Право на вчинення дій від імені іншої особи може грунтуватися на різних
юридичних фактах, з якими закон (ч.3 ст.237 ЦК) і пов'язує виникнення
повноваження. Такими юридичними фактами (підставами виникнення
повноважень) можуть бути:
1) договір (наприклад, договір доручення);
2)закон (батьки є представниками своїх малолітніх дітей за законом);
3) акт органу юридичної особи (призначення на певну посаду, пов'язану
із здійсненням представницьких дій);
4) інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства
(наприклад, факт спільного ведення господарства, спільності майна: при
здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного
господарства, він виступає як особа, що діє від імені І в Інтересах
також іншого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого
правочину припускається, за винятком правочинів, що виходять за межі
дрібних побутових).
Види:
Залежно від значення волевиявлення для встановлення правовідносинпредставництва і виникнення повноваження розрізняють такі видипредставництва: 1) добровільне (договірне) — таке, що ґрунтується на волевиявленніпредставника, 2) обов'язкове ("представництво за законом") — представництво напідставі безпосереднього припису закону; З них найпоширенішим є представництво на підставі договору. Йомуприсвячена більшість норм гл.17 ЦК ("Представництво") та значнакількість норм гл.68 ЦК ("Доручення"). Добровільне представництво здійснюється на підставі договору, тобтоузгодженого волевиявлення того, кого представляють, і представника.Наприклад, адвокат-повірений є представником на підставі договору пронадання юридичної допомоги.
Передоручення
Стаття 240. Передоручення
Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.
Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.
Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
1. На виняток із загального правила про вчинення представником правочину особисто, допускається передоручення його здійснення іншій особі у випадках, передбачених ч. 1 ст. 240 ЦК. Така можливість, по-перше, може бути передбачена договором між особою, яку представляють, і представником. Оскільки коментована норма не встановлює точно, про який саме договір сторін йдеться (той, що став підставою представництва, чи спеціальний договір про передоручення, укладений вже після виникнення правовідносин представництва), можна дійти висновку, що це можливо як в одному, так і в іншому випадку. Тобто, право на передоручення може бути застережене безпосередньо в договорі доручення, в довіреності тощо, або передоручення може бути санкціоноване представлюваним, якщо у представника є можливість отримати попередню згоду. При цьому згода не обов'язково має бути висловлена у вигляді додаткового двостороннього документа, але можлива і в іншій формі (у листі, в телеграмі тощо). По-друге, передоручення може ґрунтуватися на положеннях акта цивільного законодавства. Зокрема, таким спеціальним положенням акта цивільного законодавства є передбачене ч. 1 ст. 240 ЦК правило, згідно з яким представник має право здійснити передоручення, якщо був «вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє». Частина 1 ст. 240 ЦК не визначає випадки, порядок та форму передоручення. Проте, комплексний аналіз положень цієї та інших норм дозволяє дійти висновку, що передоручення вже за самою своєю сутністю може мати місце лише при добровільному представництві, яке грунтується на договорі сторін.
Оскільки представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ст. 244 ЦК) або безпосередньо на підставі договору (договору доручення, трудового договору тощо), то й передоручення можливе відповідно або шляхом видачі довіреності представником своєму заміснику, або шляхом внесення змін у договір, який є підставою представництва.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 245 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), яка може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245). Строк, на який видається довіреність у порядку передоручення, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.
2. На представника, який здійснив передоручення, покладається додатковий «інформаційний» обов'язок: він повинен повідомити про це особу, яку представляє, та надати їй
необхідні відомості про особу, котрій передав повноваження (замісника). Це необхідно для того, щоб особа, яку представляють, у разі незгоди з передорученням мала можливість вчасно скасувати довіреність, скориставшись правом, наданим їй ч. 1 ст. 259 ЦК. Гарантією захисту прав представлюваної особи від несумлінного передоручення є правило, згідно з яким невиконання представником зазначеного обов'язку тягне його відповідальність за дії замісника як за свої власні.
3. При передорученні відбувається заміна суб'єктів правовідносин представництва. Але це не впливає на існування самих відносин представництва та можливість виникнення цивільних прав і обов'язків у представлюваного внаслідок дій іншої особи. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником первісного представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки представлюваного, як це було б, коли б дії вчиняв первісний представник.
