Положення в періодичній системі

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький індустріальний коледж

С. В. Мацейко

Методичні вказівки та завдання

для самостійного вивчення з дисципліни «Хімії»

Для студентів загальноосвітніх дисциплін

І КУРС

Чернівці 2010

Навчальне видання

з дисципліни «Хімії» для студентів загальноосвітніх дисциплін – 1 курс.

 

 

Методичні вказівки та завдання для самостійного вивчення

з «Хімії». Мацейко С. В. – Чернівці, 2010, ___ ст.

 

 

Розробила: Викладач хімії, спеціаліст вищої категорії, старший викладач Чернівецького індустріального коледжу Мацейко С. В.

 

 

Рецензент: Завідуючий відділенням загальноосвітніх дисциплін

Попенюк П.М.

 

Друкується за рішенням циклової комісії загальноосвітніх та соціальних дисциплін (протокол №3 від 13.10.10р.)

ЗАНЯТТЯ 3. 3

Тема заняття: Лужні та лужноземельні елементи.

Біологічна роль елементів

Вид заняття: Самостійна робота студентів.

ПЛАН:

Лужні та лужноземельні елементи. Загальна характеристика.

Положення в періодичній системі.

Солі лужних та лужноземельних елементів.

Фізіологічне значення лужних та лужноземельних елементів. Біологічна роль елементів.

Значення лужних та лужноземельних елементів.

Література:

Басов В.П. «Хімія» ст. 123 - 127.

Хомченко Г.П. «Посібник з хімії для вступників до вузів» ст. 310 – 329.

3. Романова Н.В. «Загальна та неорганічна хімія»

Ст. 324 – 330.

В.В.Сухан «Хімія» ст. 280 – 288.

Загальна характеристика

Положення в періодичній системі

Лужні метали – це форма існування в вільному стані таких елементів як, літій Li, натрій Na, калій K, рубідій Rb, цезій Cs, францій Fr, що складають головну підгрупу першої групи періодичної системи, або І А групу. Лужними їх називають тому, що їх гідроксиди є сильними лугами.

Будова атома. Електронні конфігурації цих елементів свідчать, що будова їх зовнішнього енергетичного рівня однакова, це s`-елементи. Вони мають найменші значення електронегативності між усіма хімічними елементами. В складних хімічних сполуках виявляють один ступінь окиснення +1 і з іншими елементами зв’язані іонним зв’язком.

Властивості. У ряду стандартних електродних потенціалів лужні метали розташовані ліворуч і мають і мають найменші з усіх металів значення. Це зумовлює такі властивості лужних металів:

а) їх атоми є сильними відновниками, а позитивні іони – дуже слабкими окисниками;

б) вони – найактивніші метали, що витісняють водень не тільки з кислот – слабких окисників, а й з води;

в) ці метали не можна отримати електролізом водних розчинів їх солей;

г) вони не витісняють інші метали з водних розчинів їх солей.

Остання властивість пояснюється тим, що під час занурення лужних металів у розчин будь-якої солі вони реагують з водою з утворенням гідроксиду лужного металу і кінцевого продукту – гідроксиду металу солі.

Для життєдіяльності організму необхідні не тільки органічні речовини, але й неорганічні. Із них найбільше значення мають кислоти, основи, солі лужних та лужноземельних металів. Ці сполуки є електролітами, тобто у розчинах дисоціюють на іони. Таким чином, їх дію на організм можна трактувати у термінах електролітної дисоціації.

1. Натрій є одним із основних катіонів, необхідних для забезпечення життєво важливих функцій. Він підтримує кислотно-лужну рівновагу й осмотичний тиск всередині клітини і внутрішньоклітинної рідини.

Іони натрію підвищують чутливість гладкої мускулатури до катехоламінів, відіграють роль у механізмі короткочасної пам’яті.

 

Кількість натрію в організмі складає 0,1% від загальної маси тіла. Міститься в усіх тканинах, є основним катіоном позаклітинної рідини. У плазмі крові вміст натрію складає 120 – 140 мекв/л.

 

Фізіологічна потреба натрію 4 – 5 г, така ж кількість виводиться з організму, хоч в організм надходить до 20 г натрію хлориду.

 

Всмоктування натрію починається у шлунку і закінчується в кишечнику. Розподіляється по всьому організму. Обмін натрію регулюється натрій-калієвим насосом. Із організму натрій виводиться нирками (до 95%).

