Культура усного виступу юриста

Мазсипіиг роеіае, {іипі огаїогев -поетами народжуються, ораторами стають

Усне мовлення правника — це і живе спілкування з людьми, в якому домінує розмовне мовлення, і публічний виступ (науко­вий і публіцистичний), і виголошування промов на чийсь захист, і полеміка з опонентом. Цей перелік можна продовжити, але головне в тому, що усне мовлення правника поєднує у собі еле­менти розмовного, офіційно-ділового, публіцистичного, науко­вого, а нерідко — й ораторського стилів. І в кожному випадку маємо певні особливості мовлення, що виявляються як у доборі мовного матеріалу, так і у побудові самого мовлення. Та яким би зі стилів не послуговувався правник, на першому плані повинна бути висока культура його фахового мовлення.

Дикція. Одна з перших вимог усного мовлення — чітка дикція. Дикційна нечіткість — це прояв зневажливого ставлен­ня до слухачів. Щодо дикції є такі поради:

1. Не можна говорити швидко. Потрібно контролювати своє
Мовлення: при нормальному темпі мовець повинен сказати за

..... V хвилину не більше 70-75 слів, що містяться приблизно у

Н 10 реченнях.

2. Не варто розтягати мовлення. Це призводить до монотонності.

3. Треба остерігатися звукового згасання останніх слів у рі 'мпнях і "ковтання" у словах останніх складів, які не стоять піч наголосом. Від цього може виникнути двозначність, спотво­рення змісту.

4. Вимова повинна бути виразною. Іноді недбала вимова окремих звуків або заміна їх іншими позначається на чистоті топлення, проте не змінює змістового значення слова, напр.: ■ її,.'ііша — дівчіна, інститут — інстітут, але може і зміню-іі.імі:шіст слова, напр.: гриб — грип, мідь — мить тощо.

5. Вимова повинна бути чіткою. Внаслідок мовної інтерфе­ренції під впливом російської мови замість о у ненаголошеній поліції вимовляється а: вагонь, гаварити тощо.

(і. Неприпустима заміна звука я на а, напр.: двадцять -іііш<)цать, жартівниця - жартівница.

7. Порушенням норми є заміна звука и на і: кисіль — кісіль.

8. Грубим порушенням є вимова звука ц замість т у словах і:і нугпь, ідуть, їздять.

!). І Іеприпустима тверда вимова м'яких приголосних, якими і п Іпчується основа чи слово: біженець, заєць, звучить.

10. Хибою є також м'яка вимова твердих приголосних у
і піні;\Гіо в середині слова: бібліотекар, бондар, шахтар, сек-
шншр, Харків, менший, кінчик тощо.

11. Не можна замінювати звук щ на ш: що — шо, щоб — шоб.

12. Запам'ятайте: шиплячі звуки завжди вимовляються твер-ІИ іцо\шчо], щоб[шчоб], чого[чого], чому[чому], навіщо [наві-

шч<>\ і напівм'яко перед і: шість [ш'і'с'т'], чітко [ч'і'тко], шіст-

іііі |ш'ізди^ес'а'т].

ІЗ Дотримуйтесь правил милозвучності українського мов-
...... и.

Го.імонне мовлення не є єдиним одноманітним організмом.
11, живе мовлення різних суспільних сфер. На ньому позначив-
• і пилин загальнолітературної мови і діалектного оточення (те-
|іиі'оріального, соціального, професійного). Усне мовлення є
........ стихією, якою постійно живиться літературна мова.

Розмовне мовлення має свої характерні особливості. На рівні

I іпи.іксису — це:

і) використання неповних речень, тобто речень, у яких з ці 'іду нормативної граматики відсутні певні члени речення,

II и п р.: Птаха оцінюють за польотом, а людину — за справа-

 

ми (Н. тв.). Ці конструкції супроводжуються відповідною інто­нацією, фразовим наголосом, мімікою й жестами, експресією відповідно до обставин розмови. Особливо це відчутно в діало­гічному мовленні, у питаннях і відповідях на них, що перед­бачають використання ситуативних неповних речень: — Ти куди? - Додому. — Чим? — Автобусом; — Як життя? — Нічого.

