Освіта і професійна підготовка інвалідів

 

Важливим напрямом соціальної роботи є сприяння професійній підготовці інвалідів. У Конституції України та Законах України "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", інших документах державою забезпечується доступність і безоплатність освіти інвалідам у державних та комунальних навчальних закладах на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям, їхнім бажанням та інтересам, удосконалення наукової та професійної підготовки з урахуванням медичних показань і протипоказань для подальшої трудової діяльності.

Відповідно до міжнародних вимог до навчання і професійної підготовки інвалідів, які ґрунтуються на всезагальності освіти і принципі створення рівних можливостей, в Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" в статтях 21—24 держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям. Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах. Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів проводиться з урахуванням медичних показань і протипоказань для подальшої трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи.

При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальними допускається застосування альтернативних форм навчання. Обдаровані діти - інваліди мають право на безплатне навчання музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або спеціальних позашкільних навчальних закладах. За інших рівних умов інваліди мають переважне право на зарахування до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Під час навчання пенсія і стипендія інвалідам виплачуються в повному обсязі.

Для практичної реалізації інвалідами права на освіту в Україні функціонують загальноосвітні заклади різного рівня, забезпечені спеціальними програмами, допоміжними технічними засобами, які дають змогу здійснювати спільне навчання здорових та інвалідів. Для дітей-інвалідів, стан здоров'я яких виключає можливість навчання і виховання в навчально-виховних закладах системи освіти на загальних підставах, створюються спеціальні дошкільні заклади освіти, школи-інтерна-ти, навчально-виховні комплекси, навчально-реабілітаційні центри, спеціальні класи при загальноосвітніх школах. У183 спеціальних дитячих садках та 391 спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті восьми типів навчається й виховується понад 60 тис. дітей з проблемами фізичного чи розумового розвитку, серед яких більшість діти-інваліди. Навчання в них здійснюється за окремими навчальними планами і програмами, розробленими і затвердженими Міністерством освіти і науки.

Відповідно до національної доктрини розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347 здобуття освіти дітьми з особливостями психічного і фізичного розвитку забезпечується шляхом: створення для всіх дітей зазначеної категорії умов для здобуття безоплатної освіти в державних і комунальних навчальних закладах; своєчасного виявлення та проведення діагностики дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку, врахування цих даних під час формування мережі закладів корекційної та реабілітаційної допомоги; створення варіативності здобуття якісної базової або середньої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей дітей, зорієнтованої на їхню інтеграцію у соціально-економічне становище; створення системи допомоги батькам у навчанні та вихованні дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку; розгортання регіональної мережі спеціальних навчальних закладів усіх рівнів освіти для громадян з особливостями психічного і фізичного розвитку, забезпечення їхньої інтеграції у загальний простір.

Інтеграція дітей-інвалідів в систему освіти є предметом уваги Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації" на 2002—2011 pp., яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 14. У розд. VII "Кращі можливості для інвалідів" з метою забезпечення можливості жити повноцінним життям у соціальному, економічному та психічному аспектах передбачено: створити можливості для отримання дітьми-інвалідами повноцінної загальної середньої освіти, посилили контроль за повнотою та якістю виконання шкільної програми в умовах їхнього домашнього навчання і в загальноосвітніх школах з метою забезпечення їхньої соціальної адаптації; розширити можливості творчого і фізичного розвитку, сприяти позашкільному навчанню дітей-інвалідів, а також отриманню середньої і вищої освіти в загальних навчальних закладах за державним замовленням.

В Україні розроблено Комплексну програму освіти та фахової підготовки інвалідів, спрямовану на створення сприятливих педагогічних, психологічних, соціально-економічних, медичних, організаційних та правових умов і гарантій для реалізації прав інвалідів на отримання освіти відповідно до інтелектуальних, психологічних та фізичних можливостей особистості.

