Джун Стетем вивчала досвід групи батьків, залучених до несексистського виховання дітей. Тридцятеро дорослих у вісімнадцяти родинах брали участь у експерименті з дітьми віком від шести місяців до дванадцяти років. Батьки належали до середнього класу й працювали здебільшого в сфері освіти, вчителями та викладачами. Стетем з'ясувала, що більшість батьків не просто намагалися змінити традиційні статеві ролі, прагнучи, щоб дівчата стали більш подібними до хлопців, але й створити нові комбінації з жіночих та чоловічих характеристик. Вони прагнули, щоб хлопці більше зважали на почуття інших людей і були спроможні на людську теплоту, тоді як дівчат заохочували шукати нагоди для навчання та самостійного просування вперед. Всі батьки дійшли висновку, що змагатися з усталеними моделями тендерної поведінки дуже важко. їм більш-менш вдалося переконати дітей гратися тендерно нейтральними іграшками, але навіть це виявилося набагато важче, ніж вони собі уявляли. Одна мати так прокоментувала це в розмові з дослідником:
"Якщо ви прийдете до іграшкової крамниці, то побачите там повно всілякої зброї для хлопчиків та домашнього начиння для дівчаток, і це віддзеркалює той стан, у якому сьогодні перебуває наше суспільство. Саме так соціалізуються наші діти; вважають правильним, що хлопчиків треба вчити вбивати та кривдити людей, і коли я думаю про цей жах, мене просто нудить. Я намагаюся не ходити в крамниці іграшок, я там так дратуюся!"
Майже всі діти мали іграшки, призначені для певного тендеру, що їх давали їм родичі, й гралися ними.
Сьогодні можна роздобути книжки, в яких головними героями зображено сильних дівчат незалежної вдачі, але дуже мало — з хлопцями у нетрадиційних ролях. Мати одного п'ятирічного хлопчика розповіла, як зреагував її син, коли вона поміняла статі персонажів у оповідці, що вона йому прочитала:
"Можна сказати, він був прикро вражений, коли я читала йому книжку про хлопчика та дівчинку, зображених у своїх традиційних ролях, і поміняла все так, що він став нею, а вона стала ним. Коли я тільки почала це робити, він образився і сказав, що я не люблю хлопчиків, а люблю тільки дівчаток. Мені довелося пояснювати йому, що це неправда, що просто про дівчаток мало пишуть". Statham, 1986).
Ясна річ, тендерна соціалізація дуже впливова, і нелегко кидати їй виклик. Коли тендерні ознаки "приписані", суспільство очікує від індивідів, щоб вони поводились як "жінки" та "чоловіки". Ці очікування виконуються і відтворюються у практиці повсякденного життя (Zorber, 1994; Bourdieu 1990).
Тендерна поведінка
Наші уявлення про тендерну ідентичність, як і статева поведінка та пов'язані з нею нахили, формуються так рано в нашому житті, що, ставши дорослими, ми здебільшого сприймаємо їх як належне.
Такі транссексуали, як Джен Моріс, — це люди, котрі бажають жити життям протилежної статі й задля цього роблять собі хірургічну операцію. Вони також проходять курс гормонального лікування, щоб змінити форму свого тіла та розподіл волосся на ньому, а також набути вторинних статевих ознак, таких як борода або жіночі груди. Таке тендерне перепризначення" не є цілковитою зміною статі: їхні хромосоми та внутрішні органи (скажімо, матка) залишаються незмінними. Один транссексуал, якого тепер звуть Марк Ріс, зауважив: "Цілковита переконаність у тому, що ти живеш у не своєму тілі, не піддається ніякому психіатричному І лікуванню. Єдина альтернатива постійному й болючому конфліктові між тілом і розумом лежить у неприємному, емоційно виснажливому, часто бентежному і завжди болісному переході в протилежний тендер. Але винагородою за це є свобода почуватися самим собою".
На жаль, ця свобода обмежується системою, яка, щонайменше, видається алогічною, і тут Велика Британія йде не і йогу з такими країнами як Канада, Італія, Ні
Німеччина, Голландія, Норвегія, Швеція, Польща, Швейцарія, Туреччина та Індонезія, а також 48 штатів США.
Ріс зазначає: "Уряд дозволяє змінити всі інші документи, від паспорта та університетського диплома до посвідчення водія та бібліотечних квитків. Він визнає транссексуалізм як медичний стан і навіть оплачує психологічну адаптацію, гормональне лікування та хірургічну операцію; вл після всього цього він відмовляється внести змін в один документ, життєвий необхідний для повного легального визнання: утвердження прав людни, — ідеться про свідоцво про народження".
Джерело: Guardian, 19! (тільки текст).
Проте тендер — це щось більше, аніж просто навчитися поводили як дівчинка або хлопчик. Тендерні відмінності — це щось таке чим ми щодня живемо.
Іншими словами, тендер не просто існує; ми всі, за висловами деяких соціологів, "підтверджуємо свій тендер" у наших повсякдених соціальних взаємодіях з іншими (West and Zimmerman, 19$ Наприклад, Джен Моріс мусила навчитися, як стверджувати с тендер, коли відкрила, що, ставши тепер жінкою, має поводитися ресторані зовсім інакше, ніж чоловік. Як вона каже, не існує ж ного аспекту існування, який би не був позначений тендерними ознаками". Проте раніше вона цього не помічала, а помітила тільки тоді, коли змінила свою стать. Витончені способи, в які ми стверджуємо свій тендер, настільки стали часткою нашого життя, що ми їх не помічаємо, аж поки вони не зникають або радикально змінюються.
Той факт, що тендеру треба постійно навчатись і перенавчатись, ілюструє важливість поняття суспільного відтворення (див. розділ перший). Ми соціально відтворюємо — створюємо і перетворюємо — свій тендер у тисячі незначних дій протягом дня. Цей самий процес допомагає нам зрозуміти тендер як соціальну інституцію, створювану й відтворювану в наших взаємодіях з іншими. Як ми побачимо в наступних розділах, тендерні відмінності становлять також важливу частку інших соціальних інституцій, таких як сім'я, релігія, робота і клас
