Поняття про пов’язку та перев’язку

Вчення про пов’язки, показання до їх застосування та правила їх накладання називають десмургією.

Розрізняють поняття про пов’язку і перев’язку.

Під пов’язкою слід розуміти все те, що накладають на уражену частину тіла з лікувальною метою.

Пов’язка складається з перев’язувального матеріалу, що накладається безпосередньо на рану, та різних додаткових засобів (клеол, лейкопластир, бинт і ін.), що укріпляють і утримують перев’язувальний матеріал: матеріал у відповідному положенні.

Перев’язкою називають процес накладання пов’язки. Залежно від характеру ушкодження, визначають тактику і вид пов’язки (закріплювальна, стискальна, іммобілізуючи та ін.).

Класифікація пов’язок:

1. За типом використаного матеріалу пов’язки поділяють на 2 групи:

А) м’які (клейові, бинтові, косинкові та ін.);

В) тверді або жорсткі (шинні, крохмальні, гіпсові пов’язки та ін.);

2. залежно від мети накладання, пов’язки можуть бути:

1) закріплювальні, тобто ті, які утримують перев’язувальний матеріал на рані або на ураженій поверхні;

2) іммобілізуючі, або нерухомі, які забезпечують нерухомість ураженої частини тіла. Ці пов’язки, як правило, застосовують при травмах опорно-рухового апарату для попередження болю при транспортуванні, а в лікарняних умовах – для утримання в правильному положенні відламків кісток після репозиції або після операцій на кістках;

3. екстензійні – пов’язки з витягненням.

З цією метою використовують апарати для витягнення (Г.Н. Єлізарова, О.М.Єдинак та ін.), які забезпечують достатні рухи в здорових відділах кінцівки при одночасному збереженні нерухомості ушкодженої кінцівки.

Закріплювальні пов’язки за способом фіксації перев’язувального матеріалу поділяються на:

1. Бинтові;
2. Липкопластирні;
3. Клейові (колоїдні, клеолові);
4. Косинкові;
5. Пращоподібні;
6. Т-подібні;

Іммобілізуючи або нерухомі поділяють на 2 групи:

1. Шинні;
2. Твердогнучі (гіпс, пластмаса, крохмаль та ін.);

Шинні пов’язки бувають:

простими (фіксаційні або транспортні);

екстензійними (лікувальні шини або апарати для скелетного витягнення).

 

У загально хірургічній практиці найчастіше використовують м’які бинтові пов’язки, які попереджують висихання рани, вторинне інфікування її, сприяють зупинці кровотечі.

 

 

Самостійна робота

Лікування, профілактика та екстрена профілактика правця

Правець – специфічне інфекційне захворювання, що спричинюється вірулентною анаеробною паличкою і проявляється тяжким ураженням нервової системи та інтоксикацією організму. Збудник правця – грам позитивна паличка – є досить розповсюдженим мікроорганізмом у природі, особливо у гної та грунті. Спори правцевої палички дуже стійкі до дії фізичних та хімічних чинників і можуть зберігатись протягом тривалого часу. Вхідними воротами для правцевої інфекції є будь-які пошкодження шкіри або слизових оболонок при травмах, опіках, потертостях і ін. Сприятливими факторами для виникнення захворювання є послаблення та зниження захисних сил організму. Інкубаційний період триває в середньому 7-10 днів, деколи до 1,5 міс.

Лікування. Важливим компонентом лікування правця є обробка рани, що слугувала вхідними воротами для інфекції. У більшості випадків це є, на жаль, незначні пошкодження шкіри (подряпини, садна, невеликі порізи, колоті рани, тощо), які до початку захворювання повністю або майже загоїлись. Іноді лише детальний огляд пацієнта дає змогу знайти ураження. Хірургічна обробка вхідних воріт у хворих на правець має бути ретельною, з висіченням нежиттєздатних тканин, широким розкриттям абсцесів, видаленням струпів, сторонніх тіл, промиванням пероксиду водню, при необхідності – дренуванням. Значні за обсягом, нагноєні рани повинні залишатися відкритими і промиватися повторно.

