпечили перемогу індустріального суспільства в Англії.
З 1707 p., після укладення унії з Шотландією, Англія дістала
офіційну назву Великобританія.
У XVI ст. розпочалася колонізація європейцями Пів-
нічної Америки. В цьому досягла успіху насамперед Анг-
лія, яка створила на Атлантичному узбережжі 13 колоній.
Перед війною за незалежність в колоніях сформувалося
ранньобуржуазне суспільство з пережитками європейсько-
го феодалізму і рабства. Проте Англія гальмувала розви-
ток колоній. Управляла ними англійська влада. Так, в анг-
лійському парламенті не було представників колоній, тому
закони про колонії мало стосувалися місцевих жителів.
Створювалися перешкоди для розвитку фермерського гос-
подарства. Кращі землі належали англійцям, підтримува-
лося дворянське землеволодіння. Англійський уряд праг-
нув затримати розвиток тих галузей, які створювали кон-
куренцію для англійської промисловості. Торгівля з інши-
ми країнами дозволялася лише через англійських купців.
Колонії були ринками збуту, джерелами сировини і грошо-
вих багатств для Англії. Це призвело до війни за неза-
лежність, яка закінчилася перемогою. У 1776 p. було про-
голошено створення незалежної федеральної держави Спо-
лучених Штатів Америки. Війна одночасно була і буржу-
азною революцією. Вона знищила маєтки феодального типу,
"квіт-ренту" за оренду землі, конфіскувала і розподілила
землі прихильників Великобританії (роялістів). Сформу-
вався фонд державних земель на Заході, що створило сприят-
ливі умови для розвитку фермерських господарств. Рево-
люція прискорила розвиток промисловості та торгівлі. До
влади прийшла буржуазія разом з рабовласниками. План-
таційне господарство і рабство збереглися на півдні країни.
Коли розпочалася французька буржуазно-демократич-
на революція, в Європі вже існували дві буржуазні держа-
ви — у Великобританії та Голландії, а на Американському
континенті утворилася незалежна буржуазна республіка
США. Промисловий переворот у Великобританії зробив
процес індустріального розвитку незворотним. У Франції
існувала багата і політичне сильна буржуазія, розвивалася
мануфактурна промисловість, проводилася політика мер-
кантилізму, панував торговий капітал.
Революція у Франції декларувала скасування феодаль-
ного режиму та ліквідувала дворянські привілеї. Знищува-
лися особисті примуси селян, встановлювалися умови ви-
купу основних примусів. Всім громадянам гарантувалося
право на будь-які посади і звання. В лютому 1791 p. спе-
ціальні декрети Установчих зборів скасували державну рег-
ламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи,
проголосили свободу торгівлі.
Після повалення монархії, у період правління жирон-
дистів — великої буржуазії (серпень 1792 — травень 1793 p.)
аграрне питання не було розв'язано. Лише з приходом до
влади якобінців — середньої та дрібної буржуазії (червень
1793 — липень 1794 p.) феодальні стосунки було остаточно
знищено. Було оголошено обов'язковим розподіл земель
громад у тому випадку, якщо цього бажала третина місце-
вих жителів. Був виданий декрет про повне знищення фео-
дальних прав дворянства, ліквідацію боргів селян феода-
лам, а документи про феодальні права підлягали привсе-
людному спаленню. Цензиви стали власністю селян без
викупу. Земля емігрантів конфісковувалася і продавалася.
Був виданий декрет про відміну рабства у колоніях.
За правління якобінців була створена сталеливарна про-
мисловість, 33 заводи і багато майстерень з виготовлення
зброї. Розширилося виробництво селітри, пороху, вичине-
них шкір, взуття: Конвент (уряд) вважав, що промисловість
не повинна бути на бюджеті республіки і не проводив її
націоналізацію. У сфері розподілу були встановлені макси-
мум цін і заробітної плати, введена карткова система на
продукти харчування. У сільському господарстві освоюва-
лися нові землі, вирощувались нові культури: капуста, мор-
ква, картопля, ріпа, поширювалися агрономічні знання. Була
запроваджена метрична система мір (метр, кілограм). Од-
ночасно якобінський уряд проводив політику збільшення
податків, реквізиції хліба та фуражу, мобілізації робітників
промисловості; осіб, зайнятих у сільському господарстві,
торгівлі товарами першої необхідності, заборонив робітничі
організації та страйки. Це викликало незадоволення ши-
роких мас і диктатури якобінців.
