Поясніть, що таке опричнина та з якою метою вона вводилася ца­рем?

На початку 1564 р. Іван IV, забравши головні церковні святині та державну казну, виїхав із сім'єю з Москви. Він оселився поблизу столиці й заявив, що зрікається престолу. Потім надіслав до Москви два послання. У першому цар звинуватив знать у зраді, казнокрадстві, небажанні захищати батьківщину. Другу грамоту Іван IV адресував простим москвичам, яких запевняв, що на них «гніву та опали ніяких немає». Це був продуманий політичний хід: викликати народні заворушення на свою підтримку. Аби уникнути їх, Боярська дума і вище духовенство вирушили до царя з проханням повернутися на престол. Іван IV погодився, але на нечуваних умовах.

Віднині цар міг розправлятися зі своїми противниками на власний розсуд. З усієї державної території («земщини») Іван IV отримав уділ, який існував окремо («опріч») усіх інших земель. У його межах влада неподільно належала царю: існували окремі прикази, царський двір і військо. Резиденція Івана IV знаходилась у палаці, спеціально побудованому в центрі Москви. Усі прибутки з опричних володінь надходили до опричної казни. Опричники носили чорний одяг, а до сідла приторочували мітлу й собачу голову — символи своїх основних обов'язків: псами гризти царських ворогів і вимітати зраду з країни. Росія поринула у вир жорстоких гонінь і кривавих страт. Нащадки мали всі підстави назвати Івана IV Грозним, хоча, мабуть, правильніше було б іменувати його, як на Заході, Іваном Жахливим.

Розповідь учителя.

В опричнині цар одержав абсолютну владу. Боярська дума була розігнана, а проти бояр проводився жорстокий терор. Опричне військо в 1570—1572 рр. здійснило похід усією країною, розорюючи міста, знищуючи населення, придушуючи повстання та залякую­чи непокірних. Насильство, страти стали звичним явищем. Навіть митрополит, який відмовився під час служби благословити царя, пізніше був убитий Малютою Скуратовим — вірним підданим Іва­на IV.

У народі Івана прозвали Грозним. Виконавці його волі, опрични­ки, одягнені в чорні ряси ченців, наводили жах на населення всієї держави. Люди тікали, боячись за свої родини. Майже 80 % землі на півночі не оброблялося. Це сталося після того, як опричне війсь­ко розорило Новгородську та Псковську землю. Грабуючи всіх без розбору, убиваючи невинних, спалюючи й руйнуючи будівлі, вони виконували волю царя.

Але опричники були сміливими тільки проти беззбройних людей. Від військ кримського хана, який неодноразово нападав на Москов­ське царство, вони тікали. І коли кримчани зчинили напад на Моск­ву, спаливши її дощенту, цар молився в Ростові. Але врешті-решт кримчани були розгромлені земськими військами, після чого цар на­віть заборонив слово «опричнина», а опричників тепер сам страчував, як вони це робили в недавні часи.

Бесіда за запитання та завданнями.

• Визначте вплив опричнини: а) на господарство держави; б) обо­роноздатність; в) владу царя; г) становище бояр.

• Чому в народі Івана IV прозвали Грозним?

 

Зовнішня політика

За правління Івана Грозного зовнішня політика Росії ділилася на два основних напрямки: західне і східне. На заході основним завданням була боротьба за вихід до Балтійського моря, на південному - сході і сході боротьба з казанським і Астраханським ханствами і початок освоєння Сибіру, ​​а на півдні - захист країни від набігів кримського хана. Першим за значенням було східний напрямок.

У результаті розпаду Золотої Орди утворилися кілька самостійних держав (ханств), які постійно загрожували руським землям. До того ж під їх контролем перебували поволзькі землі і Волзький торговий шлях, який мав міжнародне значення. Головними супротивниками Росії на цьому напрямку були Казанське і Астраханське ханства.

Бесіда за запитання та завданнями.

1. Якими були основні напрямки зовнішньої політики Івана IV?

2. Чим була викликана необхідність завоювання Казанського та Астраханського ханств?

3. Розкажіть про походи російського війська на Казань та Астра­хань.

4. Якою була мета походу Єрмака в Сибір?

5. Якими були наслідки цього походу та його значення?

6. Що дало Московському царству завоювання Сибіру?

7. Із якою метою Московія вела Лівонську війну?

8. Якими були її наслідки?

9. Порівняйте наслідки Лівонської війни з причинами, що її викликали. Яку нерозв’язану проблему для Московського царства залишила Лівонська війна?

10. Чому Лівонська війна закінчилася для Москви безрезультатно?

Розповідь учителя.

Отже, до зовнішньої політики Івана IV Грозного належали:

1) приєднання до Росії Казанського й Астраханського ханств (вій­ськовим шляхом);

2) прийняття в російське підданство Удмуртії та Башкирії (доб­ровільно);

3) приєднання до Росії Західного Сибіру (унаслідок війни із Сибірським ханством);

4) Лівонська війна (1558—1583 рр.) за Балтійське узбережжя з Лівонським орденом, Литвою, Польщею, Швецією (закінчи­лася поразкою Росії).

