Світ політичного та його буття

 

Відомо, що в античну добу і середньовіччя світ політичного виступав у єднанні з іншими підсистемами людського соціуму, що всі сфери життя були пройняті політичним, державним началом. Остаточне виокремлення світу політичного пройшло в Нову добу, добу формування капіталістичних відносин, для яких характерні такі атрибути - приватна власність, вільна ринкова економіка, представницько-парламентська демократія і правова держава, розмежування між соціальною і політичною сферами, економічними, соціальними і політичними функціями. Тому природно, що з цього періоду ми можемо говорити про світ політичного як само­стійну підсистему, причому в багатьох аспектах автономною відносно як економічної сфери, так і громадянського суспільства.

Спільним для різноманітних підходів визначення світу політичного, визначення його як особливої сфери життєдіяльності людей, позв'язаної із владними відносинами, державою і державним устроєм, тими інститу­тами, принципами, нормами тощо, які зобов'язані гарантувати життє­діяльність тієї чи іншої спільноти людей, реалізувати їхню загальну волю. Інакше кажучи, під світом політичного слід розуміти таку сферу суспільного життя, яка включає державно-правову, партійну, виборчу, і інші сфери. Він включає в себе структурні та системні компоненти, які обіймають аспекти політичного панування і правління, панування і співробітництва, конституювання влади і політичної нерів­ності, механізми управління в рамках різноманітних державно-політич­них систем, відносин людей з інститутами влади, механізми забезпечення єдності, життєдіяльності і безперебійного функціонування політичної системи, політичної соціалізації, політичної комунікації і засобів масової інформації тощо.

При глибокому аналізі світу політичного можна чітко визначити в ньому одночасно і сферу діяльності, і форму діяльності. Політика в цілому пов'я­зана як із руйнацією, так її будівництвом, з добром і злом, з миром і насиль­ством тощо Але стрижневою лінією розвитку світу політичного до наших днів залишається основне — досягнення благополуччя для якомога більшої кількості людей. В зв'язку із цим людина визначається як центральний суб'єкт політики, а функція останньої — як функція взаємодіючих між собою людей.

З цього приводу слід відзначити два аспекти.

Перший. Люди, які живуть разом, можуть дотримуватися різних погля­дів щодо досягнення певних цілей та відповідно з цим і діяти. Але так само очевидно й те, що вони не можуть жити разом, оскільки відрізняються один від одного у всіх без винятку питаннях. А це вже певний конфлікт. По суті тут і починаються сфера політичного. Тому політика перш за все повинна знаходити шляхи й способи розв'язання виникаючих в людському соціумі конфліктів. Таким чином, якщо громадянське суспільство являє собою арену зіткнення і взаємодії багато чисельних приватних, протилежних один одному і конфліктуючих інтересів, то світ політичного має в собі об'єднуюче усіх членів суспільства начало. І як вираз спільної волі, він покликаний примирити, поєднати, зблизити один з одним різнорідні і конфліктуючі інтереси усіх членів суспільства.

При цьому слід зауважити, що політичні реальності і феномени немож­ливо зрозуміти без урахування системи спілкування, засобів і механізмів політичної комунікації, які в однаковій мірі пов'язані як із сферою суспільної свідомості, соціокультурною і політико-культурною сферами, та і власне в цілому із світом політичного. Політичне пронизує світоглядна система, в якій досить важливе місце займає ідеологія. Особ­ливе значення для розуміння сутнісних характеристик і меж політичного має політична філософія і політична теорія. Інтегральною частиною світу політичного є також політична культура, політична етика, різні ідейно-політичні течії і тощо, які забезпечують його суб'єктивну інфраструктуру