б) як правило, у діалозі відповіді є у формі приєднуваль­
них конструкцій, які містять лише підрядну частину, напр.: —
Для чого ти це зробив! — Щоб помститися.

в) уривчасте мовлення, характерне для стану афекту, бо
передає гострі відчуття, переживання і має специфіку виражен­
ня — набір уривків речень з послабленими синтаксичними та
інтонаційними зв'язками, з перевагою емоцій, напр.: "Сержан
те\.. — виштовхував з себе по слову за кожним пострибом. —
Слухай... Як же це?.. Хто міг... У таку погоду... Ну, в суху...
Я б його... пришив одним... пострілом... Десь... Колись...
Щось... не заперечую... Але тут!..." (П.Загребельний).

г) приєднувальні конструкції, тобто такі частини, які інто­
наційно відмежовані, але своєю будовою залежні від поперед­
нього головного речення: Сидів мов на голках. Тривожний.
Неспокійний.

д) серед складних речень переважають безсполучникові конс­
трукції, чим досягається стислість, динамізм: Поїхали: голов­
не, встигнути застати їх зненацька.

Розмовне мовлення часто супроводжується мімікою і жеста­ми. Через жести, міміку можна почерпнути близько 75 % інфор­мації⁴³.

Важливо запам'ятати найпоширеніші "знаки" спілкування⁴⁴.

/ Так, прикривання рота рукою чи кулаком означає, що співрозмовник каже неправду. Дезінформування може супро­воджуватися покашлюванням.

/ Якщо особа тримає руку біля рота, коли ви розмовляєте, значить вона вам не вірить. Зробіть паузу і дайте можливість їй заперечити вам.

/ Потирання носа або шиї означає сумнів.

/ Почісування повік і відведення погляду вбік чи вниз озна­чає нещирість чи те, що ви набридли співрозмовникові.

/ Збирання з одягу нібито ворсинок — співрозмовник не погоджується з вами, але дає вам можливість викласти позицію до кінця.

⁴³ Див.: Пирожков В.Ф. Криминальная психология. — М., 1998. —
С. 165-166.

⁴⁴ Див.: Томан Іржі. Мистецтво говорити. — К, 1989. — С. 67-69; і
Язьік телодвижений. — М., 1992. — С. 16-31.

/ Відтягування комірця сорочки вказує на підозру, що і поносний обман ви розгадали. Розгубленість, гнів співрозмов-

НИКіі —виразні.

/ З'єднані пальці вказують на розчарованість, приховуван­ий штативного ставлення до співрозмовника.

/ Постукування пальцями по столу виказує нетерпіння. / Підтримання щоки кулаком — це оцінювання співрозмов­ника, ситуації. Якщо при цьому вказівний палець спрямований игртнкально до виска, а великий підтримує підборіддя, — спів-|иі імонник не схвалює ваших дій чи висловлювань.

/ Погладжування підборіддя означає процес прийняття рі-іінчіня. Ситуація вимагає продовжити процес спостереження. Иі що співрозмовник схрещує руки на грудях, закидає ногу на Ногу і відкидається на спинку крісла, — він вам заперечувати-мг Поки заперечення не висловлене, треба продовжувати пе­рі кону вати свого співрозмовника. Якщо він нахиляється вперед, — ти на вашому боці.

/ Якщо співрозмовник ударяє себе по голові, він сигналізує, пні забув щось важливе, але особливо цим не переймається.

/ Стиснуті кулаки вказують на те, що ось-ось ваш співрозмов-нп і. перейде в наступ.

/ Поправляння ремінця годинника, ґудзиків свідчить про Иісріїонаність і спробу приховати це.

/ Своєрідний бар'єр із замкнених рук — знак боягузтва і кий читання, спроба відгородити себе від зовнішнього світу. / Особа, яка сидить, схрестивши ноги, стримує свої негати-

Миі СМОЦІЇ.

/ І Іахилена убік голова вказує на зацікавленість співрозмо-нпика нами, опущена додолу — свідчить про незгоду.

