Професіоналізм особистості викладача

Щоб виглядати пристойною людиною,

передусім потрібно бути нею.

Адріан Декурсель, франц. драматург

Любитель живе надіями; професіонал

працює.

Г. Кейнін, американський письменник

Гуманізація освіти передбачає центрацію навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні та особистісному зростанні. Для цього сам викладач повинен мати високий рівень особистісної і громадянської зрілості. Професіоналізм викладача як особистості – це якісна характеристика суб’єкта праці, яка відображає високий рівень розвитку професійно-важливих і особистісно-ділових якостей, які забезпечують ефективність педагогічної діяльності. Так, рівень продуктивності діяльності викладача залежить від професійно-педагогічної спрямованості – сукупності стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості (інтереси, нахили, переконання, ідеали – ціннісні орієнтації, які виражають світогляд людини). Вона має такі різновиди:

• справжня педагогічна спрямованість полягає в стійкій мотивації стосовно розвитку особистості студента як професіонала засобами свого навчального предмету, зважаючи на формування потреби студента в знаннях, носієм яких є педагог;
• формально-педагогічна спрямованість пов’язана з потребою виконувати навчальні плани і програми. Ця робота, як домінуюча, затьмарює собою студента, його потреби і можливості (формально-бюрократичний стиль керівництва);
• хибно-педагогічна спрямованість – спрямованість на самого себе, своє самовираження і кар’єру. У таких викладачів продуктивність праці студентів досить низька. Викладачів із такою спрямованістю мало, але вони, на жаль, є.

Мета підготовки спеціаліста з вищою освітою пов’язана з особистісними характеристиками майбутнього фахівця. Проте життєві цінності та смисли не можуть передаватися так само як знання, уміння і навички. Єдиним шляхом до розвитку духовності, формування ціннісних орієнтацій і життєвих смислів у студентів є почуття викладача (його емоційний світ), що виявляється через ставлення його до навколишнього світу, людей, студентів і самого себе. Саме ці якості визначають його імідж, який здійснює великий вплив на взаємини зі студентами, на ефект «сумісної праці». У цьому зв’язку згадаємо А. С. Макаренка, який казав: «Визначальним фактором навчально-виховного процесу завжди залишається прекрасна особистість учителя». Індивідуальність викладача насамперед виявляється в його зовнішності, яка спрямована на інших людей, і його іміджі. Імідж набуває рис символу даної особистості, стає рисою характеру людини і формує ставлення до неї з боку оточення. Виразність, спосіб і сила виявлення переживань і почуттів визначається як експресивність. Вид і форма експресії значною мірою впливає на динаміку й особливості міжособистісних взаємин викладача і студентів. Саме тому серед особистісних якостей викладача визначають педагогічний артистизм як здатність керувати і виявляти арсенал своєї експресивної виразності. Функції артистизму викладача такі:

• мотиваційна (викликає інтерес до особистості);
• мобілізаційна (викликає налаштування на позитивну домінанту);
• атракційна (приваблює, притягує);
• стимулююча (викликає активну роботу);
• фасилітаторська (полегшує взаємодію, сприяє організації уваги, виявляє схильність до вивчення предмету).

Зовнішня складова іміджу викладача не повинна розходитися з внутрішньою – рівнем духовного розвитку, який виявляється у системі цінностей (загальнолюдських, національних, громадянських та ін.), до яких належать і педагогічні цінності:

• Безумовна пріоритетна цінність – людина, її життя, фізичне і психічне здоров’я. Для педагога – це любов (а не емоція) до дитини (учня, студента), віра в її розсудливість, благородство та надія на її майбутнє, прояв емпатії як здатності перейматися її переживаннями та співчувати їй.
• Цінності знання – орієнтація на систематичне поповнення і вдосконалення професійних знань як умови педагогічного (професійного) зростання: «Учитель живе доти, доки він учиться. Як тільки він перестає вчитися, у ньому вмирає вчитель» – говорив К. Д. Ушинський.
• Ціннісно-мотиваційна настанова на власну творчість і розвиток своїх потенційних можливостей, прагнення до самореалізації та саморозвитку – це цінність особистісного зростання в професійній сфері.