Другий. Для більш глибокого розуміння світу політичного слід збагнути той аспект, що розвиток суспільства, як і всієї біосфери, частиною котрої воно є — надзвичайно складний процес самоорганізації речей, в яких Розум людини відіграє особливу і не завжди усвідомлену роль. А політика і є сфера діяльності розуму людини, що особливим чином впливає на процес самоорганізації, надаючи йому певний напрямок, свого роду олюднене начало. Це якраз те, що необхідно нам з'ясувати, зрозуміти і використати. Самоорганізація суспільства — це цілком природній процес, в який втручається Розум з його здатністю до передбачення і вибору способу дій. Звідси природним чином народжується прагнення пізнати механізми процесу самоорганізації суспільства і роль колективного Розуму в цьому процесі та поставити отримане знання на службу цілеспрямованої діяльності Розуму.

 

3. Суспільна свідомість та її форми. Політична свідомість як форма суспільної свідомості. Функції політичної свідомості.

Суспільна свідомість - це не емпірично ісоняття нуюче самостійне духовне утворення, а
сусшльна свідомість лософська категорія, що позначає фундаментальну особливість соціальних суб'єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття — це реальний процес життя людей. Суспільна свідомість та суспільне буття - найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, а що таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межами їх протиставлення не має змісту. Ідеальні, духовні компоненти невідривно вплетеш, пронизують суспільне життя. Суспільна свідомість - частка суспільного буття, а само буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Суспільна свідомість - не пуста абстракція. Суспільна свідомість - сукупність ідеальних образів - понять, ідей, поглядів, уявлень, почуття, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної свідомості. Суспільна свідомість не зводиться до простої суми свідомостей індивідуальних, а включає тільки суспільно значущі, типові, усталені духовні утворення. Суб'єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності.
Суспільне буття врешті-решт визначає суспільну свідомість. Які б критичні зауваження не висловлювались з суспільної свідомості, не можна заперечувати, що суспільна свідомість - частка тієї реальності, яку вона відображує і вже цим обумовлена нею. Крім того, джерелом походження ідей, поглядів, емоцій, настроїв виступає суспільна практика. Погляди, теорії, ідеї, що заперечуються практикою, витискуються із сфери суспільної свідомості. Рівень розвитку практики визначає і глибину проникнення у дійсність. Людина, коли залучається до суспільного буття, засвоює певні розумові форми, поняття, систему знань, певний спосіб та засіб мислення і відчування. Але суспільна свідомість має і певну самостійність стосовно до суспільного буття, суспільна свідомість може випереджувати чи відставати від буття в процесі власного розвитку. Це відбувається тому, що суспільній свідомості властива безперервність та спадкоємність у розвитку. Через традиції, звичаї, звички, настрої, суспільну думку, через науку та ідеологію суспільна евідо-мість здійснює зворотний вплив на суспільне буття, спрямовує його по одному з можливих шляхів розвитку, прискорює чи гальмує його. Роль суспільної свідомості особливо зростає в епохи переломні, перехідні, коли у межах суспільного буття тільки починають формуватися дальші тенденції розвитку.
Структура суспільної свідомості
Суспільна свідомість має складну, розгалужену структуру. Поділяються її багатогранні рівні, форми. По-перше, з точки зору носія, суб'єкта поділяють індивідуальне, групове (класове, національне та ін.), суспільне, загальнолюдське. По-друге, з точки зору конкретно-історичного підходу - міфологічна, релігійна, філософська; за епохами - антична, середньовічна тощо. По-третє, виходячи з різних форм діяльності, у процесі яких виробляється, чи сфер діяльності, у межах яких складається - екологічна, економічна, правова, політична, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова. По-четверте, за рівнем та глибиною проникнення у дійсність - буденна. та теоретична. Буденна свідомість має форми: емпіричну свідомість (складається у процесі пізнання) і суспільну психологію (формується у ході оціночного відображення дійсності). Теоретична свідомість має відповідно форми: наука та суспільна ідеологія. Суспільна психологія також має складну структуру - психічний склад, до якого належить соціальний характер, соціальні звички. Звичаї та психічні стани: соціальні настрої, відчуття, розумонастрої. Усі форми та види суспільної свідомості мають величезне значення у духовному та суспільному житті.
Інша доля в ідеології. Якщо ще в недавньому минулому її роль гіпертрофувалась, то в сучасних умовах явно недооцінюється. Ідеологія — це система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства. Безумовно згубне для духовного життя людини та суспільства устремління підмінити ідеологією усі інші форми суспільної свідомості або безумовно підкорити їх їй. Але не менш згубно устремління взагалі відмовитись від ідеології в суспільному житті. Ідеологія слугує своєрідним механізмом приведення ідей в дію, активізації людей. Відмова від такого механізму перешкоджає нормальному суспільному розвитку, консолідації зусиль людей. Недостатньо виробити ефективну програму виходу суспільства з кризи, потрібно, щоб відбивала реальні інтереси соціальних суб'єктів, оволоділа розумом людей.