Основні завдання програми: забезпечення конституційних прав інвалідів на профорієнтацію, освіту, професійне навчання; широке сприяння інтеграції інвалідів у суспільство; створення сприятливих умов для фізичного, психічного і духовного розвитку дітей-інвалідів, забезпечення їх правового і соціального захисту; психологічна адаптація дітей-інвалідів у суспільстві та формування у населення позитивного ставлення до інвалідів; забезпечення освіти і фахової підготовки дітей-інвалідів з метою їхньої підготовки до трудової діяльності, самообслуговування, самозабезпечення і сімейного життя; розроблення і вдосконалення системи функціонування освітніх закладів різних форм власності з метою інтеграції інвалідів у навчальний процес; розроблення системи фінансової підтримки і кредитування освіти дітей-інвалідів та членів їхніх сімей; здійснення заходів щодо профілактики девіантних форм поведінки серед дітей-інвалідів; здійснення інформаційної! профілактичної роботи серед населення з метою запобігання інвалідності та процесам депопуляції; підтримка і реалізація наукових розробок, спрямованих на розв'язання актуальних проблем освіти інвалідів; забезпечення дітей-інвалідів підручниками, навчальними посібниками та іншими засобами навчання.

Система спеціалізованих шкіл-інтернатів доступна всім Інвалідам, що забезпечує охоплення усіх інвалідів системою неповної середньої освіти. Школи-інтернати пристосовані для інвалідів певного виду захворювання та мають спеціальні методики, навчальні матеріали та посібники. У школах працюють кваліфіковані педагоги та спеціальний персонал, які мають навички роботи з такими учнями.

В Україні налічується 128 дошкільних закладів для дітей з вадами опорно-рухового апарату, в яких навчаються більш як б тис. дітей, функціонує 101 група для дітей-інвалідів з дитячим церебральним паралічем (603 дитини). Понад 6 тис. учнів з вадами психічного розвитку навчаються у спеціальних класах загальноосвітніх шкіл. В усіх областях, містах Києві та Севастополі в професійно-технічних училищах відкрито групи для розумово відсталих випускників допоміжних шкіл. Третина спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату перекваліфікована у заклади І—III ступеня, які надаватимуть випускникам середню освіту і професійну підготовку. У разі неможливості здійснення навчання і виховання дітей з обмеженими можливостями розвитку в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах та спеціальних закладах системи освіти органи управління освітою за ініціативи батьків (осіб, які їх замінюють) або учнів організовують їхнє навчання відповідно до Положення про індивідуальне навчання учнів у системі загальної освіти.

Професійне навчання для інвалідів — це підвищення їхнього соціального статусу та можливість підвищення рівня доходів, розвиток навичок та вміння працювати. Для суспільства професійне навчання інвалідів — це зниження напруженості на ринку праці, підвищення суспільної продуктивності, розв'язання соціальних проблем інвалідів. Основна мета професійного навчання інвалідів — інтеграція їх у суспільство.

В Україні фахову підготовку інвалідів здійснюють навчальні заклади, підпорядковані міністерствам праці та соціальної політики, освіти і науки, центри професійної реабілітації інвалідів, підприємства громадських організацій інвалідів, державна служба зайнятості (для тих інвалідів, які звернулись до неї за допомогою у працевлаштуванні).

Професійне навчання є одним із заходів професійної реабілітації. Національною програмою професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001—2005 pp. передбачено збільшити кількість спеціальних груп з навчання конкурентоспроможних професій та спеціальностей для осіб з обмеженими фізичними можливостями у вищих і професійно-технічних навчальних закладах відповідно до попиту, регіональних ринків з урахуванням особливих потреб таких осіб. У 2001 р. створено Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, у якому одночасно можуть проходити реабілітацію та навчатися 100—120 інвалідів.

31999 р. в м. Києві працює Київський міський центр роботи з інвалідами, створений за ініціативою державної адміністрації. Основним завданням Центру є виконання комплексу освітніх програм у галузі професійного навчання інвалідів, розроблення та впровадження системи заходів для соціально-трудової та професійної реабілітації інвалідів. У Центрі діють курси секретарів-референтів, операторів комп'ютерного набору, соціальних працівників, бухгалтерів-обліковців, курси англійської мови, комп'ютерного дизайну та ін. Більшість програм Центру фінансується за рахунок комплексної програми "Турбота", затвердженої Київською міською державною адміністрацією на 2001—2005 pp.

Згідно з законодавством професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється як за традиційними, так і альтернативними формами навчання.

В Україні у 2001 р. в професійно-технічних навчальних закладах навчалися 3,8 тис. осіб. Для розв'язання проблеми соціальної адаптації та залучення учнів з числа осіб з особливими потребами до суспільного життя у професійно-технічних навчальних закладах організовуються спеціальні групи (з урахуванням захворювання). Таких груп налічується більше ста. Професійно-технічні заклади також організовують спеціальні групи професійно-технічного навчання при спеціалізованих школах-інтернатах.

