Призначення балансу та його структура

Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватися до змін середовища, в якому воно функціонує.

Інформація стосовно економічних ресурсів, контрольованих підприємством, і здатності його в минулому змінювати ці ресурси є корисною для визначення спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти у майбутньому. Інформація щодо структури капіталу є корисною при прогнозуванні майбутніх потреб у позиках, при визначенні розподілу майбутніх прибутків та потоків грошових коштів серед власників підприємства, а також при визначенні ймовірності залучення фінансів у майбутньому. Інформація щодо ліквідності та платоспроможності підприємства є корисною для прогнозування спроможності підприємства вчасно виконувати свої фінансові зобов'язання. Ліквідність свідчить про наявність грошових коштів у найближчому майбутньому після виконання фінансових зобов'язань даного періоду. Наявність грошових коштів упродовж більшого періоду часу для вчасного виконання фінансових зобов'язань свідчить про платоспроможність підприємства.

Активи мають визнаватись і відображатись в балансі у грошовому виразі з використанням певної бази оцінки, а саме:

Історичної собівартості. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання;

Поточної собівартості. Активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент;

Вартості реалізації Актив відображається за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації;

Теперішньої вартості. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, мас генерувати стаття під час звичайної діяльності підприємства.

Основою оцінки, яка найчастіше приймається підприємствами для складання фінансових звітів, є історична собівартість. Вона, як правило, комбінується з іншими оцінками. Наприклад, запаси, як правило, відображаються за найнижчою з двох оцінок - собівартістю або чистою вартістю реалізації; ринкові цінні папери Можуть відображатися за ринковою вартістю, а довгострокові зобов'язання дебіторів відображаються за їхньою теперішньою вартістю. Деякі підприємства використовують як основу поточну собівартість у відповідь на нездатність облікової моделі історичної собівартості відображати вплив зміни цін на немонетарні активи.

З метою задоволення інформаційних потреб широкого кола користувачів, баланс відображає фінансовий стан підприємства, падає загальну інформацію про його діяльність та ліквідність. Для кращого сприйняття і розуміння даних фінансової звітності ця інформація структурується певним чином. Оскільки кредитори мають першочергові права щодо майна підприємства, для задоволення їх потреб інформація балансу традиційно класифікувалась таким чином, щоб наочно відобразити платоспроможність підприємства, тобто ймовірність погашення заборгованості у випадку його ліквідації. Розмежування поточних і непоточиих активів і зобов'язань дає змогу визначити суму оборотного капіталу як різницю між поточними активами і поточними зобов'язаннями.

Згідно з МСБО 38: нематеріальний актив — це ідентифікований немонетарний актив без фізичної субстанції, який утримується підприємством з метою використання у процесі виробництва або постачання товарів і надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для адміністративних цілей.

Структурою субрахунків рахунка 12 "Нематеріальні активи" Плану рахунків бухгалтерського обліку визначено склад нематеріальних активів:

права на використання майна, природних ресурсів;

права промислової власності;

права інтелектуальної власності;

ділова репутація (гудвіл);

привілеї;

патенти;

інші нематеріальні активи.

Нематеріальний актив відображається у балансі, якщо:

існує ймовірність отримання у майбутньому економічних вигод від його використання;

його оцінка може бути достовірно визначена. Не визнаються як активи:

втрати на дослідження;

організаційні витрати (витрати на реєстрацію підприємства, емісію цінних паперів тощо);

витрати на перебазування або реорганізацію частини чи усього підприємства;

витрати на підготовку кадрів;

витрати на внутрішньогенерований гудвіл;

витрати на рекламу тощо.

Ці витрати відображаються у звіті про фінансові результати у складі витрат періоду, у якому вони мали місце.

Первісна оцінка нематеріальних активів здійснюється за собівартістю їх придбання чи створення.

Собівартість окремо придбаного нематеріального активу включає його ціну, мито, усі податки, що не підлягають відшкодуванню, інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням активу, за вирахуванням будь-яких отриманих торговельних знижок.

Якщо нематеріальний актив надійшов у результаті обміну на інший актив, то його собівартість визначається за справедливою вартістю отриманого активу, яка дорівнює справедливій вартості переданого активу з урахуванням будь-яких грошових доплат, здійснених під час обмінної операції.

