Сенс життя як фундаментальна особливість людського існування

Поняття «сенс життя» та «щастя» органічно пов’язані між собою і належать до етичних категорій, що відображають моральну самосвідомість особи. В них синтезується увесь духовний досвід особистості у його смисложиттєвому вимірі. Моральною результативністю його є або чисте сумління або, навпаки, відчуження від світу, відчуття самостійності і випадковості існування.

Кожна людина зокрема і людство загалом бачить щастя остаточною метою людських зусиль. Правда, розуміння сенсу життя не завжди повязується із щастям. Релігійне, зокрема християнське його розуміння, не передбачає щастя в цьому світі, а переносить його можливість у «потойбічне» життя. Земне життя лише ставить перед людиною певні моральні зобов’язання: збереження душі для вічного блаженства в іншому «житті». Щастя, згідно з прийнятим визначенням, - це «переживання повноти буття, пов’язане, із самоутвердженням».

Сенс життя набувається та усвідомлюється як його наявність у вільному розгортанні здібностей особи довкола особистісно визначеної постели. Причому сповнити життя сенсом не може щось другорядне, несуттєве, обмежене і буденне. В кращому випадку воно здатне на певний час зосередити на собі увагу. Але, раніше чи пізніше, особа неминуче доходить усвідомлення обмеженості та ілюзорності цінностей, що колись вабили її. Коли мова йде про смисложиттєві цінності, то треба наголосити, що це цонності, здатні організувати духовну енергетику людини в гармонійне ціле з тим, щоб опредметнитися в суттєвому: в науковому пошуку, в предметно-естетичному формуванні середовища, в творчих моральнісних стосунках тощо. Це знайденість себе в справі, до якої людина призначена природою, знайденість себе в коханні і в сім’ї, в справжній щирій дружбі, в повазі з боку інших тощо.

Духовна потреба самоутвердження стимулюється творчою природою людини. Це вона вимагає органічно влитися в буття людства за життя, створюючи атмосферу людяності, а після смерті залишатися в ньому в образі своїх умінь, здібностей, талантів тощо. Духовне самоутвердження завжди потребує зусиль розуму, глибини почуттів і, звичайно ж, волі, сили характеру, фізичних зусиль. Лише у такий спосіб – шляхом опредметнення себе в діяльності, в моральних стосунках людина здобуває відчуття справжності буття. Людське існування вимірюється правами, що і визначають відлік часу. Цей закон дійсний як для людства загалом, так і для кожної особистості. Отже, сенс життя не покладений десь ззовні, поза людиною. Сенс життя здобувається у свідомому творенні життя, а саме: творення себе згідно з людським образом та творенні людяності стосунків в навколишньому середовищі. Реалізуючі своє призначення бути людиною, особа здобуває справжню повноту буття, тобто сповнює його сенсом.

Сенс буття не є щось стале, раз і на завжди здобуте й незмінне. Йому властива процесуальність, що є атрибутивною характеристикою духовності: зупинка в русі до само пошуку, до творчої взаємодії зі світом – це початок духовної смерті.

Відчуття повноти буття дається не лише власними творчими досягненнями. Повнотою сповнює здатність радіти і захоплюватися талантом інших людей, досягненням творчого генія минулого та сучасності. Насолоджуючись умінням інших, ми відкриваємо серце для щирого та шанобливого становлення до них і тим самим духовно споріднюємося з людством. У той же час ми применшуємо власний егоїзм, заздрість та інші вади людської природи. За цією ж ознакою творче самоутвердження. В якій би сфері життя воно не відбувалося, є явищем моральнісним, адже у такий спосіб своїм буттям ми примножуємо чесноти людства.