31997 р. в професійно-технічних навчальних закладах м. Києва розпочалося навчання дітей-інвалідів з числа випускників спеціалізованих шкіл-інтернатів за такими професіями: оператор електронно-обчислювальних машин (ПТУ № 1, б, 11), кухар-кондитер (ПТУ № 33), штукатур, лицювальник-плиточник, столяр, будівельник, паркетник (ВПУ № 26), швачка, кравець (ПТУ № 39, 46, 49) — для глухонімих дітей; оператор комп'ютерного набору (ВІТУ № 43) — для дітей з вадами зору; складальник взуття, взуттьовик з індивідуального пошиття взуття, слюсар-ремонтник взуттєвого виробництва (ПТУ № 12) — для дітей з вадами розумового розвитку та хворих на ДЦП.

Для підготовки фахівців з числа інвалідів у вищих навчальних закладах передбачено гарантії і пільги для інвалідів різних категорій і груп інвалідності. Під час навчання інвалідів у вищих навчальних закладах їм виплачується пенсія і стипендія у повному розмірі. Після закінчення навчального закладу їм надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або вільного працевлаштування (за бажанням). У 26 вищих навчальних закладах різних типів акредитації функціонують спеціальні групи для здобуття вищої освіти особами з вадами слуху і зору.

З метою максимального задоволення потреб інвалідів в освітніх послугах за рішенням Київської міської ради та за участю Київської міської державної адміністрації створено Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" недержавної форми власності, який має представництва та філії у 24 регіонах і здійснює підготовку з 34 спеціальностей за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра і спеціаліста. Нині в університеті та його територіально відокремлених структурних підрозділах навчається 1,1 тис. інвалідів, що становить 10 % загальної чисельності студентів університету. У Києві навчається 541 інвалід (23,2 % загальної чисельності студентів), оплату за навчання якого здійснює міська державна адміністрація.

У сфері управління Міністерства праці та соціальної політики функціонує 5 спеціалізованих навчально-виховних закладів інтернатного типу, призначених для професійної, фізичної та соціальної реабілітації, а також здобуття робітничих професій і спеціальностей найбільш незахищеною молоддю віком від 15 років, яка має I, II, III групу інвалідності. Це Кам'янець-Подільський планово-економічний технікум-інтернат, Харківський обліково-економічний техніку м-інтернат ім. Ф.Г. Ананченка, Житомирське вище професійно-технічне училище-інтернат, Чернігівський юридичний коледж, а також Луганське професійно-технічне училище-інтернат. Щороку до них вступає понад 500 інвалідів. Навчання студентів здійснюється за спеціальностями: "Бухгалтерський облік", "Економіка підприємств", "Соціальна робота", "Право" — та за робітничими професіями: кравець, закрійник, складальник верху взуття, оператор комп'ютерного набору та ін.

Важливим є застосування новітніх видів навчання (дистанційного та ін.). В університеті "Україна" започатковано програму "Перший комп'ютер для інваліда", метою якої є розширення можливостей молоді з обмеженими фізичними можливостями у набутті освіти, у соціальній реабілітації та спілкуванні з зовнішнім світом через встановлення в їхніх квартирах комп'ютерів, підключення їх до спеціалізованого сервера "ІНВАНЕТ" та інших зовнішніх інформаційних джерел.

Працевлаштування інвалідів

 

Невід'ємним правом інвалідів є право на працю, незважаючи на обмежену працездатність. Право інвалідів на працю встановлено законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про зайнятість населення", які спрямовані на створення інвалідам реальних можливостей продуктивно працювати і передбачають конкретні механізми їх реалізації. У Законі України "Про зайнятість" і Кодексі про працю визначаються загальні засади зайнятості та працевлаштування населення.

У Законі "Про основи соціальної захищеності інвалідів" в розд. IV висвітлюється порядок працевлаштування, освіти і професійної підготовки інвалідів. У ст. 17 зазначається, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (в об'єднаннях), в установах і організаціях зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Держава захищає інвалідів від різних форм дискримінації. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я.