 

Деякі лікарські речовини здатні впливати на обмін натрію, перш за все на його виділення нирками, що за відповідних умов може зменшувати або збільшувати його кількість в організмі.

 

Глюкокортикоїди здатні затримувати натрій в організмі, що приводить до підвищення концентрації його у плазмі (гіпернатріемія), крім того гіпернатріемію можуть викликати амідопірин, бутадіон, естрогени, симпатолітики, гангліоблокатори.

 

Затримка натрію в організмі супроводжується підсиленням реабсорбції води, внаслідок чого збільшується об’єм циркулюючої крові. Найбільш ранньою ознакою затримки натрію і води в організмі є збільшення маси тіла, підвищення артеріального тиску. Затримка натрію може викликати також накопичення рідини в ЦНС, що проявляється набряком мозку.

 

Для попередження затримки натрію рекомендується зменшити прийом його до 0,5 г на добу (1 – 2 г натрію хлориду). Якщо ж набряки все-таки з’являються, то призначають сечогінні засоби (гідрохлортіазид, фуросемід, спіронолактон).

Гостра втрата натрію може спостерігатися при застосуванні діуретиків (фуросемід, гідрохлортіазид, кислота етакринова). У таких випадках необхідно відновити об’єм циркулюючої крові.

 

При тривалому застосуванні деяких сечогінних засобів може розвиватись гіпонатріемія і гіпокаліемія, яка супроводжується підвищенням вмісту білка і сечовини у крові, зниженням артеріального тиску, сонливістю, блювання. Для лікування цього стану використовують компенсаторне введення натрію і калію хлориду. При лікуванні набряків діуретиками тіазидового ряду часто розвивається гіпокаліемія, підвищується рН крові (метаболічний алкалоз).

Хімічні властивості.

Натрій належить до головної підгрупи першої групи періодичної системи Менделєєва. Його атоми мають на зовнішньому електронному шарі по одному електрону, який вони легко втрачають і перетворюються в іони з одним позитивним зарядом. Тому в своїх сполуках натрій буває лише позитивно одновалентним.

Натрій — дуже активний метал. Легко втрачаючи свої валентні електрони, він є дуже сильним відновником. В електрохімічному ряді напруг він займає друге місце зліва від водню.

У сухому повітрі натрій енергійно взаємодіє з киснем повітря і перетворюється в пероксид:

2Na + O₂ = Na₂O₂

Тому його зберігають під шаром гасу або мінеральної оливи. З галогенами натрій реагує дуже енергійно з утворенням солей галогеноводневих кислот: NaCl, NaBr тощо. З рідким бромом він сполучаються навіть з вибухом. З сіркою при деякому нагріванні утворює сульфіди: Na2S. З водою реагує дуже бурхливо, навіть з вибухом. Ще більш бурхливо реагує з кислотами (теж з вибухом). У вологому повітрі метал легко перетворюється в гідроксид:

2Na + 2H₂O = 2NaOH + H₂ ↑

а останній, взаємодіючи з вуглекислим газом повітря, — в карбонат:

2NaOH + CO₂ = Na₂CO₃ + H₂O

При високій температурі натрій може відновлювати оксиди алюмінію, силіцію тощо до вільних елементів:

Al₂O₃ + 6Na = 2Al + 3Na₂O

 

Натрію хлорид застосовується у вигляді розчину різних концентрацій (ізо-, гіпо-, гіпертонічні розчини).

Ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлориду використовують для промивання очей, слизових оболонок, для приготування розчинів лікарських речовин, при гіповолемії.

Гіпертонічний (5 – 10%) розчин використовують для підсилення секреції залоз шлунка. Місцево застосовують при лікуванні гнійних ран (підсилює відтік гною із рани і сприяє розвитку грануляції). Проявляє протимікробну дію. Внутрішньовенне введення гіпертонічного розчину застосовують при легеневих і шлункових кровотечах. Всередину – для промивання шлунка при отруєнні нітратом срібла (утворюється нерозчинний срібла хлорид).

Гіпотонічний (0,6%) розчин використовують для приготування розчинів місцевих анестетиків (новокаїн, ксикаїн).

Калій є одним із основних катіонів, необхідних для забезпечення життєвих процесів в організмі.

