СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Багато людей у сучасних суспільствах вірять, що кожен може досягти вершини, якщо тяжко й достатньо наполегливо працюватиме, проте цифри показують, що таке трапляється рідко. Чому ж так важко домогтися успіху? З одного боку, відповідь на це дуже проста. Навіть у "досконало плинному" суспільстві, в якому кожен має рівні шанси добутися до вершини, це вдається лише незначній меншості. Соціоекономічний порядок має форму піраміди, тому на вершині є не так багато місця для тих, кого вабить влада, статус або багатство. Не більш як дві-три тисячі людей із п'ятдесятивосьмимільйонного населення Британії можуть стати директорами однієї з двохсот найбільших корпорацій.
Крім усього цього, ті, хто перебуває нині на вершині багатства і влади, мають багато засобів, щоб утримати свої переваги й передати їх своїм же нащадкам. Вони в спромозі забезпечити своїм дітям найкращу
освіту, яка потім допоможе їм влаштуватися на добру роботу. Попри високі податки на багатство та посмертне мито, заможні люди здебільшого знаходять можливості передати дітям значну частку своєї власності. Більшість із тих, хто досягає вершини, починали з хорошого старту — походження з родин багатіїв або професіоналів високої кваліфікації. Вивчення життєвих ліній людей, які зуміли забагатіти, показують, що мало хто починав із нуля. Переважна більшість людей, які "зробили гроші", або успадкували їх, або одержали в якийсь інший спосіб бодай невелику кількість грошей, які потім зуміли примножити.
Вільям Рубінстайн вивчав походження британських мільйонерів 1980-х років (Rubinstein, 1986). Він побудував своє дослідження, спираючись на дані про людей, які померли в 1984-му та 1985 роках, залишивши в спадщину принаймні один мільйон фунтів. (Щодо живих мільйонерів, майже неможливо зібрати реальні факти). Рубінстайн з'ясував, що ті, чиї батьки були багатими бізнесменами або землевласниками, досі складають 42 відсотки в рядах мільйонерів. Люди, які напевне одержали матеріальну допомогу від своїх родин (ті, чиї батьки були професіоналами високої кваліфікації), складають ще 29 відсотків. Сорок три відсотки мільйонерів успадкували понад 100 тисяч фунтів кожен, а ще 32 відсотки успадкували суми від 10-ти до 100 тисяч. У Британії досі найпевніший засіб забагатіти — це народитися багатим.
Рівні мобільності
Загальні рівні мобільності досить широко вивчалися у Британії протягом повоєнного періоду, хоча знову ж таки дослідники концентрували свою увагу переважно на чоловіках. Одне з найперших досліджень було здійснене Девідом Ґласом (Glass, 1954). У своїй праці автор проаналізував інтерґенераційну мобільність протягом тривалого часу, що передував 1950-м рокам. Його висновки збігаються з висновками вчених, які обстежували дані мобільності в міжнародному плані (див. вище) — близько ЗО відсотків мобільності від "синьо-комірцевих" занять до "білокомірцевих" посад. Власне, дослідження Ґласа було одним із тих, на які широко посилалися при міжнародних порівняннях. Хоча випадків мобільності спостерігалося й багато, то була здебільшого мобільність короткої амплітуди. Мобільність угору була набагато поширеніша, ніж мобільність униз, і переважно концентрувалася на середніх рівнях класової структури. Люди суспільного дна мали тенденцію там і залишатися; майже 50 відсотків синів висококваліфікованих фахівців та менеджерів теж працювали в цій же таки професійній сфері.
Одне з наступних досліджень було здійснене Джоном Ґолдторпом та його колегами в Оксфорді на основі матеріалів опитування 1972 року (Goldthorpe et al., 1980). Вони спробували з'ясувати, наскільки змінилися моделі соціальної мобільності відтоді, коли збирав свої дані Ґлас, і дійшли висновку, що загальний рівень мобільності чоловіків був вищий, ніж у попередній період, причому значно збільшилося число випадків руху великої амплітуди. Головна причина цього, проте, була не в тому, що система професійної зайнятості стала більш еґалітарною. Рушієм цих перемін було дедалі інтенсивніше зростання кількості вищих "білокомірцевих" вакансій супроти "синьокомір-цевих". Дослідники виявили, що дві третини синів некваліфікованих та напівкваліфікованих робітників ручної праці самі були на такій же роботі, що й їхні батьки. Близько ЗО відсотків професіоналів та менеджерів походили з робітничого середовища, тим часом лише 4 відсотки чоловіків, зайнятих "синьокомірцевою" працею, походили із середовища висококваліфікованих професіоналів та менеджерів.
Дослідження Бнтоні Гіта, попри неповноту зібраних даних, показує, що шанси мобільності для жінок вузько обмежуються браком можливостей для працівників жіночої статі у сфері менеджерської та висококваліфікованої професіональної діяльності (Heath, 1981). Понад половина дочок професіоналів високої кваліфікації або менеджерів перебувають на рутинних офісних посадах, не більше 8 відсотків займають позиції, порівнянні з позиціями їхніх батьків. Лише 1,5 відсотка жінок із "синьокомірцевих" родин опиняються на таких посадах (хоча 48 відсотків працюють на рутинній офісній роботі).
Перше оксфордське дослідження мобільності (розглянуте нами вище. — Ред.) було оновлене за даними, зібраними десятьма роками пізніше (Goldthorpe and Payne, 1986). Головні висновки попередньої праці були підтверджені, але вдалося виявити і деякі зміни. Наприклад, зросли шанси для чоловічої молоді із "синьокомірцевого середовища" добутися до менеджерських або тих, які вимагають високої професійної кваліфікації, посад. Знову ж таки пояснення цьому знайшлося в змінах структури професійної зайнятості, де відбувалося значне зменшення "синьокомірцевих" посад супроти "білокомірцевих". Мобільність униз мала місце навіть рідше, ніж у попередній період. Проте набагато більша, ніж раніше, пропорція чоловіків з робітничого середовища опинилася в стані безробітних унаслідок зростання масштабів масового безробіття, починаючи з 1970-х років.
Маршал та його колеги здобули в 1980-і роки результати, які великою мірою підтверджували висновки Ґолдторпа й інших. Вони виявили, що близько третини людей на високих "білокомірцевих" або професійних посадах походили з "синьокомірцевого" середовища. Подібні результати засвідчують наявність значної плинності в британському суспільстві. Для багатьох людей справді відкриваються можливості просунутися вгору по щаблях соціальної ієрархії, з погляду як інтра-ґенераційної, так і інтерґенераційної мобільності; але по цій драбині досі доволі важко підійматися жінкам, і плинність сучасного суспільства пояснюється здебільшого його тенденцією побільшувати число посад високого ранґу. Маршал та його колеґи зробили такий висновок: "Хоча "нагорі" й стало більше місця, це аж ніяк не означає, що виникла цілковита рівність можливостей туди дістатися" (Marshall et al., 1988, p. 138). Проте слід пам'ятати й про те, що ми вже відзначали раніше: мобільність — це тривалий процес, і якщо суспільство стає "відкритішим", наслідки цього можуть проявитися лише через покоління.