Ст. 18 визначає органи влади, які здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю і несуть відповідальність за виконай ня законодавства. Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці та соціальної політики, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, його професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи та організації незалежно від форми власності й господарювання, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

У ст.19 і 20 визначається норматив робочих місць для інвалідів. Для підприємств (об'єднань), установ та організацій незалежно від форми власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працівників, а якщо працює від 15 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Підприємства (об'єднання), установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працівників-інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів", щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом. Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи та організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи та організації в порядку, передбаченому законом.

Важливою віхою у забезпеченні прав інвалідів у сфері працевлаштування є Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001—2005 роки, яку затверджено Указом Президента України від 13 липня 2001 р. № 519/2001. Програму прийнято з метою посилення соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями, створення сприятливих соціально-економічних, медичних, організаційних та правових умов для реалізації ними прав на освіту, професійну орієнтацію та добровільну посильну працю.

Метою програми є створення сприятливих соціально-економічних, медичних, психологічних, організаційних та правових умов і гарантій для реалізації прав осіб з обмеженими фізичними можливостями на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, добровільну посильну працю.

Основними завданнями програми є забезпечення:

· реалізації державної політики у сфері професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, сприяння їх широкій інтеграції у суспільство;

· реалізації особами з обмеженими фізичними можливостями їх конституційних прав на професійну орієнтацію та навчання, освіту, зайнятість;

· розроблення економічного та організаційно-правового механізму створення нових і збереження існуючих робочих місць для зазначених осіб;

· створення сприятливих умов для співпраці громадських організацій інвалідів з роботодавцями, профспілками, органами виконавчої влади у сфері професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями у сільській місцевості.

Програма складається з 11 розділів, в яких визначаються напрямки фінансового забезпечення, організації та контролю за виконанням програми. Вона розрахована на період до 2005 р. і визначає конкретні заходи, виконання яких дасть змогу розв'язати невідкладні проблеми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Основні заходи програми:

· удосконалення організаційної структури та управління системою професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· організація професійної орієнтації та психологічної підтримки осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· професійне навчання осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· створення звичайних, спеціалізованих і збереження наявних робочих місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· виробнича адаптація осіб з обмеженими фізичними можливостями у процесі трудової діяльності.

Важливою складовою створення необхідних умов трудової діяльності інвалідів є створення для них відповідних робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" від 3 травня 1995р. №314 затверджено Положення про робоче місце інваліда та про порядок добору інвалідів на зайняття визначеної посади, а також обладнання відповідного робочого місця. Цим Положенням визначено порядок атестації робочого місця для інваліда спеціальною комісією за участю представників зацікавлених організацій. Робоче місце вважається створеним у разі прийняття інваліда на роботу на постійній основі. Положення регламентує також функції місцевих органів праці та соціального захисту населення, громадських організацій інвалідів, служби зайнятості, регіональних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, роботодавців.

У Державній доповіді "Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами" за 2002 р. наводяться дані щодо працюючих інвалідів в Україні. їх у нашій країні 14,5 % від їх загальної чисельності, а у складі всього зайнятого населення вони становлять лише 1,6 %. Особливо низькою є зайнятість інвалідів І та II груп. Із кожних 100 інвалідів, постраждалих внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання трудовою діяльністю зайняті лише 6 осіб. З усієї чисельності інвалідів внаслідок катастрофи на ЧАБС працювали 17,8 %, а серед інвалідів війни цей показник становить 4,9 %.

Структура зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями: різні види захворювань (17,5 %); ураження опорно-рухового апарату (10,9 %); інваліди з порушенням зору (4,9 %); з психоневрологічними захворюваннями (3,4 %); інваліди з порушенням слуху (3,1 %); з туберкульозними захворюваннями (1,5 %). Переважну більшість серед працевлаштованих становлять інваліди III групи.

Професійна діяльність інвалідів здійснюється у звичайному (незахищеному) соціальному середовищі, яке мінімально або зовсім не пристосоване до обмежень у життєдіяльності; у спеціальному соціальному середовищі (захищеному), яке пристосоване до потреб інваліда та обмежень у життєдіяльності. За кордоном існує також транзитна (перехідна від спеціального до звичайного середовища) професійна фаза (період, етап), яка сприяє ефективній інтеграції осіб з особливими потребами у реальний трудовий ринок.

