Поняття цивільного права України як галузі права

Цивільне право як галузь права — це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які грунтуються на юридичній рівності; вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

До критеріїв поділу права на галузі належать предмет і метод правового регулювання. Предметом цивільного права є: 1) майнові відносини; 2) особисті немайнові відносини. Майнові відносини – це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу майна та майнових прав. Термін особисті права вживається для визначення права на життя, здоров‘я, честь та гідність, ім‘я, ділову репутацію, авторські права. Метолом цивільного права

є метод рівності сторін. Це значить горизонтальні відносини і рівність суб‘єктів. Цивільне право – це сукупність

правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносини за участю громадян, юридичних осіб і держави з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства. Система цивільного права – це структура, елементами якої є цивільно-правові норми і інститути, розміщені в певній послідовності. До загальних частин цивільного права відносяться поняття цивільного права як галузі законодавства, як науки, як галузі права, норми про суб‘єкти і об‘єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

Особлива частина цивільного права складається з наступних інститутів – права власності та інші речові права, зобов‘язальне право, авторське право, право на відкриття і на винаходи, спадкове право, положення про правоздатність іноземних громадян і юридичних осіб на території України, застосування цивільних законів іноземних держав та міжнародних договорів.

Предмет цивільного права

Кожна галузь права регулює певні суспільні відносини. Коло визначених відносин і становить предмет регулювання тієї чи іншої галузі права.

Цивільне право регулює три групи суспільних відносин:

1) майнові відносини, що пов'язані з використанням товарно-грошової форми (відносини власності та відносини товарообігу);

2) відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності (авторське право й суміжні права, право промислової власності);

3) особисті немайнові відносини.

Майнові відносини - це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого.

За змістом їх поділяють на такі:

а) відносини власності;

б) відносини в галузі товарообігу.

Норми цивільного права забезпечують людині можливість задовольняти свої потреби в речах, а також встановлюють межі, в рамках яких суб'єкти можуть володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, не порушуючи при цьому прав інших осіб.

Урегульовані правом, такі відносини стають правовими майновими відносинами, знаходять свій вияв у правах осіб на майно. Ці права мають самостійний характер і відрізняються від інших прав. Одним з основних видів майнових прав є право власності. Відносини власності закріплюють існуючий у суспільстві розподіл матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання), виражають статику майнових відносин. Характерною ознакою цих відносин є те, що власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Суспільна суть цих відносин полягає в тому, що власник є уповноваженою особою. Він може вимагати від кожного, хто порушує його права, припинити порушення. Для права власності не має значення поведінка власника стосовно належного йому майна до моменту порушення ним чинного законодавства.

Іншим видом майнових відносин є відносини товарообігу. Ці відносини називають товарно-грошовими, оскільки вони виникають на основі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (або посередника) до споживача, а також добровільний, опосередкований вартістю перехід матеріальних благ від одних суб'єктів до інших. Ці відносини, як правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний характер. Товар обмінюється на певну суму грошей. На відміну від відносин власності, що відображають статику майна, відносини товарообігу відображають його динаміку. Так, якщо власник виявить бажання розпорядитися своїм майном шляхом передачі його іншим суб'єктам у власність або в користування, маючи намір отримати за це певну суму грошей, то він стане учасником товарно-грошових відносин. Як правило такі відносини виникають у сфері підприємництва, а також при задоволенні особистих потреб фізичних осіб (договір купівлі-продажу).

Майнові відносини виникають:

а) між фізичними особами;

б) між фізичними особами і юридичними особами;

в) між юридичними особами;

г) за участю держави і фізичних осіб або юридичних осіб;

д) за участю органів місцевого самоврядування і фізичних осіб або юридичних осіб.

Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, ґрунтуються на нормах двох самостійних правових інститутів, які склалися у цивільному праві й цивільному законодавстві. Це авторське право та суміжні права, а також право промислової власності. Такі відносини виникають у зв'язку зі створенням, використанням, охороною творів науки, літератури і мистецтва,винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових найменувань, раціоналізаторських пропозицій, секретів виробництва і селекційних досягнень, інших результатів інтелектуальної діяльності.

