Наслідки для політики і практики розумної спеціалізації

Європейська комісія вирішила здійснювати майбутнє фінансування через програми структурних коштів, основуючись на рівні розвитку регіонів, так звана розумна спеціалізація (EC, 2010). Ідея розумної спеціалізації перейшла від концептуальної ідеї до практичної політики керівництва навіть швидше, ніж кластери (Набіг, 2009; Foray та ін, 2012), процес, який викликав не тільки багато питань практиків а й критичні зауваження дослідників (наприклад, McCann і Ортега-Argiles, 2013).

Стратегії розумної спеціалізації забезпечують хорошу можливість для швидкого огляду конкретних наслідків недавньої роботи з конкурентоспроможності і кластерної політики для практиків. За обговоренням послідує шести кроковий підхід розумної спеціалізації, який пропонує наступне (Набіг та ін, 2012.):

· Крок 1: Аналіз регіонального контексту і потенціал для інновацій

Дослідження конкурентоспроможності забезпечує всеосяжну картину для організації аналізу регіонального бізнес -середовища. Це гарантує, що аналіз не обмежується тільки на вузькій регіональній інноваційній системі.

Часто, і це те, що показують дослідження по конкурентоспроможності, взаємодія через ширше бізнес -середовище, яке має вирішальний вплив на здатність і готовність фірми для модернізації і конкуренції в більш інтенсивному інноваційному шляху. Неефективні зв'язки між регіональною інноваційною системою та великим числом компаній, які керують регіональною економікою, є одним із головних викликів, з якими повинна булла боротися регіональна політика у минулому.

Данні і дослідження кластера забезпечують багате джерелопорівняльної інформації про характер спеціалізації поточного регіону, динаміку змін та можливості, які можуть існувати для диверсифікації в нових областях. Оцінка поточної структури кластера може на високому рівні допомогти визначити чи є будь-які бар'єри для динаміки регіональної спеціалізації. Потім він може допомогти зосередити увагу політики на галузях економіки, які мають вирішальне значення для процвітання нинішнєго покоління.

· Крок 2: Управління: забезпечення участі та прав власності

Дослідження конкурентоспроможності показують, навіть якщо емпіричний аналіз ще не охоплює ефективно цей аспект, що економічні показники оновані на складній взаємодії багатьох областей політики. Він також припускає, що для мікроекономічних чинників, які в основному під контролем регіонів, коло учасників з різних частин уряду, а також з різних установ приватного сектора мають або критичне знання або вплив на результати. Це свідчить на користь необхідності створення державно-приватної координаційних структур, які забезпечують комплексну перспективи за межами окремих сфер політики.

Наукові дослідження по кластерних програмах та ініціативах підкреслює важливу роль, яку кластерні ініціативи можуть відіграти у формуванні соціального капіталу і створення платформи для аналізу та колективних дій. Кластерні програми повинні відігравати роль в підтримці таких структур з метою поліпшення політичного процесу, а не тільки, тому що вони можуть мати безпосередній вплив на економічні показники кластеру. У свою чергу, регіони можуть отримати вигоду з використання існуючих кластерних структур таку, як розробка та реалізація інтелектуальних стратегій спеціалізації.

· Крок 3: Розробка загальної концепції для майбутнього регіону

Як дістатися від оцінки конкурентоспроможності та аналізу поточного портфеля кластера в регіоні до спільного бачення залишатися одним з найскладніших і своєрідних кроків у стратегічному процесі, як для регіонів, так і для країни. Є деякі спроби перенести це від завдання експертів до більш структурованого процесу (Хаусман та ін, 2004;. Crescenzi і Родрігес Поза, 2011). Але реальність залишається у багатьох регіонах такою, що відсутність інструментів такого процессу змушує регіони копіювати з успішних груп, будь то в кластерній політиці чи загальній регіональній інноваційній стратегії (Хосперс і Beugelsdijk, 2002). У Європі, вирівнювання регіональних стратегії в межах Europe2020 і особливо так званих «Великих завдань» загрожує повторити старі помилки.

Нові дослідженя конкурентоспроможності та кластерів не забезпечує просте рішення цих проблем. Воно зосереджене на необхідність визначити, які конкретні переваги в тому, що розташування пропонує компаніям. Але у минулому, особливо у бізнес-середовищі, дані також призводили до простого встановлення значень кращих практик в іншому місці, що самі по собі не є баченням або стратегією.

· Крок 4: Визначення пріоритетів

Просте розуміння кластерного дослідження може призвести до помилкової думки, що встановлення пріоритетів рівносильно вибору декількох кластерів, оскільки вони ключові «стратегічні» області регіональної політики на яких вона повинна зосереджуватися. Недавні дослідження в області конкурентоспрможності і кластери повинні застерегти політиків проти такогорозуміння.

З точки зору конкурентоспроможності, політичні пріоритети повинні визначатися конкурентними перевагами, таке розташування хоче стати на меті своїх стратегічних позицій, оскільки воно визначає його роль у національній та світовій економіці. Володіючи цими перевагами, можна встановити пріоритети політики як сфер, в яких регіон хоче виділятися, або в якій в даний час занадто відстає від аналогів.

Кластери є одним з важливих аспектів, як розміщення може вирішити, як позиціонувати себе. Однак кластери можуть тільки вказатина місця, де можна конкурувати, а не як це робити. Таким чином, розуміння кластерів, як сильних регіоні в (або тих, що мати потенціал) тільки звужує коло вибіру, яку політику проводити, це не визначає конкретну політику. Часто змагаються у розміщенні кластерів за аналогічним набором переваг, що лежать в основі, які потім по-різному розгортаються у відповідних економічній сфері.

· Крок 5: Визначення когерентних заходів політики, мережевого графіку та плану дій

План дій переводить бачення або стратегічне позиціонування з розташування на конкретну політичні зусилля, з урахуванням пріоритетів, які було виявлено.

Дослідження конкурентоспроможності, знову більше у своїй змістовній частині, ніж у емпіричному розрізі, підкреслює необхідність розглядати взаємодію між політичними сферами. Тим не менш, воно все ще дає недостатньо конкретних керівних вказівок на те, які взаємодії існують. Кластери корисні як процес відповіді на цей виклик, тому що він розпочинає обговорення політики з точки зору відповідної економічної діяльності, а ніж політики. Організація політики навколо кластерів робить їх природною інтеграцією, яка змушує замислитися про взаємодію цих різних політичних зусиль. Так що поки немає ніяких концептуальних інструментів, які фіксували б зв'язків між галузями політики, у всіх подробицях, організація політичного процессу через кластери забезпечує можливість більш тісної взаємодії.