1. Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство,-
карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою,-
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що її обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Додатковим факультативним об'єктом злочину виступає здоров'я, воля, честь і гідність особи.
2. Потерпілим від цього злочину є особа, яка згідно з КПК може давати показання при допиті під час дізнання або досудового слідства, - підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, експерт.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у примушуванні давати показання при допиті. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є також спосіб - незаконні дії.
Допит - це слідча дія, яка полягає у взятті показань у певних учасників кримінального судочинства і фіксації їх у протоколі допиту. Поняттям допиту у ст. 373 охоплюється також і така слідча дія, як очна ставка. Примушування давати показання під час проведення інших слідчих дій (наприклад, обшуку, виїмки) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 373, і за наявності підстав може кваліфікуватися за ст. ст. 365 або 424.
Під примушуванням у ч. 1 ст373 розуміється психічний вплив на особу, яку допитують, з метою отримати потрібні для особи, яка провадить допит, показання. Допит шляхом незаконній: дій має місце, коли він провадиться з використанням шантажу, обману, гіпнозу, з незаконним обмеженням прав потерпілого, його підкупом тощо. Для кваліфікації злочину.не має значення, отримав винний таким шляхом правдиві або неправдиві показання.
Вчинення особою, яка провадить допит, дій, що ґрунтуються на чинному законодавстві (наприклад, багаторазове попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, правомірне використання тактичних прийомів проведення допиту) не містить складу цього злочину. Не можуть кваліфікуватись за ст 373 і дії, пов'язані з порушенням процесуального порядку ї проведення допиту, якщо вони не були спрямовані на примушування давати показання при допиті.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення незаконних дій при допиті.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним е особа, яка провадить дізнання (начальник органу дізнання, дізнавач), або досудове слідство (слідчий, начальник слідчого підрозділу, прокурор).
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) із застосуванням до потерпілої особи насильства; 2) із знущанням над нею (ч.2 ст. 373).
Під насильством, у цьому випадку слід розуміти здійснення фізичного впливу на особу, яку допитують, що завдало їй фізичного болю або спричинило тілесні ушкодження. Умисне заподіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень потерпілому потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 373 і відповідною частиною ст. ст. 115 або 121. Про поняття знущання див. коментар до ст. 116. Прикладами знущання, передбаченого ч. 2 ст. 373, можуть бути: багатогодинні допити, позбавлення їжі або води, вплив шумом або світлом, насміхання над фізичними вадами потерпілого, образа його релігійних або національних почуттів тощо.
Конституція України (ст. 62). КПК (ч 3 ст. 22).
Стаття 386. Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку
Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України чи дізнання, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх, ганьблять, або підкуп свідка, потерпілого чи експерта з тією самою метою, а також погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок -
караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, діяльності органів досудового слідства та дізнання, тимчасових слідчих і тимчасових спеціальних комісій ВР, який забезпечує всебічне, повне і неупереджене розслідування і судовий розгляд відповідних справ, а також права вказаних у ст. 388 осіб як суб'єктів кримінального, цивільного, адміністративного чи господарського процесу або парламентського розслідування, а додатковим - психічна недоторканність особи.
2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) свідок; 2) потерпілий; 3) експерт. Про їх поняття див. коментарі відповідно, до ст. ст. 384 та 385.
3. Об'єктивна сторона злочину характеризується вчиненням суспільно небезпечних дій у формі: 1) перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого або експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій ВР чи дізнання; 2) примушування вказаних осіб до відмови від давання по-
казань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку; 3) підкупу свідка, потерпілого чи експерта;
4) погрози вчинити зазначені дії.
Під перешкоджанням у ст. 386 розуміється створення будь-яких перепон, які унеможливлюють або суттєво ускладнюють з'явлення свідка, потерпілого чи експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій ВР чи дізнання. Перешкоджання з'явленню зазначених осіб до інших органів (наприклад, до місцевих державних адміністрацій, постійних парламентських комітетів, відділів чи управлінь юстиції) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 386, і може тягнути кримінальну відповідальність лише тоді, коли утворює склад іншого злочину (наприклад, погрози вбивством (ст. 129)).
Про поняття суду дивкоментар до ст. 382. Організми досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції та слідчі органів безпеки. Про поняття органів дізнання див. коментар до ст. 383. Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України створюються парламентом у межах його повноважень для підготовки і попереднього розгляду питань ВР. Тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України створюються парламентом для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. Організація та порядок діяльності тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій ВР встановлюються законом.