В організмі людини міститься біля 250 г калію, із них 98% знаходиться всередині клітин. У плазмі крові міститься до 4,5 ммоль/л, в основному в іонізованій формі. Добова потреба калію складає 2 – 5 г.

У шлунково-кишковому тракті всмоктується добре, поступає у печінку, а потім у кров. Надлишок його виводиться нирками.

Іони калію відіграють важливу роль у підтримці мембранного потенціалу спокою. Це забезпечується тим, що клітини здатні активно (з затратою енергії) захоплювати іони калію із навколишнього середовища в обмін на іони натрію (K-Na-насос), а проникливість цитоплазматичної мембрани для іонів К + набагато вища, ніж для іонів Na + (75:1). Тому навіть невеликі зміни вмісту іонів К + у клітинах і міжклітинній рідині приводить до значних змін мембранного потенціалу і збудження нервової та м’язової тканини.

Іони калію беруть участь у генерації потенціалу дії, в проведенні імпульсів по нервових волокнах, у синаптичній передачі нервового збудження, стимулюють холінергічну іннервацію, підсилюють виділення адреналіну із мозкового шару наднирників. При цьому переважають симптоми стимуляції холінергічної іннервації.

Під впливом іонів калію підвищується тонус і сила скорочень скелетних і гладких м’язів.

 

Кальцій належить до головної підгрупи другої групи періодичної системи Менделєєва. Його атоми на зовнішньому енергетичному рівні мають по два електрони. Ці електрони він легко втрачає і перетворюється в позитивно заряджені іони Са₂ +. У всіх своїх сполуках кальцій буває лише двовалентний. Кальцій належить до найактивніших металів і за своєю хімічною активністю поступається лише перед лужними металами.

 

При звичайній температурі кальцій легко взаємодіє з киснем і вологою повітря, тому його зберігають під шаром гасу, вазеліну або в герметично закритій посудині. При нагріванні він легко запалюється, утворюючи оксид кальцію:

2Са + О₂ = 2СаО

 

Кальцій легко взаємодіє також з водою, особливо при нагріванні, а з кислотами реагує дуже бурхливо:

Са + 2Н₂О = Ca(ОН)₂ + Н₂ ↑

Са + 2HCl = CaCl₂ + Н₂ ↑

 

З вологим бромом і хлором кальцій взаємодіє вже при звичайній температурі, а при нагріванні безпосередньо реагує з сіркою, азотом і іншими речовинами, а також відновлює майже всі метали з їх оксидів:

Са + Cl₂ = CaC₂

Са + S = CaS

Ca + C =нагрівання CaCl₂ - карбід

3Са + N₂ = Са₃N₂

Іони калію мають важливе значення у регуляції функції серця. Дія іонів калію на серце залежить від дози, а саме – терапевтичні дози солей калію викликають зниження збудливості серця і внутрiшньом’язової провідності. При збільшенні концентрації калію у крові розвивається пригнічення всіх функцій серця. За дією на збудливість міокарда іони калію є антагоністами серцевих глікозидів.

Посилюють виділення калію з організму глюкокортикоїди, мінералокортикоїди, сечогінні засоби (особливо тіазиди), серцеві глікозиди, інсулін, андрогени та інші препарати.

Посилене виведення калію з організму забезпечує зменшення його вмісту в клітинах, значне зниження його у крові призводить до гіпокаліемії.

Симптоми гіпокаліемії: загальна слабість, блювання, параліч кінцівок, послаблення скоротливої активності міокарда, тахікардія.

Для попередження гіпокаліемії призначають дієту багату калієм – картопля печена, родзинки, горіхи, банани; крім того призначають калію хлорид по 2 – 4 г на добу, у важких випадках вводять внутрішньовенно крапельно 0,4% розчин хлориду калію на 5% розчині глюкози.

В окремих випадках (призначення спіронолактону, тріамтерену, при передозуванні фосфорорганічними сполуками) розвивається гіперкаліемія.

Симптоми гіперкаліємії: запаморочення, загальна слабість, апатія, порушення чутливості, парези, паралічі, брадикардія, аритмії.

Для профілактики гіперкаліємії необхідно обмежити дієту багату калієм. Призначають солі кальцію. При алкалозі вводять натрію хлорид, а при ацидозі – натрію гідрокарбонат.

У клініці використовують неорганічні сполуки калію – калію хлорид і органічні – калію ацетат, калію оротат і інші.