Специфічного лікування правця немає, оскільки токсини, що зв’язуються з нервовою системою, нейтралізувати неможливо. А тому лікування правця ґрунтується в основному на реанімаційних заходах. Усі хворі повинні бути госпіталізовані у відділення інтенсивної терапії великих лікарень, краще в обласні лікарні, у супроводі лікаря-реаніматолога. Перед транспортуванням хворим вводять проти судомні препарати в дозах, які виключають можливість судом і забезпечують спонтанне дихання. В окремих випадках проводять інкубацію трахеї і евакуацію хворого в умовах ШВЛ. Для нейтралізації ще незв’язаних токсинів циркулюючої крові в перші години необхідно ввести 100-150тис. МО протиправцевої сироватки, розведеної (не менше1:10) ізотонічним розчином хлористого натрію. При цьому 0,5 дози ввести в/в краплинно, а другу – одномоментно в/м.

Набагато кращим засобом, який забезпечує довготривалу циркуляцію антитіл у крові, є протиправцевий людський імуноглобулін (ППЛІ). Доза ППЛІ, котру застосовують з лікувальною метою. Становить 1000 МО. Вводять 500 МО в/в і 500 МО в/м. Слід пам’ятати, що після одужання хворому необхідно провести активну імунізацію за допомогою протиправцевого анатоксину, який вводять три рази з інтервалом 1,5 і 9-12 міс., так як перенесене захворювання не залишає після себе імунітету.

Для заспокоєння хворому призначають снодійні препарати, нейролепт – анальгетики: фентаніл, дроперидол, фенобарбітал та ін.. Дози цих препаратів і шляхи їх введення кожен раз підбирають індивідуально, залежно від чутливості, віку і маси тіла хворого. Основна мета їх введення – профілактика судом. Поряд із цим, проводять інтенсивну інфузійну терапію, вливають 5% глюкозу з інсуліном, р-н Рінгер - Локка, плазму, альбумін і ін., їжа повинна бути рідкою, висококалорійною.

Хворий повинен бути в окремій затемненій палаті, де б підтримувалась тиша. Такі хворі потребують особливого догляду, цілодобового лікарського поста, наявності “чергового” шприца з міорелаксантом. У тяжких випадках хворим на правець для профілактики асфіксії накладають трахеостому, призначають міорелаксанти і переводять на штучне дихання.

Профілактика правця. Згідно з існуючим наказом МОЗ України № 198 від 05.08.99р, профілактику правця необхідно проводити в таких випадках: 1) при будь-якій травмі з порушенням цілості шкірних покривів і слизових оболонок; 2) при опіках і відмороженнях I, II, III, IV ступеня; 3) породіллям при родах вдома без медичної допомоги; 4) при поза лікарняних абортах; 5) при операціях на ШКТ; 6) при укусах тварин; 7) при гангрені або некрозі тканин, абсцесах будь-якого походження.

А планову імунізацію проти правця проводять усьому населенню, починаючи з 3-х місячного віку. Для планової активної імунізації проти правця використовують: адсорбовану кашлюково-дифтерійно-правцеву вакцину (АКДП), яка містить в 1мл 20 млрд, інактивованих кашлюкових мікробних клітин.

Повний курс імунізації АП-а для дорослих складається з двох щеплень по 0,5 мл кожне з інтервалом 30-40діб і ревакцинації через 6-12 міс тією ж дозою. При скороченій схемі повний курс імунізації включає одноразову вакцинацію АП-а в подвоєній дозі (1,0 мл) та ревакцинацію через 1-2 роки дозою 0,5 мл, та в подальшому кожні 10 років.

Екстрена профілактика правця. Екстрену імунопрофілактику правця необхідно проводити період до 20 днів з моменту отримання травми, враховуючи можливу довго тривалість інкубаційного періоду при правці. При тяжких відкритих травмах для забезпечення повноцінної імунної відповіді на правцевий анатоксин препарат слід вводити не раніше 3-го та не пізніше 12-го дня після травми. Призначення засобів для екстреної імунопрофілактики правця здійснюється диференційовано, залежно від наявності документального підтвердження про щеплення або даних імунологічного контролю напруженості протиправцевого імунітету, а також враховуючи характер травми. Для екстреної активної імунізації проти правця застосовують: адсорбований правцевий анатоксин (АП-а); адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин (АДП-а), зі зменшеним вмістом антигенів (АДП-М-а); протиправцевий людський імуноглобулін (ППЛІ), який виготовляють з крові імунних людей, протиправцеву сироватку (ППС), яку отримують з крові гіперімунізованих коней.