Примушування як ознака злочину, передбаченого ст. 386, - це схилення за допомогою примусу потерпілого всупереч його волі відмовитись від давання показань або висновку чи до давання завідомо неправдивих показань чи висновку. Під показаннями розуміються будь-які свідчення потерпілого у справі, в якій його викликано (запрошено) до зазначених в ст. 386 органівПро поняття показання і висновку див. коментар до ст. 384.
Способом вчинення злочину у першій та другій формах закон називає погрозу, змістом якої можуть бути: а) вбивство; б) насильство; в) знищення майна; г) розголошення відомостей, що ганьблять свідка, потерпілого, експерта чи Їх близьких родичів.
Про поняття погрози вбивством див. коментар до ст. 129. Застосування винним погрози вбивством при вчиненні цього злочину утворює ідеальну сукупність злочинів і потребує кваліфікації за
ст. ст. 386 і 129.
Під погрозою насильством у складі цього злочину розуміється залякування потерпілого застосуванням до нього чи його близьких родичів будь-якого виду фізичного насильства (небезпечного для життя чи здоров'я особи або такого, що не е небезпечним для життя чи здоров'я особи), а також вчинення інших дій насильницького характеру (зокрема незаконного позбавлення волі, зґвалтування,. насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом). Застосування такої погрози при вчиненні розглядуваного злочину охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 386, і додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не дотребує.
Про поняття погрози знищення майна див. коментар до ст. 195. Така погроза повністю охоплюється ст. 386 і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує. Погроза пошкодження майна свідка, потерпілого, експерта чи їх близьких родичів не є ознакою об'єктивної сторони цього злочину, а тому застосування її особою при перешкоджанні з'явленню свідка, потерпілого, експерта до зазначених вище органів чи примушуванні Їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку не утворює складу злочину, передбаченого ст.386.
Про поняття підкупу див. коментар, до ст. ст. 27, 157, 160, а про поняття відомостей, що ганьблять свідка, потерпілого, експерта чи їх близьких родичів, - коментар до ст. 154. Особливістю таких відомостей є те, що, на відміну від відомостей, погроза розголошення яких утворює ознаку вимагання, потерпілий не лише бажає зберегти Їх у таємниці, а й вважає, що їх розголошення скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому осіб.
Закінченим цей злочин вважається при вчинення його: у першій та другій формах - з моменту вчинення дій, які утворюють перешкоджання чи примушування, незалежно від того, чи вдалося винному фактично перешкодити потерпілому з'явитися до визначених у ст. 386 органів або примусити відмовитись від давання потрібних для нього показань чи висновку або дати завідомо неправдиві показання чи висновок; у третій формі - з моменту надання матеріальної винагороди або обіцянки її надати; у четвертій формі - з
моменту висловлення відповідної погрози і сприйняття ЇЇ потерпілим.
4. Суб'єкт злочину загальний. Вчинення його службовою особою з використанням службового становища потребує додаткової кваліфікації за статтями Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за відповідне службове зловживання (зокрема ст. ст. 364, 365, 423, 424).
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього злочину є мета і мотив. У перших трьох формах цей злочин вчинюється з метою перешкодити з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України або примусити їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновкуПри вчиненні злочину у четвертій формі винний діє з мотивів помсти зазначеним особам за раніше дані показання чи висновок.
Конституція України (ст. 89).
КПК(ст. ст. 101.102).
Рішення КС у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України " Про висновки Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України по перевірці фактів порушення прав українських акціонерів відкритого акціонерного товариства "Миколаївцемент" № 441-ХІV від 18 лютого 1999р. (справа про доручення Генеральній прокуратурі України) № 8-рп/2001 від 14 червня 2001 р.
К
Стаття 382. Невиконання судового рішення
1. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню -
карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади Чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб,-
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини -
карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1 Об'єктом злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень.
2. З об'єктивної сторони невиконання судового рішення може характеризуватися: 1) невиконанням службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили;
2) перешкоджанням службовою особою виконанню вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили (ч. 1 ст. 382); 3) невиконанням службовою особою рішення Європейського суду з прав людини (ч. З ст. 382).
Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення - та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.
Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних
осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч. ч. 1 і 2 ст. 382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади - суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Під вказане поняття не підпадають товариські і третейські суди, Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України.
Європейський суд з прав людини, відповідальність за невиконання рішень якого передбачена ч. З ст. 382. - це міжнародний суд, створений Державами-учасницями Конвенції про захист прав і основних свобод людини з метою забезпечення виконання ними своїх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї. Відповідальність за невиконання рішення будь-якого іншого міжнародного суду КК не передбачає.
Рішення суду (у вузькому значенні) - це письмовий акт, який приймає господарський суд при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові), загальний суд при вирішенні цивільної справи, КС за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів ВР, актів Президента України, актів КМ, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Вирок суду - це рішення суду першої інстанції про винність чи невинність відданої до суду особи. Вирок суду може бути двох видів - обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок також встановлює міру покарання винному та визначає інші правові наслідки визнання особи винною. Ухвала суду - це: а) у кримінальному процесі - будь-яке рішення, крім вироку, яке виносить суд першої, апеляційної і касаційної інстанцій в судових засіданнях у колегіальному складі; б) у цивільному процесі - рішення суду першої інстанції, яким вирішуються питання, що виникають у зв'язку з розглядом цивільної справи по суті; в) в господарському процесі - рішення, яке виносить господарський суд, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо). Постанова суду - це рішення, яке виніс суддя одноособове, і рішення президії суду, ПВС. За результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення суди виносять тільки постанови.
Як зазначено у диспозиції ч. 1 ст. 382, відповідальність настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили. Вказівка на цю обставину є абсолютно обґрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили, не вважаються остаточними і можуть бути змінені. Незважаючи на те, що ч. З ст. 382 не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках - Велика палата Європейського суду з прав людини.
Відповідальність за ст. 382 може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Неправосудне судове рішення відповідно до законодавства України підлягає скасуванню, а постановлення завідомо неправосудного судового рішення тягне відповідальність судді за ст. 375.
Для наявності складу злочину, передбаченого ч. ч. 1 і 3 ст. 382, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Так, закон передбачає ряд випадків, коли рішення суду підлягає негайному виконанню (зокрема це стосується справ про поновлення на роботі незаконно Звільненого або переведеного працівника, про присудження працівникові заробітної плати) або коли негайне виконання рішення не допускається (наприклад, це стосується судових рішень у справах про виселення громадян з жилих приміщень).
3. Суб'єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо.
Невиконання судового рішення іншою, крім службової, особою, може потягнути кримінальну (зокрема у випадках, передбачених ст. ст. 164, 165, 389, 390, 393, 395) або адміністративну відповідальність (ст. ст. 51-1, 185-6, 186-5 КАП).
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину закон визначає: 1) вчинення його службовою особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище або 2) особою, раніше судимою за цей злочин, і 3) заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (ч. 2 ст. 382).
Про поняття службової особи, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам. або інтересам юридичних осіб - див. коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК. Про поняття судимості див. коментар до ст. 88.
6. Злочинне невиконання судового рішення, відповідальність за яке передбачена ст. 382, слід відрізняти від правопорушення, передбаченого ч. 1 ст185-6 КАП (залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді) за предметом правопорушення (у ст. 382 КК йдеться про рішення, вирок, ухвалу або постанову суду, тоді як у ст, 185-6 КАП - про окрему ухвалу суду або окрему постанову судді) і за ознаками об'єктивної сторони, і від правопорушення, передбачено-
го ст. 186-5 КАП (керівництво об'єднанням громадян, яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності такого об'єднання) - за об'єктом, суб'єктом і об'єктивною стороною.
Конституція України (ст ст 60, 124-131, 147-153) Конвенція про захист прав) основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17липня 1997 р (розділ II) КПК (cт.ст. 23, 2, 32, 323, 327, 367, 340, 401, 403) ГПК (ст ст 90, 115) КАП (ст 283) ЦПК(ст.ст І4.23.235)
Закон України "Про судоустрій України" від 5 червня 1981 р (ст ст 20-54,64). Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.
(ст ст 69, 70)
Указ Президента України " Про утворення апеляційних господарських судів та
затвердження мережі господарських судів України" №511/2001 від 11 липня
2001 р.
Постанова ПВС № 4 від 12 квітня 1996 р "Про застосування законодавства,
що забезпечує незалежність суддів" (п. 17)
К
