Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує насампе­ред захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з якими вона перебуває у цивільних відносинах.

ст.43 максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана без­вісно відсутньою, передбачаючи, що для цього необхідно, аби протягом одного року в місці її постійного проживання (ст.29 ЦК) немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце пере­бування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомос­ті, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

Слід звернути увагу на те, що закон розрізняє поняття "фізична особа, місце перебування якої невідоме" та "фізична особа, визна­на безвісно відсутньою" (ст.44 ЦК).

Відмінність полягає в тому, що безвісно відсутньою фізична особа вважається лише з моменту набрання чинності рішенням су­ду про визнання її такою. До цього (але з моменту звернення заяв­ника або органу опіки та піклування до нотаріуса з відповідною за­явою) особа вважається такою, місце перебування якої невідоме.

Над майном фізичної особи, визнаної судом безвісно відсут­ньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме, після того, як нотаріус за останнім місцем проживання такої осо­би опише належне їй майно, встановлюється опіка.

Опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсут­ньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, прий­має виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за ра­хунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення су­ду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у випадку появи фізичної особи, місце перебування якої було неві­домим.

Для цього необхідним є дотримання таких умов: 1) фізична осо­ба, визнана безвісно відсутньою, з'явилася або одержано відомості про місце її перебування; 2) є заява цієї особи або іншої заінтере­сованої особи; 3) скасування судом рішення про визнання фізич­ної особи безвісно відсутньою (ст.ст.44, 45 ЦК). Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвіс­но відсутньою, а також поява фізичної особи, місце перебування якої було невідомим, є також підставою для припинення договору про довірче управління. Якщо шлюб був розірваний, він може бу­ти поновлений органом РАЦС за спільною заявою подружжя за умови, що жоден з них не уклав новий шлюб (ст.118 СК).

Якщо особа, визнана безвісно відсутньою, або місце знаходжен­ня якої невідоме, не з'явилася і не подає про себе відомостей, нас­тупним кроком є оголошення фізичної особи такою, що померла.

Згідно зі ст.46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання останньої немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного ви­падку, — протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення цих дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу по­мерлою І до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Отже, ЦК передбачає кілька строків, що мають правове значен­ня для визнання особи такою, що померла:

три роки — загальний строк;

два роки від дня закінчення воєнних дій — у разі, якщо особа пропала безвісти у зв'язку з цими діями;

шість місяців — якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку (при катастрофах, стихійному лиху тощо);

строк, визначений судом, але не менший шести місяців — за­лежно від конкретних обставин.

Фізична особа оголошується померлою з дня набрання закон­ної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвіс­ти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави при­пустити загибель останньої від певного нещасного випадку чи у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою грунту­ється на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадко­ємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, нак­ладає на нього заборону відчуження (ст.47 ЦК).

Якщо фізична особа, оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем пере­бування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошен­ня її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої осо­би скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи помер­лою (ст.48 ЦК).

На підставі такого рішення фізична особа, оголошена помер­лою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повер­нення цього майна або відшкодування його вартості. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було ними реалізоване, зазначе­ній особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

Акти цивільного стану

Акти цивільного стану за своєю сутністю є юридичною сукуп­ністю (комплексом обставин), що спричиняє виникнення, припи­нення, зміну тощо цивільних прав і обов'язків.

У ст. 49 ЦК акти цивільного стану визначаються як події та дії, що нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змі­нюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

До них, зокрема, належать: народження фізичної особи, вста­новлення її походження, набуття громадянства, вихід з грома­дянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання пов­ної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, виз­нання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлен­ня, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.

Деякі з актів цивільного стану підлягають державній реєстра­ції. Це стосується народження фізичної особи та її походження, громадянства, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. На відміну від загального переліку актів цивільного стану, перелік тих актів, що підлягають державній реєстрації, є вичерпним (ч. З ст.49 ЦК).

Державна реєстрація актів цивільного стану провадиться тери­торіальними органами РАЦС, утвореними органами виконавчої влади. Акти цивільного стану стосовно громадян України, що про­живають за кордоном, реєструються консульськими установами України.

Визнаються дійсними акти цивільного стану, вчинені за релігій­ними обрядами до утворення чи поновлення органів РАЦС (нап­риклад, під час Великої Вітчизняної війни на окупованих терито­ріях). Вони прирівнюються до актів цивільного стану, вчинених у органах РАЦС, і не вимагають наступної державної реєстрації.

Для вчинення запису акту цивільного стану громадянами мають бути надані документи, що є підставою для державної реєстрації цього акту (наприклад, довідка встановленої форми про народжен­ня чи смерть; спільна заява батька і матері дитини, які не перебу­вають у шлюбі одне з одним, про встановлення батьківства; рішен­ня суду про встановлення батьківства тощо), а також документ, що посвідчує особу заявника.

Зміни чи виправлення у записи акту цивільного стану вносять­ся органом РАЦС за заявою заінтересованих осіб (наприклад, у ра­зі помилки при запису), на підставі рішення суду чи на підставі рі­шень адміністративних органів, на підставі інших вчинених запи­сів актів цивільного стану (наприклад, у запис акту про народжен­ня вносяться зміни на підставі запису про встановлення батьківства або про усиновлення).

Відмова органу РАЦС внести у запис актів цивільного стану зміни чи виправлення може бути оскаржена до суду. На підставі су­дового рішення вносяться також виправлення або зміни у запис ак­ту цивільного стану за наявності спору між заінтересованими сто­ронами.

У разі втрати свідоцтва про державну реєстрацію акту цивіль­ного стану громадянину на його прохання може бути видане орга­ном РАЦС повторне свідоцтво на підставі запису актів цивільного стану, що зберігається в органах РАЦС. Втрачений запис акту ци­вільного стану може поновлюватись лише на підставі рішення су­ду про установлення факту реєстрації відповідного акту цивільно­го стану.

Анулювання записів актів цивільного стану провадиться орга­ном РАЦС за місцем зберігання цих записів на підставі рішення суду. З моменту анулювання запис акту цивільного стану втрачає правове значення.