Одна з проблем, з якою ми всі стикаємося, це проблема екології довкілля. Поширення промислового виробництва вже, можливо, завдало невиправної шкоди природному середовищу. Питання екології стосуються не тільки найкращого способу впоратися з загрозою для
довкілля та з періодичними промисловими аваріями, але й самого способу життя в індустріалізованих країнах. Якщо ми повинні відмовитися від ідеї безперервного економічного зростання, то, ймовірно, будуть започатковані нові соціальні інституції. Технологічний проґрес передбачити неможливо, і, можливо, Земля справді дасть достатні для процесів індустріалізації ресурси. Однак на сьогодні це видається нереальним, якщо країни "третього світу" досягнуть життєвого рівня, подібного до стандартів Заходу, постане необхідність глобального коригування.
Започаткувавши тисячі років тому обробіток землі, люди залишили на ній сліди своєї діяльності. Суспільства мисливців і збирачів харчувалися переважно дарами природи; вони жили з того, що давало їм довкілля, і не дуже прагнули змінити навколишній світ. З появою сільського господарства ситуація змінилася. Щоб виростити урожай, землю треба розчистити, вирубати дерева і знищити бур'яни та дикорослі рослини. Навіть примітивні фермерські методи можуть призвести до ерозії ґрунту. Після вирубки природних лісів та розчищення ґрунту вітер може знести верхній його шар. Відтак сільська громада розчищає нові ділянки землі, і процес триває. Деякі пейзажі, що сьогодні вважаються природними, такі як гористі й лісисті райони на південному заході Греції, насправді є наслідком ерозії ґрунту, спричиненої рільництвом 5 тисяч років тому.
Але ж до періоду розвитку сучасної промисловості природа мала більшу владу над людським життям, аніж людина над нею. Сьогодні наступ людей на природне довкілля такий енергійний, що залишилося обмаль природних процесів, не позначених людською діяльністю. Майже вся родюча земля служить для аграрного виробництва. Те, що було колись майже непролазними хащами, нині перетворюється на природні заповідники, які регулярно відвідують тисячі туристів. Як ми побачимо, навіть світовий клімат зазнав впливу глобального розвитку промисловості.
Рухи "зелених" та екологічні партії (такі як "Друзі Землі" або "Ґрінпіс"), котрі іноді самі бувають глобальними організаціями, виникли внаслідок нових небезпек для природи. Попри існування різних екологічних теорій, їх об'єднує заклик вдатися до дій в оборону світового довкілля, зберегти, а не виснажувати його ресурси та захистити ті види тварин, що залишилися. За останні 50 років зникли вже сотні видів тварин, і сьогодні цей процес триває.
Деякі екологічні проблеми особливо притаманні певним реґіонам. У колишніх комуністичних країнах Східної Європи та Радянського Союзу ріки, ліси й повітря вкрай забруднені промисловими відходами. Наслідки такого забруднення, що виходить з-під контролю, можуть поширитися на весь світ. Як ми вже знаємо, країни світу нині стали більше, ніж будь-коли, взаємозалежними. Як мандрівники на борту космічного корабля "Земля", всі ми, незалежно від місця проживання, опинилися перед загрозою знищення довкілля. Німецький соціолог Ульріх Бек описав цю ситуацію як утворення суспільства глобального ризику (Веск, 1992). Тепер ми живемо в такій глобальній системі, де стикаємося з ризиком для нашої безпеки, включаючи й екологічний ризик, якого не знали попередні покоління.
Джерела загрози
Головні загрози глобальному довкіллю такі: забруднення, утворення відходів, які неможливо переробити, а також виснаження невідновлюваних ресурсів. Обсяг побутових відходів, що викидаються до наших кошиків на сміття, в індустріалізованих країнах щодня різний: ці країни деколи називають "викинь-країнами" через надзвичайно великий обсяг викинутих речей. Наприклад, харчові продукти зазвичай купують в упаковках, що в кінці дня потрапляють у сміття. Деякі види упаковки можна переробити й повторно використати, проте більшість із них — ні. Деякі сорти широковживаного пластику просто перетворюються на непридатні відходи; способів їх переробки не існує, тож вони мають бути захоронені.
Однак, коли аналітики з проблем довкілля говорять про відходи, вони мають на увазі не тільки викинуті вироби, а й використані гази, що викидаються в атмосферу. Це, наприклад, двоокис вуглецю, котрий утворюється при згорянні палива (нафти і вугілля в автомобілях та на електростанціях), або гази, що потрапляють у повітря внаслідок використання аерозольних балончиків, ізоляційних матеріалів та
кондиціонерів повітря. Двоокис вуглецю є головним чинником впливу на процес глобального потепління, що, на думку багатьох науковців, уже відбувається, тимчасом як інші види газів атакують озоновий шар навколо Землі (див. малюнок 19.1).
Вважається, що глобальне потепління відбувається так. Нагромадження двоокису вуглецю в атмосфері Землі діє як скло в оранжереї. Він пропускає сонячне проміння, проте як бар'єр не дає йому повертатися назад. Внаслідок цього Земля нагрівається; тому глобальне потепління іноді називають "парниковим ефектом". Якщо глобальне потепління дійсно має місце, то наслідки можуть бути катастрофічними. Крім усього іншого, зросте рівень води в морях, оскільки крижані шапки на полюсах танутимуть, а океани потеплішають і збільшаться в об'ємі. Міста, розташовані на узбережжі моря або в низовинах, будуть затоплені і полишені їхніми жителями. Великі обшири родючої землі стануть пусткою.
Озоновий шар, розташований високо в атмосфері Землі, утворює щит, який захищає її від ультрафіолетового випромінювання. Гази, котрі застосовують в аерозолях та холодильних камерах, утворюють частинки, що взаємодіють з озоновим шаром таким чином, що він розріджується. Вважається, що ці хімічні речовини утворили в озоновому шарі значні діри над обома полюсами, а в інших місцях потоншили його. Радіація, яка внаслідок цього проходить в атмосферу Землі, дає низку потенційно згубних ефектів, включаючи зростання випадків катаракти очей (що може призвести до сліпоти) та почастішання захворювань на рак шкіри.
Сучасна промисловість, що й досі зростає в світовому масштабі, призвела до різкого підвищення попиту на джерела енергії та сировини. Однак світова пропозиція таких джерел енергії й сировини є обмеженою. Наприклад, навіть за поточних рівнів споживання відомі запаси нафти в світі повністю виснажаться до 2050 року. Можна виявити нові джерела нафти або винайти альтернативні джерела дешевої енергії, однак, якщо не обмежити глобальне споживання, неодмінно настане момент остаточного виснаження декотрих ключових ресурсів.