Кожна нація щодо мови жестів має свої особливості. У ба-І'іііііох країнах на прощання махають рукою, а у Греції це озна-чиї "Іди до біса!" У Болгарії кивання головою згори вниз озна-•і,н іаперечення, а кивання головою в різні боки — знак згоди.

Інііже скрізь постукування пальцем по чолі означає: "Ну й Пурень!" У Голландії цей жест розуміють як: "Ну і добре. От і

іо юдець!" Тому, збираючись у закордонну подорож, не забу-

.пі к' про мову жестів.

Виступ перед аудиторією

Г.З.Лиресян у праці "Ораторське мистецтво" розрізняє такі Мідії ораторського стилю:

/ громадсько-політичний (лекції на громадсько-політичні ігмп, політичні промови, огляди, виступи на мітингах, агіта­ційні промови);

 

102

103

/академічне ораторське мистецтво (наукова доповідь); /судове ораторське мистецтво;

/ промови з нагоди громадських урочистостей (ювілейні про­мови або поздоровлення, тости); /церковні проповіді⁴⁵.

Виступ перед аудиторією вимагає від лектора дещо іншого підходу. По-перше, треба чітко усвідомити тему свого виступу, по-друге, добре продумати виступ, скласти план основних ду­мок, тез. Щоб думка сприймалася, треба, щоб вона була добре оформлена, адже краса стилю — в багатстві думок. Точно сфор­мулювати думку — завдання не таке вже й просте, але не легше і висловити її, передати слухачам, особливо в умовах публічно­го виступу. Насамперед це вимагає від промовця вміння точно визначити логічну паузу і виділити найбільш важливі для пере­дачі думки слова. Крім цього, потрібне і точне інтонування ре­чення. Природа мови така, що логічна пауза однаково потрібна і тому, хто говорить, і тому, хто слухає. Протягом паузи промо­вець готує нову думку, а слухачі осмислюють те, що почули.

Оратор силою слова повинен вплинути на слухача, викли­кати в нього негайний внутрішній відгук. Його слово хвилює, запалює, організовує. Адже виступ — це не просто інформація, це переконування, а часом і суперечка.

Таке мовлення має чітко виражену переконувальну скеро­ваність, йому властива тенденція до широких узагальнень. Для нього характерне поєднання двох (у певному розумінні поляр­них) аспектів мовлення — логічного та емоційно-образного. Сло­ва добираються точні, семантично місткі, вільно використову­ються засоби словесного живописання — епітети, метафори, порівняння, перифрази, антитеза, лексика і фразеологія суспі­льно-політичного змісту, народна й літературна фразеологія.

Контекстова структура публіцистичного мовлення досить складна. Констатаційна, інформативна, оцінна, запитальна тощо побудова "укомплектовується" незвичайними з огляду комуні­кативних завдань суто повідомного чи суто пізнавального типу виразовими засобами.

Особливості синтаксичної структури усного мовлення: / інформативні структури у звичайному чи образному варіантах; /оцінні синтаксичні структури;

/запитання з риторичним змістом та запитання, що слу­жать засобом створення одноосібного, авторського діалогу;

/структури зі значенням повинності, необхідності (пови­нен, зобов'язаний, мати, мусити);

⁴⁵ Апресян Г.З. Ораторское искусство. — М., 1978. — 278 с.

/ оратор-публіцист наводить слова іншої особи для підтвер-смия своїх міркувань, а також для полеміки з опонентом. До вибору лексичного матеріалу треба ставитися уважно, д нього залежить дієвість усного виступу. Умілий добір лек-чиого матеріалу сприяє наближенню його до норм усного гшлення. Однак ускладнення структури лексичного матеріалу і пінить певні вимоги до лексичного оформлення виступу:

1. Недопустимий виклад, розрахований на зорове сприйняття,
що нимагає звертання до попереднього тексту, матеріалу тощо.
І |)сба вміло використовувати слова, що тримають зв'язок з попе-
і" і мім текстом. Уживаючи особові чи відносні займенники, треба
■ підкувати, щоб слухачеві легко було сприймати текст, а замінні

.... їм не вводили б в оману, як, напр.: Дітей, які мешкали у

Приватному домі, взяла до себе їхня родичка. Тим часом їм виді-иі ні квартиру у новому будинку райспоживспілки, де колись пра­ці, шив їхній батько і стояв на черзі на житло. Але за нього иіі'ііср дітям потрібно заплатити чималу купу грошей. Або:

Вогонь перекинувся на хлів сусіда Климчука, який також бцн знищений пожежею.

