Виробництво — це процес використання ресурсів (робочої сили, капіталу, природних ресурсів та підприємницьких здібностей) Для виготовлення товарів, послуг, інформації.
Виробництво можна уявити як систему, що споживає на вході Певні ресурси, а на виході видає готові продукти: товари або послуги натуральному чи грошовому вимірі (рис. 6.1).У процесі виробництва споживаються такі ресурси або факіри виробництва:
1)Земля — вічний фактор виробництва, що включає не лише сільськогосподарські угіддя, але й всі природні ресурси (нафта,вугілля, газ, вода і т. д.).
2. Капітал (або фізичний капітал) — все, що створено працею людини і служить основою створення нового продукту (споруди, обладнання, матеріали і т. д.).
3. Праця — це вплив людини на речовину природи з метою надання їй властивостей, здатних задовольняти людські потреби.
4.Підприємницькі здібності — це особливі здібності деяких людей йти на мобілізацію ресурсів, організацію виробництва,
ризик з метою отримання прибутку.
Усі фактори, що використовуються у виробництві, кількісно обмежені. Площі сільськогосподарських угідь зменшуються як у цілому (будівництво, промисловість, військові потреби, економічні катастрофи і т. д.), так і в розрахунку на душу населення (у зв'язку з його приростом). Людство стоїть на порозі вичерпання природних ресурсів: нафти, газу, вугілля. Ресурс праці обмежений кількістю робочої сили, причому в кожному конкретному випадку потрібна не просто робоча сила взагалі, а певна її кваліфікація, що ще більше обмежує даний фактор виробництва. Підприємницькими здібностями володіють лише окремі особи (вчені вважають, що їх не більше 5-7% від загальної кількості працездатного населення). Капітал як результат взаємодії перших трьох факторів також є обмеженим ресурсом.
Разом з тим, потреби людства постійно зростають, що пов'язано як з кількісним приростом населення, так і з підвищенням якості життя. Отже, між обмеженими ресурсами і безмежними потребами завжди існує конфлікт.
Розв'язати його можна двома шляхами: - Максимізувати обсяг виробництва при певних обмеженнях на ресурси. - Мінімізувати витрати ресурсів при заданих обсягах виробництва
Щоб вирішити ці завдання, необхідно раціоналізувати форми єднання факторів виробництва та їх якісне і кількісне співвідношення у процесі виробництва. Ось лише деякі аспекти їх раціоналізації.
1. Відповідність факторів виробництва. Найбільша ефективність виробництва досягається тоді, коли якісні характеристики працівників (їх кваліфікація, освітній рівень, особисті якості) відповідають рівню засобів виробництва. Причому цей зв'язок двох-сторонній: ефективність виробництва стає нижчою не тільки тоді, коли працівники низького рівня кваліфікації не можуть повністю використати всі потенційні можливості засобів виробництва, але й тоді, коли недосконалі засоби виробництва не дають реалізуватись потенціалам працівників.
2. Співвідношення факторів виробництва. Між працівниками і засобами виробництва повинно бути не тільки якісне, а й кількісне співвідношення. Для кожного певного рівня розвитку виробництва існує оптимальне співвідношення між кількістю капіталу і кількістю праці, що приводить його в рух.
Взаємозамінюваність факторів виробництва. Один і той же результат можна отримати при різному співвідношенні факторів виробництва. Наприклад, якщо у виробництві використовуються праця і капітал, то можна визначити різні співвідношення цих факторів, що дадуть заданий результат виробництва.
41. Підприємство, як виробничо-ринкова система.
Підприємство — це відокремлена економічна структура, що виробляє і реалізує певні товари, послуги, інформацію. Підприємства можуть створюватися як приватними особами, так і державою. Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку.
Головна проблема підприємства — задовольнити постійно зростаючі потреби споживачів при обмежених ресурсах. Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже, обумовлює вибір оптимального варіанта застосування.Перед будь-яким підприємством постають три основні питання:Що виробляти (які економічні блага і в якій кількості)?Як виробляти (за допомогою яких обмежених ресурсів)?Для кого виробляти (хто отримає те, що вироблено)?
Умови, в яких функціонують підприємства:
1.Самостійне здійснення відтворювального процесу. Підприємство розраховує лише на власні сили у забезпеченні своєї життєдіяльності, воно може користуватись грошовими коштами у інших суб'єктів (брати кредити, продавати облігації), але лише на платній основі. 2.Повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності. Ця відповідальність покладається на власників та керівництво підприємства. 3.Прибуток виступає основним джерелом коштів для розвитку підприємства. Розвиток підприємства, його розширення є головною метою підприємців, адже це приносить більші грошові доходи. Однак розширення діяльності потребує значних грошових вкладень, основним їх джерелом є прибуток. 4.Конкуренція з іншими підприємствами. Конкуренція впливає на поведінку й організацію підприємства, змушує його підвищувати ефективність виробництва. 5.Економічна допомога держави має локальний, вибірковий, винятковий характер. Ця допомога повинна бути обґрунтована інтересами національної економіки. Держава не може і не повинна бути щедрим спонсором, вона завжди має керуватися прагматичним розрахунком.
42. Виробнича функція та її властивості.
Виробнича функція — це співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимальним обсягом продукції. Якщо припустити, що на обсяг виробництва продукції впливають витрати праці (Ь), капіталу (К) і землі (2), то виробнича функція виглядатиме так:
0 = І-(Ь,К,2), де С2 -— максимальний обсяг продукції при даній технології і
співвідношенні факторів виробництва Ь, К, 2.
Властивості виробничої функції: 1. При збільшенні витрат одного ресурсу, при незмінності інших відбувається збільшення обсягу виробництва продукції, але лише до певної межі.2. Існує певна взаємозамінність та компліментарність (довнюваність) факторів виробництва.3. Зміни використання факторів виробництва менш еластиччні в короткостроковому, ніж у довгостроковому періоді.
Короткостроковий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори є незмінними.
Довгостроковий період — це період виробництва, за який виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції.
У короткостроковому періоді виробнича функція відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів: С > = ґ(х).
43. Основні мікроекономічні параметри підприємства.
Щоб з'ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результати виробництва, потрібно розглянути ряд показників:
1. Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) — Де кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.
2. Середній продукт змінного фактора виробництва (АР) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АР = ТР/Х.
3. Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) — це обсяг зміни сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю (при інших рівних умовах): МР=АТР/АХ.
До основних мікроекономічних параметрів підприємства належать також витрати виробництва, виручка і прибуток. Загальні витрати факторів виробництва (ресурсів) і грошові витрати, що здійснюються підприємством з метою виробництва продукції, називаються витратами виробництва.
Виділяють бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерські витрати включають лише фактичні витрати в грошовому виразі, підтверджені документами. Економічні (або альтернативні) витрати включають (крім практичних витрат на придбання ресурсів) ще й недоотриманий дохід м найкращого потенційного можливого способу використання власних ресурсів (капіталу, грошових коштів).