Французька революція (1789—1794 pp.) набула загаль-
ноєвропейського і світового характеру. Вона зумовила
кінець перехідного періоду та перемогу індустріального
суспільства.
Батьківщиною мануфактурного господарства були Нідер-
ланди. З утворенням Голландії економічний розвиток при-
скорився. Міжнародного значення набули текстильна про-
мисловість та кораблебудування. Швидко розвивалися ма-
нуфактури, на яких виготовляли льняні, шовкові, бавовняні
тканини, полотно, вельвет, плюш. Мануфактури виникли в
парусній, канатній, паперовій, цукрово-рафінадній, мило-
варній, скляній, пивоварній галузях промисловості. Пере-
важали централізовані мануфактури, на яких працювало
до 100 робітників. Зросло міське населення. У першій по-
ловині XVII ст. воно становило від 35 до 50% усього насе-
лення країн. Створювалися галузеві та міжгалузеві спілки
підприємців.
З другої половини XVIII ст. голландська мануфактура
почала відставати від англійської. Державним законодав-
ством були відновлені цехи (1749 p.), бюргерство взяло гору
над підприємцями. Уряд на вимогу промисловців не про-
водив політику протекціонізму. В інтересах торгового ка-
піталу дешеві іноземні товари заповнювали місцеві ринки.
Капітал набув лихварського характеру, перемістившись у
банківську сферу. В кінці XVIII ет. у Голландії промис-
ловість перебувала у стагнації.
У промисловості Великобританії мануфактури зайняли
панівне місце. Третина промислового населення була зай-
нята у сукнярстві. Так, його продукція у середині XVIII ст.
становила 1/3 англійського експорту. Існувала спеціаліза-
ція за окремими видами сукна (кілька десятків). Розвива-
лися бавовняні, паперові, скляні, металургійні, кораблебудівні
мануфактури. У Великобританії добували залізну руду, мідь,
олово, свинець, кам'яне вугілля. Питома вага населення міст
становила 30%. За темпами і масштабами англійська про-
мисловість у кінці XVIII ст. зайняла перше місце в Європі.
За рівнем промислового розвитку Франція займала друге
місце після Великобританії, однак переважало ремісниче
виробництво. XVI ст. було періодом активного впрова-
дження монархією цехового ремесла. В містах жило 15—
17% населення. Мануфактури Франції виготовляли в ос-
новному предмети розкоші; шовк, атлас, оксамит, парчу,
килими, меблі, скляні та порцелянові вироби, а також
військове спорядження. Нові форми організації виробниц-
тва поширилися в текстильній, друкарській, гірничій галу-
зях промисловості. Франція займала перше місце в Європі
з виробництва полотна, яке виготовляло сільське населен-
ня, а організаторами були через систему розсіяної ману-
фактури купці та лихварі. Уряд проводив політику про-
текціонізму та меркантилізму. Система заходів сприяла
створенню державних і приватних мануфактур, надавала
підприємцям субсидії, пільги, привілеї. Митна політика
захищала національну промисловість від іноземних конку-
рентів. Переважали децентралізовані мануфактури. На
дрібних та середніх централізованих підприємствах пра-
цювало до 50 робітників, рідко — до 100. Розвиток ману-
фактур був повільним і обмежувався в основному легкою
промисловістю. Це пояснювалося вузьким внутрішнім
ринком, спрямуванням капіталу в лихварство.
Особливістю господарства Німеччини була його від-
сталість від Голландії, Великобританії, Франції. Переважа-
ла цехова система. Це зумовило появу розсіяних мануфак-
тур у сільській місцевості. Вони виникали на основі ку-
пецького капіталу в сукняному, полотняному виробництві.