У примітках до балансу щодо кожного класу основних засобів слід розкривати:

оцінки, які застосовувались для визначення балансової вартості кожного класу основних засобів;

застосовані методи амортизації;

застосовані терміни корисної експлуатації або норми амортизації;

валову балансову вартість та суму накопиченого зносу на початок і кінець звітного періоду;

узгодження балансової вартості на початок і кінець звітного періоду з відображенням:

надходження;

вибуття;

придбання шляхом об'єднання підприємств;

зміни в результаті переоцінок;

нарахований знос;

інші зміни.

Якщо у звітному періоді відбулась переоцінка основних засобів, у примітках необхідно розкривати:

базу, застосовану для переоцінки активів;

дати чинності переоцінки;

залучення незалежного оцінювача;

сутність будь-яких індексів, що застосовувались для визначення валової балансової вартості;

зміни дооцінки протягом звітного періоду. Фінансові звіти також можуть розкривати:

наявність та розміри обмежень на права власності, а також основні засоби, які було передано як забезпечення зобов'язань;

валову балансову вартість повністю амортизованих основних засобів, які продовжують використовуватись;

балансову вар гість основних засобів, вилучених з експлуатації та призначених для продажу;

справедливу вартість основних засобів, коли вона суттєво відрізняється від балансової.

У статті "Довгострокові фінансові інвестиції" відображаються фінансові інвестиції на період більше одного року, а також всі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Новим є те, що у цій статті окремо виділені фінансові інвестиції, які згідно з П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції" передбачається обліковувати за методом участі в капіталі (що відповідає МСБО), і окремо вказуються інші фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.

Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції, які не можуть бути класифіковані як поточні.

Собівартість фінансових інвестицій включає:

ціну придбання;

комісійні винагороди;

гонорари;

мито;

податки, що не відшкодовуються підприємству:

банківські збори;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням інвестицій.

Підприємство, на яке інвестор може справляти значний вплив, називають асоційованим. Інвестор справляє суттєвий вплив на підприємство, акції якої придбані, проте не має можливості контролювати його діяльність. На існування або наявність значного впливу вказують:

володіння не менше, ніж 20% акцій,

або присутність інвестора в раді директорів контрагента;

або участь його в процесах прийняття рішень;

або матеріальні відносини між партнерами;

або взаємообмін управлінським персоналом;

або забезпечення важливою технічною інформацією.

Облік довгострокових фінансових інвестицій в асоційоване підприємство інвестор веде, використовуючи метод:

а) участі в капіталі,

б) собівартості.

Згідно з методом участі в капіталі балансова вартість інвестиції, яка спочатку оцінюється за собівартістю, збільшується (зменшується) відповідно до частки інвестора в прибутках (збитках) асоційованої компанії. Балансова вартість інвестиції зменшується на суму отриманих дивідендів.

У статті "Довгострокова дебіторська заборгованість" відображається заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка буде погашена після 12 місяців з дати балансу, наприклад, заборгованість орендаря за фінансовою орендою. Довгострокова дебіторська заборгованість оцінюється за дисконтованою вартістю майбутніх платежів, які очікуються дій погашення цієї заборгованості.

Негарантована ліквідаційна вартість частина ліквідаційної вартості орендованого активу, продаж якої орендодавцем не гарантується або гарантується лише пов'язаною з ним стороною.

Чисті інвестиції в оренду це загальна сума мінімальних орендних платежів та будь-якої негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням незаробленого фінансового доходу.

Незароблений фінансовий дохід — це загальна сума мінімальних орендних платежів та негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням дисконтованої суми мінімальних орендних платежів за припустимою ставкою відсотка при оренді.

Припустима ставка відсотка при оренді — це ставка дисконту, за якою на початку строку оренди визначається теперішня (дисконтована) вартість загальної суми мінімальних орендних платежів та негарантованої ліквідаційної вартості активу, яка повинна дорівнювати справедливій вартості орендованого активу.

У статті "Відстрочені податкові активи" відображається сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок виникнення різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Відстрочений податковий актив виникає у тому випадку, коли податок на прибуток, визначений згідно з обліковою політикою підприємства, менший за податок на прибуток., визначений за чинним законодавством.

