Аполлонівський, розум – це те, що ослаблює

інстинкти життя, це знаряддя слабких.

За доби еллінізму діонісійський та аполлонівський початки в людині були врівноважені. Однак увесь хід розвитку європейської культури призвів до порушення цієї рівноваги на користь аполлонівського первня, який спонукує слабких людей боротися за владу в суспільстві: “ слабкі завжди будуть знову панувати над сильними завдяки тому, що вони становлять більшість і, при тому, вони розумні …”.

Людина як продукт європейської культури є “щось, що має бути подолане”, це “брудний потік”, її щастя, розум, чесноти – “убогість, бруд, і жалюгідне задоволення”.

Історія має свою велич за собою, позаду: все найсуттєвіше в ній відбулося в минулі часи, зокрема в Стародавній Греції та Римі. Історія є історією людини, але людина – це лише “безформна маса, матеріал, камінь, що потребує ще майстра”. Вона є матеріалом, з якого має зродитися надлюдина.

“Усі істоти досі створювали щось вище від себе”. А людський рід?

Перед людством стоїть альтернатива:

Ø або стати “відливом цієї великої хвилі і повернутися до звірів” –

Ø або “подолати людину” і витворити істоту, що підноситься над людиною такою мірою, у якій людина підноситься над мавпою.

Попередній хід історії створив ілюзію безпечного світу для тоталізованої “малої” людини.

Доба нігілізму оголює ілюзорність цієї безпеки, ставить людину сам на сам з трагічними викликами життя: “Боги померли”.

Протистояти цим трагічним викликам може лише надлюдина,

настав її час.

Людина – це “линва, натягнута між твариною та надлюдиною –

линва над прірвою”.

Шлях до надлюдини Ніцше розкриває через три образи, які символізують три перетворення духу:

Верблюд – прагнення до найтруднішого та найтяжчого, уміння нести хрест життя, “тяжко навантажений поспішає він у свою пустелю”.

Лев – свобода, “священне НІ перед обов’язком та сила”. “Лев”, відкидає чужу волю й утверджує свою власну як єдиний закон свого буття.

Дитя – це символ невинності, доброти, не опосередкованої розрахунком, “новий початок, гра, коло, що котиться само собою, перший рух, святе “так”, ствердження”. Це образ відновленої рівноваги між діонісійським та аполлонівським початками в людині.

Надлюдина постає як творець, що має волю будувати новий світ, утверджувати цінності нової доби.

У передчутті трагічних викликів ХХ століття Ф. Ніцше звертається до людини з суворим, але сповненим глибокого гуманізму меседжем:

ти маєш у собі все необхідне,

щоб здолати катастрофічні проблеми нової доби.

Питання 2/б.

Німецький філософ Освальд Шпенґлер (1880–1936), продовжуючи ідеї філософії життя Ф. Ніцше, вважає: всі країни і народи Європи вступили у “всесвітньо–історичну фазу” згасання західної культури.

Сутність нового підходу до суспільства, висунутого О. Шпенґлером, - це концепція колообігу локальних культур-організмів.

До кінця ХІХ ст. соціальна філософія розглядала життя людства як лінійну еволюцію єдиної системи, всі елементи якої підпорядковані спільному порядкові: історія сприймалася як поступальне сходження від періоду Давнього світу через античність та середньовіччя до наших днів.

За Шпенглером, історія людства –

це ряд паралельних світів, які називаються культурами.

Кожна культура – це окремий організм,

який свого часу народжується з хаосу буття,

здійснює закладені в ньому можливості й гине.

Кожна культура має свою “душу”, яка виражається у притаманних їй цінностях – релігії, наукових знаннях, мистецтві, моралі, стилі та законах мислення, соціальних та політичних інститутах тощо.