У ході аудиторської перевірки аудитор зобов'язаний у першу чергу вивчити систему внутрішнього контролю клієнта, адже, характер і якість комплексної аудиторської перевірки багато в чому залежить від того, наскільки грамотно і достовірно аудитор дасть оцінку функціонування й ефективності системи внутрішнього контролю суб'єкта господарювання.
Основна мета вивчення та оцінки аудитором системи внутрішнього контролю клієнта — підготувати основу для планування аудиту та встановлення виду, термінів проведення і обсягу аудиторських процедур,Процедура вивчення й оцінки системи внутрішнього контролю є обов'язковою при проведенні аудиту незалежно від характеристики клієнта.
Вивчення системи внутрішнього контролю
- опитування персоналу
- спостереження
- запит до попереднього аудитора
- ознайомлення з документами управління й обліку
- вивчення документів попереднього дослідження замовника
- вивчення результатів ревізій і перевірок усіх перевіряючи органів
- ознайомленя з існуючими вимогами до організації системи внутрішнього контролю
- тестування систем внутрішнього контролю
При оцінці ефективності і надійності системи внутрішнього контролю в цілому, контрольного середовища і окремих засобів контролю аудитор може використовувати наступні оцінки якості внутрішнього контролю: 1) висока; 2)середня; З) низька.Аудитор зобов'язаний оцінювати систему внутрішнього контролю клієнта не менше, ніж у наступні три етапи: 1)загальне ознайомлення з системою внутрішнього контролю; 2) первинна оцінка надійності системи внутрішнього контролю: 3) підтвердження достовірності оцінки системи внутрішнього контролю. Па стадії загального ознайомлення з системою внутрішнього контролю аудиторові слід отримати загальне уявлення про специфіку і масштаб діяльності клієнта, систему його бухгалтерського обліку. За підсумками первинного ознайомлення аудитор повинен прийняти рішення про те, чи доцільно йому в своїй роботі спиратись на систему внутрішнього контролю клієнта
У разі, коли аудитор приймає рішення про те, що він не може покладатися на систему внутрішнього контролю клієнта, він повинен планувати аудит таким чином, щоб аудиторська думка не ґрунтувалася на довірі до цієї системи. Це необхідно у випадках, коли надійність системи внутрішнього контролю оцінюється аудитором як «низька», або коли аудитору зручно чи економічно виправдано не спиратися на цю систему.
Якщо за підсумками загального ознайомлення з системою внутрішнього контролю економічного суб'єкта аудитор приймає рішення про те, що він може покладатися у своїй роботі на систему внутрішнього контролю, йому слід провести первинну оцінку надійності системи внутрішнього контролю.
Первинна оцінка здійснюється на основі методики і прийомів, які аудиторські організації розробляють самостійно.
При цьому аудитор зобов'язаний брати до уваги те, що:
а) на предмет надійності потрібно перевіряти засоби контролю, бухгалтерську і господарську документацію клієнта за весь звітний період, а не тільки за окремі періоди часу;
б) при перевірці необхідно приділити більше уваги тим періодам, діяльність у яких мала особливості чи відмінності порівняно з діяльністю, типовою для всього періоду вцілому;
в) оцінка надійності всієї системи внутрішнього контролю і окремих засобів контролю як «низької» не виключає можливості оцінки надійності інших окремих засобів контролю
як «середньої» чи «високої».
За підсумками процедури первинної оцінки надійності аудитор може оцінити надійність всієї системи внутрішнього контролю і окремих засобів контролю як «середню» чи «високу». У такому разі аудитор повинен планувати аудиторські процедури, виходячи з цієї оцінки, але не повинен довіряти цій системі абсолютно.
Якщо за підсумками процедури первинної оцінки аудитор оцінить надійність системи внутрішнього контролю в цілому й окремих засобів контролю як «низьку», він зобов'язаний констатувати це і в подальшому планувати аудиторські процедури відповідним чином.
Аудитор, який прийняв за підсумками процедури первинної оцінки рішення про довіру системі внутрішнього контролю, зобов'язаний у ході аудиторської перевірки здійснювати процедури підтвердження достовірності цієї оцінки.
Процедури підтвердження проходять у період перевірки на основі методики і прийомів, які розробляються аудиторською організацією самостійно.
У тому випадку, якщо аудитор у ході процедури підтвердження надійності дійде висновку про те, що оцінка надійності системи внутрішнього контролю в цілому виявиться нижчою від отриманої у ході первинної оцінки, він зобов'язаний належним чином скоригувати порядок здійснення інших аудиторських процедур, щоб підвищити достовірність своїх висновків за результатами проведення аудиту.
Усі етапи оцінки системи внутрішнього контролю повинні належним чином документуватися із зазначенням аргументів, якими керувався аудитор, даючи відповідну оцінку надійності всієї системи чи окремим засобам контролю або приймаючи рішення, яке має вплив на планування аудиторських послуг.
Показником того, що аудитор отримав необхідне знання системи бухгалтерського обліку і відповідності внутрішнього контролю, може бути те, що він знає про недоліки в цих системах. При виявленні істотних недоліків у структурі або функціонуванні систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю аудитору слід повідомити про це керівництво відповідного рівня управління у найкоротший термін, з відповідною впевненістю та доказами своєї правоти. Повідомлення керівництву про істотні помилки необхідно представити у письмовому вигляді. Проте, якщо аудитор вважає за доцільне надати усне повідомлення керівництву, то його необхідно зафіксувати в аудиторській робочій документації. У повідомленні важливо зауважити, що аудитор дає перелік тільки тих недоліків, котрі потрапили до кола його зору під час проведення аудиту, і що аудит не планувався для окремого визначення відповідності внутрішнього контролю завданням, поставленим керівництвом підприємства.
