Лекція ІІ. Види і форми комунікації 3 страница

Таким чином, кожна емоція, будь настрій і стан людини можуть бути представлені тільки йому притаманних зовнішніх поведінкових проявах. Отже, має існувати і зворотне відповідність: за специфічними невербальним компонентам можна точно визначити будь-які емоції, почуття та ін., А оскільки сильні емоції не можуть виникнути безпричинно, їм мають передувати значущі для людини події або причини. У результаті, аналізуючи поведінку суб'єкта з опорою на підхід, запропонований В. М. Сєченовим, можна без жодних розпитувань багато чого дізнатися про людину але його зовнішніх проявів.

В. Н. Куніцина, Н. Ст. Казарінова, В. М. Погольша виділяють наступні функції невербальної поведінки [69, с. 70], яке дає інформацію про особистості співрозмовника. Це відомості:

o про темперамент людини;

o емоційному стані в даній ситуації;

o "Я"-образ і самооцінки особистісних властивостях і якостях;

o комунікативної компетентності (те, як він вступає в міжособистісний контакт, підтримує його і виходить з нього);

o соціальний статус;

o належності до певної групи або субкультури.

Також невербальне поведінка показує відношення учасників комунікації один до одного. Воно включає відомості:

o про бажаному рівні спілкування (соціальна і емоційна близькість чи віддаленість);

o характер або типі відносин домінування - залежність, розташування - неприхильність);

o динаміці взаємин (прагнення підтримувати спілкування, припинити його, "з'ясувати стосунки" тощо).

Це ще й інформація про учасників комунікації до самої ситуації, що дозволяє їм регулювати взаємодію. Вона також говорить про включеності в дану ситуацію (комфортність, спокій, інтерес) або прагнення вийти з неї (дратівливість, нетерпіння).

Невербальні засоби так само, як і вербальні, використовуються для організації зворотного зв'язку в процесі спілкування. Таким чином, невербальна комунікація виконує функції контролю, регулювання, інформації, діагностики, корекції взаємодії. Поєднання вербальних і невербальних компонентів залежить від ситуації спілкування, при цьому невербальна поведінка може виступати як засіб, що доповнює мова, "автономний текст", що існує паралельно мови, а також як єдиний засіб спілкування.

В. А. Лабунська виділяє наступні основні характеристики невербальної поведінки [71, с. 29]:

o ступінь дискретності - континуальністі;

o ступінь довільності - мимовільності;

o ступінь усвідомленості - неусвідомленості;

o ступінь цілеспрямованості - нецілеспрямованості;

o ступінь интенциональности - невимушеності;

o ступінь визначеності - невизначеності;

o ступінь абстрактності - конкретності;

o ступінь стійкості - варіабельності;

o ступінь однозначності - багатозначності;

o лінійність - просторово-тимчасова цілісність.

Співвіднесення двох крайніх позицій представляють два абстрактних типу невербального поведінки, між якими розташовується все різноманіття форм і патернів невербального поводження, які являють собою сукупність рухів, які відрізняються поєднанням перерахованих вище параметрів". В структуру невербальної поведінки людини входять складові, що володіють високою, середньою і низькою ступенями мінливості. Кожна структура та підструктура невербальної поведінки виконує діагностичну, регулятивну і афективну функції.

Між вербальним і невербальним повідомленнями можливі співвідношення трьох типів:

1) невербальне повідомлення узгоджується з вербальним, підсилює його (наприклад, неприязнь до людини, виражена словами, доповнюється одночасним збільшенням дистанції);

2) невербальне повідомлення суперечить вербальним (наприклад, людина повідомляє партнеру про свої симпатії до нього, але при цьому невербальне поведінка показує, що людина йому неприємний);

3) невербальне повідомлення стосується зовсім іншого предмета, ніж вербальне (наприклад, людина обговорює ділову проблему, а на невербальному рівні відображається інформація про емоційних відносинах з партнером).

Структура невербальної комунікації

Невербальна комунікація складається з різноманітних рухів (табл. 3.1). Невербальна взаємодія людей відбувається за допомогою різних каналів: зору, слуху, шкірно-тактильного почуття, смаку, нюху.

