| Ознаки | Підсистеми бухгалтерського обліку | |
| Фінансовий облік | Управлінський облік | |
| 1. Мета обліку | Складання і надання фінансової інформації про господарську діяльність банку для забезпечення потреб насамперед зовнішніх користувачів | Складання і надання інформації про господарську діяльність банку менеджерам для забезпечення функцій щодо управління банком |
| Регулювання | Закони, національні положення бухгалтерського обліку, МСБО, нормативно-правові акти НБУ | Внутрішні нормативно- правові акти банку |
| Об’єкти обліку | Фінансовий стан і фінансовий результат господарської діяльності банку (активи, зобов’язання, капітал, доходи й витрати) | Доходи, витрати, фінансовий результат діяльності окремих підрозділів; результат діяльності керівництва |
| Предмет бухгалтерського аналізу | Господарська діяльність банку в цілому | Діяльність окремих підрозділів банку за вибором керівництва та їх вплив на загальну діяльність банку |
| Спрямо ваність | Ретроспективний (оцінка минулих господарських подій) | Спрямований у майбутнє (фінансове планування і контроль за поточною господарською діяльністю банку) |
| 6. Відкри тість | Фінансова звітність підлягає оприлюдненню | Управлінська звітність є комерційною таємницею |
| 7.Періо дичність звітування та форми | Річний, квартальний інтервали складання фінансової звітності. Формат і зміст установлені законодавчо | Період управлінської звітності, її форми затверджуються кожним банком самостійно |
Бухгалтерський облік у банках за своєю сутністю нічим не відрізняється від бухгалтерського обліку, який здійснюється іншими підприємствами. Тож на бухгалтерський облік у банках поширюється загальноприйняте визначення: бухгалтерський облік — це процес спостереження, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про господарську діяльність банку зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Отже, предметом бухгалтерського обліку в банку є його господарська діяльність (різні банківські операції), а кінцевим продуктом — бухгалтерська звітність про господарську діяльність.
План рахунків і принципи його побудови
У попередньому матеріалі розглянуто унікальні елементи фінансової звітності — активи, зобов’язання, капітал, доходи і витрати, які є засобом розкриття фінансової інформації щодо банку, викладено їх економічну сутність. Було також з’ясовано, за допомогою яких форм фінансових звітів та економічних показників ця інформація надається банками власним менеджерам та зовнішнім користувачам.
Нез’ясованим ще залишилося питання, у який спосіб відбувається підготовка фінансової звітності, як удається велику кількість господарських операцій, що банк виконує за певний обліковий період, подати в системі взаємозв’язаних економічних показників у вигляді форм фінансових звітів.
Для підготовки фінансових звітів використовується такий інструмент бухгалтерського обліку, як рахунок, про який згадувалося під час розгляду функцій фінансового обліку.
Рахунок (бухгалтерський) є основною одиницею накопичення інформації фінансового обліку. Для кожного виду активів, зобов’язань, власного капіталу, доходів та витрат банку призначається окремий рахунок. Наприклад, є окремі рахунки для таких видів активів: «грошові кошти», «банківські метали», «кредити, які надані суб’єктам господарської діяльності», «цінні папери в портфелі банку на продаж» тощо. Приклади рахунків для обліку зобов’язань: «кошти клієнтів банку», цінні папери власного боргу, емітовані банком», «субординований борг банку» тощо. Для обліку власного капіталу використовують такі рахунки: «статутний капітал банку», «емісійні різниці» тощо.
Отже, рахунок — це інструмент, який використовується для збору інформації про кожний елемент фінансової звітності у стандартизованому форматі. У фінансовому обліку за допомогою рахунків забезпечується: 1) всеохопна реєстрація господарських операцій, що впливають на фінансовий стан; 2) перевірка точності відображення операцій. Рахунок дає змогу відобразити та простежити зміни кожного показника фінансових звітів, які мали місце за звітний період.
Одним із ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є План рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків відповідно до елементів та в розрізі показників фінансової звітності. План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.
Новий План рахунків, розроблений Національним банком України і запроваджений у банках, узгоджений із загальноприйнятими у міжнародній практиці бухгалтерськими принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Структура Плану рахунків побудована з урахуванням вимог до типової структури фінансових звітів банку, які викладені в МСБО. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку — це нормативний документ, в якому визначені принципи та методи ведення фінансового обліку. План рахунків є обов’язковим до використання всіма установами банків.