2. Не слід зловживати словами службового призначення та
і ницс/іяризмами, на зразок: оскільки, у зв'язку з, відповідно до,
] боку. Напр.: їм надавалася велика допомога з боку органів,
науково дослідного інституту. Оскільки розроблено цілий ряд
і, тікретних заходів, то стан суттєво поліпшується.

8. Не варто використовувати у тексті малозрозумілі (часто
Іншомовні) терміни, а також бажано уникати їх нагромадження

І...... іі фразі чи у суміжних фразах, напр.: Тут планують

відкрити курси з вивчення єврейської мови і тори б Старий ЗіиіітА Пан депутат навіть у періоді реконвалесценсії не иіОнріівся і наступного дня республіканці його вже бачили.

Домінуючий вислід мав пріоритетне спрямування.

1. Перехід до нової теми треба формулювати за допомогою ні і тих слів, на зразок: А тепер пригадаємо... Зупинимо >,,1144 і/вагу на... Повернемося до питання про...

> Недопустимими є підрядкові примітки й епіграфи.

11 Цитати слід позначати таким чином: за словами Л^/У, NN, і,і иш. NN писав (повідомляв).

7. Не варто використовувати формули на зразок: вище щУЛО сказано, про це піде мова далі, як було зазначено вище, я н/іи цс вже говорив, я про це скажу пізніше.

К. Одноразовість слухового сприйняття усного виступу не дні змоги зловживати цифровим матеріалом, а якщо без нього м< обійтися, то використовувати його слід обережно.

9. Слід уникати пасивних і безособових конструкцій.

 

104

105

12.2. Полемічні промови

Промови можуть містити елементи полеміки. Коли виникає суперечка, полеміка через розбіжність поглядів, тоді варто до­тримуватися деяких психологічних принципів: принцип рівної безпеки, принцип децентричної спрямованості і принцип адек ватності.

Принцип рівної безпеки означає: не завдавати психологіч­ної чи іншої шкоди жодному учасникові суперечки, а, з'ясовую­чи стосунки, не принижувати гідності іншої людини. Цей прин­цип забороняє принизливі випади проти особи, навіть у тому випадку, якщо вона обстоює не прийнятні для вас погляди.

Якщо ж це правило порушується, то полеміка перетворю­ється в сутичку характерів, боротьбу амбіцій.

Принцип децентричної спрямованості — це вміння аналі­зувати ситуацію чи проблему з точки зору свого співрозмовни­ка, щоб оцінити свої дії, виходячи з інтересів справи, а не з особистих амбіцій.

Принцип адекватності передбачає не пошкодити вислов­леній думці опонента навмисним спотворенням сказаного, по­чутого. Тому слід прагнути до простоти висловлювання. Якщо ж вислови абстрактні, неоднозначні, то увага співрозмовника розсіюється і він втрачає інтерес до розмови. Далі може "добу­довувати" свої версії чи заповнювати інформаційний вакуум пе­вними даними або аналізом, виходячи із власних міркувань. Цьому може сприяти і невміння слухати співрозмовника, що проявляється у:

а) невислуховуванні до кінця співрозмовника (опонента),
перебиванні його;

б) у бажанні висловити якнайшвидше свою думку;

в) у намаганні вирвати одне несуттєве судження з контексту
і на ньому будувати полеміку;

г) у відволіканні співрозмовника від основної теми;

д) у зверхньому ставленні до опонента⁴⁶.

Які ж існують правила ведення полеміки?

/ Бути впевненим у справі на основі знання позиції й аргу­ментів свого опонента.