Калію хлорид призначають для попередження і зняття гіпокаліемії, при аритміях (особливо при інтоксикації серцевими глікозидами).

Калію оротат застосовують в основному як анаболічний засіб.

Солі калію можуть викликати диспептичні розлади (нудота, блювання, проноси).

Солі лужноземельних металів. Кальцій належить до елементів з високою біологічною активність. Є основним компонентом кісток і зубів, бере участь – у багатьох життєво важливих процесах. В організмі людини кальцію міститься до 200 г. У кістках, зубах, хрящах кальцію міститься до 99% від усієї кількості його в організмі, у клітинах інших тканин і міжклітинної рідини міститься біля 1%. У плазмі крові кальцій міститься в іонізованому стані, а інша кількість – зв’язана з білками, ліпідами, фосфатами та органічними кислотами. У клітинах кальцій зв’язаний з білками і фосфоліпідами клітинних мембран. Добова потреба кальцію становить до 1 г, надходячи з їжею, кальцій всмоктується у кишечнику. Для засвоєння кальцію необхідні жири (на 10 г кальцію 1 г жиру) і фосфати (на 1 г кальцію 2 г фосфатів). Всмоктування кальцію зменшується при підвищеній кількості магнію, калію і органічних кислот. Для кращого всмоктування іонів кальцію необхідний вітамін D. Виводиться кальцій в основному кишечником, а частково – нирками.

Кальцій бере участь у біохімічних і фізіологічних процесах.

Вміст кальцію у рідині, яка оточує нервову клітину, суттєво впливає на проникливість клітинних мембран для іонів натрію і калію. Зниження рівня кальцію викликає підвищення проникливості мембран для натрію і підвищення збудливості нейрона. Кальцій бере участь у регуляції тонусу вегетативної нервової системи – підвищує тонус симпатичної нервової системи. Іони кальцію підвищується рефлекторну збудливість спинного мозку.

Кальцій необхідний для синтезу ацетилхоліну, виділення медіатору із нервового закінчення і для взаємодії ацетилхоліну з холінорецепторами, для здійснення секреторної функції екзо- і ендокринних залоз.

Іони кальцію беруть участь у м’язовому скороченні, вони зв’язуються з білками – тропоніном, який блокує активні центри актину, в результаті цього активні центри звільняються і настає можливість утворення актин-міозинового комплексу. Під впливом солей кальцію посилюється серцева діяльність, підвищується збудливість міокарда.

Іони кальцію є одним із основних факторів зсідання крові (IV фактор), регулюють активність деяких ферментів.

Якщо вміст кальцію у крові знижується, то нормалізація концентрації його відбувається за участі паратгормону. При недостатній функції прищитовидних залоз розвивається гіпокальціемія (підвищується збудливість ЦНС і м’язів, у важких випадках розвивається кома). Гіпокальціемія спостерігається також при спазмофілії, порушеннях всмоктування кальцію у кишечнику, дефіциті вітаміну D, цукровому діабеті, прийомі великих доз глюкокортикоїдів, потраплянні в організм речовин, які зв’язують іони кальцію при переливанні великої кількості цитратної крові – містить цитрат натрію, який зв’язує іони кальцію, отруєння фторидами, оксалатами, етиленгліколем.

Кортикотропін і глюкокортикоїди підсилюють вихід кальцію із кісток, що може призвести до остеопорозу та їх ламкості.

Для лікування гіпокальціемії застосовують кальцію хлорид. При зниженій функції прищитовидної залози вводять паратиреоідин. При рахіті – солі кальцію з вітаміном D.

Гіперкальціемія спостерігається при застосуванні великих доз вітаміну D, підвищеній функції прищитовидних залоз, при деяких злоякісних пухлинах (мієлома, саркоїдоз кісток).

Симптоми гіперкальціемії: затримка росту, анорексія, нудота, блювання, запори, поліурія, зниження тонусу м’язів, гіперрефлексія, зниження пам’яті, гіпертензія, кальциноз судин.

Солі кальцію застосовують при алергічних запальних процесах, гіпофункції прищитовидних залоз, отруєнні солями магнію, щавлевою кислотою, фторидами.

У клініці застосовують кальцію хлорид, глюконат і лактат.

Кальцію хлорид володіє найбільш високою ступінню дисоціації, тому його розчини при підшкірному, внутрішньом’язовому введенні проявляють подразнювальну дію, можуть викликати некроз тканин. Кальцію хлорид вводять внутрішньовенно або всередину.