Реалізація принципу ціннісних орієнтацій у роботі педагога означає:

• одухотворювати (олюднювати) довкілля;
• узагальнювати факт до обсягу явища;
• виявляти закономірність явища;
• закономірність трактувати як норму життя.

(Етюд: троянда – квітка, але й краса, життя, природа і символ кохання). Ціннісні орієнтації для суб’єкта розкривають у природі той зміст, який виробила культура. Формування ціннісних орієнтацій – шлях входження до культури. Етапи сходження до ціннісного бачення: за фактом побачити явище, в явищі побачити закон життя, а закон приймати за норму життя. Основний зміст виховання – відкривати шлях до ціннісних ставлень. Ставлення проявляється в трьох формах:

• раціональне ставлення;
• емоційне ставлення;
• дієве ставлення.

До характеристики особистості викладача належать і моральні якості:

• Загальногромадянські риси: громадянська активність із метою розбудови Української держави; національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; володіння українською мовою як державною; соціальний оптимізм; гуманізм – визнання суверенності особистості та недоторканості її гідності, віра в невичерпність людської доброзичливості; відповідальність і працелюбність.
• Конкретні моральні якості репрезентують совість, моральну волю, організованість, скромність та оптимізм (віра в людей), великодушність (терпимість до вад людей, уміння пробачати образи, не бути злопам’ятним), справедливість і об’єктивність (об’єктивне оцінювання ділових якостей і дій *Високоморальні якості, що виявляються в культурі спілкування та педагогічній взаємодії: тактовність, коректність, відкритість до спілкування, чесність і щирість стосунків, доброзичливість (але не поблажливість), толерантність, витримка, принциповість і стійкість переконань (уміння відстоювати свою позицію, але з повагою до думки іншого), професійна чесність (ділова вимогливість до самого себе, самовіддача в роботі), позитивна «Я-концепція».

Для прикладу розглянемо деякі особливості педагогічної діяльності викладача залежно від його «Я-концепції».

Авторитет викладача

Ніхто не може навчитися в людини,

яка не подобається.

Ксенофонт,

давньогрецький письменник

Сукупність професіоналізму діяльності та професіоналізму особистості створюють авторитет викладача. Авторитет (лат. auctoritas – влада, вплив) – визнання за викладачем права на прийняття відповідального рішення, яке заслуговує повної довіри. Є така залежність: чим піднесеніше ідеали, тим масштабніша особистість та яскравіший зміст життя, тим вимогливіша особистість до себе і тим вище її авторитет. Авторитетний викладач викликає в багатьох студентів бажання брати з нього приклад. Студенти запозичують у нього його судження, ставлення до праці, навіть особливості поведінки (неусвідомлене наслідування). Авторитетний викладач (куратор) стає також фактором виховання студентського колективу й кожного окремого студента. Вимоги студентів (магістрантів) до викладача:

• доброта, чуйність і педагогічний такт;
• професійні якості в діяльності;
• справедливість у вимогах і в оцінках.

Студенти можуть прийняти моральне виправдання вимогливості педагога до них за умови, якщо він вимогливий до самого себе. Цим пояснюється надмірно критичне ставлення до окремих викладачів, нерозуміння їхніх слабких місць і хиб. Хибний авторитет викладача:

• авторитет пригнічення, придушення;
• авторитет відстані;
• авторитет педантизму;
• авторитет резонерства;
• авторитет лібералізму;
• авторитет байдужості.

Коли викладач по-справжньому авторитетний, будь-яка його сувора оцінка не принижує студента, а викликає в нього бажання усунути хиби, виправити помилку. Якщо висока оцінка чесно відпрацьована в авторитетного викладача, вона підвищує самоцінність студента, вагоміше стають для нього одержані знання, цікавіше стає вчитися в такого викладача. Узагальнений портрет авторитетного викладача (за відгуками студентів):

• загальний високий інтелект, широка ерудиція і глибокі знання;
• характеризується всіма видами активності: інтелектуально-творчою, соціальною тощо;
• здатний до емоційного співробітництва;
• коли є протиріччя, бере на себе відповідальність.

Типологія викладачів

Поганий той учень, який не

перевершує свого вчителя.