Сума прибутку (збитку) за період, визначена згідно з податковим законодавством, як правило, відрізняється від сукупного прибутку (збитку) за період, який відображається у звіті про фінансові результати на основі облікової політики підприємства. Ітака різниця виникає: • через відмінності у визначенні витрат періоду та валових витрат;

через відмінності у визнанні облікового доходу та валового доходу;

через різні підходи до відображення суми переоцінки активів. Різниці бувають тимчасові та постійні.

У статті "Інші необоротні активи" відображаються всі інші необоротні активи, які не є нематеріальними активами, основними засобами, довгостроковими фінансовими інвестиціями, довгостроковою дебіторською заборгованістю та відстроченими податковими активами.

а) зберігаються для продажу за умов звичайної господарської діяльності; або б) знаходяться в процесі виробництва для такого продажу; або в) призначені для споживання у виробничому процесі чи при наданні послуг.

Запаси включають:

товари, що були придбані та зберігаються для перепродажу, до складу яких відносять землю та іншу нерухомість, придбану для перепродажу;

готову вироблену продукцію;

незавершене виробництво підприємства;

основні та допоміжні матеріали для використання у процесі виробництва та надання послуг.

Запаси відображаються у балансі за найменшою з двох оцінок:

Собівартістю чистою варті сію реалізації.

Собівартість запасів — це витрати на:

придбання;

переробку;

інші витрати, що виникли під час доставки запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан. У новій формі балансу наведені саме такі підкласи запасів, що водночас відповідає вимогам МСБО і не порушує національні традиції побудови цієї звітної форми. Отже, в балансі і надалі будуть наводитись деталізовані дані про наявність у підприємства:

виробничих запасів;

тварин па вирощуванні та відгодівлі;

незавершеного виробництва;

готової продукції;

товарів.

Витрати на придбання = ціна придбання + ввізне мито + інші податки, що не компенсуються податковими органами підприємству

н витрати на транспортування, навантаження та розвантаження - торговельні знижки, уцінка та собівартість повернених товарів Наступною за ступенем ліквідності статтею є дебіторська заборгованість, яка виникає в результаті продажу товарів та надання послуг у кредит, а також втілює в собі інші борги перед підприємством, від погашення яких впродовж року очікується надходження грошових коштів.

У статті Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги " відображається заборгованість покупців або замовників за реалізовану їм продукцію і товари для перепродажу (крім заборгованості, яка забезпечена векселем).

Надання комерційного кредиту сприяє зростанню обсягів реалізації, але, в той же час, несе в собі ризик неповної інкасації боргів. Користувачів фінансової звітності стаття "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" цікавить з позиції реальності її оцінки, тобто ймовірності погашення її у визначеній сумі. Тому важливо відобразити в балансі дебіторську заборгованість, дотримуючись принципу обачності - щоб активи а дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені. її оцінка мас бути достатньо обґрунтованою, щоб незалежний аудитор погодився з нею.

Продаж товарів і надання послуг у кредит, при застосуванні принципу нарахування, як правило, співпадає з визнанням доходу від реалізації. Борги, які, можливо, не будуть сплачені дебіторами внаслідок їх неплатоспроможності, входять до складу доходу, необґрунтовано завищуючи реальний результат від реалізації.

Отже, очевидною є необхідність коригування нього результату на очікувану суму несплати боргів. Але методика, за якою здійснюється це коригування і умови створення резерву сумнівних боргів згідно з українськими нормативними актами, не відповідають вимогам МСБО.

У балансі дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги відображається за чистою вартістю. Чиста вартість дебіторської заборгованості — це сума дебіторської заборгованості після вирахування сумнівних та безнадійних боргів.

Сумнівний борг — це дебіторська заборгованість, відносно якої існує ймовірність її неповернення боржником.

Безнадійна дебіторська заборгованість (безнадійний борг) — це заборгованість, відносно якої існує впевненість у її неповерненні боржником, або позовний термін якої минув.

Згідно з принципом обачності у момент визнання доходу від реалізації підприємство повинне визнати можливі втрати від неповернення частини боргів покупцями. Величину цих втрат необхідно оцінювати на основі аналізу інформації про фактичні втрати від неповернених боргів за минулі періоди, враховуючи зміни, що відбулися в умовах реалізації продукції у звітному періоді, чи, як очікується, відбудуться у наступному періоді.

