Схема 1. Структура світу у світ-системній теорії

 

Постмодерністський підхід у теорії міжнародних відносин виник під впливом неомарксизму у 80-ті рр. ХХ ст. як критика неолібералізму та неореалізму. Постмодернізм (лат. рost – після, фр. мoderne - сучасний) включає в свою чергу такі напрямки як фемінізм, конструктивізм. Представниками цього підходу є Джеймс Дерріан, Клер Cйоландер, Енн Тікнер, Роберт Кокс та ін. Суть постмодернізму в таких положеннях:

· Сучасний світ визначається як складний соціальний конструкт, оснований на взаємодії різних акторів МВ.

· Теорія МВ не повинна штучно поділяти світ на зовнішнє та внутрішнє середовище.

· Новій структурі світу повинні відповідати нові технології взаємовідносин.

· Світ характеризується різноспрямованими процесами – диференціацією (розшаруванням) й індивідуалізацією (визначенням своєї ідентичності).

Таким чином, теорія МВ, представлена різними школами, продовжує свій розвиток під впливом сучасних глобальних процесів, намагається вибудовувати нові пояснювальні концепції світового порядку.

Актори світової політики

Західна теорія МВ для визначення суб´єктів та об´єктів світової політики використовує термін актори (англ. «той, хто діє», «той, хто проявляє активність»). Основними акторами світової політики виступають: держави, міжнародні міжурядові та неурядові організації, транснаціональні корпорації (ТНК) і банки (ТНБ), терористичні організації, національно-визвольні та сепаратистські рухи, мафіозні угруповання, регіональні та міські адміністрації, церкви, окремі особистості.

Головними акторами сучасної СП виступають національні держави – найбільш могутні та організовані суб´єкти, які зосередили основні засоби впливу на світовий політичний процес.

На сьогодні у світі нараховується 192 суверенних держави. Найбільш активно процес формування національних держав йшов у 60-і рр. ХХст. (розпад колоній) і в 90-ті рр. ХХст. (розпад СРСР, Чехословачини, Югославії).

 

 

У міжнародних відносинах беруть участь також особливі територіальні утворення, які мають певні ознаки державності, внутрішнє самоврядування та міжнародну правосуб´єктність. Нетиповими державними акторами СП є Ватикан, Мальтійський орден, Вільні міста (наприклад, статус вільного міста має м. Ієрусалим).

До традиційних акторів СП належать також міжнародні ор-ганізації, які бувають двох видів: міжурядові та неурядові.

Міжурядові (міждержавні) організації (МУО) основуються на підставі міжнародного договору групою держав для реалізації певних цілей і діють згідно зі статутним документом. У 1900 р. їх нараховувалось - 30, а у 1998 р. - 254.

Класифікація МУО за геополітичним та діяльнісним критеріями поділяє їх на такі рівні:

· Універсальний рівень - Ліга Націй, Організація Об´єднаних Націй (ООН)

 

· Міжрегіональний рівень - Європейський союз (ЄС), Рада Європи, Співдружність незалежних держав (СНД), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація Ісламська Конференція (ОІК) та ін.;

· Регіональний рівень - Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЄАН), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація американських держав (ОАГ), Організація африканської єдності (ОАЄ) та ін.

· Субрегіональний – країни Бенілюксу та ін.

Класифікувати МУО можна також за декількома критеріями, яким вони можуть відповідати одночасно:

· За складом учасників МУО поділяються на універсальні (ООН) і регіональні (АСЄАН, ЛАД та ін.).

· За метою МУО поділяються на організації, які мають багаточисельні цілі (ООН, ОАД, Велика 7/8 та ін.) та спеціальні цілі (наприклад, спеціалізовані установи ООН: Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація кримінальної поліції (ІНТЕРПОЛ), Міжнародна морська організація, Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Світовий банк, Міжнародна організація праці (МОП) та ін.).

· За порядком вступу членів МУО поділяються на організації з

універсальним членством (ООН, МОТ, МВФ) та обмеженим членством (ОАЄ, ОАД, Велика 7/8, Всесвітня Торгова Організація (ВТО)).

· За характером повноважень МУО поділяються на організації, рішення яких мають диспозитивний характер (обов´язковий тільки для держав-членів - ОАЄ, ОІК) та імперативний характер (наднаціональний - ООН).

Неурядові організації (НУО) виникають не на основі договору між державами, а шляхом об´єднанння фізичних і/або юридичних осіб, діяльність яких здійснюється поза межами однієї національної системи та офіційної зовнішньої політики держав. Наприкінці ХХ ст. спостерігається різке збільшення чисельності НУО. За різними даними, їх налічується від 6 до 27 тисяч. Прикладами НУО можуть бути екологічні (Грінпіс), економічні (Паризький клуб), релігійні (Всесвітня Рада Церков), гуманітарні (Міжнародий Червоний Хрест), спортивні (Міжнародний Олімпійський Комітет), правозахисні та ін. Метою НУО є формування світової громадської думки та вплив на національні системи і міжурядові організації.

Одним із суперечливих акторів СП, які мають наднаціональний характер виступають ТНК (корпорації, які мають підприємства за межами однієї держави, наприклад «Дженерал Моторс», «Проктр енд Гембл», «Найк» та ін). На початку ХХІ ст. їх нараховувалось 53000. Експортно-імпортна діяльність ТНК пов’язана, головним чином з трьома економічними зонами: США, ЄС, Японією. З одного боку, ТНК посилюють економічну взаємозалежність та єдність світу в господарському відношенні, сприяють поширенню універсальних цінностей. З іншого боку, вони спричиняють соціально-культурні та політичні потрясіння, які порушують суверенітет держав, сприяють появі нових форм залежності – економічної, політичної, технологічної, інформаційної.

Наприкінці ХХ ст. окреслилась тенденція збільшення кількості та ускладнення якості світових акторів, що не могло не вплинути на виникнення проблем регуляції їх участі в міжнародному житті.