Кальцію глюконат має низьку ступінь дисоціації, тому його розчини можна вводити як внутрішньовенно, так і внутрішньом’язово. У кишечнику всмоктується повільно, тому призначають великі дози.

Магній. В організмі людини міститься біля 20 г магнію. Половина його міститься у кістках, решта у м’язах й біологічних рідинах. Магній є внутрішньоклітинним елементом, його концентрація у клітинах в 3 – 10 разів вища, ніж у позаклітинному середовищі. У плазмі крові 60% магнію перебуває в іонізованому стані, 30% – у зв’язаній формі з білками, 10% – у складі комплексних сполук з білками, ліпідами і нуклеотидами (АТФ, АДФ).

Магній є активатором багатьох ферментних систем, бере участь у гліколізі, синтезі білків, ліпідів, нуклеїнових кислот.

Іони магнію необхідні для нормального функціонування нервової і м’язової системи. На ЦНС іони магнію мають пригнічувальну дію. На серцево-судинну систему проявляють гіпотензивну дію (зниження артеріального тиску обумовлено пригніченням судинорухового центру, гальмуванням передачі збудження у вегетативних гангліях і прямою пригнічувальною дією на гладкі м’язи судин). Солі магнію знижують тонус скелетної мускулатури (блокують збудження в нервово-м’язових синапсах, а також за рахунок пригнічувальної дії на ЦНС).

У шлунково-кишковому тракті іони магнію всмоктуються погано. Прийнятий всередину магнію сульфат у кишечнику підвищує осмотичний тиск, внаслідок чого затримується всмоктування води із кишечника, розріджується вміст кишечника і збільшується об’єм кишечника. Це приводить до подразнення інтерорецепторів стінки кишечника, і розвивається послаблюючий ефект.

Солі магнію проявляють також жовчогінну дію, що зв’язане з вивільненням холецистокініну при дії іонів магнію на слизову оболонку дванадцятипалої кишки.

Внутрішньовенне введення препарату може призвести до наркозу.

Побічні ефекти магнію сульфату: при парентеральному введенні спостерігається сонливість, наркоз, гіпотензія, поверхневе дихання.

При передозуванні застосовують антагоністи іонів магнію – солі кальцію (вводять внутрішньовенно кальцію хлорид або глюконат).

У клініці застосовують магнію сульфат парентерально як заспокійливий, гіпотензивний, протисудомний, спазмолітичний засіб.

Всередину застосовують при запорах, холециститах.

Барій. Іони барію відзначаються високою токсичністю. Тому при резорбтивній дії розчинних солей барію хлорид спостерігається отруєння.

Барію хлорид наділений вираженою міотропністю. Він викликає сильні, спастичного характеру скорочення гладкої мускулатури і підсилення скорочення міокарду, тремор скелетної мускулатури. Одночасно іони барію мають паралізуючу дію на ЦНС.

У зв’язку з сильними скороченнями гладкої мускулатури судин під впливом іонів барію спостерігається підвищення артеріального тиску, спазми коронарних і брижових судин, підсилення скорочення гладкої мускулатури шлунково-кишкового тракту, що призводить до різких спастичних болів у черевній порожнині.

За дією на серце іони барію подібні з серцевими глікозидами – викликають посилення скорочень міокарда з наступною систолічною зупинкою серця, але на відміну від серцевих глікозидів не викликають брадикардії.

Приотруєнніпризначають: вдихати амілнітрит, нітрогліцерин під язик для зняття спазму коронарних і брижових судин. Зняти спазми гладкої мускулатури шлунково-кишкового тракту можна шляхом введення атропіноподібних речовин (атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, метацину), наркотичних анальгетиків (омнопону або промедолу), спазмолітиків міотропної дії (папаверину гідрохлориду, дибазолу). Для промивання шлунка дають всередину велику кількість рідини, а також сульфат натрію при цьому утворюється нерозчинний барію сульфат і натрію хлорид які виводяться із організму.

Нерозчинна сіль – барію сульфат як рентгеноконтрастна речовина (не всмоктується у шлунково-кишковому тракті), тому її використовують для приготування контрастної маси, необхідної при рентгеноскопії і рентгенографії шлунково-кишкового тракту.

