Гомосексуальність у західній культурі

Кеніт Пламер виділив у своєму класичному дослідженні чотири різновиди гомосексуальності в новітній західній культурі. Випадкова гомосексуальність — це скороминуще гомосексуальне побачення, яке в істотний спосіб не структурує статеве життя особи. Як приклад можна навести школярські витівки та взаємні мастурбації. Ситуативні зносини — це коли гомосексуальні акти здійснюються регулярно, але не стають такими, яким індивід віддає перевагу. В таких місцях, як в'язниці або військові казарми, де чоловіки змушені жити без жінок, гомосексуальна поведінка цього типу — звичайне явище, і на неї дивляться як на заміщення гетеросексуальних взаємин, а не свідомий вибір.

Персоналізована гомосексуальність стосується індивідів, які віддають перевагу гомосексуальним взаєминам, але ізольовані від груп, де це приймається. Гомосексуальність у даному випадку — це поведінка, яку приховують від друзів і колеґ. Гомосексуальність як стиль життя стосується індивідів, що "відходять" і зав'язують стосунки з іншими особами таких самих сексуальних уподобань, що стають змістом їхнього життя. Такі люди звичайно належать до субкультур ґеїв, де гомосексуальна поведінка інтегрується в окремий стиль життя (Plummer, 1975).

Частка населення (як чоловічого, так і жіночого), що складається з тих людей, які мали гомосексуальні зносини або відчували сильний потяг до осіб своєї статі, є набагато більшою, аніж частка тих, хто відверто дотримується стилю життя ґеїв. Імовірна поширеність гомосексуальності в західних культурах уперше стала відома після публікації дослідження Елфріда Кінсі. Згідно з результатами його опитування, не більше половини американських чоловіків повністю гомосексуальні, якщо судити з їхньої сексуальної поведінки та нахилів після досягнення статевої зрілості. З опитаних Кінсі чоловіків 8 відсотків мали виключно гомосексуальні зносини протягом трьох років і більше. Наступні 10 відсотків мали гомосексуальні й гетеросексуальні зносини приблизно в однаковій мірі. Але найбільш приголомшливим відкриттям Кінсі було те, що 37 відсотків чоловіків брали участь принаймні в одному гомосексуальному акті на рівні оргазму. Ще 13 відсотків відчували гомосексуальні жадання, але на практиці їх не здійснили.

Рівень гомосексуальності серед жінок, за даними Кінсі, значно нижчий. Близько 2 відсотків жінок були виключно гомосексуальними. 13 відсотків мали гомосексуальні зносини, а ще 15 відсотків призналися, що відчували гомосексуальний потяг, але до дій не доходило. Кінсі та його колеги були приголомшені рівнем відкритої ними гомосексуальності, тому вони знову й знову перевіряли результати, вдаючись до різних методів, але висновки залишалися тими самими (Kinsey et al., 1948, 1953).

Результати розвідки "Соціальна організація сексуальності" ставлять під знак запитання висновки дослідження Кінсі про поширеність гомосексуальності. На противагу 37 відсоткам Кінсі, лише 9 відсотків чоловіків у пізнішому опитуванні призналися, що брали участь бодай у одному гомосексуальному акті на рівні оргазму, тільки вісім відсотків чоловіків відчували гомосексуальний потяг (порівняно з 13 відсотками) і менш як три відсотки мали сексуальні зносини з іншим чоловіком за минулий рік.

Як визнали автори цього дослідження, тавро, яким досі позначена гомосексуальність, можливо, спричинилося до загальної тенденції применшувати свою причетність до неї. І, як зазначив один із критиків, випадкова вибірка авторів обійшла увагою географічну концентрацію гомосексуалів у великих містах, де вони, мабуть, складають близько 10 відсотків від усього населення (Robinson, 1994).

Групи лесбіянок мають тенденцію бути менш організованими, аніж чоловічі субкультури ґеїв, і в них значно менший відсоток випадкових зустрічей. Чоловіча гомосексуальність привертає до себе значно більше уваги, ніж лесбіянство, і часто інтереси активних лесбіянських груп змішують з інтересами подібних чоловічих організацій. Але хоча між ґеями й лесбіянками іноді існують взаємини тісної співпраці, часто виникають і розбіжності, надто в тих випадках, коли лесбіянки активно прилучаються до феміністичного руху. Специфічний характер життя лесбіянок нині стає предметом значно пильнішого вивчення соціологів.

Лесбіянські подружжя часто мають дітей, деякі завдяки близьким контактам із якимсь чоловіком, інші — через штучне запліднення, але лесбіянкам буває важко домогтися права на опіку.

Відверто заявити про свою нетрадиційну орієнтацію для багатьох нелегко. Адже про це треба сказати батькам, іншим родичам та друзям, а також дітям, якщо вони є. Проте такий вчинок часто винагороджується. У своєму дослідженні, яке має назву "Я давно хотіла вам щось сказати", Лорелі МакПайк зібрала спогади жінок, які наважилися відверто заявити про свою гомосексуальність. Про свій власний досвід вона пише так:

"Як і багато "новонароджених лесбіянок", я раділа нестямно своєму нововіднайденому "я" та своєму по-новому визначеному життю. Ні моя партнерка, ні я ніколи раніше не були в лесбійських стосунках, тому не знали ані тих соціальних підвалин, ані знайомств, на яких будуються гомосексуальні спільноти; але тепер ми почали обережно наближатися до людей, які, здавалося, теж хотіли наблизитися до нас... Нам пощастило... Результати виявилися набагато позитивнішими й змістовнішими, ніж я собі уявляла". (МасРіkе, 1989).