Таблиця 3.1

Структурна схема невербальної поведінки людини (за Ст. А. Лабунської)

Провідні системи відображення невербальної поведінки людини
Акустична	Оптична	Тактильно-кинестетична	Ольфакторна
Екстра-лінгвістика	Просодика	Кинесика	Такесика	Запахи
Паузи Кашель Зітхання Сміх Плач	Темп Тембр Висота Грім кістка	Виразні рухи Міміка Жести Поза Хода Контакт очима	Фізіогноміка Будова обличчя і черепа Будова тулуба	Рукостискання Поцілунок Погладжування Поплескування	Запах тіла Запах косметики

 

Акустична система відображення невербальної поведінки людини включає просодику і экстралингвистику. Просодична структура невербального поведінки включає в себе такі показники, як темп, тембр, висота, гучність голосу. Экстралингвистическая структура включає мовні паузи і психофізіологічні реакції людини - плач, кашель, сміх, зітхання і т. д.

Кинесика - це оптичний канал сприйняття. Включає рухи тіла, жести рук, рухи очей і міміку обличчя. Центральне місце в кинесике займає експресивна підструктура, яка підрозділяється на виразні рухи і фізіогноміку.

Такесика - є тактильно-кинестетической системою. До неї відносяться рукостискання, поцілунок, погладжування, поплескування.

Ольфакторна система базується на нюх людини і відображає штучні та природні запахи. Наприклад, такі як запах тіла, запах косметики.

Ядро невербальної поведінки складають такі рухи (жести, експресія обличчя, погляд, пози, інтонаційно-ритмічні характеристики голосу, дотик), які пов'язані з мінливими психічними станами людини, його ставленням до партнера, з ситуацією спілкування і які розглядають як експресивного поведінки. Невербальна поведінка, будучи частиною поведінки особистості, несе на собі її основні характеристики. Невербальна поведінка стає більш зрозумілим при розгляді його на перетині психології особистості і психології спілкування.

Акустична система відображення невербальної поведінки людини

Паралингвистические компоненти включають в себе: гучність, темп, ритм і висоту звуку. Вони визначають якість голосу, його діапазон і тональність.

Гучність голосу, особливо динаміка змін цього параметра в часі, є важливим засобом кодування невербальної інформації. Велика гучність голосу поєднується з вираженою спонукальною силою висловлювання і часто служить наміру вплинути на співрозмовника.

Темп мовлення. Характеристики темпу мовлення людини істотно змінюються з віком внаслідок ослаблення активності артикуляційного процесу. Темп мовлення є індивідуальною, особистісною особливістю і пов'язаний, насамперед, з характеристиками темпераменту людини. Швидкий темп мовлення може свідчити про екстравертірованності, імпульсивності, впевненості в собі, а спокійна, повільна манера вказує на такі особистісні якості, як незворушність, розважливість, грунтовність. Крім цього, існують значні відмінності за показниками темпу між представниками різних культур: "нормальна швидкість" мови у французів та італійців зазвичай вище, ніж у фінів, естонців, німців і англійців.

Ритм промови. Плутана, переривчаста мова, як правило, вказує на хвилювання, нервово-психічне напруження. Коли людина говорить на важкі для себе теми, він збивається, часто неправильно будує фрази. Чим більше переривчаста мова, чим більше в ній запинок, назалізації (е... е... е...), слів-паразитів ("значить", "так сказати" тощо), тим більше некомпетентним він сприймається слухачами. Потрібно мати на увазі, що плутана мова часто приймається і за спробу обдурити партнера.

Висота голосу і її зміна в часі є носієм інформації про вікових, статевих та індивідуально-особистісні особливості людини.

Емоційний зміст повідомлення може дещо змінювати висоту голосу мовця. Так, гнів супроводжується збільшенням дзвінкості, "металличности", а страх робить голос "глухим", "тьмяним", "здавленим".

Екстралінгвістичні компоненти являють собою особливості вимови - мовні паузи, сміх, покахикування, зітхання, плач, заїкання і т. п.