Неявні витрати — це ті витрати, що обумовлені використані власних ресурсів (факторів виробництва) підприємця (капітал, здібності).
Явні витрати — це витрати на придбання необхідних факторів виробництва.
Бухгалтерські витрати складаються лише з явних витрат. Економічні витрати — це сума явних і неявних витрат, тобто економічні витрати кількісно більші за бухгалтерські саме на величину неявних витрат.Аналогічно сукупному, середньому і граничному продукту можна розрахувати відповідні показники для витрат і виручки.
Сукупні витрати (ТС) -— загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягу продукції.
Середні витрати (АС) — це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС = ТС / ().
Граничні витрати (МС) — приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції МС = АТС / А().
Сукупна (валова) виручка — грошові надходження від реалізації продукції: ТК - Р х (^, де Р — ціна продукції, (} — кількість продукції.
Середня виручка (АК) — це сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції АК = ТК.
Гранична виручка (МК) — приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва продукції на одну одиницю: МК = ДТК/ДС^.
Сукупний прибуток — це різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами.
Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.
Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськими витратами.
Економічний прибуток — це різниця між валовою виручкою та економічними витратами.
44. Частинна варіація факторів виробництва.
Припустимо, що всі фактори виробництва, крім одного, є незмінними. Така ситуація можлива в короткостроковому періоді, а ми маємо справу з однофакторною виробничою функцією, або частинною варіацією факторів виробництва.
Основними показниками тут є сукупний (ТР), середній (АР) та граничний (МР) продукти змінного фактора виробництва.
Залежність сукупного продукту від зміни фактора X показано в таблиці 7.1 та на рис. 7.1.
Сукупний продукт зростає із збільшенням змінного фактора. Але це зростання затухаюче. Настає момент, коли збільшення змінного фактора призводить до зменшення обсягу виробництва продукції. Тобто виробничий процес настільки перенасичений цим фактором виробництва, що він не може ефективно використовуватись.
Середній продукт змінного фактора розраховують через вимірювання нахилу променя, що проведений від початку координат до відповідної точки кривої сукупного продукту. Наприклад, нахил променя ОА визначається через співвідношення координат точки А: СЬ / X, — це середній продукт у цій точці. Середній продукт досягає максимуму при умові використання такої кількості змінного фактора, яка відповідає точці дотику променя, який виходить з початку координат та кривої сукупного продукту. На рис. 7.1 це точка С.
Якщо провести дотичні до будь-якої точки кривої сукупного продукту, то можна знайти тангенси кутів, що вони утворюють з віссю X. Тангенс будь-якого з цих кутів дорівнює граничному продукту.
Середній продукт буде збільшуватися до тих пір, поки граничний продукт буде більший за нього. При залученні у виробництва нової порції ресурсу, продуктивність якої більша за середню, відбудеться збільшення і середнього показника. І навпаки, якщо виявиться, що гранична продуктивність змінного фактора менша, ніж середня, то відповідне залучення зменшить середній показник.
Саме тому максимальне значення середній продукт набуває в точці перетину кривих середнього та граничного продуктів, тобто при АР = МР. А граничний продукт досягає свого максимального значення в точці А, потім починає зменшуватися до нуля і навіть до від'ємних значень.
Починаючи з певного обсягу збільшення одного з факторів виробництва, при незмінних інших факторах відбувається зменшення граничного продукту цього фактора (закон спадної граничної продуктивності).
45. Ізоквантна варіація факторів виробництва.
варіація факторів виробництва характеризує виробничий процес, в якому змінним є обсяг використання двох факторів виробництва. Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації двох ресурсів, які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва продукції, тим далі від початку координат знаходиться відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу продукції, називається картою ізоквант. Фактори виробництва є в деякій мірі взаємозамінними, взаємозамінність ресурсів в різих точках ізоквант різна. Взаємозаміність ресурсів характеризується граничною нормою технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує на скільки одиниць має зменшитись виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення споживання іншого ресурсу на одиницю при умові незмінного обсягу виробництва. Наприклад норма технологічної заміни праці капіталом виглядає таким чином: MRTSlk = -DL/DK На малюнку 2 показано карту ізоквант для факторів з ідеальною взаємозамінністю, на малюнку 3 – карта ізоквант факторів виробництва з фіксованою пропорцією їх використання.
Ізокванта для виробничої функції з фіксованою пропозицією факторів виробництва
Ізокванта для виробничої функції з ідеальною взаємозамінністю
46. Ізокванта та її властивості. Карта ізоквант.
Ізокванта — це крива, що відображає альтернативні варіанти ресурсів, які використовуються для виробництва певного обсягу продукції. Точки М і N показують такі комбінації факторів виробництва (Ь і К), які дають змогу виробити 50 тисяч зошитів. А комбінація К дає змогу виробити їх значно більше. Через цю точку можна провести іншу ізокванту. Так будується карта ізоквант (рис. 7-4).
Карта ізоквант — це множина ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-яких комбінацій факторів виробництва. Криві ізоквант ніколи не перетинаються. Чим далі ізокванта від початку координат, тим більшому обсягу виробництва продукції вона відповідає. Аналізуючи ізокванти, можна визначити показник заміщення одного фактора виробництва іншим. Гранична норма технологічного заміщення капіталу працею (МКТЗкх) визначається обсягом праці, яка може замінити одиницю капіталу:
МКТ5и =АЬ/АК = Ь2-1І /К2-К,. Це означає, що кожну втрачену одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці. Це пояснюється тим, що фактори виробництва не можуть повністю замінювати один одного, кожний з них не може робити те, що може інший, або якщо й може, то гірше. Гранична норма технологічного заміщення праці капіталом (МКТ8^К) визначається обсягом капіталу, який може замінити одиницю праці: МКТ5ІЖ = ЛК/АЬ. Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна також розрахувати через граничні продукти.
Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К, до К2 та зростанні кількості праці з Ь, до Ь2 (див. 7.3) виробник залишається на тій самій ізокванті, то можна довести таку рівність: ЛК/АЬ = -МРь/МРк. Оскільки МР^ АЩ /АЬ, а МРК = АТРК / АК, то:
МРІ /~МРК = АТРЬ /АЬ /АТРК /АК= АТРЬ /АЬ х АК /АТРК = - АК
/АЬ. Оскільки ДТРЬ і ДТРК — це зміни сукупного продукту під впливом змін відповідних факторів виробництва (Ь і К), то на одній ізокванті вони повинні взаємно компенсуватись, щоб загальна кількість продукції не змінилась. Причому зміни сукупного продукту (АТРЬ і АТРК) різнонаправлені, тобто мають різний знак, адже праця збільшується, а капітал зменшується. Саме через це в доведеній нами рівності з'являється знак "мінус": МРЬ/МРК=-АК/АЬ. Цю рівність можна переписати і так: МКТ8ІК = АК/АЬ = - МР, /МРК.
47. Гранична норма технологічного заміщення капіталу працею.
Форма ізокванти (крива випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею зростає при просуванні вниз уздовж ізокванти (рис. 7.5).
