Запозичення ресурсів на міжбанківському ринку

Тема 2.3. Формування запозичених ресурсів банків

1. Запозичення ресурсів на міжбанківському ринку

2. Боргові цінні папери власної емісії банків

До запозиченого капіталу банку належать кредити, отримані в ін­ших банках, у тому числі в НБУ, та кошти, отримані від емісії та продажу боргових цінних паперів власної емісії банків.

 

Запозичення ресурсів на міжбанківському ринку

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є позики, одержані у інших комерційних банків. Міжбанківський кредит - це позичковий капітал банку, що передається у тимчасове користування іншому банку на умовах повернення і платності. Кредитними ресурсами торгують комерційні банки у яких в окремі періоди часу є надлишок ресурсів. Комерційні банки залучають міжбанківські кредити для: розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами; отримання прибутку на купівлі-продажу ресурсів; регулювання банківської ліквідності та виконання вимог щодо обов'язкового резервування; встановлення більш тісних ділових стосунків між банками.

Кредитні відносини між комерційними банками здійснюються на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, в яких обумовлюється сума кредиту, термін, рівень відсоткової ставки, порядок погашення та інші умови. При розгляді питання про надання міжбанківського кредиту банк-кредитор робить оцінку фінансового стану банку-позичальника, яка здійснюється на підставі: дотримання обов'язкових економічних нормативів діяльності комерційного банку, наявності прибутку та збитків, аналізу якості активів та пасивів, створення резервів під певні ризики, виконання зобов'язань комерційним банком у минулому, якість банківського менеджменту.

Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня (кредити „овернайт”), до трьох-шести місяців. Досить активно використовуються кредити „овернайт”, оскільки їх метою є у підтримання рівня поточної ліквідності банку.

У договорі про міжбанківське кредитування, крім терміну, обумо­влюється сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашен­ня. Зазичай при порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор передбачає своє право на безспірне списання боргу та обумовлює штрафні санкції. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, надани­ми СГД, і пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Якщо комерційний залучив кредитні ресурси на міжбанківському ринку і не може їх повернути у встановлений термін, то він купує грошові кошти у іншого банку та розраховується зі своїм попереднім банком-кредитором.

Банки, в силу об’єктивних причин, звертаються за кредитами до НБУ, адже з їх обігу постійно вилучаються кошти для операцій на відкритому ринку, а міжбанківський ринок кредитів є відносно дорогим. Тому рефінансування виконує роль регулювання потреби банків в короткострокових коштах для: ліквідації пікових потреб у ліквідності (виконання резервних вимог НБУ); вчасного виконання своїх зобов'язань перед клієнтами (вчасне проведення платежів тощо); розширення своїх активних операцій, за рахунок чого каталізується мультиплікація грошової маси.

НБУ, як правило, кредитує провідні фінансово стійкі банки з високою репутацією, які створюють фундамент банківської системи. Але в окремих випадках він може рефінансувати і несистемні банки, що здійснюється з метою комплексної політики забезпечення їх ліквідності в екстремальних ситуаціях і застереження від надлишкової ризикової поведінки Такі банки в силу не передбачуваних обставин, до яких можна віднести: різкий відтік депозитів, девальвація активів внаслідок різкого падіння курсів на фондовому ринку, банкрутство контрагентів тощо, можуть опинитись на межі банкрутства, а зростаючий попит на кредити та значні ускладнення, пов'язані з виходом на міжбанківський ринок, не дозволяють у короткі строки вирівняти строкову структуру їх активів та пасивів Такі кредити називаються стабілізаційними і їх інколи НБУ надає також у випадках надзвичайно різкого погіршення ліквідності всієї банківської системи, але за наступних умов:

а)неспекулятивного розміщення отриманих ресурсів;

б) як правило, під заставу державних цінних паперів і на дуже короткий період (до місяця);

в) з метою вирівнювання банківських балансів та виконання банками зобов'язань, що раптово виникли;

г) банк-отримувач доведе неможливість одержати кредит із джерела, яке використовувалось зазвичай;

д) банкрутства контрагентів, що різко негативно позначилось на якості банківського балансу тощо.