Паузи є важливою складовою мови. Вони несуть також і смислове навантаження, підкреслюючи ті чи інші аспекти мови. Уміння тримати паузу є важливим засобом ведення розмови. Кілька секунд мовчання можуть бути красномовніше слів, вони допомагають зібратися з думками, дають можливість оволодіти собою, залучити або переключити увагу.

Паузи під час розмови роблять для того, щоб:

o надати партнеру можливість висловитися;

o виграти час на роздуми;

o надати сили словами, наступним за паузою;

o перечекати відволікання партнера;

o відреагувати на невербальні сигнали, що свідчать про бажання партнера щось сказати.

Зітхання, стогони, покашлювання, сміх являють собою "говорять" звуки. Їх роль у спілкуванні зводиться, насамперед, до вираження певних станів (таких як безвихідь, нетерплячка, невдоволення і т. п.)

Інтонація - всі явища, звукові засоби мови, які пов'язані з голосом і не вимагають концентрації уваги на зміст сказаного. Інтонація - особливий спосіб вираження почуттів, емоцій, ставлення мовця до власних слів і тим людям, з якими він спілкується. Інтонація буває владна, глузлива, іронічна, впевнена тощо).

У системі мовного спілкування можна виділити наступні види невербальної інформації, які передаються особливостями звуковимови: емоційну, естетичну, індивідуально-особистісну, біофізичне, соціально - групову, психологічну, просторову та ін.

Таким чином, сенс висловлювання значною мірою залежить від того, яка інтонація, ритм, тембр були використані для його передачі. Мовні відтінки впливають на зміст висловлювання, дають інформацію про стани, емоції людини, її ставлення до комунікативного процесу.

Оптична система відображення невербальної поведінки людини

Міміка - координовані рухи м'язів обличчя, які відображають стан, почуття, емоції.

Міміка особи піддасться аналізу за наступними підставами:

o мимовільні рухи, обумовлені емоціями (зведення брів, прищуренность очей, вертикальні складки на лобі тощо);

o довільні рухи, службовці свідомої передачі певних сигналів (підморгування, гримаси, насмішкувате вираз тощо);

o фізіологічні параметри (тонус, сила, комбінація м'язових скорочень, динаміка, амплітуда, симетрія - асиметрія);

o соціальні особливості (міжкультурні типи виразів обличчя;

o виразу обличчя, прийняті в певній культурі, соціальній групі; індивідуальний стиль вираження).

Німецький психолог К. Леонгард, аналізуючи вирази обличчя, запропонував класифікацію станів з підстави хв:

o міни області чола - напруга, страх, увагу;

o міни області підборіддя і носа - прагнення, огиду, осуд;

o міни області рота - подив, відраза, упертість, вольове напруга, сумнів, обдумування, терпіння, страх, радість;

o міни області очей - легке увагу, задоволення, симпатія, антипатія, роздуми, оцінювання, вопрошание;

o міни області щік - страждання, скорбота;

o неспецифічні міни - міни сміху, сліз, збентеження;

o міни інтегральні - зневага, захоплення, презирство, співчуття, схвалення, нерішучість, щастя.

До аналогічного висновку прийшов і американський вчений П. Екман. Численні експерименти показали, що верхня частина обличчя контролюється людиною більше, ніж нижня. По нижній частині обличчя найкраще розпізнається гнів, радість, страждання, але з працею визначається здивування. За середньої частини обличчя успішно ідентифікуються подив, страждання, радість, страх. Найбільші труднощі у спостерігача виникають при розпізнаванні емоцій за верхній частині особи. Фахівець знає, що, якщо потрібно більше дізнатися про людину, його стан, мотиви і навіть думках, слід дивитися па рот, крила носа, підборіддя. Губи людини особливо експресивні:

o щільно стислі губи виражають рішучість, завзятість, підкреслену стриманість;

o вигнуті - сумнів або сарказм;

o полусомкнутые губи ("отвисшая щелепу") вказують не тільки на диво, але і на нездатність у даний момент прийняти рішення, а також на розслаблення, пасивність.

Таким чином, експресія обличчя, його міміка несуть інформацію про стан людини, демонструють ставлення до іншого, дають зворотний зв'язок, доповнюють слова.

Більш детально питання, що стосуються лицьовій експресії, будуть розглянуті далі.