Усі результати творчої діяльності визнані чинним законодавством товаром. Вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. В умовах ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктами цивільного обороту і створюють власний ринок духовної і науково-технічної продукції. Суб'єктами цих відносин, як і майнових, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи та держава.

Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачено законодавчими актами, або не випливає із суті особистого немайнового відношення. Наприклад: захист честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб і юридичних осіб, охорона інтересів громадян, зображених у творах образотворчого мистецтва, немайнових інтересів авторів щоденників, записок і листів. До таких відносин слід віднести право фізичних осіб на життя і здоров'я, особисту свободу, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, свободу совісті, право на недоторканність особи тощо. Ці відносини мають абсолютний характер.

Методи цивільного права.

Ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридичному становищі суб'єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних началах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.

Метод цивільно-правовового регулювання – сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються юридичною рівністю сторін, а також надання останнім можливості врегулювання цих відносин на свій розсуд за винятками, встановленими цивільним законодавством.

Види: диспозитивний (юридична рівність сторін, ініціатива сторін при встановленні правовідносин, можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить цивільному законодавству і моралі суспільства) та імперативний (виникає у зобов’язаннях внаслідок заподіяння шкоди).

Диспозитивність у цивільному праві надає можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов'язків, розпо­ряджатися суб'єктивними правами на свій розсуд. Диспозитивні засади втілюються у диспозитивних нормах.

Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як самостійні, не залежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов´язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівності суб´єктів цивільно-правових відносин є їх право розпоряджатися майном, що знаходиться в їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні. Цивільне право спрямоване на те, щоб врегулювати відносини між сторонами в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-яких протиправних посягань, обмежити від зовнішнього втручання. Відносини, що засновані на владному підпорядкуванні учасників, не можуть бути цивільно-правовими. Такі відносини зазвичай є адміністративно-правовими, фінансово-правовими та ін.

 

Принципи цивільного права

Під принципами цивільного права розуміють основні засади, на яких здійснюється регулювання цивільно-правових відносин. Принципи цивільного права відображають найбільш характерні його властивості. Застосування конкретних норм права можливе лише з урахуванням положень, які містять загальні принципи права.

Становлення і розвиток цивільного права базується як на загальноправових принципах, так і на галузевих. Загально-правові принципи містяться в Конституції України. Вони поширюються на всі галузі права.

Галузеві принципи закріплені у ст. З ЦК:

- неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Тобто органи державної влади і самоуправління не повинні втручатися в приватне життя особи, визначати її місце в суспільстві, диктувати характер поведінки;

- неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Держава надає рівну правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Підстави і порядок позбавлення права власності регламентовані законом (конфіскація, реквізиція);

- свобода договору. Цей принцип реалізується шляхом: а) вільного вибору контрагентів; б) вільного обрання виду договору; в) вільного формування умов, на яких договір укладається;

- свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Не допускається адміністративне втручання в підприємницьку діяльність. Водночас керуючись інтересами публічними, держава за певних умов може регламентувати певні відносини (наприклад, обов'язковість ліцензування медичної діяльності);

- судовий захист цивільного права та інтересу. Суд зобов'язаний розглянути будь-який спір, що стосується захисту законних прав і свобод особи;

- справедливість, добросовісність та розумність. Суд не повинен стояти на формальних позиціях при захисті порушених прав.

Наявність законодавчого переліку принципів не є перешкодою до виявлення у цивільному праві й інших правових засад. Принципами цивільного права виступають також: принцип поєднання інтересів особи та суспільства; принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню, та ін.

Функції цивільного права.

Функції сучасного цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (власності, товарно-грошових, особистих немайнових), які включено до предмета цивільно-правового регулювання.

Цивільне законодавство, цивілістична наука і практика розрізняють такі функції: регулятивну, охоронну, попереджу­вально-виховну, попереджувально-стимулюючу, інформаційно-орієнтуючу.

Регулятивна функція забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових відносин.

Охоронна функція забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав.

Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охоронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через, інститут цивільно-правової відповідальності. Ця функція може здійснюватися лише щодо правопорушників.

Інформаційно-орієнтуюча – ознайомлення суб’єктів цивільних відносин з концепцією прав людини, принципами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання в цій галузі тощо.