Неорганічні кислоти (хлористоводнева, сірчана, азотна) при місцевій (пререзорбтивній) дії, головним чином взаємодіють іони водню з білками та іншими компонентами клітинних структур і міжклітинної речовини. Тому вираженість дії пропорційна ступеню дисоціації кислоти і концентрації розчину. Неорганічні кислоти як правило мають більш виражену ступінь дисоціації, ніж органічні і при однаковій концентрації їх розчинів проявляють більш виражену дію на тканини.

При потраплянні концентрованих кислот на шкіру і слизові оболонки розвивається коагуляція білків, що призводить до появи опіків (коагуляційний некроз). При опіках сірчаною кислотою спостерігається обвуглення тканин (пошкоджена тканина набуває чорного кольору). Опіки, викликані азотною кислотою, мають жовтувате забарвлення. Дія кислот на шкіру і слизові оболонки залежно від концентрації може бути в’яжучою, подразнювальною або припікаючою.

При опіках неорганічними кислотами переважають симптоми місцевого характеру (некрози). Характерні опіки губ, обличчя, слизових оболонок ротової порожнини і шлунково-кишкового тракту. Спостерігаються різкі болі у роті, за грудиною, у животі, блювота з домішкою крові, набряк гортані, що призводить до затруднення дихання. При значних опіках розвивається больовий шок і колапс. Розвивається нефропатія, яка проявляється гематурією, альбумінурією. Зменшується ємність буферних систем крові, розвивається ацидоз. Симптоми ацидозу: задишка, збудження ЦНС з наступним пригніченням її, судоми, зниження артеріального тиску, коматозний стан.

Лікування опіків кислотами полягає у видаленні кислот із організму та зняття найбільш важких симптомів отруєння. Необхідно чимшвидше за допомогою зонда промити шлунок великою кількістю води (до 10 л.). До води можна додати молоко або яєчний білок. Для нейтралізації кислот може бути використаний магнію окис, альмагел. Після промивання всередину дають молоко, яєчний білок, відвари слизі, рослинні олії.

Пошкоджені слизові оболонки змазують 1% олійним розчином ментолу, всередину призначають анестезин або 0,5% розчин новокаїну. Для зняття больового синдрому вводять внутрішньом’язово анальгетики (промедол, омнопон), можна вводити анальгетики разом із нейролептиками (аміназин), антигістамінні засоби (дипразин, димедрол).

При шоковому стані вводять внутрішньовенно реополіглюкін, 10% розчин глюкози з інсуліном.

Особлива увага приділяється усуненню ацидозу. Для цього підлужують плазму 4% розчином натрію гідрокарбонату.

Фізіологічне значення має кислота хлористоводнева, яка виробляється парієтальними екзокриноцитами слизової оболонки шлунка. Кислота хлористоводнева необхідна для активації пепсиногену, створює оптимальну реакцію для протеолітичної активності пепсину. Під впливом кислоти хлористоводневої підвищується тонус приватника що сповільнює евакуацію вмісту шлунка, підсилює виділення секретину, стимулює секрецію підшлункового соку, підсилює утворення і надходження у кишечник жовчі, стимулює діяльність кишкових залоз, запобігає розвитку мікрофлори у порожнині шлунка, знімає диспептичні явища.

Кислота хлористоводнева застосовується при недостатньому її утворенні залозами шлунка, тобто засіб замісної терапії, для покращення апетиту. Призначають разом із препаратами заліза (для покращення всмоктування його при залізодефіцитних анеміях).

У клініці застосовують кислоту хлористоводневу розведену, яка містить 8% хлористого водню. Вживають по 10 – 15 крапель на? склянки води, під час їди. Використовують також 1 – 3% розчин кислоти хлористоводневої, приймати всередину під час їди по 1 столовій ложці на? стакана води.

Кислоту хлористоводневу застосовують у комбінації з пепсином (штучний шлунковий сік), входить також до складу натурального шлункового соку, який отримують від собак та коней.

Органічні кислоти (оцтова, лимонна, мурашина, молочна), будучи відносно слабкими, застосовуються головним чином для надання напоям, харчовим продуктам смаку і для приготування шипучих прохолодних напоїв.

Основи діляться на сильні і слабкі. Сильні основи – це їдкий натрій і калій, карбонат кальцію; слабкі основи – магнію окис, алюмінію гідроокис, натрію гідрокарбонат.