Жести розглядаються як зовнішні прояви внутрішнього стану людини. Вони несуть інформацію як про психічний стан людини в цілому, так і про інтенсивність його переживань.

При збільшенні емоційного збудження зростає кількість рухів руками і ногами, спрямованих на контакт з тілом (нерідко такий контакт опосередкований яким-небудь предметом, наприклад, ручкою чи цигаркою), з'являється притоптывание ногою або постукування пальцями рук. Людина починає соватися на стільці, частіше обертає тулубом, кілька більш активною стає жестикуляція.

У психології невербального спілкування не вироблена загальновизнана класифікація жестів. В цілому жести можна поділити на природні (спонтанні) і штучні (професійні жести, використовувані в різних професіях: у моряків, диригентів, біржовиків, а також жести глухонімих).

Діагностична цінність природних жестів полягає в їх спонтанності, безпосередності, тому що людина найчастіше не усвідомлює свою жестикуляцію, не звертає на неї свідомого уваги. Жестикуляція змінюється в разі емоційного підйому або хвилювання, коли відбуваються події, значимі для людини.

Весь "алфавіт" жестових рухів людини П. Екман звів до кількох основних груп:

1) жести - емблеми - це свого роду заміна слів або фраз;

2) жести-ілюстратори, тобто жести, які ілюструють повідомлення;

3) жести-маніпулятори, тобто звички людини. Як правило, вони пов'язані з рухом рук. Їх можна звести у такі групи:

o почухування, посмикування окремих частин тіла;

o погладжування, перебирання предметів, що знаходяться під рукою: олівців, фломастерів тощо;

o торкання партнера.

Зупинимося на різних типах руху тіла. Перший вид - це емблеми. Вони названі так, щоб відрізнити їх від усіх інших жестів, що демонструються людьми. Емблему неможливо пропустити, якщо вона виконується в традиційній формі (це, наприклад, знизування плечима, ствердну кивок або негативне похитування головою, вабливий жест головою або пальцем, вітальний або прощальний помах рукою, великий палець авто - стопника або якийсь інший культурологічно обумовлений жест). Але як застереження бувають у мові, так застереження бувають і в рухах тіла. Через них просочується та інформація, яку людина намагається приховати. Є дві ознаки емблеми-застереження, тобто емблеми, виявляє приховану інформацію, а не є навмисним повідомленням. Перший - наявність фрагмента емблеми, без демонстрації всього руху. Якщо емблема - знак витоку, буде показаний лише один її елемент і навіть він буде незавершеним. Емблеми можуть використовуватися замість слів або тоді, коли слова не можна використовувати. Емблеми майже завжди здійснюються навмисно. Але є винятки. Другий ознака - емблеми, є усечкой, ніколи не виконуються в традиційній позиції. Якби емблема не мала усіченої форми і не виконувалася б поза традиційної позиції, людина могла б усвідомити, що відбувається, і процензурировать емблему. Фрагментарність та нетрадиційна позиція ускладнюють для оточуючих і для самого мовця можливість помітити її. Зазвичай їх не помічають ні сам комунікатор, ні його співрозмовник.

Ілюстратори - інший тип рухів тіла, вони як би ілюструють промовленою мова. Для цього є різні способи: можна зробити акцент на слові або фразі, можна в повітрі креслити хід думки, ніби ведучи свою мову, руки можуть малювати в просторі або робити рухи, що підсилює сказане. Саме руки зазвичай ілюструють мова, хоча рухи брів і верхніх повік також можуть служити ілюстраторами, як і все тіло, або ж верхня частина тулуба може працювати таким же чином.

Ілюстратори допомагають пояснити ті думки, які важко висловити словами. Вони можуть виконувати функцію самоорганізації, допомагаючи людині вибудувати слова в мову. Стиль ілюстрації є набутих, а не вродженим. Люди, що належать до різних культур, мають різні типи ілюстраторів і розрізняються в обсязі ілюстрування. Кількість ілюстраторів зростає, якщо предмет мовлення зачіпає і хвилює мовця. Люди схильні до ілюстрування в більшій мірі, ніж зазвичай, коли вони у люті, жаху, дуже взволнованны, страждають або ж в захопленому порушення.