26. У широкому сенсі любов - це морально-естетичне почуття, що виражається в безкорисливому і самовідданої прагненні до свого об'єкту, у потребі і готовності до самовіддачі. Любов поняття надзвичайно містке, багатозначне і багатогранне: воно включає в себе і любов до людей (гуманізм), і любов до Батьківщини (патріотизм), до мистецтва, природи, подорожам, і батьківську любов, і любов дітей до батьків. Однак уми людей найбільше займає любов жінки і чоловіки [1].
Любов - почуття цілеспрямованої прихильності до суб'єкта або об'єкта, що вимагає постійних і тісних контактів з ними. Основна відмінність любові від дружби в тому, що предметом любові може бути все, що завгодно, у той час як дружба - це двосторонній зв'язок з іншою людиною. Крім того, дружні відносини, незважаючи на їхню індивідуальність і конкретність, більш уніфіковані за формами прояву, ніж відносини любовні. Любов має самі різноманітні форми і способи прояву. Любов відноситься до вкрай динамічній рефлексії почуттів і стосунків. Дружба, виникнувши і створивши свої ритуали, з роками не змінюється. Любов постійно розвивається, міняючи свою силу, спрямованість, форми існування. Але неправильно вважати, що любов - це відношення тільки до конкретної людини, до об'єкту любові. Якщо людина любить тільки одного, це установка розширеного егоїзму, любов - це форма ставлення до світу в цілому.
Загальні ознаки любові: потреба у поєднанні з об'єктом любові, будь-то речі, люди, матеріальні об'єкти, процеси чи духовні сутності. Тобто можна любити прикраси, батьків, збір грибів чи поезію і прагнути отримувати те, що любиш або робити те, що любиш, насолоджуватися від близькості з об'єктом любові. Не можна сказати, що любов завжди має однакову моральну цінність: не можна порівнювати любов до шоколаду і любов до матері, любов до тварин і любов до своєї країни. Але будь-яка любов має моральну цінність у контексті поведінки людини. Якщо з любові до шоколаду людина готова його вкрасти, то його любов аморальна і соціально небезпечна.
Побудувати ієрархію моральної цінності видів любові досить складно. Можна виділити: загальну установку на любов, тобто відкритість до світу, потреба в близькості, здатність до турботи, жалості, співчуття, моральна цінність якої - в піднесенні особистості; любов до об'єктів, так би мовити, вищого порядку - Батьківщині, своєму народові, яка в поєднанні з почуттям обов'язку, честі, відповідальності утворює основу морального світогляду; індивідуальну любов до батьків, дітям чоловікові або жінці, що додає особливий сенс життя конкретної людини;
Любов до предметів і процесів, що має опосередковану моральну цінність.
Індивідуальна статева любов - міжособистісне єдність з іншою людиною. Однак, чи можна будь-міжособистісне єдність назвати коханням? Любити в моральному сенсі означає, перш за все, давати, а не отримувати. Але, ділячись своїм життям, людина духовно збагачує іншу людину. Таким чином, ми спонукаємо іншого так само віддавати і на цій основі створюємо щось нове. Здатність любити, віддаючи залежить від розвитку особистості.

27. Політична етика - це нормативні орієнтири, що реалізуються у колективних діях і завдяки загальній приналежності до певної політичної асоціації. її носії - громадяни, її простір - сфера публічності. Також до етичної проблематики політики відносять питання обґрунтування системи базисних цінностей суспільства, формування соціального порядку, який відповідає цим ціннісним уявленням, питання інституціональних взаємовідносин, стосунків соціальних груп та рухів, відносин суспільства та особи і т. ін.. Поняття політичної культури. Вперше термін «політична культура» вжив в ХVIII столітті німецький просвітитель І.Гердер. Політична культура є сукупністю цінностей, установок, переконань, орієнтацій і виражаючи їх символів, які є загальноприйнятими і служать впорядкуванню політичного досвіду і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає не тільки політичні ідеали, цінності і установки, але і діючі норми політичного життя.
Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.
Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності.

28. В міру ускладнення суспільних відносин у людському суспільстві виникла необхідність конкретизації тих чи інших моральних норм, правил стосовно певних сфер повсякденного життя людини. Так стали формуватись різні напрямки прикладної етики — політична етика, журналістська етика, медична етика, екологічна етика.

Екологічна етика пропонує і захищає систематичну і всебічну концепцію моральних взаємовідносин між людьми і природою. Екологічна етика припускає, що людська поведінка стосовно природи може спрямовуватись і спрямовується моральними нормами. Теорія екологічної етики в цьому випадку повинна: 1) пояснити, що це за норми; 2) пояснити, стосовно кого чи до чого люди несуть моральну відповідальність; 3) показати, чим обґрунтована ця відповідальність.