Національним банком України розроблено окремо План рахунків бухгалтерського обліку для установ НБУ та План рахунків для комерційних банків. Розроблений окремо для установ НБУ План рахунків за структурою майже не відрізняється від Плану рахунків для комерційних банків, але має деякі особливості за змістом. Це пов’язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін.
Застосування міжнародних принципів та стандартів бухгалтерського обліку дає можливість складати фінансову звітність, яка достатньою мірою відтворює вірогідну та зрозумілу картину господарсько-фінансової діяльності банку.
Принцип бухгалтерського обліку — це правило, яким слід керуватися під час вимірювання, оцінювання та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.
До міжнародних (загальноприйнятих) принципів бухгалтерського обліку належать:
· принцип автономності;
· принцип безперервності діяльності;
· принцип нарахування та відповідності доходів і витрат;
· принцип обачності;
· принцип єдиного грошового вимірника;
· принцип превалювання змісту над формою;
· принцип історичної (фактичної) собівартості;
· принцип періодичності;
· принцип послідовності.
Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. Принцип нарахування регулює момент визнання доходів і витрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку в тому періоді, коли вони були нараховані, тобто зароблені чи здійснені, незалежно від того, коли фактично були отримані чи сплачені гроші.
Альтернативним методом є касовий метод визнання доходів і витрат, за яким доходи визнаються тільки з моменту надходження грошей у касу банку або на його кореспондентський рахунок, а витрати — тільки з моменту їх сплати готівкою або з коррахунку.
Розглянемо зміст ключових положень принципу нарахування доходів та витрат.
Усі завершені операції реєструються тоді, коли вони мали місце, незалежно від часу отримання або сплати грошей.
Принцип нарахування, як зазначалося, означає, що доходи зароблені (визнані) в тому періоді, коли господарська операція, від здійснення якої саме і заробляється дохід, мала місце, а не тоді, коли гроші фактично отримано. Виходячи з цього принципу дохід визнається у момент продажу активу або надання послуги, коли і має місце його заробляння, а не на дату надходження грошей у касу або на рахунок від продажу активу чи послуги.
Для застосування принципу нарахування головним критерієм є те, що дохід вважається заробленим, коли процес заробляння в основному завершений. У разі продажу товарів такий процес в основному є завершеним, коли право власності на товари переходить від продавця до покупця. Якщо надаються послуги, то процес заробляння вважається в основному завершеним, коли послуга вже надана, а не коли гроші повністю сплачені.
До переваг принципу нарахування відносять те, що його застосування дає можливість інформувати користувачів не тільки про надходження або сплату грошових коштів у минулому, а й про зобов’язання платити кошти або про їх надходження в майбутньому.
До іншого ключового положення принципу нарахування слід віднести принцип відповідності доходів і витрат.
Принцип відповідності забезпечує обчислення фінансового результату звітного періоду через зіставлення доходів звітного періоду з витратами, що були понесені для отримання цих доходів.
Стержневим положенням принципу відповідності є те, що доходи і витрати повинні бути правильно оцінені в кожному обліковому (звітному) періоді. Дохід за звітний період визначається за принципом нарахування, а потім витрати мають бути пов’язані з заробленими доходами. Труднощі застосування цього положення полягають у тому, що на практиці господарська операція починається в одному обліковому періоді, а завершується в іншому. У прикладі з наданням кредиту ми це бачили.
Принцип відповідності визначає порядок оцінювання витрат виходячи з цілі, задля якої мали місце витрати. Якщо витрати пов’язані з конкретним доходом, вони визнаються в тому періоді, в якому цей дохід був зароблений.
Вивчаючи звіт про фінансові результати, ми бачили, що процентні витрати, які пов’язані з банківськими операціями з залучення депозитів, відображаються одночасно з процентними доходами, заробленими від кредитних операцій, і шляхом їх зіставлення обчислюється проміжний фінансовий результат у вигляді чистого процентного доходу.
Ресурси, використані в одному періоді для отримання доходу в інших періодах, повинні розподілятися за цими іншими періодами. Ми бачили це на прикладі сплати орендної плати наперед.