Причиною зменшення кількості ілюстраторів може бути недостатня емоційна залученість в предмет мовлення. Людей, симулюють участь або ентузіазм, може видати те, що їх мова не супроводжується зростаючою кількістю ілюстраторів. Кількість ілюстраторів зменшується також тоді, коли людина відчуває ускладнення при формулюванні своїх думок. Якщо хтось ретельно зважує кожне слово, то ілюстраторів буде мало. Їх кількість зменшується і коли мова потребує обережності.

Маніпулятори - це тип тілесних рухів, які можуть бути ознакою того, що людина засмучена. До маніпуляторів відносяться такі рухи, коли який-небудь частиною тіла людина погладжує, масажує, потирає, тримає, щипає, збирає в складки, дряпає іншу частину тіла або ще як-то маніпулює нею. Ці рухи можуть бути дуже короткими або тривалими. У маніпулятивне дію можуть включатися опорні предмети: сірник, олівець, скріпка, сигарета. Маніпулятивні рухи відносяться до межі свідомості. Людина звикає до таких рухів, і більшість людей не можуть надовго відмовитися від них, навіть коли навмисно намагаються це зробити. Кількість маніпулятивних рухів зростає з посиленням дискомфорту. Маніпулятивні рухи досить легко загальмувати.

В цілому жести поділяють на відкриті і закриті. Відкрита жестикуляція свідчить про психологічної відкритості співрозмовника, бажання спілкування і продуктивних контактів. Проявляються в нескрещенных і незамкнутих позиціях рук і ніг. Закриті позиції говорять про психологічну закритості, тенденції до відгородженості від ситуації. Проявляються у вигляді схрещених рук і ніг.

Розглянемо жести рук.

o Відкриті долоні - відвертість, відкритість співрозмовнику. Звичайно, якщо ви скажете нахабну брехню, то вам все одно не повірять, ви просто можете здатися співрозмовнику нещирою людиною. Професійні брехуни володіють особливим талантом приводити у відповідність свої невербальні сигнали словесним брехливим висловлювань. Цікаво, але більшість людей не можуть говорити неправду, якщо їхні відкриті долоні.

o Долоня, повернена вгору, - прохальний жест. З такою позицією легше домогтися виконання прохання, так як вона не демонструє тиску з боку того, хто просить.

o Долоня, повернена вниз (дивиться в підлогу), - владність. З боку того, хто використовує подібну позицію, відчувається психологічний тиск.

o Руки, перехрещені на грудях, - спроба сховатися, відгородитися від ситуації. Негативна реакція. Людина відчуває себе невпевнено і небезпечно. Більшість людей приймає цю позу тоді, коли вони не згодні з тим, що чують. Пам'ятайте, що до тих пір, поки людина буде тримати руки схрещеними на грудях, він буде негативно налаштований. Напружене внутрішнє стан змушує його прийняти цю позу, а її збереження підтримує внутрішнє напруження.

o Схрещені на грудях руки зі стиснутими в кулаки долонями - посилений жест схрещених рук. Ворожа й наступальна позиція. Можливість психічної атаки.

o Схрещені руки з пальцями, щільно обжимається передпліччя (обхватывание рук), - стримування негативних відчуттів, наприклад перед візитом до стоматолога.

o Схрещені руки з позицією великих пальців, вертикально спрямовані вгору, - почуття захисту (перехрещені руки), зверхність, впевненість (демонстрація великих пальців).

o Одна рука перехоплює іншу руку - вертикально йде вздовж тіла - в області передпліччя, ліктя або плеча: більш легка форма перехрещених рук. Часто використовується в суспільстві незнайомих людей або при відсутності впевненості в собі.

o Руки вільно опущені, але одна як би знизує іншу - спроба зберегти емоційний спокій.

o Однією рукою людина робить жест, ніби поправляє гудзик на рукаві іншої руки, браслет годин, манжету - прихована нервовість.

o Людина двома руками тримає букет квітів, сумочку (жінки), чашку з чаєм і т. п. - спроба приховати внутрішню напругу, нервозність.

o Переплетені пальці зчеплені руки - негативне ставлення.