/ Поважати особистість співрозмовника, який через певні обставини може зайняти неприйнятну для вас, помилкову пози­цію.

/ Розуміти особливості певних умов.

Див.: Томан Іржі. Мистецтво говорити. — К., 1989. — С. 277-280.

(фахівець досягає успіху, коли він:

/ чітко розуміє відповідальність за власні дії як представ­ника влади;

/ сприймає свого опонента не як потенційного злочинця, а Вимагається з'ясувати причину, чому той схибив;

/ веде розмову по-діловому, спираючись на аргументи, а не ЯИіне на свої повноваження;

/ не спекулює фактами, не фальсифікує їх і не хизується СШкю владою;

/ своєю поведінкою і манерою спілкування виражає лише єдине: бажання дійти істини, встановити причину ситуації, що склалася;

/ концентрує увагу на ході розмірковування опонента, уважно слухає його і коректно реагує на висловлені міркування, аргументи;

/ не налаштовує співрозмовника проти себе, а навпаки, Виявляє готовність зрозуміти його;

/ не висловлюється одразу з приводу почутого, а виважено сгаїшгься до оцінки інформації опонента;

/ не висловлює категоричних суджень на зразок: "Тут все мю.іуміло і так", "Все ясно", "Я так і знав" тощо;

/ ставить короткі конкретні запитання, наголошує на від-ікиїідальності опонента з приводу сказаного⁴⁷.

Судові промови

І [а окрему увагу заслуговують судові промови. Судова про­мова — це промова, звернена до суду, інших учасників судо-чіпк шва та присутніх у процесі розгляду кримінальної, цивіль­ної чи адміністративної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.

Ииступаючи в суді з промовою, прокурор і адвокат підбива­нії ь підсумки не лише судового розгляду справи, але і всієї попе-

I........ ої праці, аналізують докази, висловлюють свою позицію у

. прані, міркування з питань, на які суду необхідно дати відпо-ніді. під час складання вироку, рішення, постанови, ухвали. < удові промови бувають таких видів:

Обвинувальна промова прокурора.

Захисна промова адвоката.

Самозахисна промова підсудного.

Промова потерпілого і його представника.

Промова цивільного позивача.

Обвинувальна промова тощо.

⁴' Див.: Томан Іржі. Мистецтво говорити. — К., 1989. — С. 277-280.

 

106

107

Кожна із них має свій зміст і свою структуру.

Предметом судової промови можуть бути: фактичні обста­вини справи; аналіз та оцінка доказів; юридична оцінка установ­лених фактичних обставин — кваліфікація злочину; характе­ристика особи підсудного, питання, пов'язані зі застосуванням кримінального покарання; питання, пов'язані з вирішенням цивільного позову тощо. Змістом судової промови завжди є певні думки, ідеї, доводи, міркування, пропозиції, які неминуче по­в'язані з особистим ставленням людей до результатів досліджен­ня, з емоційним сприйняттям інформації, психологічним ста­ном переконаності чи непереконаності у правильності зроблених

ВИСНОВКІВ⁴⁸.

Вправа 28. Прочитайте уривок тексту класичної промови Іоанна Злато уста. Зверніть увагу на її побудову, мовну форму. Контролюйте свою дикцію, вимову твердих приголосних, особливо шиплячих звуків, м'яких приголосних.

Досить сказано... про те, яку досвідченість повинен мати наставник у боротьбі за істину; крім цього, я хочу сказати про другий предмет, який буває причиною багатьох небезпек, або краще казати, не він буває причиною, але ті, які не вміють добре користуватися ним; а сама ця справа може принести спа­сіння та багато благ, коли нею будуть займатися мужі ревні й здібні. Що ж це? Велика праця, яка полягає із бесід перед народом на загальних зборах. По-перше, пасомі (ті, що навча­ються) більшою частиною не хочуть ставитися до промовців, як до наставників, а, піднімаючись вище становища учнів, при­ймають становище глядачів, які присутні на мирських видови­щах. Як там народ поділяється, і одні стають на бік одного, а інші іншого, і слухають промовців, відповідно до свого сприят­ливого чи ворожого ставлення. І не лише тільки в цьому поля­гає складність, але не менше і в другому. Якщо випаде кому з промовців додати до своїх слів якусь частину чужих трудів, тоді він підлягає більшим докорам, ніж крадії чужого майна; але часто терпить таке звинувачення й той, хто лише підозрю­ється в цьому, хоча ні в кого нічого не запозичив. Але що я скажу про чужі труди? Часто він не може користуватися й сво­їми творіннями. Люди частіше звикли слухати не для користі, але для задоволення, уявляючи себе ніби суддями трагіків, або гравців на кіфарі; і те мистецтво слова, яке ми тепер визнали зайвим, тут так схвалюється, як у софістів, коли вони вимуше­ні сперечатися один з другим⁴⁹.