Централізовані мануфактури поширилися у гірничій, мета-
лургійній, металообробній промисловості. У кінці XVIII ст.
у Берліні було 10 тис. робітників і вироблялося товарів на
6 млн талерів. Існували також вотчинні мануфактури з
кріпосною працею. В умовах політичної роздробленості та
панування кріпосних порядків відсталість Німеччини про-
гресувала.
У сільському господарстві індустріальні відносини роз-
вивалися повільніше, ніж у промисловості. Найрадикальні-
шим був аграрний переворот у XVI—XVIII ст. в Англії
(Великобританії). Примусова експропріація дрібних власни-
ків і конверсія (перетворення) земель на пасовища були
зумовлені товарно-грошовими відносинами, необхідністю
збільшення сировини для текстильних мануфактур. Там,
де застосовувалося обгороджування землі, відразу утворюва-
лася велика земельна власність буржуазного типу. В XVII ст.
землю орендували селяни (коттери, батраки) або власники
її самі розводили великі стада овець. Масштаби обгоро-
джувань зросли із секуляризацією монастирських земель,
що розпродувалися на комерційних засадах. Після буржуаз-
ної революції на обгороджуваних землях утворювалися
фермерські господарства, а лендлорди отримували капіталіс-
тичну ренту. Землеволодіння копільгольдерів ліквідовува-
лись повільно, їх переводили на становище орендарів, змушу-
вали відмовитися від своїх прав на користування землею.
Посилилася майнова диференціація селянства. У XVIII ст.
із завершенням експропріації селянства дрібні селянські
господарства перестали існувати, звільнивши місце великій
буржуазній земельній власності лендлордів і фермерів.
Сільське господарство д осягло значних успіхів у вівчарстві,
агрокультурі та агротехніці (легкий плуг, складні сівозмі-
ни, використання добрив), зросла врожайність зернових куль-
тур. У XVIII ст. Великобританія вивозила 20% врожаю.
Вона стала країною класичного фермерського господарства.
У Голландії розвиток сільського господарства мав ком-
промісний характер. Революція не ліквідовувала феодаль-
ну земельну власність, проте пріоритет в аграрному розвит-
ку належав зміцненню дрібноселянської власності за раху-
нок скуповування монастирських володінь, осушування зе-
мель (польдеризація), на яких розвивалися фермерські гос-
подарства. Вони орієнтувалися на культури, що давали най-
більший прибуток, — льон, коноплі, тютюн, хміль, рослини-
фарбники, товарне тваринництво, селекційні роботи. Гол-
ландські сир і масло вивозили в усі країни Європи.
У Франції протягом XVI—XVIII ст. зберігалося велике
землеволодіння, яке втратило умовний характер. Людина
будь-якого статусу могла нею володіти та розпоряджатися
без обмежень. Зміцнилася спадкова цензива. Грошова зе-
мельна рента досягла 20—25% від урожаю зерна. Домені-
альні землі феодали здавали в оренду. На 2/3—3/4 тери-
торії Франції була поширена оренда за половину врожаю.
Крім того, селяни платили натуральну ренту, десятину та
мито за купівлю землі (5—8 % її вартості), обробляли дво-
рянські землі, виконували будівельні роботи. У XVIII ст.
почався процес обгороджування альменд, половину яких
привласнили сеньйори. Аграрне законодавство якобінців
під час французької революції перетворило селянина на
дрібного власника індустріального суспільства.
У німецьких землях на захід від Ельби і в Австрії ос-
новною виробничою одиницею залишалося селянське гос-
подарство на основі грошової та натуральної ренти. Селя-
ни могли вільно розпоряджатися землею. Орендні відноси-
ни визначалися договорами. Селянське землеволодіння
підтримувалося князівською владою, зацікавленою у збіль-
шенні податків. У всіх територіальних землях забороняло-
ся продавати селянські наділи. У доменіальних господар-
ствах феодалів і церкви існувала як відробіткова рента, так
і наймана праця. Поширилися орендні (маєрні) господар-
ства, що мали товарний характер, і міжселянська оренда.