Леонардо да Вінчі,

італійський художник

Типологія викладачів очима студентів: 1 тип. Вічні студенти: високий професіоналізм і рівень інтелекту, завжди в пошуках нового, добре розуміють проблеми студентів і поважне до них ставлення, із ними легко спілкуватися та можна дискутувати на різні теми. 2 тип. Військові: авторитарні, встановлюють військову дисципліну (команди, накази), нав’язують свою точку зору, не беруть до уваги погляди студентів, строго контролюють і запроваджують систему покарань. 3 тип. Викладачі, які лише відбувають свої обов’язки: формально виконують свою роботу; студентам дозволяють робити все, аби не заважали. Типологія викладачів очима науковців (дані досліджень):

• Ціннісний тип (70%): схильні керувати, переважає вербальний інтелект, володіють грамотною і багатою мовою. Проте виявляють емоційну відчуженість, педантизм і мають великі соціальні претензії.
• Гедоністи (15%), мета гедоністичного життя яких – вищі блага. Це виконавці, поширювачі знань, що мають розвинутий інтелект; вони відповідальні, творчі, соціально рефлексивні та здатні до емоційної співпраці.
• Реалісти (3%): мають розвинутий вербальний інтелект, але часто емоційно дискомфортні.
• Творчі (12%): здатні генерувати ідеї, гармонійно гнучкі, активні, мають високий інтелектуальний потенціал і здатність до емоційної співтворчості.

А які викладачі працюють у зарубіжних університетах? Це цікаво, адже Україна, як відомо, підписала Болонську декларацію, що відкриває перспективу українським студентам навчатися, а викладачам працювати за кордоном. Для прикладу наведемо моделі поведінки і діяльності викладача, які виокремив американський психолог М. Талон: Модель 1: «Сократ». Це викладач із репутацією любителя дискусій, суперечок, які навмисне провокує в аудиторії. Він часто обирає роль «адвоката диявола», який обстоює непопулярні погляди. Йому властиві високий індивідуалізм, відсутність систематичності в навчальному процесі. Через постійну конфронтацію, що нагадує перехресний допит, студенти активно відстоюють власні позиції. Модель 2: «Керівник групової дискусії». Головним у своїй діяльності такий викладач вважає досягнення згоди і забезпечення співробітництва між студентами, відводячи собі роль посередника, для якого пошук демократичної згоди важливіший за результат дискусії. Модель 3: «Майстер». Викладач виступає як зразок для наслідування, котрий студент має обов’язково копіювати не стільки в навчальному процесі, скільки в ставленні до життя взагалі. Модель 4: «Генерал». Уникає будь-якої двозначності, підкреслено вимогливий, жорстко добивається слухняності, оскільки вважає, що завжди і в усьому має рацію, а студент, як армійський новобранець, повинен беззаперечно виконувати накази. За даними автора типології, цей стиль поширеніший у педагогічній практиці, ніж інші, разом узяті. Модель 5: «Менеджер». Стиль, поширений у радикально орієнтованих університетах і пов’язаний з атмосферою ефективної діяльності, індивідуальним підходом до студентів, заохоченням їх ініціативи й самостійності. Викладач прагне до обговорення з кожним студентом змісту завдання, що розв’язується, якісного контролю і оцінки кінцевого результату. Модель 6: «Тренер». Атмосфера спілкування в аудиторії пройнята духом командної належності. Студенти, як члени єдиної команди, – кожний зокрема не має значення як індивідуальність, але разом вони можуть зрушити гори. Викладачу відведена роль натхненника групових зусиль, для нього головне – кінцевий результат, блискучий успіх, перемога. Модель 7: «Гід». Втілений образ ходячої енциклопедії, лаконічний, точний і стриманий. Відповіді на всі запитання йому відомі заздалегідь, як і можливі запитання. Технічно бездоганний і саме тому дуже часто відверто нудний. Як бачимо, багато чого спільного як у перевагах, так і в хибах вітчизняних і зарубіжних викладачів. На викладача, згідно із Законом України «Про вищу освіту», покладаються складні й відповідальні обов’язки:

• Постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність і наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників).
• Забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у всьому обсязі освітньої програми відповідної спеціальності.
• Додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прищеплювати їм любов до України, виховувати їх у дусі українського патріотизму й поваги до Конституції України.
• Додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

Сподіваємося, що зміст лекції допоможе Вам поставити перед собою конкретні завдання стосовно самопідготовки себе до майбутньої викладацької діяльності. Професійне самовиховання – активний професійний саморозвиток, рефлексивний професіоналізм, засвоєння (для майбутнього вчителя) педагогічних цінностей, норм педагогічної взаємодії.