 

Щодо політичної свідомості, то вона є однією з найважливіших форм суспільної свідомості, це сприйняття суб'єктом тієї частини реальності, яка пов'язана з політикою. Це сукупність поглядів соціального суб'єкта (людини, соціальної групи, нації, класу, народу, етносу), в яких відображається політична сфера життєдіяльності суспільства.

Політична свідомість — форма суспільної свідомості, яка відтворює політичне буття суспільно неоднорідного суспільства, важлива складова частина суспільно-державного життя.

Вона виникла у відповідь на реальну соціальну потребу — обґрунтування природи держави і державної влади.

Отже, політична свідомість є сукупність поглядів і настанов, які характеризують ставлення людей до держави, партій, громадських організацій, об'єднань, товариств, політичних цінностей і цілей розвитку. Вона є відображенням реалій буття і рівня розвитку продуктивних сил, особливостей політичної структури, системи суспільних відносин, рівня освіти і культури.

Основу політичної свідомості становлять знання, емоції та оцінки, розумові операції, орієнтовані на сферу політичних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів.

Але слід чітко розуміти, що політична свідомість не є пасивним відображенням політичного буття. Вона здатна:

а) бути попереду практики, прогнозувати й моделювати політичні процеси;

б) впливати на політичне життя суспільства, а через нього — на його економічні, духовні, соціальні, конфесійні, культурні відносини;

в) визначати напрям політичної діяльності політичних партій, громадських організацій, об'єднань, соціальних груп, політичних лідерів і особистостей.

Тому практика управління соціальними процесами мусить враховувати стан політичної свідомості в усіх її проявах, домагатися консенсусу в політичних позиціях, сприяти формуванню політичної свідомості, яка б відповідала потребам суспільного процесу.

Крім цього, слід мати на увазі, що політична свідомість — явище суперечливе, бо вона, відображаючи політичне буття, може випереджати його, відставати від нього, відповідати йому. Лише аналіз суперечностей політичної свідомості дозволяє виявити вади суспільного організму, тобто в управлінні суспільством важливо проводити не тільки економічний, статистичний аналіз суспільного життя, а й вивчати, глибоко, об'єктивно досліджувати стан політичної свідомості.

Політологія розглядає політичну свідомість як багато структурне і багаторівневе явище. Залежно від її суб'єкта розрізняють:

— політичну свідомість суспільства;

- політичну свідомість соціальної групи (класу, прошарку, нації, конфесії тощо);

— політичну свідомість особистості.

При гносеологічному підході політична свідомість виступає на емпіричному, буденному, теоретичному, науковому й ідеологічному рівнях.

Якщо брати ступінь усвідомлення процесів, які відбуваються в політичному житті, можна виділити два взаємопов'язані рівні: теоретичний — спрямований на розкриття законів, які визначають політичне життя, формують політичні процеси (порівняно невелика група людей, охоплена цим рівнем — вчені, ідеологи), і емпіричний рівень. Цей рівень формується на ґрунті повсякденного практичного досвіду.

