Задоволення потреб і реалізація економічних інтересів у першу чергу здійснюються через економічну діяльність. У кожному суспільстві вона складна, виступає як взаємодія багатьох взаємопов'язаних між: собою видів діяльності. Кожен вид діяльності може існувати лише тоді, коли пов'язаний з іншими, знаходиться з ними у взаємозалежності. Це і складає економічну систему суспільства. Поняття «система» є одним з найважливіших в усіх і науках, а також в усіх видах практичної діяльності. Воно підкреслює ту обставину, що всі явища і процеси у світі взаємопов'язані, взаємодіють, впливають одне на одне. Система — це сукупність елементів, що знаходяться між; собою у певних відносинах та зв'язках і створюють певну цілісність. Система характеризується деякими ознаками. До найважливіших ознак належить,
по-перше, те, що вона складається з множини елементів;
по-друге, що вони певним чином, впорядковані і взаємопов'язані та взаємодіють між собою,
по-третє, її елементи складають цілісність, єдність. Одна з найхарактерніших ознак системи — підпорядкованість її певній меті.
Виходячи з такого поняття системи, можна визначити й економічну систему. Це сфера суспільства, що включає всю взаємопов'язану сукупність різноманітних видів економічної діяльності, здійснюваної у межах певного природного середовища. Вона виступає як цілісна єдність усіх суб'єктів економічної діяльності, що знаходяться між; собою у взаємозв'язку та взаємодії. Кожен із суб'єктів існує тому, що отримує що-небудь від іншого суб'єкта. Пряма взаємозалежність між елементами економічної системи виявляється кожного разу, коли, наприклад, продукт одного виробника стає витратами іншого: руда як продукт залізорудної галузі є ресурсом для металургії. При цьому гірники як суб'єкти гірничорудної промисловості вступають у стосунки з металургами як суб'єктами металургії.
Такі відносини називаються економічними і виступають найпростішим елементом економічної системи. Вони завжди пов'язані з певними благами — як матеріальними, так і нематеріальними, що надає таким відносинам певних специфічних ознак.
По-перше, вони здійснюються за формулою «суб'єкт — благо — благо — суб'єкт», тобто проявляються як відносини між суб'єктами через блага.
По-друге, вони мають дві грані: з одного боку, виступають як рух благ у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, а з іншого — як безпосередні стосунки між суб'єктами, що спричинюють цей рух. Причому остання грань нерідко буває невидима.
По-третє, економічні відносини здійснюються у тісному зв'язку з іншими, які або передують їм, або ждуть слідом. У той самий час така залежність нерідко залишається прихованою, так що навіть суб'єкти відносин не завжди її спостерігають.
Економічна система суспільства завжди перебуває у розвитку і має такі риси, як цілісність, упорядкованість, стабільність, мінливість, рухливість та суперечливість. Суперечливість системи зумовлює і суперечливі тенденції її розвитку. Якщо, з одного боку, система прагне до цілісності, одноманітності, то з іншого — діє тенденція до відокремленості різних складових частин. Суперечливі тенденції зумовлюють і нерівномірний характер розвитку економічної системи.
Визначальними елементами будь-якої економічної системи є такі сфери економічної діяльності, як виробництво, обмін і споживання. Провідною сферою економічної системи є виробництво. Саме тут створюються різноманітні блага, що задовольняють людські потреби. Розподіл є тією складовою економічної системи, де визначаються частки як окремих індивідуумів, так і різних соціальних груп у тій масі благ, що створюється у виробництві. Ця сфера відіграє істотну роль у визначенні матеріального становища різних прошарків суспільства, формуванні соціального партнерства і зростанні ефективності економіки. Третім елементом виступає обмін. Це процес, в ході якого одні блага обмінюються на інші. Його організація суттєво впливає як на виробництво, так і на розподіл створених благ. Споживання є завершальною сферою економічної системи. Що означає використання людьми створених благ для задоволення своїх потреб. У процесі споживання корисні властивості благ зникають, що зумовлює необхідність їх відтворення. Тому споживання є кінцевою метою будь-якої економічної системи. Будучи залежним від виробництва, воно справляє на нього активний зворотний вплив. Отже, економічна система включає взаємопов'язані, взаємодіючі сфери виробництва, розподілу, обміну та споживання, співвідношення яких утворює структуру економічної системи.