Рекомендована література:

Основна

1. Закон України “Про вищу освіту” // Освіта, 2002. – 20-27 лютого.

2. Національна Доктрина розвитку освіти // Освіта, 2002. – 24 квітня-1 травня. – С. 2 – 4.

3. Галузинский В.М. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні / В.М. Галузинский В.М., М.В. Євтух. – К.: Інтел, 1995. – 168 с.

4. Дьяченко М.И. Психология высшей школы / М.И. Дьяченко, Л.А. Кандыбович, С.Л. Кандыбович. – Минск: Харвест, 2006. – 416 с.

5. Кудіна В.В. Психологія вищої школи: курс лекцій / В.В. Кудіна, В.І. Юрченко. – К.: КСУ, 2004. – 176 с.

6. Мороз О.Г. Викладач вищої школи: психолого-педагогічні основи підготовки / [за заг. ред. О.Г. Мороза]. – К.: НПУ, 2006. – 206 с.

7. Мороз О.Г. Педагогіка і психологія вищої школи / О.Г. Мороз, О.С. Падалка, В.І. Юрченко. – К.: НПУ, 2003. – 267 с.

8. Основы педагогики и психологии высшей школы / [под ред. А.В. Петровского]. – М.: МГУ, 1986. – 303 с.

9. Подоляк Л.Г. Психологія вищої школи: навчальний посібник для магістрантів і аспірантів / Л.Г. Подоляк, В.І. Юрченко. – К.: ТОВ “Філ-студія”, 2006. – 320 с.

10. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі / З.І. Слєпкань. – К.: Вища школа, 2005. – 240 с.

Додаткова

1. Аванесова А.С. Основы педагогики и психологии высшей школы / А.С. Аванесова, А.А. Вербицкий. – М.: МГУ, 1986. – 302 с.

2. Барнс Л.Б. Преподавание и метод конкретных ситуаций (конкретные ситуации и дополнительная литература) / Л.Б. Барнс, К.Р. Кристенсен, Э.Д. Хансен. – М.: Гардарики, 2000. – 501 с.

3. Головінський І.З. Педагогічна психологія: навч. посіб. для вищ. шк. / І.З. Головінський. – К.: Аконіт, 2003. – 288 с.

4. Коваленюк Т.П. Психология профессионального образования: уч.- практ. пос. / Т.П. Коваленюк. – М.: МГАУ им. В.П. Горячки, 2001. – 69 с.

5. Навчальний процес у вищій педагогічній школі / [ за ред. акад. Мороза О.Г]. – К.: НПУ, 2000. – 337 с.

6. Педагогика и психология высшей школы / [ под. ред. С.И. Самыгина]. – Ростов - на – Дону: Феникс, 1998. – 544 с.

7. Педагогика и психология высшей школы: учеб. пособие / [ под. ред. М.В. Буланова-Топоркова]. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 544 с.

8. Пидкасистый П.И. Психолого-дидактический справочник преподавателя высшей школы / П.И. Пидкасистый. – М.: Педагогическое общество России, 1999. – 354 с.

9. Практическая психология для преподавателей / М.К. Тутушкина, В.Л. Васильев, С.А. Волков и др. – М.: Филин, 1997. – 328 с.

10. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности: учеб. пособие / С.Д. Смирнов. – М.: Издательский центр “Академия”, 2001. – 304 с.

11. Якунин В.А. Педагогическая психология: учеб. пособ. / В.А. Якунин. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000. – 348 с.

Інформаційні ресурси

1. www.nbuv.gov.ua

2. www. psylist.net

3. www.koob.ru/

4. http://psylib.kiev.ua/

 

Лекція №8