Зросла майнова диференціація селянства, майже 60% се-
лян були безземельними. Посилилася спеціалізація сіль-
ського господарства, переважало зернове виробництво (жито,
пшениця), почали сіяти гречку, вирощувати картоплю, ку-
курудзу на корм худобі, конюшину. В цілому перебудова
відбувалася повільніше, ніж у Великобританії. Зберігалася
земельна, особиста, судова залежність селян від феодалів.
У мануфактурний період торговельний капітал перева-
жав над промисловим. Головними сферами вкладення ка-
піталів у Великобританії та Голландії були зовнішня торгів-
ля і морські перевезення. В 1770 p. на інвестиції в англій-
ську промисловість припадало всього 9% внутрішніх ка-
пітальних вкладень, або 0,5 % національного доходу, а в 1790
—1793 pp. — відповідно 13 і 7,8%.
Під впливом географічних відкриттів змістилися світові
торгові шляхи. В Європі зберіг своє значення морський шлях
від Піренейських портів до Північної Франції, Великобри-
танії, Нідерландів. Середземне море перетворилося на кон-
тинентальне з невеликим економічним значенням. Італій-
ські міста втратили свою монополію на східну торгівлю.
Венеція вивозила з левантійських країн шовкові тканини,
а ввозила англійське сукно. В середині XVI ст. переважні
позиції у левантійській торгівлі зайняла Франція, яка по-
чала вивозити масло, вовну, зерно, коралі, фрукти, шовк, ки-
лими. У стороні від світових торговельних шляхів зали-
шилися німецькі міста. Визначальною стала океанська тор-
гівля. Почали формуватися атлантична економіка, світо-
вий ринок і торгівля.
Торгівля розвивалася швидкими темпами у тих краї-
нах, де цьому сприяли географічне положення та можливість
колоніального пограбування. На початку XVI ст. такими
країнами були Іспанія та Португалія. В 1494 p. вони роз-
ділили сфери колоніального панування. Португалія моно-
полізувала торгівлю з Африкою та Азією, витіснила арабів
з Індійського океану, а торгівлю з Індією оголосила королів-
ською монополією. Іспанія залишила у сфері свого пану-
вання всю Америку. До Європи вивозили цукрову тростину
і велику кількість благородних металів. За 1521—1660 pp.
було вивезено 18 тис. т срібла і 220 т золота. Однак багат-
ства не вкладалися у вітчизняну промисловість, комерційну
діяльність, а витрачалися на споживання і марнотратство.
На початку XVI ст. столицею світової торгівлі став Ант-
верпен (місто у провінції Брабант). Його економіка грунту-
валася на посередницькій торгівлі світовими і європей-
ськими товарами: англійським сукном, німецькими винами,
міддю та сріблом, привезеними португальцями перцем та
прянощами, іспанцями — вовною, винами, сухими фрукта-
ми, срібними монетами та зливками. Із Скандинавії гол-
ландці привозили дерево для кораблів, рибу, з Польщі та
Литви — хліб, худобу, льон, віск, мед, сіль, з Росії — шкури,
льон, прядиво. В Антверпені мали представництва і агент-
ства купецькі фірми всієї Європи.
Торгівля Голландії мала універсальний характер і охоп-
лювала весь світ. У 1602 p. була створена Ост-Індійська
компанія. Голландці, витіснивши португальців, створили
імперію, що простягнулася від Мозамбіка до Японії. Вони
не тільки монополізували постачання прянощів і східних
товарів, а й займалися каботажними перевезеннями, забез-
печуючи торгівлю та обмін між торговими центрами Ат-
лантичного узбережжя. При утворенні Ост-Індійська ком-
панія мала капітал 6,5 млн флоринів, поділених на акції по
З тис. кожна. В 1699 p. капітал компанії дорівнював 4 т
золота. Дивіденди становили від 18 до 100%. Вона утри-
мувала 100 кораблів, на яких в XVII—XVIII ст. було пере-
везено мільйон осіб. Вест-Індійська компанія, створена
в 1621 p., займалася піратством і работоргівлею. Лише в 20
—30-х роках XVII ст. голландські пірати захопили в Атлан-
тиці 547 кораблів, вартість яких становила 40 млн гульденів.