Емпірична політична свідомість безпосередньо фіксує практичний досвід політичного суб'єкта. її часто ототожнюють з буденною свідомістю. Але це різні поняття. Буденна свідомість не є емпіричною, бо в її зміст входять окремі ідеологічні й теоретичні елементи. Буденна політична свідомість відтворює сукупність ідей, уявлень, які виникають безпосередньо з буденної практики тієї чи іншої соціальної групи (без глибокого теоретичного узагальнення).

Емпірична і буденна свідомість відображає поверхневі процеси, без глибокого їх аналізу. Вона характеризується такими рисами, як почуття, настрій, емоція.

На емпіричному рівні, на жаль, здебільшого формується повсякденна політична свідомість, яка є базою масової свідомості. Елементами її є почуття і настрої. Масова свідомість є поєднанням рівня повсякденної свідомості у поглядах значної маси людей. Для неї характерні відсутність певної чіткої політичної настанови, часто незрозумілі зміни у поглядах поряд із закостенінням в інших.

4. Поняття політичної ідеології та рис ідеологій. Рівні функціонування ідеології. Проблеми ідеологізації та реідологізації.

Головний вміст, загальні цілі і соціальне призначення політики обгрунтовується політичною ідеологією. Поняття ідеологія(від греч. idea – ідея, образ і logos – учення слово) вперше ввів в науковий обіг французький філософ і політик А. Дестют де Траси (1754-1836) в багатотомній праці "Елементи ідеології". У його розумінні ідеологія – це вчення про ідеї, які повинні виступати засадничими принципами держави, права і виховання.

У епоху Освіти це поняття отримало негативне забарвлення як неадекватне реальності свідомість, заснована на релігійних і інших забобонах і що протистоїть раціональному, об'єктивному пізнанню дійсності. Це негативне відношення до ідеології було закріплене і подіями Великої французької революції, коли мало місце масове знищення людей в ім'я ідеологічних абстракцій. І лише з часом ідеологія отримала визнання.

Спираючись на досягнення сучасної політологічної думки, політичну ідеологію можна визначити як систематизовану сукупність ідей, що відносяться до проблем влади і пристрої суспільного життя і певних груп (шарів, класів), що відображають інтереси, які служать закріпленню або зміні існуючих суспільних інститутів і стосунків.

Носіями ідеології виступають, як правило, досить крупні суспільні групи – це перш за все класи: буржуазія, робочий клас, дрібна буржуазія, інтелігенція, селянство, а також нації. Проте існують і ідеології, не класовий або національний вирази, що мають, а орієнтуються на певні цінності. Наприклад, ідеологія анархізму (дослівно - безвладдя) залучає в свої ряди прибічники максимальної свободи особи, не обмеженої жодною формою влади. Ідеологію "зелених" "сповідають" представники самих різних соціальних груп, що орієнтуються на матеріальні для поста цінності.

Ідеології, що існують в суспільстві, відображають соціальну диференціацію суспільства і перш за все характері гостроту соціальних, економічних, політичних, релігійних, ціннісних і інших конфліктів. Найбільш гостра боротьба ідеологій відбувається в країнах з глибокими системними соціальними конфліктами, пов'язаними з проблемами перевлаштування суспільства.

Характерні риси ідеологій – груповий егоїзм, ідеалізація, прикрашання місця і ролі даної групи в суспільстві, її зіставлення іншим групам (класам), гіпертрофоване вираження її інтересів, не облік інтересів інших шарів (яскравий приклад – марксизм з його вченням про пролетаріат як гегемона в революційних перетвореннях суспільства і диктатурі пролетаріату як що виражає інтереси всіх шарів суспільства). Ці відмінні риси ідеологій визначаються перш за все їх сутнісною характеристикою як соціально тенденційної колективної форми свідомості.