Робота у звичайному соціальному середовищі Із загальної чисельності інвалідів працевлаштовано на підприємства зі звичайними умовами їх виробництва 87,8 %. Виділяють позитивні та негативні сторони такого працевлаштування.

Робота на спеціалізованих робочих місцях Постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" від 2 травня 1995 р. № 314 дається визначення спеціалізованих робочих місць інвалідів як таких, що обладнані спеціальним технічним устаткуванням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСБК), професійних навичок і знань

інваліда. Ці робочі місця можуть бути створені як на виробництві, так і вдома.

Спеціалізовані підприємства здебільшого призначені для певних категорій інвалідів зі значними втратами функцій організму (сліпі* з порушеннями розумового розвитку, опорно-рухового апарату). Проте працевлаштування інвалідів на спеціалізованих підприємствах не можна розглядати винятково як форму забезпечення зайнятості інвалідів чи як фундамент, на якому базується політика забезпечення зайнятості інвалідів. Працюючи на спеціалізованих підприємствах, інваліди існують у замкненій соціосистемі.

Найчисленішими з громадських організацій інвалідів, які займаються питаннями працевлаштування громадян з особливими потребами, є Українське товариство глухих, Українське товариство сліпих, Союз організацій інвалідів. Головна мета цих громадських організацій полягає у сприянні соціально-трудовій реабілітації інвалідів та їх інтеграції у суспільне виробництво й соціальне життя. Для цього ще за радянських часів були створені навчально-виробничі об'єднання, підприємства, що підпорядковані УТОСу та УТОГу.

Одним із основних напрямків функціонування організацій є виробнича діяльність. На підприємствах УТОС та У ТОГ проходять виробничу підготовку члени товариств, які не мають професій, працевлаштовуються члени товариств, які не можуть знайти роботу на підприємствах інших форм власності. За рахунок прибутку підприємств фінансується діяльність не промислових організацій та соціальної інфраструктури товариств.

Зокрема, у 2001 р. з 51,7 тис. інвалідів з порушенням зору, які перебували на обліку в УТОС, в 76 навчально-виробничих об'єднаннях і підприємствах та в 25 територіальних цехах, що підпорядковані цій громадській організації, працювали 12 тис. інвалідів. Основними видами продукції, що виробляють підприємства УТОС, є вироби електротехнічного призначення, таропакувальні та ін. За 2001 р. підприємства УТОС виготовили продукції на 120 млн. грн., що практично на чверть більше, ніж за 2000 р.

Із 56,6 тис. інвалідів з порушенням слуху, які перебували на обліку в УТОГ, на підприємствах, підпорядкованих цій громадській організації, працюють 17 тис. інвалідів.

Для працевлаштування глухих та навчання їх робітничих професій УТОГ у своєму складі має 41 навчально-виробниче підприємство, з яких 21 підприємство спеціалізується на виготовленні швейних та трикотажно-галантерейних виробів, 12 — на випуску металевих та електронних виробів, 8 — на виготовленні меблів. Проте перехід до ринкової економіки негативно вплинув на фінансове становище підприємств УТОСу та УТОГу через відсутність інвестицій у виробництво, труднощі реалізації продукції, зношеність обладнання.

СОІУ налічує майже 650 тис. інвалідів, з них на підприємствах, засновником яких є СОІУ, працює 2,5 тис. інвалідів, або 0,4 % від їх загальної кількості.

Таким чином, організація діяльності підприємств інвалідів має свої особливості, пов'язані з використанням праці осіб з обмеженими фізичними можливостями. Це ставить такі підприємства у нерівні умови з іншими суб'єктами господарської діяльності (нижча продуктивність праці, збільшення витрат на обслуговування робочих місць, висока собівартість продукції тощо).

Соціальні працівники сприяють активній адаптації інвалідів до професійної діяльності у звичайних трудових умовах, забезпечують створення нових робочих місць, захищають права інвалідів та ін.