Корінне питання екологічної етики — яке наше відношення до Природи: як до об'єкта (речі) чи суб'єкта (тобто до рівного собі, що має моральний статус і права). Екологічна етика існує лише тоді, коли ми відносимось до природи як до суб'єкта. У цьому випадку шкода, нанесена природі, буде розглядатись з погляду нанесення збитку самій природі. На відміну від екологічної етики антропо-центристська етика розглядає природу як об'єкт, і тому будь-яка шкода, нанесена їй, оцінюється лише з погляду збитку іншій людині, державі і т.д., у чиїй власності знаходиться природа

32. Сімейні конфлікти є однією із самих поширених форм конфліктів. По оцінках конфліктологів в 80–85% сімей проходять конфлікти а в решти 15–20% виникають сутички із різних причин і по різних поводах.
Таким чином, сімейні конфлікти – це протиборство між членами сім’ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів.
Коротко розглянемо особливості сімейних конфліктів.
1. Зміст сімейного конфлікту складають: міжособистісні відношення (кохання, кровна споріднення) і правові і моральні обов’язки, які пов’язані із реалізацією функцій сім’ї, а саме: репродуктивної, виховної, господарсько-економічної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров’я, організація відпочинку), комунікативної і регулятивної.
2. В основному на причини конфліктів в сім’ях впливають фактори мікро і макросередовище. До факторів мікро середовища слід віднести: погіршення матеріального становища сім’ї; надмірну зайнятість одного чи навіть двох членів сім’ї на роботі; неможливість нормального працевлаштування су пругів; тривала відсутність власного житла; відсутність можливості влаштувати малих дітей в дитячі заклади.
3. Сімейні конфлікти мають особливі способи вирішення, а саме: примирення, досягнення згоди, притирання відносин на основі взаємних поступів, розвід.
4. Сімейні конфлікти мають тяжкі а інколи навіть і трагічні наслідки для членів сім’ї. Досить часто виникають різні фізичні захворювання членів сім’ї. Особливо важко переносять конфлікти діти. причинами конфліктів можуть стати такі:
– міжособистісна несумісність;
– претензії на лідерство;
– претензії на перевагу;
– розподіл домашніх справ;
– претензії на управління бюджетом;
– використання порад членів родини чи друзів;
– інтимно-особистісна адаптація.

34. Етикет — слово французького походження, що означає манеру поводження До етикету зараховують правила чемності й ввічливості, прийняті в суспільстві В основі етикету лежать правила поведінки, які є загальними, оскільки їх дотримуються не тільки представники якогось певного суспільства, але й представники будь-яких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. У кожній в етикет вносяться свої поправки і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичного розвитку, національними традиціями й звичаями.
Розрізняють кілька видів етикету, основними з яких є:
придворний етикет — суворо регламентований порядок і форми поводження, встановлені при дворах монархів:
дипломатичний етикет — правила поведінки дипломатів й інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;
військовий етикет — звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;
загальногромадянський етикет — сукупність правил, традицій та умовностей, що дотримуються громадянами при спілкуванні один з одним.
Більшість правил дипломатичного, військового й загальногромадянського; етикету так чи інакше ідентичні. Відмінність полягає лише в тому, що в дипломатичному етикеті від точності дотримання правил етикету дипломатами залежите престиж країни, яку вони представляють. Недотримання правил етикету може призвести до ускладнень у взаєминах держав.
Зі зміною умов життя людства, розвитком освіти й культури одні правилі поведінки застарівають, інші коректуються або замінюються новими. Те, що раніше вважалося непристойним, стає загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу й обставин. Поводження, неприпустиме в одному місці й за одних обставин, може бути, доречним в іншому місці й за інших обставин.
Норми етикету, на відміну від норм моралі, є умовними і мають характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що їй Кожна культурна людина повинна не тільки знати й дотримуватися основній норм етикету, але й розуміти необхідність певних правил і взаємин. Уміння правильно поводитися в суспільстві полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює стійкі взаємини
Тактовна й вихована людина поводиться відповідно до норм етикету не тільки на роботі та офіційних церемоніях, але й удома Натомість зустрічаються такі люди, які на роботі, зі знайомими і друзями ввічливі, запобігливі, а вдома ж із близькими не церемоняться, грубі й нетактовні Це свідчить про невисоку куль-гуру людини і погане виховання. Справжня ввічливість, в основі якої лежить доброзичливість, обумовлюється почуттям міри й такту, яке підказує, що можна, а чого не можна робити за тих чи інших обставин.
Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різних офіційних заходах — прийомах, церемоніях, переговорах
Отже, етикет — дуже велика й важлива частина загальнолюдської культури, моральності, моралі, вироблених усіма народами протягом багатьох століть життя.