| Карл Ясперс. «Смисл і призначення історії»: “Погляд, звернений у минуле, занурює нас у таємницю людського буття. Той факт, що ми взагалі маємо історію, що історія зробила нас такими, якими ми видаємося сьогодні … примушує нас запитати: Звідки це? Куди це веде? Що це означає?” Осьовий час – час народження світових релігій, що замінили собою поганство, і філософії, яка прийшла на зміну міфологічному світоглядові. Основне, що зближувало духовні осередки нового світосприйняття – це прорив міфологічного мислення, яке становило основу попередніх культур. Людина ніби вперше прокинулася до ясного, чіткого мислення, виникла рефлексія, недовіра до безпосереднього досвіду та емпіричного знання – ґрунт, на якому вперше виросло філософське мислення. Те, що вогнища напруженого духовного життя виникли паралельно в різних, далеких одна від одної культурах, свідчить про духовну єдність людства. Ця єдність живиться з таємничого, трансцендентного джерела. “Осьовий час” – це священна епоха світової історії. Хоча вона протікає на землі, але корені й смисл її перебувають поза межами посейбічного, земного життя. Справжнє єднання людей засноване на незнанні: люди, об’єднані навколо трансцендентної таємниці, сповнені смирення та подиву, а не фанатизму та самовпевненості. Філософія набуває особливої функції – об’єднати всіх людей за допомогою філософської віри, яка повинна служити протиотрутою від раціоналістичних утопій, що претендують на створення земного раю, але в дійсності руйнують моральні та культурні засади людського співжиття. …Історія перетворила людину на істоту, яка прагне вийти за свої межі, а отже, і за межі історії, до основи буття, точки, яка підноситься над історією як її початок. Людина виходить поза межі історії, коли звертається до природи; до вічних, позаісторичних істин наукового знання; до історичності світобудови в цілому; до найвищих витворів людського генію. Нарешті, ми виходимо за межі історії, коли осягаємо безумовність допомагає позасвідоме, присутнє в нас. К. Ясперс порівнює свідомість із гребенем хвилі, вершиною над широкою та глибокою основою. |
|
Приблизно 5 тисяч років.
Тобто доісторичне становлення людини, яке сформувало фундамент нашого людського буття, тривало незрівнянно довший час. Історія порівняно з доісторією – лише перша мить нового процесу. Вона подібна до тонкої оболонки над кратером вулкана.
Історія – це велике питання, яке ще не одержало свого розв’язання.
Вона може виявитися миттю, проміжною ланкою між неісторичними існуваннями людства у тому разі, якщо тонка оболонка нашої історичної основи буде скинута силою тих чи інших обставин і нам загрожує небезпека знову перетворитися на людей кам’яного віку.
Фундаментальні властивості людини, які склалися за доісторичної доби, невідворотно притаманні нашій природі, отже, по суті, ми ніколи не перестаємо бути людьми кам’яної доби.