Стабілізаційні кредити також можуть бути і довгостроковими. Як правило, вони надаються банкам, які: кредитують специфічні галузі виробництва (сільське господарство, добувна промисловість, суднобудування, обслуговування ВПК тощо); зазнали дії незворотної сили: стихійне лихо, військові дії, торговельна війна, відтік великих депозитів, неповернення великого кредиту; спеціалізуються на довгостроковому кредитуванні, а в умовах різкого підвищення короткострокових процентних ставок їх ліквідність може різко погіршитись.

В цілому, економічна сутність кредитів НБУ на макрорівні полягає в тому, що через кредитування банків здійснюється емісія грошей в обіг. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків. На мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню ліквідності КБ на необхідному рівні та зміні структури їх активів на користь позичкових операцій. Кредити надаються на таких умовах: лише під заставу ОВДП; під фіксовану процентну ставку.

Кредитні емісії здійснюються відповідно до постанов ВРУ, Указів Президента та рішень КМУ, а ресурси розподілялись між КБ з урахуванням розміру статутного капіталу, мережі банківських установ і т.ін., під пільгову ставку, нижчу за темпи інфляції.

Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, НБУ може кредитувати КБ шляхом видачі кредитів:

– прямих (на тендерній основі (кредитні аукціони);

– ломбардних (під заставу державних цінних паперів (операції РЕПО);

– облікових (в порядку переобліку векселів банків)

Відносно розповсюдженим способом рефінансування є прямі кредити, які розміщуються серед банків на тендерній основі. НБУ надає їх в міру надходження заявок від банків. Ці кредити є бланковими, тому надаються фінансово стійким та надійним установам, з якими він має довгостроковий досвід співробітництва і керівництво яких є авторитетним та досвідченим.

На тендерних торгах єдиним продавцем кредитів є НБУ, покупцями – КБ. Філії діючих банків та КБ, які діяли менше року від дати їх реєстрації до тендеру не допускаються.

Тендерні заявки задовольняються в міру зниження запропонованої на них ставки, починаючи з найвищої. Якщо кілька банків пропонують однакову відсоткову ставку, а обсяг кредитів недостатній для задоволення усіх заявок, то рішення приймає Тендерний комітет (або пропорційно, або одну чи кілька з них).

Голова Правління НБУ затверджує результати тендеру, після чого КБ видається офіційне свідоцтво про купівлю кредитів, яке він подає до відповідного РУ НБУ і на підставі якого оформляється кредитна угода, за якою гроші зараховуються на кореспондентський рахунок банку-позичальника.

Із впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів основною формою кредитування банків стало лом­бардне кредитування та операції РЕПО. Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімітів, установлених НБУ на квартал для РУ під ломбардну ставку

Ломбардна ставка = облікова ставка НБУ + 10%.

Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, котрі: отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності і працюють не менше од­ного року; дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обся­зі звітують регіональному управлінню НБУ; не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ та за процентами за ними.

Як забезпечення повернення ломбардного кредиту використовують державні ЦП, що відповідають наступним вимогам: вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі банку і що до них нема претензій; строк їх погашення не припадає на термін користування кредитом.

За операціями РЕПО складається генеральна угода про продаж-купівлю ОВДП на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю державних цінних паперів у комерційно­го банку та «зворотне РЕПО» — обов'я­зковий продаж банку його пакетадержавних цінних паперів.

Сума кредиту не може перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів, наданих в якості забезпечення кредиту.

Операції РЕПО можуть здійснюватись через безпосередню домовленість НБУ з КБ або через проведення тендера заявок КБ.

Після ухвалення рішення про надання кредиту КБ переказує цінні папери зі свого ДЕПО-рахунку у депозитарії на ДЕПО-рахунок НБУ. Одночасно і право власності на цінні папери переходить до НБУ, після чого РУ зараховує кредит на кореспондентський рахунок комерційного банка-позичальника.

Після погашення кредиту і % відбувається розблокування рахунків ДЕПО банку і цінні папери знову переходять у його власність.

У разі відсутності або недостатності коштів у КБ НБУ реалізує цінні папери і таким чином погашає заборгованість.

На вторинному фондовому ринку за операціями РЕПО цінні папери можуть:

а) переказуватись продавцем покупцеві, це мінімізує ризик;

б) переказуватись на користь третьої сторони, з обов’язковим укладенням угоди 3-стороннього РЕПО, третя сторона має зобов’язання перед учасником РЕПО;