Гуманізм і релігія. Еразм Ротердамський

Імя Еразма Роттердамського стало свого роду символом Епохи Відродження. Насправді, людина видатного літературного таланту і величезної працьовитості, Еразм Роттердамський ще за життя був названий «королем гуманістів», ставши як би загальноєвропейським лідером гуманістичного руху.

Сьогодення його ім’я – Герхард Герхардс (Дезідерій Еразм – це латинське прочитання). Народився він в нідерландському місті Роттердаме і був незаконнонародженим сином священика і його служниці. Ще в молодості він почав серйозно вивчати теологію, філософію, літературу, історію. У 1492 році він був зведений в сан священика, обов’язки якого виконував протягом восьми років.

В кінці XV століття Еразм опинився в Лондоні, де зустрівся з членами гуманістичного кружка Джона Колета. Участь в цьому кружку поза сумнівом зробила значний вплив на становлення світогляду нідерландського мислителя.

Згодом Еразм Роттердамський проживав в різних європейських країнах. Практично весь свій час він присвячував літературним заняттям. Одним з найважливіших результатів його праць стало видання Нового Заповіту: у 1517 році – на грецькій мові, а в 1519 – в перекладі Еразма латинською мовою. Новий переклад Еразма Роттердамського замінив старий латинський переклад («Вульгату»), багатий численними помилками. Таке ж велике значення мали і нові виправлені видання творів батьків церкви – Аврелія Августина, Діонісія Ареопагита, Василя Великого, Орігена і інших, чим Еразм займався протягом останніх двадцяти років життя (з 1516 по 1536 рр.).

І, звичайно ж, важливу роль в розвитку європейської суспільної думки зіграли твори самого Еразма, що стали дуже популярними, – «Зброя християнського воїна» (1503 р.), «Про свободу волі» (1524 р.) та інші. А найбільшу популярність здобула його знаменита «Похвала дурості» (1509 р., видана в 1511 р.).

Еразм Роттердамський жодним чином не вписується в класичний образ філософа-ученого, всього себе що віддає пізнанню мудрості цього світу. Навпаки, можна сказати, що його філософська діяльність присвячена була пошуку відповіді на питання, задане ще апостолом Павлом, – чи «Не обернув Бог мудрість миру цього в безумство?» (1 Корінф., 1:20). І практично вся попередня традиція схоластичної філософії, яка намагалася за допомогою розуму трактувати питання віри, Еразму і представляється тим самим «безумством».

Тому в більшості своїх творів, а особливо в «Похвалі дурості», Еразм Роттердамський з властивими йому сарказмом і іронією виводить образи філософів-схоластів, «шанобливих за довгу бороду і широкий плащ, які себе одні вважають мудрими». «Адже природа сміється звисока над всіма їх припущеннями, – сумно укладає Еразм, – і немає в їх науці нічого достовірного».

На думку Еразма, мудрість полягає зовсім не в многознании, до якого прагне людський розум, але в поверненні до простоти Хрістової Благої Вести, увязненій в Євангеліє. З цього переконання і народжується ідея «філософії Христа» (або «християнський гуманізм»), яку проповідував «король гуманістів».

У «філософії Христа» Еразм Роттердамський безпосередньо пов’язав гуманістичні погляди своїх попередників з християнським віровченням, вважаючи, що дійсний сенс гуманізму Епохи Відродження – оновлення людської природи шляхом відродження заповідей Хрістових в душі всякої людини. «Що є філософія Христа, яку Він Сам називає відродження, якщо не оновлення природи, створеної благої?» – питає Еразм. Отже, щира віра, дійсна християнська любов, ревна надія на порятунок – все це і складає суть «філософії Христа».

З іншого боку, Еразм наповнює християнським змістом багато гуманістичних гасел. Так він тлумачить популярну в Епоху Відродження «апологію насолоди». Для Еразма дійсна насолода полягає у відмові від задоволень земних, тілесних. Більш того, мова у нідерландського мислителя йде про чернече життя, чернече презирство до світу, як про ідеал земного існування. А сенс боротьби з мирською насолодою в одному – надія на отримання невимірний великих, а саме, духовних, насолоди. Бо єдина дійсна насолода полягає в духовному возз’єднанні з Богом.

Найяскравіше філософський дух концепції «християнського гуманізму» прочитується в «Похвалі дурості». Часто цю роботу Еразма трактують дуже прямолінійно, знаходячи в ній критику мало не самої християнської віри. Насправді, вся «Похвала дурості» пройнята тільки одним пафосом – пафосом осміяння «безумства» миру цього в ім’я «немудрого Божієго».

Втім дійсний сенс слів Еразма побачити не так вже просто. Річ у тому, що він з сократической іронією показує читачам всю багатовимірність і неоднозначність поняття «дурість». Само це твір Еразма і написано від імені «Дурості», яка як би нахваляється своєю поширеністю в світі. Більш того, створюється враження, що саме «дурість» миром-то і править.

І проте, після читання «Похвали», стає цілком зрозуміло, що, в тлумаченні Еразма, під «дурістю», в принципі, розуміються два разных явища. З одного боку, «дурість» – це бажання людини пізнати весь світ в його облиште і стати мало не вище за Бога. У творі Еразма виведені дивовижні зразки такої «дурості» – це і учені, і правителі, і священнослужителі, і навіть сама церква. І в даному випадку «дурістю» можна вважати все, що прагне бути вище і краще за Бога, але розчиняється в безумстві миру цього.

Але є інша «дурість» – «дурість» щирої віри «Серед дурнів всякого міста найбільш божевільними здаються ті, кого надихає християнське благочестя... Що ж це таке, якщо не божевілля?» – питає Еразм. Але виявляється, що ця «дурість» може вважатися божевіллям тільки тоді, коди на неї дивляться з позиції мирського «безумства». І не дарма вищим проявом такої «дурості» стає «дурість небесна», «коли людина в короткі миті безпам’ятності і безумства раптом з’єднується з Богом», а потім, повернувшись в свідомість, тужить «про те, що знову напоумився».

В принципі, головною ідеєю Еразма був заклик до очищення – гуманістичний ідеал людини утілив в життя лише тоді, коли сама людина в простоті і щирості віри максимально наблизиться до образу Христа. Саме ця теза лежала в основі критичного відношення Еразма і до соціально-політичної дійсності тодішньої Європи, і до етичного стану людей, і до ролі церкви, яка, на думку Еразма, дуже віддалилася від ідеалу першої, апостольської церкви.

Еразм Роттердамський зробив такий багатовимірний вплив на західноєвропейську свідомість свого часу, що вже при своєму житті викликав різну реакцію. Церква і переслідувала його, і шанувала, науковий світ і сперечався з ним, і захоплювався його талантом. Мартін Лютер, з його ідеєю реформації віри і церкви, дуже близької по суті ідеям Еразма, жорстоко і жорстко сперечався з «королем гуманістів». Та і до цих пір твори Еразма оцінюються неоднозначно.