Повний комплексний аналіз політики передбачає її вивчення як на національному, так і на міжнародному рівні. Головним питанням політики на різних її рівнях є питання пр о владу та владні відносини. Досліджують ці проблеми багато самостійних політичних дисциплін, які виникли у ХХ ст. Так проблемами влади у світовому масштабі займаються:
Світова політика та Міжнародні відносини.
Міжнародні відносини (МВ) як навчальна дисципліна з´явилась на початку ХХ ст. Предметом дослідження МВ є міждержавні відносини у світовому масштабі. Головною категорією МВ - є національні інтереси держав. Ця дисципліна робить акцент на розмежуванні внутрішньої та зовнішньої політики.
Світова політика (СП) як навчальна дисципліна з´явилась наприкінці 70-х рр. ХХ ст. Засновниками її можна вважати американських учених - представників неоліберальної теоретичної школи міжнародних відносин – Роберта Кеохейна і Джозефа Ная, які написали роботу «Транснаціональні відносини і світова політика». Предметом дослідження СП є розгляд взаємодії не тільки держав і міжурядових організацій, але і недержавних учасників світової системи. СП вивчає проблеми сучасного стану і тенденції розвитку світової політичної системи. СП обумовлює взаємозалежність внутрішньої та зовнішньої політики і не протиставляє їх одна одній.
Предметні галузі цих дисциплін, які досить швидко розвиваються, багато в чому перехрещуються, що перешкоджає їх чіткому розмежуванню. Міжнародно-політична наука представлена такими західними теоретичними школами: реалізмом і неореалізмом, лібералізмом і неолібералізмом, неомарксизмом и постмодернізмом, які дають різні трактування предмету та сутності СП і МВ.
Школа реалізму і неореалізму. Представниками її є Ганс Моргентау, Едвард Карр, Баррі Бузан, Кеннет Уолц та ін. Класичний реалізм виник у першій половині ХХ ст. Він спирається на ідеї незмінності егоїстичної природи людини. Особливої популярності він набув у 40-70-ті рр. ХХ ст., обгрунтовуючи події Другої світової війни й протистояння радянської та американської систем періоду «холодної війни». У 70-ті рр. сформувався неореалізм (структурний реалізм). Основні положення цієї школи такі:
· Природа міжнародних відносин анархічна, тому що відсутні наддержавний уряд та єдиний центр керівництва.
· Держава перебуває у постійній готовності використати силу в наступальних чи оборонних цілях. Головна мета держави - максимізувати свій силовий потенціал, що гарантуватиме національну безпeку.
· Держави керуються у своїй міжнародній діяльності національними інтересами.
· Головними регуляторами міжнародних відносин є силовий потенціалдержав і стратегічний баланс сил.
Школа лібералізму і неолібералізму. Представниками цього напрямку можна назвати Вудро Вільсона (28-й президент США ), Роберта Кеохейна, Джозефа Ная, Стівена Краснера, Брюса Рассета та ін. Класичний лібералізм (ідеалізм), з´явившись як навчальний напрям на початку ХХ ст. грунтується на позитивній природі людини, орієнтованій на справедливість і мораль. В теорії МВ ідеалізм набув популярність на початку та наприкінці ХХ ст. Основні положення цієї школи такі:
*Природа міжнародних відносин анархічна, але існує можливість їїрегулювати за допомогою міжурядових організацій і державних режимів.
* Посилення взаємозалежності держав послабляє вплив анархії на МВ.
* Головним завданням взаємовідносин держав є максимізація абсолютних вигід та мирне співробітництво.
Школа неомарксизму починає свій розвиток з 70-х рр. ХХ ст. Представники цього підходу - Імануїл Валлерстайн, Андре Франк є авторами світ-системної теорії. Суть цієї теорії розкривається в таких положеннях:
· Світ – це глобальна система різноманітних економік, держав, класів, суспільств, ідеологій та культур.
· За економічними показниками держави поділяються на «ядро», «периферію» і “напівпериферію». Провідна роль у системі МВ відведена економічно сильним державам, які представляють «ядро». «Периферійні» та «напівпериферійні» держави намагаються сперечатися з нав´язуваною їм стратегією розвитку.