У суспільстві ідеології можуть грати різну роль – і негативну, і позитивну, укоріняючись в масовій психології і закріплюючись в нормах і традиціях політичного життя. Вони можуть гальмувати назрілі соціальні проблеми, штучно підтримувати класові, національні, релігійні і інші конфлікти. Особливо це характерно для політичних систем, що не допускають плюралізму ідеологій, їх вільного змагання за вплив на суспільну свідомість. Але і в розвинених демократичних суспільствах роль ідеологій не завжди однозначно позитивна. Та все ж різноманіття і суперечність суспільних інтересів і цінностей, яке знаходить своє вираження і теоретичне обгрунтування в різних ідеологіях, конституюють ідеології як необхідний компонент сучасного суспільства. Конструктивна роль ідеологій визначається їх базуванням на загальнолюдських цінностях і національних інтересах.

Політична свідомість, рівні, функції, форми. Суб'єктивна сторона політичного життя знаходить своє віддзеркалення в політичній свідомості. Політична свідомість здатна випереджати практику, прогнозувати розвиток суспільно-політичних процесів. Отже, вона здатна справляти значний вплив на політичне життя, на динаміку політичної культури суспільства. Крім того, від рівня політичної свідомості багато в чому залежить політична поведінка, характер політичної діяльності, як окремих людей, так і їх суспільно-політичних об'єднань.
Політична свідомість - це усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, групами, спільнотами та ін.).
В структуру політичної свідомості включаються політичні норми і цінності, політичні переконання і уявлення, теоретичні і емпіричні знання. Політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації.
Політична свідомість взаємозв'язана і взаємодіє з іншою форою суспільної свідомості: економічними переконаннями, правовими теоріями і нормами, філософськими навчаннями, етичними концепціями, естетичними цінностями, художніми поглядами.
Функції політичної свідомості:

• пізнавально-інформаційна - пізнання світу політики, отримання політичної інформації;
• оцінна - оцінка політичної дійсності і формування політичних поглядів, переконань, позицій;
• регулятивна - регулює соціальну поведінку людей на основі сприйняття дійсності, а також на основі сукупності що виробляються їм політичних ідей, норм, уявлень і переконань;
• мобілізуюча - спонукає людей до політично орієнтованої поведінки, до участі в суспільному житті ради відстоювання своїх соціально-політичних інтересів.

Політична свідомість - системна освіта, що має різні рівні:

• теоретичний - представлений різними роду концепціями, ідеями, переконаннями, що мають політичний характер. Усвідомлення політики на теоретичному рівні дозволяє:

а) ставити і вирішувати її найважливішу мету і задачі - як фундаментальні (стратегічні), так і поточні (тактичні);
б) визначати засоби і методи їх досягнення;
в) визначати напрями і шляхи організаційно-політичного забезпечення рішення наспілих проблем;
г) виробляти концептуальні підходи до соціального контролю ходу виконання політичних рішень і цільових програм;
д) коректувати політику з урахуванням даних політичного досвіду.

• емпіричний - базується на безпосередній практиці, участі в політичному процесі різних соціальних спільнот. Даний рівень відображає політичну дійсність у формі відчуттів, ілюзій, переживань, уявлень.
• буденний - характеризує сукупність виникаючих безпосередньо з буденного життя ідей, поглядів суспільного класу, соціального прошарку або групи людей. Даному рівню властиві яскраво виражені соціально-психологічні риси: настрої, відчуття, емоції.

Формами політичної свідомості виступають індивідуальне, групове і масове.
Індивідуальна політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації і виражає здатність особи оцінювати політику і діяти в ній.
Носіями групової свідомості виступають політичні партії і інші політичні організації і об'єднання.
Масова політична свідомість виражає опосередкований рівень і зміст потреб суспільства. Воно відображає також характер знань суспільства про політичну дійсність. Масова свідомість вельми динамічно. Воно випробовує на собі дію безлічі чинників: різні соціальні потрясіння, зміст конкретної історичної ситуації і багато що ін.