Застосування методу створення резерву сумнівних боргів, а не пряме списання безнадійних боргів, як це поки що робиться в українській обліковій практиці, відповідає принципу обачності. В той же час, коли сума створеного у звітному періоді резерву є недостатньою для покриття усіх фактичних безнадійних боргів, застосовується метод прямого списання безнадійних боргів.

Базовим методом оцінки резерву сумнівних боргів (згідно з П(С)БО 10 "Дебітори" "Забезпечення, непередбачені зобов'язання та активи") є метод періодизації дебіторської заборгованості, за яким здійснюється групування дебіторської заборгованості за термінами непогашенім та встановлення відповідного відсотка сумнівних боргів для кожної групи.

У примітках до балансу слід окремо розкривати:

загальну кількість дебіторів;

кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких перевищує 10% загальної суми дебіторської заборгованості, а також строки погашення їх заборгованості;

суму простроченої дебіторської заборгованості, яку можна вважати сумнівною;

метод оцінки сумнівних боргів.

Поточна фінансова інвестиція — це інвестиція, що легко реалізується та призначається для утримання протягом терміну, що не перевищує один рік.

До числа поточних фінансових інвестицій відносяться:

короткострокові комерційні ринкові папери;

казначейські векселі;

короткострокові боргові папери;

депозитні сертифікати;

інші ринкові цінні папери, придбані з мстою перепродажу протягом терміну, що не перевищує один рік.

В українській обліковій практиці під короткостроковими фінансовими вкладеннями розуміють короткострокові цінні папери та інші дохідні активи, що придбані (вкладені) підприємством для одержання прибутку на строк не більше одного року:

акції;

облігації;

сертифікати:

казначейські зобов'язання.

У статті Грошові кошти та їх еквіваленти відображаються суми грошей, що на дату балансу знаходяться:

в касі;

на банківських рахунках;

в дорозі;

у формі грошових документів;

у формі виставлених акредитивів.

Складовою облікової політики підприємства є критерій віднесення інвестицій до грошових еквівалентів. Як правило, до грошових еквівалентів відносять поточні інвестиції, початковий строк погашення яких не перевищує 3 місяці і відносно яких існує впевненість у тому, що вони не зменшать свою вартість протягом періоду їхньої чинності.

До складу грошових коштів не відносяться гроші па банківських рахунках, обмежені для поточного використання протягом терміну, що перевищує один рік. їх слід відображати у складі необоротних активів як інші фінансові інвестиції.

Суми грошових коштів та їх еквівалентів, наведені у балансі, повинні узгоджуватись із відповідними сумами звіту про рух грошових коштів.

Згідно з П(С)БО 2 "Вплив змін валютних курсів" суми грошових коштів в іноземних валютах слід відображати з використанням відповідних валютних курсів на дату балансу.

Курсові різниці, що виникають при перерахунку сум грошових коштів в інвалютах, визнаються як доходи або витрати того періоду, у якому вони виникли, та відображаються у звіті про фінансові результати у складі інших фінансових доходів (витрат).

Окремі статті таких витрат необхідно розкривати у балансі підприємства, враховуючи їхню суттєвість та доречність такого розкриття для користувачів фінансової звітності.

Слід зазначити, що у статті "Витрати майбутніх періодів" можуть відображатися як оборотні, так і необоротні активи, а саме: витрати, які стосуються наступного облікового періоду, га ті, що будуть віднесені на більш пізні періоди. Якщо підприємство здійснило у звітному періоді і ті, й інші витрати, то у балансі їх слід відображати окремо, якщо їх величина є суттєвою.

Структура пасивів балансу

 

Пасиви відображають джерела коштів підприємства. Структуру І розділу пасиву ми уже розглядали в темі "Фінанси акціонерних товариств". Зупинимось більш детально на другій значній складовій джерел зобов'язаннях підприємства.

Згідно з П(С)БО 2 зобов'язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і поліпшення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні він оди.

Зобов'язання — це обов'язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов'язання відображається у балансі, якщо:

його оцінка може бути достовірно визначена:

існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому ньому внаслідок його погашення.

Зобов'язання містять у собі ймовірність майбутнього вилучення коштів підприємства і втрати економічної вигоди внаслідок прийнятих у минулому обов'язків. Разом з тим, підприємство може мати обов'язок діяти певним чином, але це не обов'язково призводить до виникнення і відображення у його балансі певного зобов'язання. Обов'язки підприємства розглядаються як його зобов'язання, якщо вони:

Існують на даний момент і є наслідком минулих господарських операцій (наприклад, придбання товарів чи послуг) або подій (понесені чи ймовірні збитки, за які підприємство несе відповідальність).

Необхідно відрізняти теперішні та майбутні зобов'язання. Так, рішення керівництва підприємства придбати активи у майбутньому саме собою не призводить до виникнення зобов'язання.

Як правило, зобов'язання виникає тільки тоді, коли актив отримано або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив, тобто в результаті минулих операцій або інших минулих подій. Так, придбання товарів і отримання послуг призводить до виникнення кредиторської заборгованості (якщо вони не були попередньо сплачені), а одержання позики банку призводить до зобов'язання повернути.

У той же час, зобов'язання щодо замовлених, але ще не отриманих активів не відображається у балансі замовника, оскільки в такому випадку виникає безумовна зустрічна вимога — зобов'язання покупця оплатити певний товар компенсується його правом на отримання цього товару. Як правило, зобов'язання виникає, коли отримані права використання товарів чи послуг.

Пов'язані з необхідністю майбутніх платежів з.метою збереження господарських зв'язків підприємства або у відповідності із здійсненням нормальної підприємницької діяльності.

Мають бути виконані неминуче. Економічні наслідки невиконання зобов'язання, наприклад, у зв'язку зі штрафними санкціями, не дадуть підприємству можливості уникнути вибуття ресурсів на користь іншої сторони.

Мають визначений термін виконання, хоча точна дата може бути не відомою.

Прийняті відносно суб'єктів (юридичних чи фізичних осіб або їх групи), які можуть бути ідентифіковані якщо не в момент прийняття зобов'язання, то в момент його виконання.

Зобов'язання можуть мати юридичну силу внаслідок укладених контрактів або статутних вимог (наприклад, кредиторська заборгованість за отримані товари чи послуги). Вони також можуть виникати в результаті бажання підприємства підтримувати свою ділову репутацію (якщо, наприклад, підприємство вирішило виправити недоліки своєї продукції, виявлені після закінчення гарантійного строку).

Погашаючи зобов'язання, підприємство, як правило, віддає ресурси, що втілюють у собі економічні вигоди, з метою задоволення претензій іншої сторони.

Погашення існуючого зобов'язання може здійснюватись:

сплатою грошових коштів;

передаванням інших активів;

наданням послуг;

заміною даного зобов'язання іншим;

перетворенням зобов'язання на капітал.

Борг також може бути анульовано, коли боржник офіційно на законній підставі або за волевиявленням кредитора звільняється від прийнятих ним на себе зобов'язань. Анулювання боргу не призводить до зменшення ресурсів боржника але збільшує прибуток підприємства і сприяє виникненню додаткових зобов'язань з його оподаткування.

Зобов'язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов'язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні — зобов'язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості і якості.

Значна частина зобов'язань підприємства регулярно (щомісячно) нараховується з відображенням в обліку по дебету рахунків активів або витрат, а по кредиту — нарахованих зобов'язань. У таких випадках визнання зобов'язань (кредиторської заборгованості) безпосередньо залежить від визнання відповідних активів або витрат.

Другою умовою визнання зобов'язання у балансі є можливість його достовірної оцінки. Як правило, сума зобов'язання визначається однозначно і прямо вказується у відповідних документах. Проте існують ситуації, коїш сума платежу залежить від подальших подій. Зобов'язання визнається у таких випадках, якщо його можна оцінити з певною мірою достовірності.

Звичайно, сума, що підлягає сплаті для погашення заборгованості, визначається угодою (контрактом) або розраховується на підставі встановлених правил (ставок, норм, тарифів тощо).

Зобов'язання, що виникли внаслідок авансової оплати покупцем товарів чи послуг за визначеними цінами, асортиментом, кількістю і якістю можуть змінювати свою грошову оцінку в часі, але незмінними залишаться обумовлена кількість та якість товару.

У деяких випадках в момент виникнення зобов'язання його сума визначається із застосуванням попередніх аналітичних чи експертних оцінок. Такі зобов’язання називають забезпеченнями. Наприклад, підприємство, яке реалізує продукцію з гарантією, бере на себе зобов'язання забезпечувати її ремонт або заміну протягом гарантійного терміну. Оскільки конкретна сума витрат та час їх виникнення залежать від майбутніх подій, у звітному періоді, коли була реалізована продукція, підприємство змушене створити відповідний резерв, виходячи з попереднього досвіду та прогнозних оцінок фахівців.

Такі види зобов'язань відображаються у II розділі пасиву балансу "Забезпечення наступних витрат і платежів".

Для визначення балансової вартості зобов'язань використовують такі види оцінок:

історична собівартість:

поточна собівартість:

вартість розрахунку (платежу);

теперішня вартість;

Історична собівартість зобов'язання — сума надходжень, отриманих в обмін на зобов'язання або, за деяких інших обставин, суми грошових коштів чи їх еквівалентів, що, як очікується, будуть сплачені з метою погашення зобов'язання під час звичайної діяльності підприємства.

Поточна вартість зобов'язання — недисконтована сума грошових коштів чи їх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов'язання на поточний момент.

Вартість погашення — недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, що, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язань під час звичайної господарської діяльності підприємства.

Теперішня вартість зобов'язання — теперішня (дисконтована) вартість майбутніх чистих відпливів грошових коштів, які, як очікується, будуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства.

Залежно від терміну погашення зобов'язання поділяються на поточні та довгострокові. Згідно з П(С)БО 2 "Баланс" зобов'язання класифікується як поточне, якщо воно бути погашене протягом операційного циклу підприємства або дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Усі інші зобов'язання є довгостроковими.

До поточних зобов'язань, звичайно, належать:

заборгованість із розрахунків з бюджетом по податках та інших платежах;

кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам за отримані від них товари, роботи, послуги;

заборгованість з оплати праці;

заборгованість зі страхування;

авансові платежі замовників;

короткострокові кредити банку;

нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.

При віднесенні заборгованості до складу поточних зобов'язань застосовують підхід, аналогічний визначенню поточних активів.

Зобов'язання, що пов'язані з витратами, які виникають у ході нормального операційного циклу (в результаті придбання сировини, нарахування комунальних послуг, заробітної плати персоналу тощо), є поточними навіть тоді, коїш термін їх погашення настає після 12 місяців віддати балансу.

Зобов'язання, що прямо не пов'язані з операційною діяльністю підприємства (кредити банку, оголошені дивіденди, податок на прибуток, що підлягає сплаті), вважають поточними лише за умови, що їх потрібно погасити протягом 12 місяців з дати балансу.

Проте слід мати на увазі, що до складу довгострокових включається лише та частина зобов'язань, що не підлягає погашенню протягом 12 місяців, віддати балансу.

Поточне зобов'язання може бути перекласифіковане у довгострокове, якщо:

первісний строк погашення зобов'язання перевищував 12 місяців;

підприємство має намір рефінансувати зобов'язання на довгостроковій основі;

цей намір підкріплений відповідною угодою про рефінансування або переглянутим графіком платежів, який буде погоджено до затвердження фінансових звітів.

Суму такого зобов'язання та пояснювальну інформацію про причину його виключення зі складу поточних зобов'язань слід наводити у примітках до балансу.

У тих випадках, коли кредитна угода передбачає погашення зобов'язання на вимогу позикодавця, в разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим становищем позичальника, зобов'язання розглядається як непоточне лише тоді, коли:

позикодавець погодився до затвердження фінансових звітів не вимагати сплати, яка обумовлена порушенням відповідних умов;

немає свідчень про можливість виникнення подальших порушень протягом 12 місяців від дати балансу.

У статті "Довгострокові кредити банків" відображається сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням.

У попередніх розділах ми вже розглянули таке поняття, як відстрочений податковий актив, який виникає, коли податкове зобов'язання, визначене згідно з чинним законодавством, перевищує суму нарахованого облікового податку на прибуток.

Утому випадку, коли, навпаки, обліковий податок на прибуток більший за податкове зобов'язання, визначене за чинним законодавством, виникає відстрочене податкове зобов'язання, яке класифікується як довгострокове.