Цар Іван IV три з половиною десятиліття володів усією повнотою влади в Московській державі. Він ставив перед собою масштабні завдання і нерідко досягав успіху, але потім втрачав плоди своїх перемог. Доля цього государя є зразком правителя, який більше дбав про власну славу і могутність, ніж про благо держави.

Смутний час

Наступником Івана IV на царському троні став його середній син Федір Іванович (1584-1598) - хвороблива людина, нездатна самостійно управляти величезною державою. Фактично влада опинилась у руках Бориса Годунбва, сестра якого, Ірина, була дружиною нового царя. Молодшого сина Івана IV, дворічного Дмитрія, разом з матір'ю поселили в місті Угличі. Там у дев'ятирічному віці хлопчик загинув при нез'ясованих обставинах. Поширився поголос, що його вбили за наказом Годунова. Ще більше розбурхували народ чутки, начебто царевичу вдалося «дивом» врятуватись. На довершення всього, не залишивши спадкоємця, пішов із життя цар Федір.

 

 

Російським царем після довгих припрошувань став Борис Годунов (1598-1605). Він не належав до царського роду і не мав права на трон. Тому лише «бажання» народу виправдовувало його вінчання на царство. Правління Годунова складалося нещасливо. На Росію обрушилося декілька неврожайних років, країну наповнили юрби голодуючих і жебраків. У цей напружений момент у Польщі з'явився самозванець — збіглий московський монах Григорій Отреп'єв. Йому вдалося увійти в тісні стосунки з польським королем, магнатами і католицьким духовенством, які пообіцяли молодому авантюристу допомогу в отриманні московського трону. Він же натомість погодився ввести в Росії католицтво і віддати Польщі частину російських земель.

 

 

Улітку 1604 р. польське військо Лже-дміїтрін І перетнуло кордон Росії. Повсюди до нього приєднувалися незадоволені правлінням Годунова, тим більше, що Лжедмитрій роздавав усім щедрі обіцянки. Розв'язку подій прискорила раптова смерть Бориса Годунова. У Москві піднялося повстання проти його спадкоємців, і Лжедмитрій тріумфально вступив до столиці. Вона зустрічала його дзвонами. Невдовзі сюди прибула дочка польського воєводи Марина Мнішек, яка стала дружиною Лжедмитрія. Під час весільних урочистостей змовники-бояри підняли повстання. Почалися розправи з поляками, Лжедмитрій загинув.

 

 

На престолі опинився боярин Василій Шуйський (1606-1610). Проти нього вибухнуло потужне народне повстання під проводом козака Івана Болотникова. Ледве вдалося покінчити із заколотниками, як з'явився новий, тепер уже вдруге «дивом» врятований, Лжедмитрій II. Хто приховувався за цим іменем, досі невідомо. Навколо Лжедмитрія II зібралося військо й рушило на Москву, але взяти столицю самозванець не зміг.

 

 

Зі своїми загонами він став у підмосковному селі Тушино, за що отримав прізвисько «Тушинський злодій».

 

 

Від багаторічної Смути потерпали всі верстви російського суспільства: збезлюдніли міста, перервалися торговельні зв'язки, зубожіло селянство. Василій Шуйський не зміг подолати ворога і звернувся по допомогу до Швеції, обіцяючи віддати їй частину російських земель. Успішні дії шведів після звільнення захоплених «тушинцями» територій викликали обурення польського короля. Він перебував у стані війни зі Швецією і тому одразу вторгнувся в Росію. Поляки вщент розбили московське військо. Шуйського було скинуто з престолу, а влада перейшла до Боярської думи. На той момент до неї входило всього сім осіб, через що період її правління отримав назву «Семибоярщина». Проте війна на цьому не закінчилась. Її продовження викликало виникнення народного руху за визволення від загарбників.

 

 

XVII ст. «Новий літописець» про рух за створення народного ополчення

В одному місті, названому Нижній Новгород, його мешканці, віддані православній вірі, не бажали бачити її в латинстві й почали міркувати, як би допомогти Московській державі. Один з тих новгородців, який мав м'ясну торгівлю Кузьма Мінін... звернувся до всіх людей: "Мусимо ми допомогти Московській державі, не шкодуючи життя свого; й не лише життя свого, але не шкодуючи також дворів своїх продавати і дружин з дітьми віддавати в заставу й бити чолом тому, хто виступив би за справжню віру християнську і став би в нас керівником». Нижнього-родцям же всім його слово люба було, і замислили вони послати бити чолом... до князя Дмитрія Михайловича Пожарського...

 

Очолюване посадським старостою Кузьмою Мініним і воєводою Дмитрієм Пожарським народне ополчення звільнило Москву від загарбників. У 1613 р. Земський собор обрав на царство представника нової династії - 16-річного Михаїла Романова. Смутний час закінчився. Московська держава вистояла і довела свою внутрішню міцність.

У 1649 р. Соборне уложення остаточно запровадило в Росії кріпосне право. Селяни були прикріплені до землі, а кріпацький стан став спадковим. Власники селян мали право на їхнє майно і безстроковий розшук та повернення збіглих.