Сутність етнополітології. Основні форми етнонаціональних спільнот

Місце та роль етнонаціональних спільнот у політиці визначається складністю й актуальністю проблем в етнонаціональній сфері, що особливо загострилися на рубежі ХХ і ХХІ століть. Складність, актуальність і практична значимість етнонаціональних проблем зумовлена такими факторами:

1. Поліетнічний склад населення планети й окремих держав. За даними ЮНЕСКО, на землі проживає більше 4 тисяч етносів. У світі абсолютна більшість держав поліетнічні, а деякі країни - мультиполіетнічні (де проживає більш як 100 етносів). У цих державах різні за чисельністю, економічним становищем і державним статусом етноси нерідко входять у конфлікт один з одним, унаслідок чого між різними етнонаціональними спільнотами, між автономією і центром виникають етнічні війни (Росія-Чечня; Грузія-Абхазія; Молдова-Наддністрянщина) і серйозні етнічні конфлікти (Канада-Квебек; Індія-Пенджаб і т.д.).

2. Політизація етнічності – вихід етнонаціональних спільнот на арену політичного життя й зростання їхньої ролі в суспільно-політичній сфері. З початку 60-х років, на думку етнополітологів, у світі спостерігається «вибух етнічності», тобто різке загострення етнонаціональних проблем і протиріч: спочатку в США («негритянська проблема»), потім у Канаді (франкомовна провінція Квебек), у Європі (Бельгія, Великобританія, Франція, баски в Іспанії), пізніше у 90-тих роках – розпад Радянського Союзу, Югославії, розпад Чехословакії, утворення більше ніж 20 незалежних держав. Усе це сприяло посиленню дезінтеграційних процесів, виникненню проблем національних кордонів, біженців, а також етнічних конфліктів і навіть війн.

3. Загострення етнічних конфліктів та їх інтернаціоналізація. Останнім часом дезінтеграційні процеси, національний екстремізм, багато в чому сприяли загостренню етнічних конфліктів, що виникли раніше, і появі нових. У світі існує три найбільш конфліктогенних регіони: Близький Схід, Кавказ і колишня Югославія. Нині у світі триває більш ніж 30 етнічних війн і конфліктів: Вірменія-Азербайджан (Нагорний Карабах), Боснія і Герцеговина, Косово, Чечня, Грузія, Абхазія, Канада (Квебек), Іспанія (баски), Індія (Пенджаб, Кашмір, Джамму), Молдова (Наддністрянщина), Прибалтика (російськомовне населення), Північна Ірландія, курдська проблема (Туреччина, Іран, Ірак). Ці етнічні війни і конфлікти принесли горе і страждання багатьом етнонаціональним спільнотам.

Все це обумовлює актуальність дослідження етнонаціональних проблем. Будь-яка поліетнічна держава потребує вироблення розумної та ефективної етнополітики з урахуванням уроків і негативних тенденцій, що спостерігалися в минулому. Етнонаціональна сфера в Радянському Союзі була закритою для критики - отже, суспільствознавчі науки не могли її об’єктивно дослідити. І тільки останнім часом українські етнополітологи дістали унікальну можливість вільно досліджувати цю складну, надзвичайно актуальну та важливу проблему.

Етнополітологія – це наука, що вивчає генезис, сутність і загальні закономірності розвитку етнонаціональних спільнот, їхні взаємини з державою, а також роль і місце етнонаціональних відносин у політичному житті суспільства

Етнонаціональні процеси в політичному житті суспільства розглядає спеціальна наука – етнополітологія.

 

Уже із самої назви «етнополітологія» зрозуміло, що це синтез, діалектична єдність двох таких важливих наук, як етнологія (наука про етнонаціональні спільноти) і політологія (наука про політику). Етнополітологія особливу увагу приділяє вивченню механізмів взаємозв'язку й взаємовпливу етнонаціональних і політичних процесів у сучасному світі.

Становлення етнополітології як науки пов'язано з ім'ям шведського вченого Р.Челлена, який на початку ХХ ст. запроповадив у науковий обіг поняття «етнополітика», а також з ім'ям німецького політолога М.Бема, що після Першої світової війни випускав у Берліні журнал «Етнополітичний альманах», який став своєрідним центром етнополітичної думки в Європі і значною мірою сприяв становленню етнополітології як науки. У 50-і - 60-і роки вагомий внесок у розвиток етнополітичної думки внесли вчені-етнополітологи Ф.Гертц (Англія), Н.Глейзер, Д.Майніхен, М.Паренті (США).

У самостійну науку і навчальну дисципліну етнополітологіявиділилася на Заході на початку 70-х років. Великий внесок у її становлення зробив один з найвизначніших західних етнополітологів, професор Колумбійського університету Дж. Ротшильд. Наприкінці 70-х років він випустив у світ свою фундаментальну монографію «Етнополітика: концептуальнірамки», яка, на одностайну думку учених вважається етапною роботою в розвитку етнополітології. Значний внесок у розвиток етнополітології зробив англійський учений Е.Сміт (основні роботи «Націоналізм у ХХ столітті», «Етнічне походження нації», «Національна ідентичність») і Е.Геллнер (основна робота «Нація і націоналізм»).

У незалежній Україні перші наукові розробки з етнополітологічної проблематики з'явилися на початку 90-х років. Завдяки зусиллям таких українських учених, як академіки Ю.Римаренко, І.Курас, а також А.Майборода, О.Картунов, І.Варзар, М.Степико, О.Маруховська, етнополітологія набула в нашій країні подальшого розвитку.

Дослідження етнонаціональних процесів потребує визначення й аналізу категорій основних етнонаціональних спільнот: етносів і націй. Ці категорії (особливо «нація») досить складні за змістом і багатогранні за конкретними проявами.

У закордонній і вітчизняної етнополітології найбільш усталеною є така точка зору: усі етнонаціональні спільноти (рід, плем'я, народність) являють собою історичні типи етносу, а нація - вищу еволюційну точку розвитку етносу на сучасному етапі людської цивілізації. Схематично поняття етнос виглядає так: рід-плем'я-народність-нація. Між нижчою точкою (рід) і вищою (нація) минуло близько півтора мільйона років еволюції, цілеспрямованої, стійкої соціалізації індивіда й перетворення його на сучасну людину. Далеко не всі етноси пройшли через весь еволюційний ряд. Це підтверджують дані ЮНЕСКО, згідно з якими у світі нараховується більше 4 тисяч етносів, з них лише 800 є націями.

Етнос - це історично сформована стійка спільнота людей на певній території, що володіє спільними рисами й особливостями культури, мови, релігії, психологічного складу, самосвідомості і етнонімом (назвою)

До ознак, що відображають системні властивості етносу, належать такі: спільність походження, народне мистецтво, звичаї, обряди, традиції, норми поведінки, звички. Причому жодна з перерахованих ознак не є самодостатньою. Саме в сукупності вони утворюють певну етнічну культуру.

Важливою ознакою, елементом етносу є спільна історична територія, де відбувався процесс його становлення й розвитку. Для етнічної ідентифікації більше значення має символічнийзв'язок з територією, ніж реальний факт проживання на ній. У свідомості членів етносу вона сприймається, насамперед, як священна земля предків, видатних релігійних і політичних діячів. Якщо навіть члени етносу знаходяться в діаспорі, то все одно зберігають у пам'яті символічні образи цієї землі.