Незважаючи на військові успіхи на Донбасі в серпні 2014, головними результатами яких стали втрата Україною контролю над великими ділянками російсько-українського кордону та збереження маріонеткових «народних республік», Росії не вдалося максимально ефективно закріпити військові успіхи на дипломатичному рівні. Подібне з росіянами неодноразово траплялося в історії, коли військові успіхи в російсько-турецькій війні 1877-78 рр. були перекреслені дипломатичним фіаско на Берлінській конференції, в результаті якої Росії не вдалося встановити в Болгарії проросійський режим. Досить обережно із Берліном зразка 1878 року можна порівняти сучасний Мінськ. Головною метою війни на Донбасі було впровадження в політичну систему України російських маріонеток із правом вето в питаннях євроатлантичної інтеграції – вся наша країна стала б повністю керованим із Кремля російським сателітом. Україні наразі вдається ефективно протистояти реалізації цього політичного проекту, ідеї якого досить побіжно викладені в Мінському протоколі. Невигідним для Росії є і Нормандський формат вирішення конфлікту на Донбасі, тому програмою - мінімум для Кремля є розкол Нормандської четвірки, щоб Україна втратила підтримку Франції та Німеччини, і залишилася сам на сам із Росією. Саме тому головною ідеєю спрямованої на Захід російської пропаганди є переконання партнерів України в її спробах «зірвати виконання Мінських угод». Для демонстрації «злих намірів України» і була створена історія про «українську ДРГ в Криму». Після цієї провокації відбулася очікування заява Путіна про те, що «після агресивних дій України Росія не бачить сенсу в участі в Нормандському форматі переговорів». Курс Кремля на торпедування Нормандського формату очевидно став складовою загальної стратегії РФ по реструктуризації всього переговорного процесу з перспективою створення його нового формату на вигідніших для себе умовах. Наприклад, 27 серпня під час зустрічі Тристоронньої контактної групи по врегулюванню конфлікту представники РФ, за словами першого віце-спікера Верховної Ради І.Геращенко, атакували нормандський формат, критикуючи та дискредитуючи його. Чому ж Росія активізувала курс на перегляд формату переговорного процесу з перспективою його остаточного зриву?
Справа полягає в президентських виборах у США. Найбільш песимістичним для Росії та оптимістичним для України сценарієм є включення Сполучених Штатів у розширений формат переговорів по конфлікту на Донбасі. Недарма від представників української влади лунають думки (чи скоріше сподівання?) стосовно можливості реанімації нормандського переговорного формату. Аналіз зовнішньої політики кандидата в президенти США Гілларі Клінтон на посадах конгресмена та державного секретаря в попередні роки (схвалення інтервенції на Гаїті в 1994, військових операцій в Афганістані, Іраку, Лівії та Сирії) дає достатньо підстав вважати,що в разі перемоги на виборах адміністрація Клінтон провадитиме більш активну зовнішню політику (в тому числі стосовно РФ), ніж адміністрація Обами. Відтак вірогідність безпосереднього включення США в розширений нормандський формат є досить високою, знову ж таки в разі перемоги Клінтон. Відтак для України життєво важливо зберегти нормандський формат переговорів, а для Росії – за будь-яку ціну ліквідувати його, або ж просто знайти причину вийти з переговорного процесу. Разом з тим не варто оминати увагою вересневі вибори в російську Державну Думу – перемоги на міжнародній арені можуть підвищити послаблену внаслідок економічної кризи популярність партії «Єдина Росія». Програмою – максимум для Росії є перегляд Мінських угод – Кремлю потрібен Мінськ-3, де ультимативні вимоги будуть поставлені виключно одній стороні – Україні. Найбільш сприятливий варіант для агресора – виключення з мінського протоколу пунктів про передання контролю за кордоном українській стороні та конкретні кроки надання Донбасу особливого статусу. Відтак не варто залишати поза увагою вірогідність нових наступальних дій російських військ на Сході з метою примушення України виконувати умови Москви. Заяви Ангели Меркель 23 серпня стосовно необхідності прогресу в реалізації Мінських угод та 25 серпня стосовно погіршення безпекової ситуації на Донбасі свідчать про те, що під час розмови з канцлером ФРН та президентом Франції Олландом 23 серпня Путіну не вдалося переконати їх в правдивості власних заяв стосовно «агресивних дій українців в Криму та необхідності перегляду нормандського формату переговорів». Саме намаганням нейтралізувати будь-які спроби звинувачення України в зриві мирного процесу пояснюється мало не пацифістська риторика нашого вищого керівництва щодо виключно політико-дипломатичного вирішення конфлікту на Донбасі та мирної деокупації АР Крим. Остаточні висновки стосовно подальшої долі нормандської переговорної групи можна буде зробити 5 вересня після зустрічі лідерів Німеччини, Франції та РФ у Хангджоу (КНР) на саміті Великої двадцятки, куди Україна не входить і, відповідно, ніким на переговорах представлена не буде. Значний вплив на дипломатичні фронти російсько-української війни матимуть президентські та парламентські вибори у Франції в 2017 році, де існує значний ризик посилення впливу проросійських політичних партій в парламенті, і в найбільш песимістичному для України сценарії – прихід до влади симпатизуючого Росії президента. Вплив французької внутрішньої політики на врегулювання російсько-українського конфлікту заслуговує окремого аналізу.
Так чи інакше, але ситуація в рамках російсько-українського конфлікту загострюється не тільки на військових, а й на дипломатичних фронтах. Відповідно до історичних політичних традицій Росія активно підсилюватиме дипломатичні позиції силовим тиском як на Україну, так і на Європу. Перевірка військової готовності російських військ та навчання «Кавказ-2016», які невдовзі розпочнуться, не тільки маскують перекидання значної кількості військ в окупований Крим та техніки на окуповані території Донбасу, а й демонструють готовність Росії підтримувати свої дипломатичні маневри військовою силою. Україні варто бути готовою до нових провокацій із кримського напрямку - провокаціями на окупованому півострові Росія і надалі буде тиснути на Україну з метою політичних поступок на Донбасі. Останній місяць літа продемонстрував, що ворог готовий на будь-які трюки задля підкорення України.