Названими сферами економічна система не обмежується. До неї входять соціально-економічні відносини, що характеризують спосіб привласнення як економічних ресурсів, так і результатів економічної діяльності; організаційні форми господарської діяльності, здійснюваної у суспільстві; спосіб регулювання економічної діяльності, що включає різноманітні важелі впливу на неї, серед яких важливе місце посідають мотиви та стимули економічної діяльності, а також форми конкретних економічних зв'язків між суб'єктами економічної системи.
Основу економічної системи становить суспільне виробництво. У ході виробництва люди, впливаючи на навколишнє середовище, пристосовують його для задоволення своїх потреб.
Виробництво передбачає наявність трьох факторів.
Першим фактором є праця. Це фізична діяльність людини, в ході якої остання впливає "на навколишнє" середовище, створюючи певні блага. Вона завжди є функцією людини, тому її називають суб'єктивним фактором виробництва.
Другим фактором виробництва є землям в широкому розумінні слова. Це те навколишнє природне середовище, що поставляє предмет для перетворення у процесі праці.
Третій фактор виробництва становлять засоби виробництва, які є створеними людьми знаряддями, за допомогою яких люди здійснюють вплив на навколишнє середовище, їх поділяють на знаряддя праці та предмети праці. До перших належать засоби, за допомогою яких здійснюється процес праці, а до других — надані природою речі, які люди видозмінюють за допомогою засобів праці.
Результатом виробництва можуть бути як матеріальні блага, так і послуги. Тому суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне виробництво. Перше включає виробництво матеріальних благ і матеріальних послуг, а друге— виробництво нематеріальних послуг і цінностей. Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг нерідко об'єднують у поняття «сфера послуг».
Отже, виробництво є взаємодією трьох чинників: особистого, або суб'єктивного, — людської праці й матеріальних, або об'єктивних, — землі та засобів виробництва, їх сукупність називається продуктивними силами. Вони розкривають ставлення людей до природи, навколишнього середовища. Одночасно в процесі виробництва люди вступають у певні взаємозв'язки між; собою, які формують економічні відносини. Це відносини щодо виробництва, розподілу, обміну та споживання створених матеріальних та нематеріальних благ. Вони складають другий бік суспільного виробництва. Тому суспільне виробництво має двоїсту природу: з одного боку, воно включає продуктивні сили, а з іншого — економічні (виробничі) відносини. Обидві складові частини перебувають у нерозривному зв'язку і взаємодії. Однак продуктивні сили у цій єдності є рухомішим елементом, розвиток якого зумовлює зміну в економічних відносинах. Останні, в свою чергу, також впливають на продуктивні сили: або прискорюють, або гальмують їх розвиток.
Суспільне виробництво пройшло у своєму розвитку три стадії — до індустріальну, індустріальну та постіндустріальну. Критерієм такої періодизації вважають характер технологічного базису виробництва, під яким розуміють засобів виробництва та технологічних процесів. Зміни у ньому відбуваються через технічні революції, які є основою переходу від однієї стадії суспільного виробництва до іншої.
Доіндустріальна стадія характеризувалася переважанням сільськогосподарського виробництва,, в якому була зайнята переважна частина працездатного населення, низьким рівнем поділу праці, примітивними формами організації виробництва. Промисловий переворот, що спричинив масову заміну ручної праці на машинну, знаменував і перехід до другої стадії виробництва.
Індустріальна стадія. Характерними ознаками цієї стадії стали перетворення промисловості на базі машинного виробництва на провідну галузь економіки, в якій була зайнята переважна частина працездатного населення, розгалужений поділ праці, що зумовив і складніші форми організації економічної діяльності, потужне зростання виробничих можливостей, що дозволяють задовольнити широкий спектр суспільних потреб. Науково -технічна-революція другої половини XX ст. поклала початок третій стадії розвитку суспільного виробництва.
Постіндустріальна стадія. До її специфічних особливостей належать переважання в економіці сфери послуг у якій зайнята переважна частина економічно активного населення, перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, все ширше застосування інформаційних технологій, розширення ресурсозберігаючих галузей економіки, створення можливостей для забезпечення елементарних потреб переважної більшості населення.
