За останні два століття соціальні теоретики прагнули розробити універсальну теорію, котра б пояснювала природу соціальних змін. Проте жодна з однофакторних теорій не може пояснити розмаїття соціального розвитку людини, починаючи від суспільств мисливців, збирачів і скотарів до традиційних цивілізацій і, зрештою, нинішніх складних соціальних систем. І все-таки ми можемо визначити три головні чинники, які послідовно впливали на суспільні зміни: фізичне довкілля, політична організація та культурні чинники.
Фізичне довкілля
Фізичне довкілля часто позначається на розвитку соціальної організації життя людей. Найкраще це видно в екстремальних умовах довкілля, коли люди мусять пристосовуватися до погодних умов. Жителі полярних регіонів доконче виробляють навички й прийоми, відмінні від тих, які потрібні в субтропіках. На Алясці, де зими тривалі й холодні, зовсім інший стиль життя, аніж у набагато тепліших середземноморських країнах. Жителі Аляски проводять більшу частину свого життя в закритому приміщенні і, за винятком короткого літнього періоду, дуже передбачливо планують свою зоколишню діяльність, з огляду на несприятливі умови довкілля.
На суспільство можуть впливати й не такі екстремальні фізичні умови. Тубільці Австралії ніколи не полишали мисливства й збирання плодів, оскільки на цьому континенті дуже мало місцевих рослин, придатних для культивування, або тварин, яких можна приручити для розведення. Перші світові цивілізації зазвичай виникали у регіонах з родючими землями, наприклад, у дельтах річок. Наявність шляхів сполучення, що пролягають суходолом чи морем, також має важливе значення: країни, відрізані від інших гірськими хребтами, непрохідними джунглями або пустелями, часто залишаються відносно незмінними протягом тривалого часу.
І все-таки безпосередній вплив довкілля на соціальні зміни не такий великий. Часто люди можуть досягти високого рівня достатку в доволі суворих регіонах. Наприклад, це слушно щодо жителів Аляски, які, попри сувору природу, змогли налагодити видобуток нафти й мінеральних ресурсів. І, навпаки, суспільства мисливців і збирачів часто населяли родючі території і ніколи не займалися розведенням худоби чи обробітком землі. Наприклад, індіанці племені квак'ютл з острова Ванкувер, які зберігали свій спосіб життя незмінним ще якихось півстоліття тому, проживали в середовищі, багатому на рибу, фрукти та їстівні рослини. Вони задовольнялися полюванням і збиранням плодів у таких сприятливих умовах і ніколи не прагнули по-справжньому зайнятися сільським господарством.
Між довкіллям та системами виробництва немає безпосереднього зв'язку. Тож наголос, який еволюціоністи роблять на адаптації до довкілля, менш переконливий, ніж Марксове пояснення суспільного розвитку. Адже Маркс наголошував, що людські істоти лише зрідка адаптуються, як тварини, до навколишніх умов. Люди завжди прагнуть оволодіти світом довкола них, а не просто прийняти його як щось дане. Більше того, немає сумніву, що на рівень і характер соціальних змін істотно впливають способи виробництва, котрі, проте, не мають того першорядного значення, якого надавав їм Маркс.
Політична організація
Другим чинником, який істотно позначається на соціальних змінах, є тип політичної організації. У суспільствах мисливців та збирачів цей вплив мінімальний, оскільки у них не існує політичної влади, спроможної організувати спільноту. Проте в усіх інших типах суспільств наявність чітко виражених політичних інституцій — вождів, лордів, королів та урядовців — істотно впливає на напрям розвитку суспільства. Як вважав Маркс, політичні системи не є прямим виявом засадничої економічної організації; у суспільствах з подібними системами виробництва можуть існувати цілком відмінні типи політичного ладу. Наприклад, у деяких країнах промислового капіталізму існували авторитарні політичні системи (нацистська Німеччина або Південно-Африканська Республіка за часів апартеїду), тимчасом як інші країни відзначалися значно більшою демократією (наприклад, Сполучені Штати, Британія чи Швеція).
У становленні найбільш традиційних держав фундаментальну роль відіграє військова влада; вона неабияк впливає і на їхнє подальше виживання, і на експансію. Однак зв'язок між рівнем продуктивності та військовою потугою є знову-таки опосередкованим. Лідер може вирішити спрямувати ресурси на розбудову воєнної машини, навіть якщо внаслідок цього решта населення зубожіє. Так сталося в Іраку за часів правління Саддама Хусейна.
Культурні чинники
Третім із головних факторів впливу на соціальні зміни є культурні чинники — релігія, системи комунікації та управління. Як ми побачили в розділі 16, релігія може бути як консервативною, так і прогресивною силою суспільного життя. Деякі форми релігійних вірувань та обрядів гальмували зміни, обстоюючи насамперед традиційні цінності й ритуали. Втім, як наголошував Макс Вебер, релігійні переконання часто відіграють мобілізуючу роль у вимогах соціальних змін.
Надзвичайно важливим культурним чинником впливу на характер і темп змін є природа систем комунікації. Наприклад, винахід писемності дозволив ведення записів, уможлививши більший контроль за матеріальними ресурсами та розвитком великомасштабних організацій. Окрім того, писемність змінила уявлення людей про зв'язок між минулим, теперішнім і майбутнім. У країнах з розвинутою писемністю фіксують минулі події і знають свою історію. Розуміння історії може розвивати відчуття поступу чи напрямку еволюції суспільства, якому люди можуть активно сприяти.
До загальних культурних чинників нам слід також віднести лідерство. Окремі лідери мали величезний вплив на світову історію. Варто лиш згадати великих релігійних провідників (таких, як Ісус Христос), політичних та військових вождів (наприклад, Юлій Цезар) або основоположників науки й філософії (таких, як Ісаак Ньютон), щоб упевнитись у правдивості цього твердження. Лідер, здатний проводити динамічну політику й повести за собою маси або радикально змінити попередні стереотипи мислення, може переінакшити усталений досі порядок.
Утім, дехто може стати до керма влади й діяти ефективно тільки за наявності сприятливих суспільних умов. Наприклад, Адольф Гітлер зміг у 1930-х роках захопити владу в Німеччині почасти внаслідок соціальної напруженості й кризи, які в той час охопили суспільство. Якби не ці обставини, він, імовірно, так і залишився б маловідомою постаттю в складі невеликої політичної фракції. Те саме стосується Махатми Ганді, відомого пацифістського лідера Індії, який діяв у період після другої світової війни. Ганді вдалося домогтися незалежності своєї країни від Британії, оскільки війна та інші події зруйнували існуючі в Індії колоніальні інституції.
ЗМІНИ В НОВІТНІ ЧАСИ