o Піраміда (долоні направлені один до одного, кінчики пальців змикаються) - впевненість у собі, впевнене ставлення до чого-небудь. Це положення приймається, коли людина висловлює свої думки або ідеї. Якщо піраміда дивиться вниз, то людина, як правило, не говорить, а слухає. У цілому цей жест розцінюється як позитивний.

o Руки за спиною:

- одна обхоплює іншу в області долоні - самовпевненість, владність, почуття переваги;

- одна рука обхоплює зап'ястя іншого - спроба самоконтролю;

- одна рука перехоплює верхню зону передпліччя іншої руки - спроба самоконтролю, виражена сильніше, ніж у попередньому випадку.

o Роль великого пальця - демонстрація агресивності, сили, тиску, почуття переваги.

o Руки в кишенях, великі пальці зовні - впевненість, зарозумілість, атакуючий жест. У жінок - агресія, домінуючий характер. Великі пальці, що стирчать із задніх кишень, - домінуючий характер.

o Рукостискання:

- долоня, повернена вгору (долоня знизу - під долонею партнера), - готовність підкоритися, несвідомий сигнал того, чиє домінування визнається;

- долоня, повернена вниз (долоня зверху - на долоні партнера), - прагнення до домінування, спроба взяти під контроль ситуацію. Спосіб нейтралізації домінуючої позиції: якщо ваша долоня опинилася внизу, зробіть крок назустріч і наблизьтеся до партнера. Коли ви наблизитеся, ваше положення долонь, природно, зміниться і автоматично перейде у вертикальне положення;

- долоню ребром вниз (вертикальне положення) - позиція рівності;

- рукостискання "рукавичка" (дві долоні обхоплюють одну долоню співрозмовника) - прагнення показати свою щирість, гостинність, довірливість.

Перерахуємо жести ніг.

o Носок ноги - показник зацікавленості своїм напрямком вказує на того, в кому людина зацікавлений або знаходить привабливим.

o Широко розставлені ноги:

- в позиції стоячи: агресія, у тому числі й сексуальна, впевненість, готовність до дій, активність;

- в позиції сидячи: впевненість, внутрішня розслабленість, демонстрація сексуальності.

o Перехрещування ніг (жест нога за ногу) - захист, тенденція до замкнутості. В цілому жест інтерпретується залежно від контексту ситуації. Наприклад, під час тривалої слухач лекції в залі може використовувати подібну позицію для зручності.

o Перехрещені ноги і перехрещені руки - несхвалення, осуд, невдоволення, посилений захист.

o Американська позиція "четвірка" (щиколотка однієї ноги лежить на коліні іншої ноги) - активність, впевненість, самовпевненість. Тут присутній дух суперництва, протиріччя.

o Перехрещені ноги і сплетені пальці на колінах - самососредоточение, замкнутість (згадайте відомий портрет Достоєвського).

o Перехрещені щиколотки - захист, напруження, негативне ставлення, нервозність, страх. Коли ваш співрозмовник затискає свої щиколотки, це рівнозначно його "закусиваніе губи". Він стримує негативне ставлення, неприємні емоції, страх, схвильованість.

Динамічні позиції - такі позиції, які не можуть кваліфікуватися як закриті або відкриті, так як вони відображають психічний стан іншого спектру, хоча зовні можуть представляти імітацію закритих або відкритих жестів.

Голова.

o Голова тримається прямо або трохи піднята - нейтральна позиція.

o Голова трохи піднята, повіки трохи прикриті або куточки очей примружені, погляд спрямований вниз - зарозумілість, зневага, зверхність.

o Голова трохи нахилена в сторону - прояв інтересу.

o Голова трохи опущена, погляд спідлоба - несхвальне ставлення до ситуації, настороженість.

o Руки за голову в поєднанні з позицією ніг у вигляді "четвірки" - прагнення демонструвати володіння ситуацією, самовпевненість, почуття переваги. Цей жест характерний для "всезнайок".