Соціальна реабілітація інвалідів — це система заходів, орієнтованих на поліпшення життєдіяльності інвалідів, відновлення їх соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності та всебічної інтеграції у суспільство. Принципи соціальної роботи з людьми, які мають обмежені можливості передбачають: ранній початок здійснення реабілітаційних заходів; безперервність і поетапність проведення соціальної роботи; комплексний характер реабілітаційних програм з урахуванням медичних, педагогічних, психологічних, професійних, соціально-побутових, технічних аспектів; індивідуальний підхід до визначення характеру і спрямованості реабілітаційних заходів, що ґрунтується на координації роботи спеціалістів різного профілю (лікарів, педагогів, психологів, соціальних працівників, логопедів, терапевтів, реабілітологів, техніків із протезування, спеціалістів із профорієнтації). Програми реабілітації передбачають індивідуальну допомогу інвалідам для підтримання спроможності вести повноцінне соціальне життя: умови обслуговування і засоби, які б гарантували як фізичну, так і психологічну незалежність.

Основна література

Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павле-нок. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2002. — (Высшее образование). — С. 196—213.

Соціальна робота: технологічний аспект: Навч. посіб. / За ред. проф. А.Й. Папської. — К.: Центр навч. літ., 2004. — С. 172—197.

Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. — С. 338— 380.

Яре кал-Смирнова. Е.Р., Наберушкина Э.К. Социальная работа с инвалидами. — СПб.: Питер, 2004. — 316 с.

Додаткова література

Актуальні проблеми виховання та навчання студентів з особливими потребами: 36. наук, праць / За заг. ред. П.М. Та-ланчука, Г.В. Онкович. — К.: Вид-во "Університет "Україна", 2000. — 384 с.

Актульні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: 36. наук. пр. / За заг. ред. П.М. Талаячука, Г.В. Онкович. — К.: Вид-во "Університет "Україна", 2002. — N2 2. — 339 с.

Актульні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: 36. наук, праць. — К.: Вид-во "Університет "Україна", 2004. — № 1. — 339 с.

Збірник нормативно-правових актів України щодо діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів. — К.: Всеукр. громад.-політ, об'єднання "Національна Асамблея інвалідів України", 2005. — Вип. 3. — 248 с.

Коваль Л.Г., Зверева ІД., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / соціальна робота. — К., 1997. — С. 151—183.

Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами: Держ. доп. — К.: Соцінформ, 2002 — 160 с.

Соціальна робота: Короткий єн цикл, слов / Соціальна робота. — Кн. 4. — К.: ДЦССМ. — С. 194—197.

Теми для дискусії

1. Стан та структура інвалідності: міжнародні аспекти правового захисту інвалідів; визначення термінології; міжнародні концепції встановлення інвалідності.

2. Стратегії забезпечення рівних можливостей для інвалідів; правові основи соціального захисту інвалідів в Україні. Сутність соціального захисту дітей-інвалідів та інвалідів всіх вікових груп. Порядок встановлення груп інвалідності відповідно до правових документів і визначення поняття "інвалід".

3. Основні напрями державного управління системою соціального захисту інвалідів.

4. Сутність освіти, професійної підготовки і професійного навчання інвалідів, їхнього працевлаштування.

5.6. Соціальна робота у сфері зайнятості

 

Соціальна робота у сфері зайнятості є невід'ємною сферою соціального захисту різних цільових груп і категорій населення, її вирізняють свої особливі форми, методи роботи, соціальні технології, сфери соціального впливу.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на території держави на законних підставах, а саме: громадяни, які працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності в міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу.

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підхожої роботи. У разі неможливості надати підхожу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Не всі громадяни можуть бути визнані безробітними, серед них: особи віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи та організації або скороченням чисельності штату; які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі їхньої відмови від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки.

У разі відсутності підхожої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається Державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні певні права: добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; безплатне сприяння у підборі підхожої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку; компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги; виплату безробітним в установленому порядку допомоги з безробіття, матеріальної допомоги з безробіття, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги; включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги з безробіття та матеріальної допомоги з безробіття до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу; надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів держави, раніше замовлених підприємствами, установами, організаціями.

У країні діє розвинена мережа державних закладів та установ, які уповноважені проводити працевлаштування громадян, надавати їм соціальні послуги. Основними з них є Державна служба зайнятості, Державний фонд сприяння зайнятості населення, соціальні служби для молоді.

Державна служба зайнятості

 

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки громадян, які тимчасово не працюють у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, функціонує Державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з таких організацій та установ: Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, Центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські і районні у містах центри зайнятості, центри організації професійного навчання незайнятого населення і центри професійної орієнтації населення, інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу Державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості. Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безплатно.