Це означає, що кожну втрачену одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці. Це пояснюється тим, що фактори виробництва не можуть повністю замінювати один одного. Кожний з них не може робити те, що може інший, або, якщо й може, то гірше.
Зростаюча гранична норма технологічного заміщення капіталу працею властива для більшості виробничих процесів, але існують деякі винятки, де ця залежність дещо інша.
І. Фактори виробництва можуть використовуватись лише в певній пропорції. Прикладом є співвідношення автомобілів і
0діїв. Якщо кількість автомашин незмінна, то збільшення кількості шоферів не призведе до зростання обсягів продукції. І навпаки, збільшення кількості автомобілів при фіксованій кількості шоферів також не покращить ситуацію. Аналогічні приклади можна знайти і в промисловості, і в сільському господарстві та в інших галузях і видах виробництва, де співвідношення між факторами виробництва є фіксованим. Ізокванта в цьому випадку матиме вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення буде дорівнювати нулю
48. Пропорційна варіація факторів виробництва.
У довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Підприємство, намагаючись збільшити обсяги виробництва продукції, залучає все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб виробництва. При цьому спостерігається різна віддача (ефект) від зміни масштабу виробництва.
49. Зростаюча віддача від масштабу виробництва.
Зростаюча віддача від масштабу відбувається тоді, коли обсяг виробництва продукції зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів. Наприклад, при подвоєнні факторів виробництва обсяг випуску продукції зростає більш ніж у два рази (рис. 7.7).
Зростаючий ефект масштабу виробництва може досягатися завдяки впливу таких факторів:
1.Поділ праці. На більших підприємствах можлива спеціалізація, що призводить до підвищення продуктивності праці і зниження витрат.
2. Поліпшення управління. На більших підприємствах виділяють спеціалістів, які безпосередньо займаються маркетингом, рекламою, постачанням, науково-технічною роботою і т. д. Це дає змогу збільшити ефективність діяльності підприємства.
Збільшення масштабів виробництва не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Наприклад, збільшення вдвічі кількості верстатів на заводі не вимагає такого ж збільшення механіків, електриків, охоронців, бухгалтерів, а також витрат на освітлення, опалення, вентиляцію і т. д
50. Постійна та спадна віддача від масштабу виробництва.
Постійна (стала) віддача від масштабу виробництва спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів зростають пропорційно. Збільшення вдвічі ресурсів виробництва призводить до подвоєння обсягів випуску продукції.
Спадна віддача від масштабу виробництва відбувається тоді, коли випуск продукції зростає менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва. Наприклад, збільшення вдвічі ресурсів призводить до підвищення випуску продукції лише в півтора рази. Спадний ефект масштабу виробництва виникає через вплив таких факторів:
Значна інерція великих систем, втрата ними гнучкості, необхідної в умовах нестабільного ринку.
Вихід підприємства за межі порога керованості (великі розміри підприємства створюють громіздку систему управління,?а-хрудняється координація проміжних ланок, обмін інформацією, а цс приводить до зниження ефективності управлінських рішень).
Оптимум виробника.
Якщо у процесі виробництва використовують лише два змінних фактора: праця (Ь) та капітал (К) за відповідними цінами (Рь і Рк), то сукупні витрати (ТС) можна визначити за формулою:ТС = РЬЬ + РКК
| Кг |
При фіксованих цінах на фактори виробництва можна знайти безліч різних наборів капіталу і праці, які можна придбати за ті «, самі сукупні витрати. Графічне зображення таких наборів називається ізокостою (рис. 7.9). Ізокоста — це лінія, що характеризує комбінації витрат змінних факторів при фіксованих витратах виробництва
52. Ізокоста та її властивості.
Ізокоста – цем лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад праці та капіталу). Рівняння ізокости як функції витрат з двома змінними має такий вигляд: ТС = L*PL +K*Pk. Ізокоста – лінійна функція. Ціни факторів розглядаються як незмінні тому незалежно від зміни обсягів виробництва її графік завжди має вигляд прямої. Нахил ізокости дорівнює PL/ Pk. Він визначає ринкову норму заміщення однієї одиниці капіталу додатковою одиницею праці. Властивості ізокости:
1. Кут нахилу ізокости залежить від цін на фактори виробництва. Оскільки Щ а = К/Ь, а в точках перетину ізокости з осями К (Ь = 0) та Ь (К = 0) сукупні витрати (ТС) визначаються за формулами відповідно: а) для Ь = 0, ТС = РКК; * б) для К = 0, ТС = РЬЬ. То з цих формул знаходимо: К - ТС/ Рк, Ь = ТС/РЬ. Звідси: і§ а = К/Ь = • С/Рк х Р/ТС - Рь/Рк, що й треба було довести. З формули (7.6) випливає, що кут нахилу ізокости збільшується при зростанні ціни праці та зниженні ціни капіталу і, навпаки, кут нахилу ізокости зменшується при зниженні ціни праці та зростанні ціни капіталу.
2.Усі точки ізокости відповідають однаковим сукупним
витратам факторії: виробництва.
3.Чим далі від початку координат розміщена ізокоста, тим більший обсяг ресурсів використовується у виробництві.
Як вже зазначалося, ізокоста — це множина альтернативних комбінацій витрат праці та капіталу, при яких витрати виробництва залишаються незмінними. Але яка ж з можливих комбінацій забезпечить найбільший обсяг виробництва продукції? Для вирішення цього питання потрібно сполучити ізокосту з картою ізоквант.
53. Характеристика рівноваги виробника.
Рівновага виробника — це такий його стан, при якому він не бажає змінювати співвідношення факторів виробництва (праці та капіталу), що задіяні.у виробничому процесі. Умовою рівноваги є однаковий нахил ізокости та найбільш віддаленої від початку координат ізокванти, що мають спільну точку (т. А на рис. 7.11). Оскільки нахил ізокости визначається співвідношенням цін праці та капіталу, а нахил ізокванти — граничною нормою технологічного заміщення, то умову рівноваги можна записати як рівність: МКТ8ІК = Р,/Рк. А оскільки МКТ8ІК = МРЬ/МРК> то: МРЬ/МРК = Рь/Рк і МР./Р, - МРК/РК. Останнє рівняння відображає принцип найменших витрат, тобто стан, коли відношення граничних продуктів факторів виробництва (К, Ь) на одиницю вартості ресурсу (Рь, Рк) дорівнюють одне одному.
Якщо така рівність не справджується, то підприємство може отримати приріст продукції без додаткових витрат за рахунок зміни співвідношення факторів виробництва. Якщо з'єднати точки, що відповідають різним рівням сукупних витрат, то отримаємо траєкторію зростання (рис. 7.12).
Рис. 7.11. Рівновага виробника Рис. 7.12. Траєкторія зростання
Траєкторія зростання показує, як змінюється співвідношення факторів виробництва, що забезпечують мінімальні витрати, при збільшенні обсягів виробництва продукції.
54. Витрати виробництва за короткостроковий період.
Витрати вир-ва –це вартість усіх видів факторів вир-ва,що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.Змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням обсягу вир-ва.Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу.Крива середніх пост. витрат має тенденцію до зниження, оскільки зі збільшенням обсягу вир-ва загальна сума пост.витрат залишається незмінною.Криві середніх звінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U- подібну форму.Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора вир-ва. Тому закон спадної віддачі змінного фактора вир-ва пояснюють як закон неухильного збільшення граничних витрат.Крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму.Динаміка витрат зумовлює поведінку підприємтсва. За даної технології та організації вор-ва підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам.
55. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.
На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає хар-тер ефекту від зростання масштабів вир-ва.Розширюючи вир-во для виготовлення більшої кількості продукції,вир-ки залучають все більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство змінює масштаб вир-ва. При цьому можливий різний ефект від масштабу вир-ва. Якщо обсяги вир-ва збільшуються відчутніше, ніж обсяги вик-ня ресурсів,то маємо зростаючий ефект від зміни масштабу вир-ва. Хоча навіть при зростаючому ефекті фірмі слід збільшуватиобсяги вир-ва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані.
Якщо приріст обсягу вир-ва відповідає приросту витратам факторів вир-ва,то ефект масштабу є сталим. Якщо ж зростання випуску продукції відбувається нижчими темпами,ніж збільшення витрат факторів вир-ва, то спостерігається ефект спадної віддачі.
У деяких випадках у під-ва виникають витрати,які воно не здатне відшкодувати,якщо,наприклад припинить свою діяльність і вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати, на які не потрібно звертати уваги в подальшому екон. аналізі під-ва.
56. Характеристика ринку досконалої конкуренції.
Умови досконалої (чистої) конкуренції
1. Велика кількість продавців, які на рівних умовах конкурують між собою. Частка кожного з них на ринку повинна бути настільки мала (< 1%), що будь-які його дії (збільшення чи зменшення обсягу продаж, зміна ціни) ніяк не вплинуть на ринкову ситуацію. Такі умови досить рідкісні. Умовним прикладом ринку досконалої конкуренції можна назвати ринок сільськогосподарської продукції, біржові торги, продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.
2. Стандартна продукція. Споживач не розрізняє продукцію різних продавців, йому однаково, в кого купити певний товар.
3.Неможливість впливу окремого продавця на ринкову ціну. Продавець може продати товар дешевше ринкової ціни, але це ніяк не вплине на загальну ринкову ціну через мізерну частку продавця на ринку. Крім того, це суперечить припущенню про максимізацію вигоди кожним економічним суб'єктом. Продавець може також продавати товар дорожче його ринкової ціни, але в цьому випадку різко зменшиться попит на відповідний товар, адже продукція конкурентів виявиться дешевшою.
4. Відсутність нецінової конкуренції. Оскільки на ринку досконалої конкуренції товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає, оскільки вона, як правило, ґрунтується на диференціації товарів.
5. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що забезпечує гнучке реагування на зміну ринкових умов.
6.Вільний вступ та вихід з галузі. Не повинно існувати ніяких законодавчих, технологічних, фінансових та інших перешкод, що можуть завадити появі або зникненню підприємств, що виробляють певний товар.
57. Особливості попиту на ринку досконалої конкуренції.
На відміну від ринкового попиту, крива попиту, з якою стикається окремий конкурентний виробник, абсолютно еластична, адже скільки б продукції він не запропонував до продажу, це ніяк не вплине на ринкову ціну (рис. 9.1).
Особливості попиту на продукт конкурентної фірми виявляються через наступні показники:1.Сукупна (валова) виручка (ТК) — це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції: де С> — кількість товару, Р — його ціна. 2.Середня виручка (АК) — це відношення сукупної виручки до кількості проданої продукції: АК = ТК/() = Р. 3. Гранична виручка (МК) — це приріст валової виручки,
що відбувся за рахунок продажу додаткової одиниці товару.
Залежність зміни перелічених показників від обсягу виробництва продукції зображено на рис. 9.2.
Сукупна виручка конкурентного виробника зростає прямо пропорційно обсягу його продаж, а середня, гранична виручка та ціна товару в умовах конкурентного ринку будуть рівними між собою.
58. Метод сукупного аналізу при побудові моделі поведінки підприємства в короткостроковому періоді.
1. Сукупний аналіз
Підприємство виробляє продукцію, якщо це приносить йому економічний прибуток або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі повного припинення виробництва.
1. Якщо ТК > ТС, то фірма вирішує завдання максимізації прибутку.
2. Якщо ТС > ТК, то фірма мінімізує збитки.
Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки дорівнюватимуть постійним витратам. Тому якщо збитки від виробництва менші ніж постійні витрати, то таке виробництво потрібно продовжувати. Тоді сукупна виручка буде перевищувати змінні витрати:ТС—ТЖРС,
(РС + УС) — ТК<РСч>УС< ТК.
Відповідь на друге питання: виробляти потрібно такий обсяг продукції, який максимізує прибутки або мінімізує витрати.
Відповідь на третє питання: економічний прибуток чи збиток фірми дорівнює різниці між сукупною виручкою і сукупними витратами (табл. 9.1)
підприємцеві необхідно якомога швидше вдосконалити виробництво, щоб зменшити витрати й отримати прибуток або якнайшвидше згорнути виробництво (з найменшими втратами), щоб розпочати новий бізнес в іншій галузі.
Реалізація тортів за ціною 9 грн. робить виробництво взагалі недоцільним: при будь-якому обсязі випуску збитки не стають меншими за постійні витрати, тобто чим більше тортів виробляється, тим більшим стає збиток.
Вибір виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і сукупної виручки можна подати графічно (рис.9.3).
Якщо лінія сукупної виручки (ТК,) перетинає криву сукупних витрат (ТС) і деяка її ділянка знаходиться вище, ніж крива, то обсяги виробництва, що відповідають цій ділянці, приноситимуть підприємцеві економічний прибуток.
Якщо лінія валової виручки (ТК2) лежить нижче кривої сукупних витрат, але вище кривої змінних витрат (УС) (на деякій ділянці), то виробник вирішує завдання мінімізації збитків.Якщо ж лінія сукупної виручки розміщена навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки підприємець матиме тоді, коли взагалі припинить виробництво.
59. Метод граничного аналізу при побудові моделі поведінки підприємства в короткостроковому періоді.
доцільно виробляти будь-яку одиницю продукції, гранична виручка від продажу якої перевищує граничні витрати на її виробництво (МR > МС). Аналогічно, якщо гранична виручка менше граничних витрат (МR < МС), то виробництво доцільно зменшувати.
Рівновага виробництва досягається тоді, коли гранична виручка зрівняється з граничними витратами (МR = МС), а підприємець отримає найбільший прибуток чи найменший збиток
Графічне порівняння граничної виручки, граничних та середніх витрат наведено на рис.9.4.
1.Якщо лінія граничної виручки перетинає криву середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці К, де перетинаються лінія.4. Порівняння граничної граничної виручки і крива гравиручки, граничнихничних витрат (рис. 9.4).і витрат.
Сукупний обсяг прибутку визначається як площа прямокутника АКК.,С,, який утворюють вісь цін, лінія обсягу виробництва, лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсязі виробництва, та лінія граничної виручки.
2. Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж крива середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими в точці М, де перетинається крива граничних витрат з лінією граничної виручки (рис. 9.4). Обсяг цих збитків можна визначити через площу прямокутника МВС2К2.
3. Якщо лінія граничного доходу не перетинає криву середніх змінних витрат, то фірмі потрібно відмовитись від виробництва та шукати шляхи усунення постійних витрат, що в даній ситуації дорівнюють збиткам.
60. Ринок досконалої конкуренції в довгостроковому періоді
У довгостроковому періоді розглядається поведінка не окремої фірми, а взаємодія всіх фірм на даному ринку. Тому потрібно ввести деякі нові припущення:
1. Пристосування галузі для потреб ринку в довгостроковому періоді відбувається за рахунок введення в галузь нових виробників або виходу із галузі. 2. Усі фірми в галузі мають схожі криві витрат, що дає можливість виділити окрему фірму як типову. Якщо якась типова фірма при певній ціні Р, на свою продукцію отримує економічний прибуток, то логічною буде поведінка інших фірм: вони будуть намагатися переорієнтувати своє виробництво на цей же товар. Як відомо, збільшення кількості виробників призводить до
переміщення кривої ринкової пропозиції вправо, а це призводить до зниження ціни рівноваги (рис. 9.5).
Тому вступ у галузь нових виробників зменшує економічний прибуток. Якщо ціна знизиться до рівня Р2 (рис. 9.6), то фірма матиме збитки, адже ціна стала нижчою, ніж середні витрати АТС. Тому розпочнеться відтік фірм з цієї галузі в ті, де є змога отримати хоча б нормальний прибуток.
Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, а це призведе до встановлення нового (вищого) рівня цін, що
ліквідує збитки. Такі зміни врешті приведуть до встановлення ціни, що покриватиме лише мінімальні середні витрати виробництва, тобто типова фірма не зможе отримувати економічний прибуток, а лише нормальний:Р = АТС або МR = Р = МС = АТС.
61. Ефективність ринку досконалої конкуренції.
Аналізуючи ефективність конкурентного ринку, виділяють:
1)ефективність виробництва (виробництво продукту при найменших витратах);
2)ефективність розподілу ресурсів (між галузями та окремими виробниками, щоб максимізувати задоволення потреб).
Ефективність виробництва конкурентного ринку реалізується в тому, що ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат, а це означає, що споживачі одержують необхідні їм то-' вари за найнижчими з усіх можливих цін.
Ефективність розподілу ресурсів видно з того, що конкурентна фірма залучає ресурси лише до тієї точки, в якій ціна зрівнюється з граничними витратами, а це означає, що ресурси розподілено найефективніше.
Але ринок досконалої конкуренції має і недоліки:
1) адже конкурентна фірма виробляє лише те, що у неї купують. Фірма не стане виробляти громадські товари, за які не має можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці доповнюється державним регулюванням;
2) орієнтація конкурентної фірми на максимізацію прибутку часто призводить до конфлікту між поточними і перспективними цілями (ефект Робін Гуда).Однак навіть з перерахованими недоліками ринок досконалої конкуренції є найефективнішою моделлю ринку.
62. Характеристика ринку чистої монополії.
Характеристики ринку:
1. На ринку діє тільки один виробник певної продукції. Тому для чистого монополіста еквівалентні поняття "ринкова пропозиція" та "пропозиція окремої фірми", а також відсутній поділ на попит для окремої фірми і ринковий попит.
2. Товар, що виробляється монополістом, не має близьких замінників. Це твердження дещо абстрактне, але для спрощення ситуації будемо вважати, що у споживача є лише два варіанти: або взагалі відмовитись від споживання певного товару, або придбати його в монополіста.
3. Ціну на свій товар монополіст встановлює сам. Для монополіста попит збігається з ринковим і його можна розглядати як заданий, тому він встановлює ціну, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну, а зменшення пропозиції призводить до зростання цін.
4. Заблокований вступ у дану галузь для інших виробників. Бар'єрами для вступу в галузь можуть бути:
а)масштаби виробництва (монополія — це велике підприємство, і для створення їй гідної конкуренції потрібно вкласти значні
кошти);б)легальні бар'єри (патент — виключне право на виробництво якогось продукту чи використання технології, ліцензія —
право на заняття певним видом діяльності);в)власність на найважливіші види ресурсів (коли обмеженість ресурсів абсолютна, й у них немає близького замінника);г)недобросовісна конкуренція (тиск на постачальників сировини, цінова війна з метою банкрутства конкурента, підкуп чиновників і т. д.).
63. Умови, за яких може досягатися монополізація ринку.
Монополізація ринку може досягатися:
1. Розширенням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування в галузі.
2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах. Форми монополістичних об'єднань:
а) картель — це досягнення угоди про розподіл ринків збуту,квот та цін виробництва при умові збереження всіма учасниками комерційної та виробничої самостійності;
б) синдикат — це створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спільного спеціалізованого підрозділу, що здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;
в) трест — це об'єднання підприємств однієї галузі, що втрачають і комерційну і виробничу самостійність.
64.=65. Визначення цін та обсягів виробництва монополістом.
Особливості формування граничної виручки чистого монополіста.
Головна відмінність між чистою конкуренцією і чистою монополією полягає у своєрідності кривої попиту. Для підприємства, що працює в умовах чистої конкуренції, крива попиту має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), а в монополіста ця крива має спадний характер (рис. 10.1).Спадний характер кривої попиту означає, що виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Проте він буде змушений знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, а й на весь обсяг продаж. Для монополіста виручка, отримана від продажу додаткової одиниці продукції, завжди менша її ціни. Наприклад, якщо монополіст може продати 20 одиниць товару за ціною Р, = 200 грн., то для збільшення обсягу продаж до 30 одиниць товару він змушений зменшити ціну до Р2 = 170 грн. Приріст сукупної виручки (АТК) буде дорівнювати 1100 грн., а гранична виручка (МК) — ПО грн., тоді як ціна додаткової одиниці проданого товару — 170 грн.
Адже виграш від збільшення обсягів продажу зменшується на величину програшу від зниження ціни.Гранична виручка може бути:
1) додатною величиною (МК. > 0), коли 82 > 3„ тоді сукупна виручка (ТК) зростає;
2) від'ємною величиною (МК. < 0), коли 82 < 8„ тоді сукупна виручка спадає;
3) нульовою (МК = 0), коли 32 = 8„ тоді сукупна виручка набуває максимального значення.
Монополіст максимізує прибуток при обсягах виробництва менших, ніж це могло бути на конкурентному ринку ((}, < С^). Він реалізує продукцію за цінами (Р,), що перевищують середні витрати (АТС), і отримує економічний прибуток.
66. Помилкові уявлення про політику монополіста.
Помилкові уявлення про політику монополіста:
1. Монополіст намагається встановити найвищу ціну. Але збільшення ціни обертається зменшенням обсягів продаж. Тому мета монополіста -— збільшити не ціну, а прибуток.
2. Чим більша різниця між ціною реалізації продукції та середніми витратами на виробництво одиниці продукції, тим більший прибуток отримує монополіст. Однак це твердження справедливе лише відносно одиниці продукції, а монополіст ставить мету — максимізувати загальний прибуток. Наприклад, ціна товару 10 грн./кг, його собівартість — 5 грн./кг, прибуток при реалізації 10 одиниць товару становитиме 50 грн. ((10 - 5) х 10). Однак можлива ситуація, що навіть при меншій ціні (9 грн.) і вищих витратах (6 грн.), але при умові більшого обсягу реалізації (20 кг), прибуток може бути більший ніж у першому випадку ((9 - 6) х 20 = 60).
3. Монопольне становище на ринку завжди гарантує беззбиткову діяльність. Але бувають ситуації, коли попит на якийсь товар різко падає та крива попиту середніх витрат і крива попиту проходять нижче, ніж крива середніх витрат, не маючи з нею спільних точок. Наприклад, монополіст з виробництва рахівниць або примусів може не отримати прибутку взагалі.
67. Економічні наслідки діяльності чистої монополії.
Найголовнішими економічними наслідками діяльності чистої монополії є:
1. Порівняно з конкурентним виробником монополіст вважає за доцільне призначати виші ціни і продавали меншин обсяг продукції. Тому:
а) суспільство перевитрачає певну кількість ресурсів, бо рівноважний обсяг виробництва монополіста не збігається і мінімальним рівнем середніх витрат;
б) споживачі змушені сплачувати "монопольний податок", цей "податок" — економічний прибуток монополіста.
2. Середні витрати монополіста, як правило, не збігаються з середніми витратами конкурентної фірми, вони можуть бути як меншими, так і більшими:
а) АТСм < АТСк адже монополіст — це велике підприємство і на розмір середніх витрат може вплинути ефект масштабу;
б) ЛТСм > АТСк у зв'язку, як правило, з меншою ефективністю виробничої діяльності монополіста:
- цілі менеджерів монополіста не збігаються з мстою мінімізації втрат (вони можуть ставити завдання — збільшити фірму, не беручи до увалі витрати, ухилятися від надмірної» ризику за рахунок збільшення витрат, брати на роботу некомпетентних друзів та родичів);
- монополіст, не відчуваючи "подиху в потилицю" конкурента, стає в'ялим, припиняє пошук нових технологій;
- монополіст несе додаткові витрати (придбання патентів, ліцензій, підкуп чиновників, тиск на постачальників).
3. Монополія суперечливо впливає на науково-технічним прогрес:
а) масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на науку та розробку нових технологій;
б) однак у монополіях немає постійних стимулів до НТП.
4. Чистий монополіст має можливість проводити ціпову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли один продукт реалізується більш ніж за одною ціною при тих же незмінних витратах. Наприклад різні тарифи на електроенергію населенню та підприємствам,пасажирські і вантажні перевезення Укрзалізницею.
68. Характеристика олігополістичного ринку.
До основних ознак олігополії належать:
Панування на олігополістичному ринку кількох фірм. їх може бути від 2 до 20 (у США антимонопольне законодавство дозволяє діяльність не менше 10 (найбільша — до 31%, дві найбільші — до 44%, 3 до 54%, 4 до 64 %; в Україні — до 35% ринку). Проте для розрахунку береться загальнодержавний ринок, хоча деякі товари виробляються лише на певних територіях.
Продукт олігополії може бути як стандартним, так і диференційованим (ринок сталі і ринок автомобілів).
Кожен олігополіст може проводити самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть від реакції інших олігополістів.
Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Діють ті ж фактори, що й при монополії.
Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то, як правило, одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при олігополії є стимули для погодження дій або таємного зговору.
Олігополія — досить поширена модель ринку. Олігополії виникають за таких обставин:
1) утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів;
2) злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливості контролю за цінами, а також виграш при оптовій закупці ресурсів.
69. Ламана крива попиту, як варіант ціноутворення олігополістом.
Точний прогноз поведінки фірми 'В умовах олігополістичного ринку неможливий, бо існує декілька варіантів олігополії. У галузі може бути як 2-3 найбільші фірми ("жорстка" олігополія), так і 10-20 ("м'яка" олігополія). Тому виділяють такі варіанти ціноутворення олігополіста:_ ламана крива попиту;_ ціноутворення, зумовлене таємним зговором;_ лідерство в цінах;_ ціноутворення за принципом "витрати плюс".
Ламана крива попиту. Припустимо, що галузь має три рівноцінні фірми (А, В, С), що не погоджують свої ціни. При цьому можливі такі варіанти поведінки цих фірм:а)якщо фірма А знижує ціну з Р, до Р2, щоб реалізувати більше своєї продукції, а фірми-конкуренти повторюють цей маневр, то приріст продажу буде досить незначним (в основному за рахунок інших галузей);
б)якщо фірма А підвищить ціни, а її приклад наслідують інші, то це призведе до зниження загального обсягу продаж і до зменшення продажу кожною фірмою;в)фірма А знизить ціни, а В і С — ні, тоді А збільшить обсяги продукції за рахунок В і С;г)А підвищує ціни, а В і С — ні, тоді А втрачає частину ринку, його окупують В і С.
З даних чотирьох альтернатив найбільш вірогідніші дві ситуації: 1) коли А знизить ціни, В і С будуть її наслідувати, щоб не втратити своєї частини ринку; 2) коли А підвищить ціни, то В і С проігнорують таку поведінку, щоб звільнитися від А і захопити його частку ринку. Тому крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис. 11.1).
Звідси зрозуміло, чому ціни на олігополістичному ринку є негнучкими (жорсткими), адже ініціатор зміни ціни не має виграшу ні при її підвищенні, ні при зменшенні. Крім того, ламана крива граничної виручки означає, що в певний момент зміни граничних витрат не впливають на ціну та обсяги виробництва (рис. 11.1).
70. Особливості встановлення цін олігополістами за умови таємного зговору.
Якщо кілька фірм у галузі приблизно однакові за розмірами та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяги виробництва, що максимізує економічний прибуток. Тому є стимули до таємного зговору з метою зафіксувати ціни та поділити ринки збуту. Такий зговір фактично перетворює ринок олігополістичної конкуренції в ринок чистої монополії.
Фактори, що протидіють укладанню картельних угод:а)адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність учасників цінової змови;б)відмінності у витратах та обсягах продаж фірм олігополістів, тому важко домовитись за ціну;в)при"м'якій"олігополії кількість фірм у галузі надто велика для погодження дій;г)серед учасників угоди можливе порушення угоди(зниження цін) з метою отримання додаткових замовлень;д)економічний прибуток у галузі може приваблювати нових виробників.
71. Лідерство в цінах та принцип «витрати плюс», як варіанти ціноутворення олігополістом.
Лідерство в цінах. Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властиве узгодження дій через механізм "лідерство в цінах". Найважливіша фірма в галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші її наслідують. Оскільки зміни цін пов'язані з певним ризиком для ініціатора, то навіть лідер переглядає їх рідко. Перед цим він обов'язково повідомляє своїх партнерів, щоб дати їм можливість підготуватися до маневру і вивчити їх реакцію.
Ціноутворення за принципом "витрати плюс". Варіант ціноутворення за принципом "витрати плюс" використовується лідерами для спрощення механізму розрахунку ціни. За основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Цей метод не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат.
72. Ефективність олігополії.
Оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна і гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точка перетину кривих граничної виручки і граничних витрат завжди лежатиме лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Отже, олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку. Суспільство, погодившись на існування олігополії, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.
Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки в короткотерміновому, але й в довготерміновому періоді, що пов'язане з існуванням суттєвих бар'єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів.
На думку деяких економістів, олігополія навіть більш небажана, ніж монополія, оскільки чиста монополія перебуває під постійним контролем держави, а олігополія, маскуючись під монополістичну конкуренцію, обходить антимонопольне законодавство.
Деякі вчені вказують на позитивний ефект олігополії. На їх думку, певні втрати суспільства від панування олігополії перекриваються виграшем від впливу олігополії на НТП.
73. Характеристика ринку монополістичної конкуренції.
Монополістична конкуренція здійснюється тоді коли відносно велика кількість фірм конкурують між собою за продаж диференційованого товару на ринку, де можлива поява нових продавців. Така ситуація є найбільш поширеною моделлю ринку. У повсякденному житті ми найчастіше зустрічаємось із виробником або продавцем, який орієнтується у своїй поведінці на монополістичну конкуренцію.
Ознаки монополістичної конкуренції:
1.Товаркожної фірми є недосконалим замінником товару,що реалізується іншими фірмами. Продукт кожного продавця має
виключні якості або характеристики, які надають йому переваги над іншими конкурентами. Диференціація може бути побудована на реальних та удаваних відмінностях.
Реальні відмінності: а)якість товару (особливості сировини, якість роботи, дизайн);б)місцепродажу (невеличкий торговий кіоск на людному перехресті краще, ніж великий магазин на околиці)в)додаткове післяпродажне обслуговування (безкоштовна доставка купленого товару, гарантійний термін безкоштовного ремонту, сервісне обслуговування);г)стимулювання збуту (зниження ціни оптовим абопостійним покупцям, подарунки).
Щоб виділити свій товар серед інших, продавці часто, крім реальних, використовують удавані відмінності. Це досягається за допомогою активної реклами, використання відомих торгових знаків або торгових марок, іміджу фірми.
2.На ринку існує відносно велика кількість продавців (10, 40 чи 100), кожен з яких задовольняє незначну частку ринкового попиту. Частка кожного з виробників коливається від 1% до 10% продажу на ринку.
Продавці, встановлюючи ціни на свої товари або визначаючи обсяги продажу, не враховують реакцію своїх конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент поніс збитки або втратив значну частку ринку при зменшенні продажної ціни будь-якою фірмою, оскільки він має унікальний товар, на який є досить сталий попит.
3. На ринку є умови для вільного входу і виходу. Вхід на ринок нових підприємств не заблокований, але більш складний, ніж за умов досконалої конкуренції, оскільки треба мати відповідний розмір капіталу, ноу-хау, та певний термін для визнання покупцями товарів нових торгових мереж. Крім того, кількість вільних місць на ринках та можливих місць для будівництва магазинів також обмежена, що є додатковим бар'єром на шляху нових підприємців.
74.=75. Короткострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції.
Довгострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції.
Короткострокова та довгострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції і еластичність кривої попиту підприємства, що функціонує в умовах монополістичної конкуренції, буде залежати від кількості його конкурентів та ступеня диференціації продукції, що ним виробляється. Чим більша кількість конкурентів та слабша диференціація продукції, тим більш еластичною буде крива попиту. Тобто, монополістична конкуренція, в такому випадку, наближатиметься до досконалої конкуренції. Якщо ж кількість конкурентів мала, а глибина диференціації значна, то крива попиту буде мати менш еластичний вигляд, що робить її схожою на криву попиту підприємства, що працює на монопольному ринку.
Крива попиту для ринку монополістичної конкуренції буде мати спадний характер (при незначному куті нахилу), тому, подібно до монопольного ринку, крива граничної виручки завжди лежатиме нижче від неї. Отже, підприємство в умовах монополістичної конкуренції у короткотерміновому періоді буде максимізувати прибуток або мінімізувати збиток, виготовляючи такий обсяг продукції, що відповідає координатам точки перетину кривих граничних витрат і граничної виручки. В періоді фірма орієнтується на розробку нових моделей товару, які втілюють у собі нові досягнення науки і техніки.
Орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність. Мета реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.
76. Ефективність монополістичної конкуренції.
Аналізуючи конкурентний ринок, ми з'ясували, що найвища ефективність використання ресурсів і ефективність виробництва забезпечуються тоді, коли рівновага виробника досягається при рівності ціни, граничних та мінімальних середніх витрат: 
Ефективність гарантує споживачам отримання найбільшого обсягу продукції за найнижчими цінами, що взагалі можуть бути при існуючій технології та витратах виробництва. Спробуємо за цим критерієм оцінити ефективність монополістичної конкуренції.
Як бачимо з аналізу, проведеного при викладенні попереднього питання теми, при монополістичній конкуренції рівновага виробника ніколи не буде досягнута, якщо ціни дорівнюватимуть граничним витратам. Адже рівновага наступає у точці перетину кривої граничних витрат з кривою граничного доходу, тобто коли МС = = MR. Оскільки ціна завжди більша за граничний доход, то і в точці рівноваги вона буде більшою, ніж граничні витрати. Для рівноваги фірми в умовах монополістичної конкуренції справедлива така нерівність: 
Це означає, що елемент монополізму, який властивий монополістичній конкуренції, завжди спричинює деяке недовикористання ресурсів для виробництва товарів. Якщо ціни на якийсь товар перевищують граничні витрати на його отримання1, це свідчить про те, що суспільство оцінює додаткові одиниці цього товару вище, ніж альтернативні товари, які можна було б виробити за тих самих витрат. Отже, монополістична конкуренція не забезпечує оптимального розподілу та використання ресурсів. Навпаки, є багато прикладів недовикористання виробничих потужностей фірмами, орієнтованими на монополістичну конкуренцію. Скажімо, багато хто з пересічних громадян дивується, коли неподалік від однієї бензоколонки відкривається нова, хоча й на першій небагато клієнтів. Саме перевищення ціни над граничними витратами дає змогу обом виробникам отримувати економічний прибуток за умови недовантаження потужностей.
Монополістична конкуренція не здатна забезпечити найвищу ефективність виробництва, коли ціни дорівнюють мінімальним середнім витратам. Адже перетин кривих граничних і середніх витрат припадає на точку мінімуму середніх витрат. Для досягнення максимальної ефективності виробництва необхідно, щоб через цю точку одночасно пройшли криві попиту та граничного доходу. Оскільки вони не збігаються, то досягти найвищої ефективності для монополістичної конкуренції принципово неможливо. Навпаки, як у короткотерміновому, так і У довготерміновому періоді ціна вища за мінімальні середні витрати: 
Отже, споживачі завжди змушені платити на ринку монополістичної конкуренції за одиницю продукції більше, ніж це могло б бути на конкурентному ринку.
Таким чином, недовантажені потужності підприємств та завищені ціни — ось плата суспільства за монополістичну конкуренцію. Однак навіть це критичне зауваження не дає достатньо підстав для однозначно негативної оцінки монополістичної конкуренції. Справа в тому, що орієнтація на монополістичну конкуренцію постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Отже, аналіз ринку монополістичної конкуренції буде не повним без розгляду нецінової конкуренції, яка спонукає фірму до пошуку нових варіантів задоволення потреб споживачів.
77. Похідний попит за досконалої конкуренції, його значення та показники.
Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробник не купуватиме працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використані продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від продуктивності ресурсу при створенні товару.
У той же час, попит навіть на найпродуктивніший і найуніверсальніший ресурс буде близький до нуля, якщо товар, виготовлений з нього, не матиме збуту. Отже, попит на певний ресурс залежить також від попиту та ціни на виготовлений з нього товар, що реалізується на ринку кінцевих продуктів. Наприклад не тому дороге вино, що дорогий виноград, з якого воно виготовлене, а навпаки: виноградники, дорогі тому, що з них виготовляють це вино.
Таким чином, попит на ресурси є похідним попитом, тобто таким, що залежить від попиту на товари, що виробляються з їх допомогою.
Проаналізуємо ситуацію, коли виробник купує ресурси та продає продукт на конкурентному ринку.
Яквідомо, в короткостроковому періоді діє закон спадної граничної продуктивності змінного фактора, тобто, починаючи з певного моменту, кожна нова додаткова одиниця змінного фактора призводить до меншого приросту продукту, ніж попередня.
Граничний продукт у грошовому вираженні (МRР) — це продукт загальної виручки внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва: МRР =∆ТR / ∆L.
Граничні витрати на ресурси (МRС) — це величина, на яку зростають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю:
МRС = ∆ТС /∆L. Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна використовувати додаткові одиниці будь-якого виду ресурсів до тих пір, поки кожна наступна одиниця дає приріст валової виручки фірми більший ніж приріст її сукупних витрат. Межею діяльності залучення додаткових ресурсів буде точка, в якій врівноважуються граничний продукт у грошовому вираженні та граничні витрати на ресурс:МRР = МRС.Оскільки виробник купує ресурси на конкурентному ринку, то ціни на них залишатимуться незмінними і не залежатимуть від кількості залучених ресурсів. Щодо ресурсу праці, то граничні витрати на ресурс будуть дорівнювати.заробітної платі (W), тоді:МRР = W.
78. Вплив недосконалої конкуренції на похідний попит.
На ринку недосконалої конкуренції фірма для збільшення обсягів продажу змушена знижувати ціну, а для збільшення ціни — відмовлятися від частини обсягу реалізованої продукції. Тому граничний продукт у грошовій формі зменшуватиметься не тільки під впливом дії закону спадної граничної продуктивності, як це було в умовах досконалої конкуренції, а й під впливом зниження ціни на продукцію. При недосконалій конкуренції виробник менше реагує на зміну заробітної плати при залученні ресурсу праці, ніж виробник в умовах досконалої конкуренції. Наприклад, при зарплаті 20 грн. в умовах досконалої конкуренції залучено буде 6 працівників, а при недосконалій конкуренції — 4 працівники. Виробник при недосконалій конкуренції виробляє продукції менше, ніж на конкурентному ринку, тому йому необхідно менше ре сурсів. Отже, попит на ресурси на ринках недосконалої конкуренції завжди менший, ніж на конкурентних ринках.
79. Фактори зміни попиту на ресурс.
1. Зміни у попиті на продукт (між зміною попиту на ресурс і попиту на продукт, виготовлений з нього, існує пряма залежність).
2. Зміни продуктивності ресурсу (підвищення продуктивності ресурсу пересуває криву попиту на нього вправо, а зменшення — навпаки).
3. Зміни цін на інші ресурси:
а)при зміні цін на ресурси-замінники діють одночасно протилежні ефекти: ефект заміщення та ефект обсягу.
Наприклад, якщо знизилася зарплата, то праця стала дешевою відносно капіталу, і виробнику доцільніше збільшувати обсяги залучення праці та зменшувати капітал (ефект заміщення). Тоді попит на капітал зменшиться.
Але здешевлення праці призводить до зменшення витрат виробника взагалі та зростання обсягів виробництва, що має'супроводжуватися зростанням попиту на ресурси (ефект обсягу). Попит на капітал зростає. Фактична зміна попиту на ресурс залежатиме від співвідношення сил, з якими діють ці ефекти; б)якщо змінюється ціна на комплементарні ресурси, то спрацьовує лише ефект обсягу продукції (зменшується ціна на комплементарний ресурс — збільшується попит на нього і на головний ресурс).
Чутливість попиту на ресурси залежно від зміни його цінових та нецінових факторів визначається показниками еластичності.
80. Цінова еластичність попиту на ресурси.
Цінова еластичність попиту на ресурси залежить від таких факторів: темпи спадання граничного продукту (якщо граничний продукт праці знижується повільними темпами при збільшенні кількості праці, то і крива попиту на ресурс матиме менший нахил та тенденцію до більшої еластичності і навпаки);
1) легкість ресурсозаміщення (чим більше ресурсів-суб-ститутів, тим вище еластичність попиту на певний ресурс);
2) еластичність попиту на продукт виробника (пряма залежність);
3) частка витрат на ресурс у загальних витратах (чим більше загальних витрат припадає на ресурс, тим вища еластичність попиту на нього).
81. Особливості оптимального співвідношення ресурсів виробником.
У довготерміновому періоді перед виробником постає два головних питання:
1. При якому співвідношенні ресурсів витрати на їх придбання для досягнення певного обсягу продукції будуть мінімальними?
2. Яке співвідношення ресурсів забезпечує максимальний прибуток?
Правило мінімізації витрат: витрати мінімізуються при такому співвідношенні ресурсів, коли граничні продукти у розрахунку на одиницю вартості кожного ресурсу є однаковими:
Однак мінімальні витрати на виробництво не завжди забезпечують максимальний прибуток. Вони збігаються лише для умов конкурентного ринку, де попит абсолютно еластичний, а ціна на продукт залишатиметься незмінною при зміні пропозиції фірми. Тому доцільніше користуватися більш загальним підходом: максимальний прибуток досягається за умови зрівноважування граничного продукту та граничних витрат МR = МС. Щодо витрат на придбання