 

 

Самостійна робота

 

Перед стерилізаційна обробка інструментів

Після закінчення дезінфекції медичний інструментарій промивають проточною водою над раковиною до повного видалення дезінфекційного засобу. Промитий і продезінфікований медичний інструментарій замочують у гарячому (50-55 ⁰С) мийному розчині (мийний засіб “Біолот”, “Лотос“ або “Аріель” – 5 г порошку, 170 мл 3% р-ну пероксиду водню на 825 мл дистильованої води) впродовж 15 хв при повному зануренні виробів. Температуру розчину а процесі замочування не підтримують. Після чого миють у робочому розчині. Очищений і вимитий інструментарій ополіскують спочатку під проточною водою, а потім в дистильованій воді. Промитий медичний інструментарій складають і сушать гарячим повітрям у сухо жаровій шафі при температурі 85⁰С до повного зникнення вологи.

Якість очищення залежить від біологічного забруднення. Останнім часом замість бензидинової, ортотолуїдинової і амідопіринової проб перевіряють за допомогою проби з “гемотестом - м” або з реактивом азопіраму, препарату “Факел-2”. Контролю підлягає 1% одночасно обробленого інструментарію. Наявність залишків мийного засобу на виробах визначають шляхом постановки фенолфталеїнової або азопірамової проб.

Проба з “гемотестом-м”. Спочатку готують робочий розчин, який складається з суміші лужного розчину хромогену (реактив 1) і пероксиду водню (реактив 2). На досліджуваний інструмент наносять декілька крапель робочого розчину або протирають поверхню виробу тампоном змоченим в розчині. При наявності залишків крові виникає фіолетово-синє забарвлення.

Проба з азопірамом. Перед перевіркою якості очистки інструментарію готують робочий розчин, змішуючи рівну кількість азопіраму з 3% розчином пероксиду водню (1:1). Робочий розчин повинен бути використаний протягом 1-2 годин, при появі спонтанного рожевого забарвлення його змінюють. На досліджуваний інструмент наносять декілька крапель робочого р-ну або протирають поверхню виробу тампоном змоченим в р-ні. При наявності слідів крові на забруднених ділянках інструментів (виробів) проявляється фіолетове забарвлення, яке протягом декількох секунд перетворюється в рожево-синє або буре. За допомогою азопіраму виявляють наявність гемоглобіну, пероксидаз рослинного походження, окислювачів (хлораміну, хлорного вапна, миючих засобів, іржі, кислот і ін.). Буре забарвлення спостерігають при наявності на досліджуваних предметах іржі і хлороокислювачів. Дослідження проводять при кімнатній температурі (не вище + 25 ⁰С).

Проба з препаратом “Факел-2”. Препарат являє собою порошок білого кольору, випускається в пластмасових ампулах (1000 проб.). Для проведення проби нас залишки крові готують робочий розчин. Відкривають кришку ампули і на неї насипають 0,02г препарату, який розчиняють в 10мл кип’яченої води. При цьому отримують 0,2% розчин реактиву Ф-2. В розчин добавляють 1мл 3% р-ну пероксиду водню (співвідношення 1:10). На досліджуваний предмет (інструмент) наносять декілька крапель розчину або його протирають змоченим тампоном. При наявності слідів крові розчин препарату Ф-2 набуває рожевого або вишневого забарвлення. Час спостереження – 5хв. Робочий розчин використовують протягом 30хв.

Фенолфталеїнова проба. Готують 1% розчин фенолфталеїну і наносять на вимитий предмет 2-3 краплі розчину. При наявності миючого розчину з’являється рожеве забарвлення.

 

Самостійна робота