З кінця XVI ст. наступником Антверпена став Амстер-
дам (Голландія). Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими
обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика.
Голландці зайняли панівне становище у торгівлі Португалії
з Іспанією. З розвитком торгового капіталу і флотів Велико-
британії, Німеччини і Франції активність нідерландської по-
середницької торгівлі обмежувалася, і з 30-х років XVIII ст.
вона поступилася першістю Великобританії.
З розвитком океанської економіки Англія, що раніше
знаходилася осторонь від основних торгових шляхів, опи-
нилася в їх центрі. Починаючи з контрабандної торгівлі з
іспанськими і португальськими колоніями, вона знищила
іспанський флот ("Непереможну Армаду" в 1588 p.), обігнала
за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерлан-
ди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопи-
ла Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію.
Створилися монопольні торгові компанії — Левантій-
ська, Віргінська, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, а
після встановлення зв'язку з Московською державою —
Російська. Англія зайняла монопольне становище у рабо-
торгівлі, так званій трикутній торгівлі. Схема плавання для
всіх работоргових кораблів була одна. З Англії кораблі
виходили з тканинами, мідним та олов'яним посудом, залі-
зом, скляним товаром, горілкою, порохом і зброєю. Ці това-
ри обмінювалися в Африці на рабів (60—80% експорту),
шкури, слонову кістку, арахіс. Їх доставляли в Америку.
Тут закупляли цукор, бавовну, індиго і везли в Європу. І в
кожній вершині трикутника реалізовувався прибуток.
На 1792 p. Великобританія мала позитивне торгове сальдо
більше ніж у 5млн фунтів стерлінгів (імпорт — 19,5 млн
фунтів стерлінгів, експорт — 24,9 млн фунтів стерлінгів).
Цю торгівлю забезпечували ЗО 470 кораблів, з них лише
3620 були іноземними. Обсяг зовнішньої торгівлі Велико-
британії становив 1/5 європейської та 1/7 світової.
Франція не вела такої активної колоніальної торгівлі
та експансії. Це було пов'язано з меншим економічним
потенціалом, незаінтересованістю та пасивністю французької
буржуазії. Колоніальні торгові компанії створювалися за
ініціативою та допомогою держави (Ост-Індійська компа-
нія отримала від державного скарбу 90 млн ліврів). Як на-
слідок Франція програла боротьбу за колонії.
XVI—XVIII ст. — період завершення становлення на-
ціональних ринків, їх розширення та зміцнення. Це було
пов'язано з подальшим відокремленням сільського госпо-
дарства від промисловості, розвитком територіального по-
ділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх
мит, удосконаленням шляхів сполучення. Найбільшим за
обсягом був національний ринок у Великобританії, хоча за
кількістю населення вона поступалася Франції, Іспанії.
Визначальну роль у XVIII ст. відігравало будівництво шо-
сейних доріг і каналів. У 1657 p. було створено генераль-
ний поштамт для всієї країни. У кінці XVIII ст. обсяг його
становив приблизно 40—60 млн фунтів стерлінгів на рік,
або 4—6 млн прибутку (обсяг зовнішньої торгівлі на рік —
у середньому 20 млн фунтів стерлінгів). Зв'язок між різни-
ми регіонами країни забезпечувався завдяки періодичним
ярмаркам, подорожуючим купцям.
Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської
справи та кредиту. На початку XVI ст. в Антверпені склав-
ся грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках вико-
ристовували векселі (письмові боргові зобов'язання) на
пред'явника. Борги та кредити поступали на ринок. Век-
Ц селі були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки,
поки не анулювалися, коли боржник, який підписав зобов'я-
зання, не отримував його як кредитор. Загальною стала
практика платіжних розпоряджень (асигнацій), що встанов-
лювала відповідальність кредиторів. У 1598 p. було засно-
вано Страхову палату.