При місцевій дії сильних основ розвивається розм’якшення тканин, опіки (колікваційний некроз). Опіки, викликані основами, більш небезпечні і важче протікають, тому що відбувається розм’якшення тканин і основа проходить у глибину тканини (некрози глибокі і пористі).

При опіках основами спостерігаються різкі болі по ходу шлунково-кишкового тракту, блювота з домішкою крові (при потраплянні всередину), зниження артеріального тиску.

Допомога при опіках основами: перш за все необхідно промити обпечене місце водою з додаванням молока, яєчного білка. Можна використати слабкі (2%) розчини оцтової або лимонної кислоти. Дають всередину слизі, для зняття больової реакції вводять наркотичні анальгетики (омнопон, промедол), проводять протишокові заходи, а також симптоматичне лікування.

У медичній практиці застосовуються слабкі основи (магнію окис, магнію трисилікат, алюмінію гідроокис, натрію гідрокарбонат).

При місцевій дії слабких основ спостерігається розм’якшення епідермісу, подразнення тканин. Вони сприяють розчиненню муцину, а також застосовують слабкі основи для полоскання горла, для звільнення від густого і в’язкого слизу.

Слабкі основи нейтралізують кислоту, яка міститься у шлунку. Внаслідок підвищення рН у порожнині шлунка знижується тонус пілоруса і прискорюється евакуація вмісту шлунка, пригнічується виділення панкреатичного соку. При тривалому застосуванні спостерігається зниження шлункової секреції.

Основи широко застосовують як антацидні засоби, тобто речовини, що нейтралізують хлористоводневу кислоту шлункового соку. Антацидна активність їх оцінюється по наявності 0,1N розчину хлористоводневої кислоти, яка нейтралізує 1 г препарату. За активністю нейтралізуючої дії розміщаються у такому порядку: магнію окис > алюмінію гідроокис > кальцію карбонат > натрію гідрокарбонат.

Суттєве значення має швидкість розвитку і тривалість дії антацидів, а також ступінь підвищення рН. При застосуванні натрію гідрокарбонату ефект розвивається швидко і триває до 30 хв. Прийом великих доз препарату викликає підвищення рН до 7,0 і більше. При взаємодії натрію гідрокарбонату з кислотою утворюється вуглекислий газ, який, заповнюючи шлунок, викликає відчуття дискомфорту, а при виразковій хворобі шлунка може призвести до перфорації слизової оболонки. Вуглекислий газ викликає подразнення слизової оболонки шлунка, що веде до підвищення шлункової секреції. При прийомі великих доз натрію гідрокарбонату частина його, яка не прореагувала з кислотою, надходить у кишечник і всмоктується в кров, що приводить до підвищення лужних (основних) резервів крові. Розвивається алкалоз (втрата апетиту, нудота, блювання, болі у череві, головні болі, сповільнення дихання, підвищення рефлексів, гіперестезія).

При взаємодії інших антацидів (окис магнію, алюмінію гідроокис, трисилікат магнію) з кислотою хлористоводневою вуглекислий газ не утворюється (не спостерігається посилення виділення СО₂, як це буває при застосуванні натрію гідрокарбонату). Тому ці препарати частіше всього застосовують при гіперацидних гастритах. Ефект розвивається повільно, але дія тривала.

Антацидні засоби у шлунково-кишковому тракті застосовують при гастритах, виразковій хворобі шлунка, для профілактики шлунково-кишкових кровотеч при тривалому застосуванні глюкокортикоїдів та саліцилатів.

Завдання для самоконтролю:

1. Положення лужних металів в ПС.

2. Будова атома та властивості Натрію.

3. Хімічні властивості Кальцію.

4. Солі лужноземельних елементів.

5. Напишіть рівняння реакцій Натрію з Нітрогеном Хлором, Фосфором.

6. Допишіть рівняння реакції, урівняйте:

Na + O₂ =, Na + H₂O =, NaOH + CO₂ =,

Са + О₂ =, Са + Н₂О =, Са + HCl =,

Са + N₂ =, Са + S =, Al₂O₃ + Na =,

 

Рекомендована література:

1. Г.П. Хомченко.Посібник з хімії.-К.:Видавництво АСК.,2003р.-ст. 309-318.

2. П.П.Попель. Хімія, 10 клас. Київ. Видавничий центр «Академія»:2010р.

3. Матеріали з Інтернету.