Руки та обличчя.

o Почухування підборіддя - роздум і оцінка.

o Захоплення носа в пучку трохи нижче перенісся в поєднанні з закритими очима - зосередження.

o Рука біля щоки - щока спирається на складені в кулак пальці, а вказівний палець выпрямлен у напрямку до скроні - роздум, задума.

o Вказівний палець торкається носа, інші прикривають рот - підозрілість, скритність, недовіра.

o Вказівний палець торкається щоки, а інші розташовуються під підборіддям - критична оцінка.

o Рука погладжує шию - невдоволення, заперечення, гнів. Захисний жест.

o Потирання вуха - нетерпіння, бажання перебити. Нервозність.

o Обличчя трохи склонено вбік і спирається на долоню або кулак - "телефонна поза" - внутрішній монолог. Нудьга.

Тіло.

o Посадка на стілець верхи - демонстрація зверхності або агресії. Якщо ви маєте справу з таким співрозмовником, встаньте і дивіться на нього зверху вниз. Цим ви обеззброїте.

o Одна нога піднята і на що спирається, тіло трохи зігнуто і подано вперед - жест власника-переможця.

o Руки впираються в поперек, ноги широко розставлені - демонстрація агресії та сексуальної агресії.

o Збирання неіснуючих ворсинок - людина не згоден з думкою іншого, але не наважується висловити свою точку зору. Жест несхвалення.

Парні взаємодії

Закриті освіти.

o Тіла двох співрозмовників розташовуються один навпроти одного, їх погляди спрямовані один на одного - прояв взаємного інтересу, бажання бути тільки вдвох.

Відкриті освіти.

o Двоє співрозмовників стоять під деяким кутом по відношенню один до одного, як би утворюючи якийсь простір, куди безперешкодно може увійти третій - позиція, яка допускає участь ще одного або кількох співрозмовників.

Включення в розмову і виключення партнера з розмови.

o Включення: у разі приєднання третього партнера до закритої позиції знаходяться в ній співрозмовники розгортають свої тіла під кутом по відношенню один до одного і до нього, невербально запрошуючи останнього приєднатися до розмови.

o Виняток: у разі спроби приєднання третього партнера до закритої позиції знаходяться в ній співрозмовники повертають тільки голови по відношенню до нього. Але напрямок тел залишається незмінним, що свідчить про те, що третій партнер небажаний в даній бесіді.

Тактильні засоби спілкування. Ця група невербальних засобів спілкування використовується рідше інших і менше інших вивчена і описана. Можна говорити про те, що дотик до людини в різних проявах може сприяти встановленню контакту з співрозмовником і в цілому впливу на нього. Тут головне - не переборщити. Доза повинна бути буквально гомеопатичної.

Сексуальні жести. Представляють собою прояв сексуального інтересу по відношенню до кого-небудь і несвідому (а іноді й цілком усвідомлену) спробу продемонструвати свою зацікавленість до нього або до неї.

Чоловічі сексуальні жести.

o Рука поправляє краватку, комір або доторкається до горла, або стосується волосся.

o Великі пальці заткнуті за ремінь.

o Носок ноги повернутий у бік тієї жінки, яка викликає сексуальний інтерес.

o Інтимний погляд.

o Руки на стегнах.

o Ноги широко розставлені незалежно від того, сидить чоловік чи варто.

Жіночі сексуальні жести.

o Вскидывание голови.

o Згладжування або дотик волосся є досить яскравим сексуальним символом).

o Оголення зап'ясть.

o Розсунуті ноги (стоячи або сидячи).

o Злегка прочинений рот і вологі губи.

o Інтимний погляд.

o Перехрещені ноги.

Поза - певне положення частин тіла людини: голови, тулуба, рук, ніг, а також руху, які змінюють це положення або впливають на нього.

Аналізувати позу досить важко, оскільки перерахування окремих елементів мало що дає для її розуміння. Спостерігач схоплює гармонійність або дисгармоничность взаємозв'язків окремих компонентів пози і робить висновок про її природності або неприродності, стан людини, його ставлення до оточуючих.

В даний час були виділені лише самі загальні правила розуміння пози, які поширюються на більшість людей. У самому загальному плані пози можна розділити на дві великі групи залежно від того, сидить людина чи варто. У зв'язку з цим смислову інтерпретацію отримують деякі елементи поз: