Покарання, яке може застосовуватися як основне і як додаткове – це покарання, яке, залежно від обставин справи, може бути застосоване або як самостійне покарання за той чи інший злочин, або у випадках та порядку, передбачених КК, додається до іншого, основного покарання як додаткове. Відповідно до ч. 3 ст. 52 КК покараннями, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові, є:
1) штраф;
2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Закон допускає застосування вказаних двох видів покарань одночасно: при цьому одне з них застосовується як основне, а друге – як додаткове. Проте до особи, визнаної винною у вчиненні одного й того самого злочину, не може бути застосовано штраф (або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю) як основне покарання і водночас як додаткове.
Штраф (ст.53) – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині Кримінального кодексу. Суд обов’язково повинен розглядати можливість призначення штрафу у випадках, передбачених Особливою Частиною Кримінального кодексу, адже штраф може застосовуватися як основне або як додаткове покарання. Штраф є найбільш м'яким та найменш суворим видом покарання в системі основних покарань і, як правило, саме тому не може замінюватися іншими видами покарання. Але, не дивлячись на порівняно м’який характер, даний вид покарання при точному і обґрунтованому визначенні його розмірів тягне істотні матеріальні наслідки, невигідні для винної особи. Разом з тим, штраф не можна розглядати як засіб відкупу від покарання або засіб розорення винного.
Розмір штрафу визначається судом залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян до 50000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини Кримінального Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. Особливістю даного виду покарання є те, що його розмір встановлюється не в абсолютних числах, а у певній кількості неоподаткованого мінімуму доходів громадян, офіційно встановленого законодавством України на момент вчинення злочину.
При оцінці майнового стану винного враховується розмір:
заробітної плати, пенсії або стипендії винного;
грошових доходів від його підприємницької або іншої законної діяльності;
доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами;
доходів від цінних паперів;
доходів від земельної ділянки, нерухомого та іншого майна;
наявність на утриманні непрацездатних осіб тощо.
При цьому підлягають врахуванню доходи як в національній, так і іноземній валюті, а також доходи, отримані винним в натуральній формі. Саме тому найбільш ефективно штраф застосовується у випадках чіткої регламентації доходів засудженої особи.
За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини Кримінального Кодексу.
Штраф як вид покарання призначається:
а) як основне – лише у випадках, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального Кодексу, а також у порядку призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК) та в порядку заміни виправних робіт особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду (ч. 3 ст. 57 КК);
б) як додаткове – лише у випадках, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального Кодексу, а також у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75 і 77 КК);
в) як основне чи додаткове – у випадках і межах, встановлених санкціями статей Особливої частини КК.
Суд, враховуючи майновий стан особи, може призначити виплату штрафу із розстрочкою сплати шляхом погашення всієї суми призначеного покарання певними частинами строком до 1 року.
У разі несплати штрафу в розмірі не більше 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: 1 година громадських робіт за 1 установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку 1 місяць виправних робіт за 20 установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше 2 років.
У разі несплати штрафу в розмірі понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку: 1 день позбавлення волі за 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у таких межах:
1) від 1 до 5 років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості;
2) від 5 до 10 років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину;
3) від 10 до 12 років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину.
Вказана заміна несплаченої суми штрафу іншими видами покарання застосовується тоді, коли неможливість оплати виникла через об’єктивні причини: відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, майна, інших доходів, на які може бути звернено стягнення.
Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк становить більше встановлених відповідною частиною статті меж, суд має право замінити покарання у виді штрафу покаранням у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості зазначеною частиною статті.
Особливістю штрафу як основного покарання є те, що при призначенні його за сукупністю злочинів і сукупністю вироків воно складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно (ч. 3 ст. 72 КК).
Застосування штрафу до неповнолітніх регулюється ст. 98 та 100 Кримінального кодексу України.
Строки погашення судимості у осіб, засуджених до основного покарання у виді штрафу, різняться залежно від його розміру. Так, визнаються такими, що не мають судимості:
особи, засуджені до основного покарання у виді штрафу в розмірі від 30 до 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян штрафу, якщо вони протягом 1 року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.
особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу в розмірі від 3 000 до 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом 3 років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу в розмірі від 10 000 до 25 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за тяжкий злочин, якщо вони протягом 6 років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу в розмірі понад 25 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом 8 років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК) призначається у випадках, коли вчинення злочину було пов'язане зі службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю з метою недопущення вчинення ним у подальшому злочинів із використанням певної посади чи в результаті зайняття певною діяльністю. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років.
Це покарання призначається:
1) як основне: а) у випадках, встановлених санкціями статей Особливої частини КК; б) у порядку призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69);
2) як додаткове: а) у випадках, встановлених санкціями статей Особливої частини КК; б) у випадках, коли воно не передбачене в санкції відповідної статті Особливої частини КК, якщо суд визнає за неможливе збереження за особою права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; в) при звільненні від покарання з випробуванням (ст. 77 КК).
Основне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні його за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно (ч. 3 ст. 72 КК).
Закон не обмежує кола посад і видів діяльності, права обіймати які або права займатися якими може бути позбавлений засуджений. Судова практика свідчить, що це покарання застосовується найчастіше до службових осіб, зокрема, тих, у віданні яких знаходяться матеріальні цінності, працівників транспорту, торгівлі і громадського харчування, медичних працівників. Призначаючи зазначене покарання, суд вказує у вироку ті конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою його позбавлено.
Суд не вправі призначити покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю щодо особи, яка не обіймає певної посади або не має права займатися певною діяльністю (лікарюванням, викладанням, управлінням транспортним засобом тощо). Проте тимчасове неперебування на посаді або незайняття тим чи іншим видом діяльності на момент постановлення вироку не є перешкодою до застосування цього покарання. Скажімо, позбавлення права обіймати певну посаду може бути призначене судом як додаткове покарання незалежно від того, що особа перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю чи пологами, або її в порядку дисциплінарного стягнення вже понижено на посаді, а позбавлення права керувати транспортним засобом – незалежно від того, що вона вже позбавлена права керувати транспортним засобом в порядку адміністративного стягнення.
Відповідно до даних судової статистики, основне покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю в 2009 році призначене лише 16 особам, що становить 0,01% від загальної кількості засуджених в Україні.