⁴⁸ Див.: Молдаван В.В. Судова риторика. - К., 1998. - С. 37-39.

⁴⁹ Подаємо за підручником Галини Сагач. Риторика. — К., 1999. —
С. 288.

 

Вправа 29. Уважно прочитайте вступну частину головного обвинувача ||д ("ША Джексона на Нюрнберзькому процесі. Прокоментуйте її тип та особ-ПИВості побудови.

Панове судді! Честь відкривати перший в історії процес зі.шочинів проти загального миру накладає важку відповідаль­нії ть. Злочини, які ми намагаємося засудити і покарати, насті­льки зловмисні, злісні і мають настільки руйнівні наслідки, що цивілізація не може потерпіти, щоб їх ігнорували, бо вона заги­не, якщо вони повторяться.

Той факт, що чотири великі держави, які захоплені перемо­гою і які страждають від нанесеної їм шкоди, утримали руку розплати і передали своїх полонених ворогів на Суд справедли­вості, є одним із найвидатніших прикладів тієї данини, яку клада платить розуму.

Цей Трибунал, хоча він і є нововведенням і експеримен­том, не є результатом абстрактних міркувань і не був створе­ний задля того, щоб виправдати правові теорії. Цей судовий розгляд віддзеркалює практичне намагання чотирьох великих держав використати міжнародне право для того, аби протиді­яти найбільшій загрозі нашого часу — агресивній війні. Здо­ровий глузд людства вимагає, щоб закон не обмежувався по-і.іраиням рядових людей за здійснені ними незначні злочини. Паком також повинен карати людей, які набувають величезну їладу і використовують її навмисно і водночас для того, щоб и і м і нести до дії зло, яке не дає порятунку жодному вогнищу у І IIIII.

Такого роду грандіозних масштабів справа і передана нам 11; і розгляд, панове судді!

На лаві підсудних сидить 20 морально зламаних людей. Мідчуваючи докори тих, ким вони керували, майже до такої ж Міри, як і горе тих, на кого вони напали, ці люди назавжди глиср позбавлені можливості особисто творити зло.

Зараз важко угледіти в цих жалюгідних полонених ознаки і її і влади, за допомогою якої вони як нацистські лідери колись и.тупали над значною частиною земної кулі і наганяли жах на

б... шість її населення. їх особиста доля не має великого зна-

•іс ипя для людства.

Цей судовий розгляд набуває такої важливості тому, що ці н'ніні представляють у своїй особі зловісні сили, які будуть і.іпися в світі ще до того, як тіла цих людей перетворяться на ПОПІЛ. Ці люди — живі символи расової ненависті, терору і НПсилля, пихатості й жорстокості, народжених владою. Це сим-іиїли жорстокого націоналізму і мілітаризму, інтриг і провока­цій, які протягом одного покоління неодноразово втягували

 

Європу в безодню війни, знищуючи її чоловіче населення, руіі нуючи її будинки, сіючи злидні. Вони до такої міри приєднали себе до створення ними філософії і до керованих ними сил, що прояв до них милосердя буде означати перемогу і заохочення того зла, яке пов'язане з їхніми іменами.

Цивілізація не може дозволити собі будь-який компроміс із спеціальними силами, які здобувають нову могутність, якщо ми поведемося двозначно або нерішуче з людьми, в особі яких ці сили продовжують своє існування.