Напрями роботи і види послуг Державної служби зайнятості

 

Державна служба зайнятості аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що е корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; надає допомогу громадянам у підборі підхожої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; органовує за потреби професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання; надає послуги з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо, вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню; реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і грошову; бере участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Державна служба зайнятості має свої сфери впливу, повноваження і компетенцію в реалізації різних напрямів соціального захисту. Наприклад, одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх, кого звільняють, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до звільнення працівників; розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування; направляти для працевлаштування на підприємства, в установи та організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти і професійної підготовки; направляти безробітних громадян за їхнім бажанням на оплачувані громадські роботи; укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також надавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій; розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами фонду сприяння зайнятості; оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлення на період навчання матеріальної допомоги у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення; в установленому законодавством порядку надавати громадянам допомогу в зв'язку з безробіттям, припиняти і відкладати їх виплати; вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про звільнення працівників у разі утруднення їх подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України; стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення; компенсувати до 50 % витрати підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Державний фонд сприяння зайнятості населення створено для фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо: професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в працевлаштуванні, виплати у зв'язку з безробіття, матеріальної допомоги з безробіття; надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю; створення і розвитку навчально-матеріальної бази, інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби зайнятості; організації додаткових робочих місць в галузях народного господарства; утримання працівників служби та інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом права громадян держави на працю; відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом працівників на пенсію.

Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою і створюється на державному та місцевому рівнях.

Форми працевлаштування у службах зайнятості

Організація оплачуваних громадських робіт

Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за участі Державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності і за договорами — на інших підприємствах, в установах і організаціях. З особами, які бажають брати участь у громадських роботах, укладається строковий трудовий договір з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підхожу роботу. Переважним правом укладання договорів користуються громадяни, зареєстровані як безробітні.

У разі закінчення встановленого строку виплати допомоги з безробіття громадянин має переважне право на здобуття іншої професії (спеціальності) і участь в оплачуваних громадських роботах на період — до забезпечення його підхожою роботою. Оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімальної величини заробітної плати, встановленої законодавством України, при якісному виконанні норм праці. На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги з тимчасової непрацездатності. За безробітними громадянами, які беруть участь у таких роботах, зберігається виплата допомоги з безробіття у розмірах і в строки, встановлені відповідно до закону. Фінансування громадських робіт провадиться за рахунок місцевого бюджету із залученням коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення (щодо організації таких робіт для безробітних) і підприємств, установ та організацій, для яких ця робота виконується за договорами.

Професійна підготовка і перепідготовка незайнятих громадян

Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб, зареєстрованих у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, безробітних може провадитись у випадках: неможливості підібрати підхожу роботу через брак у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою професією; пошуку роботи вперше і відсутності професії (спеціальності).

Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організуються Державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від їх підпорядкованості згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього навчальних центрах за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Надання компенсацій і допомог

Держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги з безробіття, матеріальної допомоги з безробіття; г) надання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, і військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку зі скороченням штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, гарантується: а) надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівнику не було запропоновано підхожої роботи; б) право на одержання допомоги з безробіття у розмірі 100 % середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 % — протягом 90 календарних днів і 50 % — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати; в) збереження на новому місці роботи на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи; г) право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах). Вивільненим працівникам надаються також інші пільги і компенсації відповідно до законодавства. Якщо вивільнений працівник без поважних причин своєчасно не зареєструвався у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу, він втрачає пільги, передбачені цією статтею, а умови виплати допомоги з безробіття та її величина встановлюються на підставі ст. 28 і 29 цього закону, а якщо цей працівник відмовився від двох пропозицій підхожої роботи в період пошуку роботи, він втрачає право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією як такого, що шукає роботу.

Не поширюються згадані пільги і на працівників, які звільняються з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території.

Якщо протягом двох років, які передують звільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи, і якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну перепідготовку, то витрати на ці заходи здійснюються за рахунок підприємства, організації, установи, з яких звільнено працівника. У разі необхідності Державна служба зайнятості може компенсувати підприємствам, установам та організаціям до 50 % витрат на організацію навчання прийнятих на роботу громадян, вивільнених з інших підприємств, установ, організацій на підставах, передбачених цією статтею. Гарантії, встановлені пунктом 1 цієї статті, поширюються також на осіб, що втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, в результаті чого потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації.