Як наголошувалося раніше, всі методи досліджень мають свої переваги й вади. Тому під час дослідження часто поєднують кілька методів, кожен з яких доповнює та перевіряє інші. Ми можемо простежити цінність об'єднання методів і, загалом, проблеми й пастки реального соціологічного дослідження, розглянувши відому соціологічну працю у царині релігії — дослідження Роєм Волісом руху, відомого як саєнтологія.
Рой Воліс та саєнтологія
Засновник саєнтології Л. Рон Габард розробив релігійні доктрини, що лежать в основі церкви. Згідно із саентологією, всі ми є духовними істотами, титанами, однак ми знехтували нашу духовну природу. Ми можемо відновити надприродні сили через тренування, що дозволить нам усвідомити свої реальні духовні можливості. Воліс перший зацікавився цим дослідженням через "екзотичну" природу саєнтології. Цей рух був дуже суперечливим, проте здобув багатьох прибічників. Чому цей конкретний рух, один з багатьох нових релігійних угруповань, став таким відомим?
Початок дослідження був проблематичним. Воліс знав, що лідери руху навряд чи погодяться сприяти соціологічному дослідженню, оскільки їх уже опитували представники різних урядових агенцій. Читаючи про історію цього руху, Воліс натрапив на книжку, написану одним з його колишніх прихильників. Він познайомився з автором і врешті налагодив стосунки з кількома його знайомими, більшість з яких також відійшла від саєнтології. Багато цих людей дало згоду на інтерв'ю. Після перших інтерв'ю Воліс мав цілу низку документів та літератури, а також перелік адрес членів організації саєнтологів. Воліс склав анкету і надіслав її на деякі імена в цьому списку. Однак цей перелік застарів настільки, що багато осіб з того списку залишили зазначені місця проживання, а інші потрапили до нього тільки тому, що придбали одну-єдину книжку з саєнтології і не мали реальних зв'язків з рухом.
Тож опитування як анкетування вибірки саєнтологів у цілому не дало бажаних результатів. Однак це забезпечило Волісу подальші контакти. Деякі респонденти анкети зазначили, що вони готові до інтерв'ю. Тому Воліс подорожував Британією та Сполученими Штатами, беручи інтерв'ю і водночас збираючи документальну інформацію. Він почав з фіксованого переліку питань, однак виявив, що доцільніше вдатися до гнучкішого методу, що дозволяв би респондентам детально висловлюватися стосовно питань, які вони вважали важливими. Дехто давав згоду на запис своїх відповідей на магнітофон, інші — ні.
Незабаром Воліс зрозумів, що йому бракувало глибшого розуміння конкретних доктрин саєнтології, тож він записався на вступний "комунікаційний" курс, який вела група саєнтологів. Так він розпочав спостереження учасника, однак про це ніхто не знав.
Перебуваючи протягом курсу навчання в Будинку саєнтології, Воліс зрозумів, яка важка роль замаскованого дослідника. У розмовах з іншими слухачами курсів слід було виказувати свою прихильність до тих ідей, які він не поділяв. Висловлення незгоди з цими поглядами призвело б до таких труднощів, що він зрозумів неможливість провадити далі роботу, якщо прилюдно не підтримати деякі головні принципи саєнтології, до чого він не був готовий. Тому Воліс усе кинув, так і не дослухавши курсу.
Згодом Воліс написав лідерам цього руху, пояснивши, що він соціолог, який вивчає саєнтологію. Зазначивши, що цей рух зазнавав серйозних нападок, він зголосився викласти у власному дослідженні об'єктивніший погляд на цю проблему. Пізніше він відвідав представництво секти у Британії та мав бесіду з одним з її службовців. Цей службовець був занепокоєний тим, що Воліс припинив навчання; крім того, він знав про анкети, надіслані саєнтологам. І все-таки він дозволив Волісу опитати декого з персоналу та слухачів курсу і дав дослідникові адреси потрібних людей у Сполучених Штатах. Зрештою Волісу вдалося зібрати досить матеріалу, щоб завершити свою працю (див.: Wallis, 1976, 1987). Він дійшов висновку, що саєнтологія черпала натхнення не так із своїх ідей, як з енергійних спроб залучити нових членів, а також вимог до новонавернених безумовно підпорядковуватися її ідеалам.
Етичні проблеми дослідження: відповіді респондентів
В усіх дослідженнях, де в центрі уваги перебуває людина, можуть виникати етичні дилеми. Воліс був нещирий із тими, чию поведінку досліджував, оскільки, записуючись на курс саєнтології, приховав, що він соціолог. Воліс намагався уникати будь-якої прямої брехні, однак не назвав справжньої причини своєї участі. Чи етичною була його поведінка? Можна погодитися, що так. Якби Воліс був відвертим від початку до кінця, дослідження могло б урватися раніше, а, як часто стверджується, суспільство має знати, що відбувається в закритих організаціях. З огляду на це ми можемо вважати його стратегію виправданою.
Проблеми оприлюднення: досвід Воліса
Етичні проблеми також часто виникають унаслідок публікування результатів досліджень. Перш ніж публікувати свою книжку, Воліс надіслав її рукопис до центрального представництва саєнтологів. Хоча він, ідучи назустріч вимогам саєнтологів, і зробив деякі поправки, вони, своєю чергою, передали рукопис юристу, досвідченому у справах, пов'язаних з наклепами. За його рекомендацією було зроблено додаткові поправки. Соціолог, що був активним членом групи саєнтологів, написав коментар до книги, в якому різко критикував дослідницькі методи й висновки Воліса. Цей коментар увійшов до виданої праці у вигляді додатку. Крім того, саєнтологи опублікували в одному із власних періодичних видань статтю з аналізом результатів дослідження Воліса. У цій статті було посилання на комісію з питань досліджень приватних справ і поведінки, створену Бюро науки й технології при Президентові США, яка наголошувала, що "дослідники, зайняті у сфері людських стосунків, мають одержувати поінформовану згоду". Як підкреслювали саєнтологи, поінформованої згоди не було, і, крім того, опублікована праця Во-ліса ґрунтувалася на інформації, одержаній лише від невеликого кола осіб, більшість яких вороже ставилися до Церкви саєнтології.
Воліс мав справу з могутньою та згуртованою групою осіб, які змогли переконати його внести зміни в перші варіанти його дослідницьких звітів. Інші особи або групи, які вивчаються соціологами, не мають подібного впливу. Досліджуючи вразливих або відносно беззахисних осіб, таких як пацієнти психіатричних лікарень або ув'язнені, дослідник бере на себе певні зобов'язання щодо етичних аспектів своїх студій. Адже спроможність таких людей давати прямі відповіді на питання, ймовірно, обмежена.
Опитувані особи можуть вважати опубліковані результати образливими для себе з тієї причини, що їх нібито виставили в непривабливому світлі, як це було у випадку з саєнтологами, або розголосили їхні суто особисті переконання та дії. У багатьох сферах суспільного життя люди роблять те, чого б не хотіли оприлюднювати. Дехто, працюючи на фабриці чи в офісі, регулярно щось цупить; медсестри в лікарні укутують безнадійно хворих пацієнтів у простирадла для мерців ще до їхньої смерті й приділяють їм мало уваги; охоронці у в'язниці можуть брати хабарі від ув'язнених і мати серед них "довірених осіб", дозволяючи їм виконувати завдання, покладені на них самих.
ВПЛИВ СОЦІОЛОГІЇ