Деякі витрати, наприклад загальні адміністративні витрати банку, не мають прямого зв’язку з доходами певного облікового періоду. Тому такі витрати визнаються у звіті про фінансові результати за той період, у якому вони мали місце.
Отже, застосування принципу відповідності дає змогу розмежувати доходи і витрати між звітними (обліковими) періодами та узгодити доходи звітного періоду з витратами, завдяки яким одержано ці доходи. Принцип нарахування і відповідності має велике значення для визначення вірогідного фінансового результату.
Принцип обачності. Обачність зумовлена невизначеністю певних подій. Наприклад, для банку завжди існує ймовірність того, що певні кредити не будуть повернуті позичальниками. У зв’язку з цим, оцінюючи у звітах інформацію, слід уникати завищення активів та доходів або заниження витрат та зобов’язань банку.
Це означає, що витрати та зобов’язання потрібно відображати у фінансовому обліку відразу після отримання відомостей про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи — лише тоді, коли вони реально отримані або зароблені.
Принцип історичної (фактичної) собівартості. Застосування цього принципу передбачає досягнення адекватного відображення фінансового стану банку через намагання, наскільки це можливо, уникнути суб’єктивних оцінок господарських операцій. Згідно з принципом історичної вартості пріоритетною є оцінка активів і зобов’язань банку виходячи із фактичних витрат на їх придбання. Утім слід розуміти, що пріоритетність історичної (фактичної) собівартості стосується здебільшого первісної вартості активів і зобов’язань.
З часом, звісно, оцінка активів і зобов’язань має тенденцію змінюватися. Для усунення розбіжностей між історичною собівартістю і реальною та досягнення вірогідної оцінки активів і зобов’язань на практиці застосовують комбіновані методи оцінки. Оцінка за фактичною собівартістю поєднується з використанням таких методів оцінки, як теперішня вартість, відновлювана собівартість, чиста вартість придбання або реалізації, справедлива вартість тощо.
Наприклад, у банку кредити надані оцінюються за чистою ціною реалізації, цінні папери в портфелі банку на інвестиції — за справедливою вартістю, приміщення банку — за історичною собівартістю за вирахуванням зносу.
Принцип періодичності. Виходячи з безперервності діяльності банку припускаємо, що об’єктивно оцінити, скільки коштує банк, можна на момент початку діяльності банку і на момент ліквідації банку. Проте прийняття рішень користувачами потребує періодичної фінансової інформації про діяльність банку. Згідно з цим принципом господарська діяльність банку розподіляється на певні періоди з метою складання фінансової звітності.
Завершеним звітним періодом, який охоплює повний цикл обробки облікової інформації і закінчується складанням фінансової звітності, включаючи всі її компоненти, вважається календарний рік.
Проміжна квартальна фінансова звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року. Банки також складають щоденну та місячну фінансову звітність. Комплекти такої звітності на відміну від річної фінансової звітності включають не всі компоненти. На відміну від інших підприємств банки щоденно складають баланс.
Звітний період на практиці ще називають обліковим періодом.
У процесі формування Плану рахунків банку ставиться завдання максимально його спростити для кращого сприйняття і водночас забезпечити його високу інформативність як для менеджерів, так і для зовнішніх користувачів.
Зазначимо основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків комерційних банків:
· детальний та повний облік усіх банківських господарських операцій;
· своєчасне оброблення і накопичення детальної інформації;
· відображення правдивої та змістовної інформації для всіх категорій користувачів.
Бухгалтерські рахунки в плані рахунків об’єднані в дев’ять класів.
У структурі Плану рахунків можна виділити три частини, які логічно пов’язані між собою:
· балансова частина;
·
|
· позабалансова частина.
Балансова частина включає перші п’ять класів(від першого до п’ятого) рахунків. Рахунки першого — четвертого класів призначені для обліку активів та зобов’язань, а за рахунками п’ятого класу обліковують джерела власного капіталу. На підставі рахунків перших п’яти класів складається балансовий звіт комерційного банку.
Друга частина охоплює класи доходів та витрат (шостий та сьомий класи). На базі рахунків шостого та сьомого класів складається звіт про фінансові результати.
У плані рахунків банку на відміну від підприємств в одному класі об’єднані різні за характером рахунки. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки.
Третя частина містить клас позабалансових рахунків (дев’ятий клас), на рахунках якого обліковуються позабалансові операції банку. До особливої риси позабалансових операцій слід віднести те, що в момент їх здійснення не змінюється фінансовий стан банку. Наприклад, відкриття кредитної лінії банком на користь підприємства не супроводжується водночас видачею йому кредиту і тому не впливає на зміну фінансової позиції банку.
Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку.
Восьмий клас призначений для рахунків для ведення управлінського обліку і для рахунків, через які передбачено забезпечити зв’язок між рахунками фінансового обліку та рахунками управлінського обліку.
Рахунки управлінської бухгалтерії використовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дають змогу накопичити інформацію для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку. На сьогодні не існує централізовано розробленої методології і методики ведення управлінського обліку в банках. Кожний банк вирішує цю проблему самостійно.
Уміння користування і тлумачення форм фінансової звітності значно полегшує розуміння принципів розміщення рахунків та їх об’єднання за структурними одиницями в Плані рахунків.
План рахунків складається із класів, розділів, груп та власне рахунків. Ці структурні одиниці різняться ступенем деталізації інформації, за елементами звітності. На рівні класів не надається змістовна інформація. Структурна одиниця «клас» має інше навантаження. Виокремлення класів дає змогу об’єднати в одному класі однорідні за видами активи і зобов’язання відповідно до економічного змісту операцій, які виконує банк.
Уся мінімально необхідна інформація надається на рівні таких одиниць, як розділи. Їх ще називають рахунками другого порядку. Більш детальна інформація надається за групами — рахунки третього порядку. Поглиблення деталізації інформації досягається на рахунках четвертого порядку.
Кожний клас включає рахунки II, III і IV порядку. Усі вони належать до синтетичних рахунків і різняться ступенем деталізації інформації про об’єкт обліку.
У Плані рахунків бухгалтерські рахунки розміщені у порядку зростання їх номерів. Зверніть увагу на те, у який спосіб побудована нумерація рахунків. Розуміючи підхід, використаний до нумерації рахунків, ви зможете легко і швидко знаходити потрібну вам інформацію про певні види активів, зобов’язань, капіталу, доходів та витрат у фінансових звітах.
Класи мають номери від 1 до 9 і складаються з одного знака. Нумерація рахунків II, III і IV порядку здійснюється додаванням одного знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до номера класу, рахунків II і III порядку:
класи — однозначні (класи) номери;
рахунки II порядку (розділи) — двозначні номери;
рахунки III порядку (групи) — тризначні номери;
рахунки IV порядку — чотиризначні номери.
Отже, у Плані рахунків застосовується десятинна система кодування рахунків; при цьому перша цифра означає клас Планурахунків, друга — розділ у класі, третя — групу у розділі, четверта — номер рахунка в групі.
За своїм економічним змістом бухгалтерські рахунки поділяються на балансові та позабалансові. Балансові рахунки призначені для обліку за елементами фінансової звітності. Відповідно до елементів фінансової звітності вони поділяються на постійні та тимчасові. Постійні балансові рахунки включають:
· рахунки для обліку ресурсів (активів);
· рахунки для обліку зовнішніх джерел утворення ресурсів (зобов’язань);
· рахунки для обліку власних джерел утворення ресурсів (власного капіталу).
Рахунки активів — це активні рахунки, які відображають наявність та зміни різних активів банку. За характером рахунки для обліку активів є активними і завжди мають дебетове сальдо. Збільшення активів відображається за дебетом, а зменшення — за кредитом. Залишок на кінець облікового періоду обчислюється за формулою:
Залишок на початок облікового періоду (дебет) +
Дебетовий оборот – Кредитовий оборот.
Рахунки зобов’язань — це пасивні рахунки, які відображають наявність та зміни заборгованості банку. Рахунки для обліку зобов’язань пасивні і можуть мати тільки кредитове сальдо. Збільшення зобов’язань відображається за кредитом, а погашення — за дебетом. Залишок на кінець облікового періоду обчислюється за формулою:
Залишок на початок облікового періоду (кредит) +
Кредитовий оборот – Дебетовий оборот.
Рахунки власного капіталу — це також пасивні рахунки, які відображають зміну власного капіталу. Рахунки для обліку капіталу — пасивні і також мають кредитове сальдо.
Отже, до складу постійних балансових рахунків входять рахунки, на яких обліковуються елементи балансу.
Контрарні регулюючі рахунки уточнюють оцінку постійного балансового рахунка в бік зменшення і в балансі відображаються зі знаком мінус. Контрактивні відображаються на стороні активів, контрпасивні — на стороні зобов’язань або капіталу. Тому, якщо постійний балансовий рахунок, до якого відкритий регулюючий рахунок, є активним, контрарний до нього буде пасивним і матиме назву контрактивний, тобто він протистоїть активному рахунку. Якщо ж постійний балансовий рахунок пасивний, то регулюючий рахунок, що протистоїть йому, буде активним і матиме назву контрпасивний.
До тимчасових належать рахунки для обліку доходів та витрат банку. Облік витрат банку ведеться за елементами, а доходів — за видами.
Рахунки витрат — це активні рахунки, які використовують для обліку накопичення витрат за їх елементами впродовж повного звітного періоду.
Рахунки доходів — це пасивні рахунки, які призначені для обліку накопичення доходів за їх видами впродовж повного звітного періоду.
Позабалансові рахунки поділяють на дві категорії залежно від об’єктів обліку. Рахунки першої категорії призначені для економічних за змістом об’єктів обліку: тверді потенційні зобов’язання та потенційні вимоги банку. Твердими їх називають тому, що банк не може відмовитися від виконання угод, де такі зобов’язання та вимоги передбачені в односторонньому порядку, та уникнути штрафних санкцій у разі їх невиконання. Друга категорія позабалансових рахунків використовується з метою забезпечення контролю за правильністю і своєчасністю здійснення операцій за балансовими рахунками
· позабалансовий рахунок — активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок.
· позабалансовий рахунок — пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок.
Для реалізації методу подвійного запису на позабалансових рахунках використовується технічний позабалансовий рахунок, який називають контррахунком. Він є контррахунком до будь-якого позабалансового рахунка і має характер активно-пасивний.
Можна виокремити такі особливості плану рахунків:
1. Мультивалютність. План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій. Операції в іноземній валюті обліковуються на тих самих рахунках, що й операції в гривнях. Зв’язок між операціями в іноземній і національній валютах забезпечують технічні рахунки: рахунок валютної позиції; рахунок гривневого еквівалента валютної позиції.
2. Подвійний запис операцій за позабалансовими рахунками.
3. У Плані рахунків передбачена наявність управлінського обліку.
4. Структурно-логічний взаємозв’язок синтетичного та аналітичного обліку.
Аналітичний облік(рис2) забезпечується за допомогою аналітичних рахунків. Відкриття будь-яких аналітичних рахунків передбачає наявність обов’язкових параметрів згідно з вимогами Національного банку України. Додаткова інформація, необхідна для управління банком, може бути визначена банком самостійно
Рис.2 Параметри аналітичного обліку
Здійснення агрегованого обліку для виконання першої функції забезпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використанням бухгалтерських рахунків, їх перелік наведено у плані рахунків. Щоденна детальна інформація про здійснені банком операції відображається в основній формі аналітичного обліку — особовому рахунку.
Схема побудови номера аналітичного (особового) рахунка наведена нижче:
| **** (чотири знаки) | * (один знак) | ********* (дев’ять знаків) |
| Номер балансового рахунка IV порядку | Ключовий розряд | |
| А | В | С |
| — формується банком самостійно — код валюти — код філії — порядковий номер реєстрації особового рахунка — код клієнта — характеристика контрагента та ін. |
Облік операцій з формування статутного капіталу банку
Статутний капітал банку формується через випуск і продаж акцій його учасникам — юридичним і фізичним особам. Відповідно до цього здійснюється методика відображення операцій з формування статутного капіталу банку.
У процесі діяльності банку статутний капітал може зменшуватися за умови зменшення кількості його учасників. Як збільшення, так і зменшення статутного капіталу відбувається лише за рішенням загальних зборів учасників з обов’язковою наступною реєстрацією змін у Національному банку України та в Комісії з цінних паперів і фондового ринку при Кабінеті Міністрів України. Ці установи контролюють також, щоб статутний капітал формувався тільки за рахунок власних (а не позичених чи залучених) коштів учасників, як правило, з прибутку та спецфондів, накопичених ними з цією метою.
Зареєстрований статутний капітал обліковується на пасивних балансових рахунках групи 500: рахунки 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку» і 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку», а до рахунка 5000 відкриваються ще два субрахунки: 5000/1 — для обліку привілейованих акцій; 5000/2 — для обліку простих акцій. Аналітичний облік ведеться в розрізі акціонерів банку в поіменному реєстрі.
Відображення операцій за рахунками групи 500 «Статутний капітал банку» здійснюється лише на балансі головного банку (юридичної особи).
Внески в статутний капітал можуть здійснюватися і в іноземній валюті, яка перераховується в гривні за курсом Національного банку України на дату внеску, і надалі коригування його зміни не проводиться.
Крім того, для обліку операцій, пов’язаних з рухом коштів із формування статутного капіталу — випуском (емісією) акцій, їх продажем, скуповуванням, нарахуванням емісійних різниць та дивідендів, — використовуються ще й такі рахунки:
3630 (А) «Внески за незареєстрованим статутним капіталом»;
3631 (П) «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди»
5001 (КП) «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку»;
5002 (КП) «Власні акції, які викуплені в акціонерів»;
5003 (П) «Дивіденди, які направлені на збільшення статутного капіталу»;
5010 (П) «Емісійні різниці»;
5020 (П) «Загальні резерви»;
5021 (П) «Резервні фонди»;
5022 (П) «Інші фонди банку»;
5030 (П) «Нерозподілені прибутки минулих років»;
5031 (А) «Непокриті збитки минулих років»;
5040 (П) «Прибуток звітного року, що очікує затвердження»;
5041 (А) «Збиток звітного року, що очікує затвердження»;
510 (П) «Результати переоцінки»;
Для формування статутного капіталу банку за місцем його створення в регіональному управлінні Національного банку України відкривається тимчасовий рахунок для внесків засновників. Внески акціонерів за незареєстрованим статутним капіталом обліковуються на рахунку 3630 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом». Після перерахування акумульованих коштів із тимчасового рахунка на кореспондентський рахунок, отримані внески за статутним капіталом обліковуються так:
Д-т 1200 «Коррахунки в НБУ» або
Д-т 2600 «Поточні рахунки клієнтів»;
К-т 3630 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом».
Наприклад. Облік внесення коштів за оголошеним і незареєстрованим статутним капіталом у розмірі 12 000 грн, який реєструється в процесі надходження внесків.
1. На часткове внесення грошей
Д-т 1200 «Коррахунок у Національному банку України» — 40 000 грн;
К-т 3630 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом» — 40 000 грн.
2. На суму несплаченого статутного капіталу
Д-т 5001 «Несплачений зареєстрований капітал банку» — 80 000 грн;
К-т 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку» — 80 000 грн.
3. На суму сплаченого статутного капіталу
Д-т 3630 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом» — 40 000 грн;
К-т 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку» — 40 000 грн.
4. Отримано кошти після реєстрації банку
Д-т 1200 «Коррахунок в НБУ» — 80 000 грн;
К-т 5001 «Несплачений зареєстрований капітал банку» — 80 000 грн.
Після цієї операції статутний капітал банку сформовано в зареєстрованій сумі 120 000 грн, що і відображено за кредитом рахунка 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку».
Забороняється розміщення акцій серед засновників або інвесторів, відповідно до чинного законодавства, за вартістю, меншою за номінальну. У випадках реалізації за вищою ціною, ніж їх номінальна вартість, виникає емісійний дохід, який обліковується на пасивному рахунку 5010 «Емісійні різниці». Його використання регламентується установчими документами банку.
4.Нарахування дивідендів акціонерам за акціями банку.
На суму нарахованих дивідендів:
Д-т 5040 «Прибуток звітного року, що очікує затвердження», субрахунок «Оголошені дивіденди»;
К-т 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди».
Виплати нарахованих дивідендів:
Д-т 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди»;
К-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку» або
К-т 1200 «Коррахунок у Національному банку України».
5. Індексація акцій.
Д-т 5020 «Загальні резерви» (за рахунок прибутку);
К-т 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку».
6. Відображення витрат на випуск і розповсюдження акцій власної емісії.
Д-т 7103 «Комісійні витрати за операціями з цінними паперами»;
К-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку» або
К-т 1200 «Коррахунок у Національному банку України».
Загальні правила розрахунків між банками
Важливою передумовою здійснення міжгосподарських розрахунків є організація міжбанківських розрахунків. Міжбанківські розрахунки являють собою систему, за допомогою якої проводиться виконання та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, котрі виникають між банками та їх клієнтами.
Кореспондентські відносини є формою співробітництва між банками, що ґрунтуються на засадах взаємної довіри та узгодженості щодо проведення розрахунків, надання послуг тощо. Кореспондентські відносини оформляються укладанням кореспондентської угоди, в якій фіксуються режим функціонування кореспондентського рахунка.
Кореспондентський рахунок — рахунок, призначений для обліку розрахунків, які банк виконує за дорученням і на кошти іншого банку.
Залежно від місцезнаходження банківських установ міжбанківські розрахунки поділяють на: міжнародні розрахунки та внутрішні розрахунки. Міжбанківські розрахунки здійснюються через спеціально створені платіжні системи (рис3).
Кореспондентські відносини охоплюють увесь спектр можливих форм співробітництва між банками. Установлення прямих кореспондентських відносин здійснюється не лише між банками у середині країни, а й між банками, що розташовані у різних країнах. Установлення кореспондентських відносин може відбуватися шляхом взаємного відкриття кореспондентських рахунків, одностороннього відкриття рахунків чи без відкриття рахунків. Кореспондентські рахунки поділяються на рахунки ЛОРО та НОСТРО. Рахунок ЛОРО відкривається у банку для банку-кореспондента. Рахунок банку, відкритий у банку-кореспонденті, буде рахунком НОСТРО.
Рис.3. Моделі міжбанківських розрахунків
На кореспондентських рахунках повинно бути достатньо коштів для того, щоб мати можливість безперервно здійснювати як власні розрахунки, так і розрахунки за дорученням клієнтів. Для банків, які мають бездоганну ділову репутацію, банки-кореспонденти можуть надавати за їх кореспондентськими рахунками короткостроковий кредит — овердрафт.
Загальнодержавною платіжною системою України є система електронних платежів (СЕП). Вона забезпечує розрахунки в електронній формі між банками за власними зобов’язаннями банків один перед одним та за дорученнями клієнтів у межах України. СЕП має трирівневу структуру. На нижньому рівні розташовані комерційні банки, на середньому — регіональні розрахункові палати (РРП), найвищий рівень — це Центральна розрахункова палата.
Банки мають консолідований кореспондентський рахунок у регіональному управлінні НБУ та технічний кореспондентський рахунок у регіональній розрахунковій палаті. У СЕП існує сім моделей обслуговування банків за консолідованим кореспондентським рахунком та інформаційна модель.
Банки із розгалуженою системою філій створюють свою власну внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС). Вона дає змогу спрощено та прискорено здійснювати платежі у системі одного банку.
Для підвищення ефективності та уніфікації проведення розрахунків між банками почали створюватися міжнародні системи розрахунків. Однією із найефективніших є система СВІФТ.
Організація та облік операцій
за міжбанківськими розрахунками
На кореспондентських рахунках відображаються такі операції:
· міжбанківські операції;
· клієнтські операції;
· витрати та доходи, які пов’язані з обслуговуванням кореспондентських рахунків.
Облік міжбанківських розрахунків здійснюється на рахунках першого класу «Казначейські та міжбанківські операції» розділів 12 «Кошти в Національному банку України», 13 «Кошти Національного банку України», 15 «Кошти в інших банках», 16 «Кошти інших банків». Для обліку розрахунків між філіями та установами одного банку використовуються рахунки третього класу, групи 39 «Розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку».
За кореспондентськими рахунками в аналітичному обліку відкриваються особові рахунки по кожному банку та виду валют. Номер особового рахунка складається з таких параметрів: резидентність банку; код банку; вид валюти.
Облік міжбанківських розрахунків
за прямими кореспондентськими угодами
Відображення операцій за прямими кореспондентськими угодами проводиться на рахунках:
1500 «Кореспондентські рахунки, які відкриті в інших банках»;
1600 «Кореспондентські рахунки інших банків».
Рахунок 1500 є активний і призначається для обліку коштів на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, а також депозитів до запитання в інших банках. За дебетом рахунка проводяться суми, що надходять на користь банку, його клієнтів і кореспондентів. За кредитом рахунка проводяться суми, що списуються згідно з дорученням банку за власними операціями, операціями клієнтів і кореспондентів.
Рахунок 1600 є пасивним і призначається для обліку коштів на кореспондентських рахунках, які відкриті іншим банкам. За цим рахунком також обліковуються залучені від банків депозити до запитання. За кредитом рахунка проводяться суми, які надходять на користь банків та їх клієнтів. За дебетом рахунка проводяться суми, які списуються згідно з дорученням банку — власника рахунка за власними операціями і за операціями їх клієнтів.
Операції за кореспондентським рахунком здійснюються у межах кредитового залишку, перевищення якого можливе лише у випадку надання овердрафту. Облік овердрафту здійснюється на балансових рахунках 1620 «Овердрафт за рахунками, які відкриті в інших банках» та 1520 «Овердрафт за рахунками інших банків». Ці рахунки відкриваються в разі укладення між банками договору про режим функціонування цих рахунків. Проведення за рахунками можуть виконуватися автоматично.
Рахунок 1520 є активним. Він використовується для відображення дебетових залишків за рахунками інших банків (рахунки 1600 «Кореспондентські рахунки інших банків», 1605 «Кошти в розрахунках платіжними картками інших банків») на кінець операційного дня. За дебетом рахунка проводяться суми дебетових залишків за рахунками банків. Дебетові залишки переносяться на цей рахунок автоматично під час закриття операційного дня. За кредитом рахунка проводяться суми, що повертаються на рахунки банків під час відкриття операційного дня.
Таблиця 2
Облік операцій, що здійснюються
за прямими кореспондентськими рахунками
| Зміст операції | Дебет рахунка | Кредит рахунка |
| Отримання платежу на користь клієнта | ||
| Сплата банком комісійних за обслуговування рахунка | ||
| Банк вирішив розмістити надлишок коштів на своєму коррахунку на короткостроковий депозит | ||
| За дорученням банку-кореспондента з його коррахунка здійснено платіж на користь клієнта |
Рахунок 1620 є пасивним і використовується для відображення кредитових залишків за рахунками НОСТРО та коштами в розрахунках платіжними картками (1500 «Кореспондентські рахунки, які відкриті в інших банках», 1505 «Кошти в розрахунках платіжними картками») на кінець операційного дня. За кредитом рахунка проводяться суми кредитових залишків за рахунками НОСТРО та коштами банків у розрахунках платіжними картками. Кредитові залишки переносяться на цей рахунок автоматично під час закриття операційного дня. За дебетом рахунка проводяться суми, що повертаються на рахунки НОСТРО та рахунки, за якими обліковуються кошти в розрахунках платіжними картками, під час відкриття операційного дня. У табл. 3.1 показані бухгалтерські проведення, якими оформляються операції, що здійснюються за прямими кореспондентськими рахунками.
Облік міжбанківських розрахунків
через систему електронних платежів
При здійсненні розрахунків через СЕП використовуються рахунки двох типів:
1. Кореспондентський рахунок, на якому обліковуються підсумкові обороти за день. Кореспондентський рахунок відкривається на балансовому рахунку 1200.
2. Технічний рахунок, який існує для відображення операції по кожному документу.
Відображення операцій при здійсненні розрахунків через СЕП проводиться на балансових рахунках:
1200 «Кореспондентський рахунок у Національному банку України»;
1300 «Кореспондентський рахунок Національного банку України в банку».
Таблиця3
Облік операцій, що здійснюються
через систему електронних платежів
| Зміст операції | Дебет рахунка | Кредит рахунка |
| Надходження коштів на користь банку | Рахунок призначення платежу | |
| Розміщення коштів у НБУ на короткостроковий депозит | ||
| Отримання суми депозиту в НБУ після закінчення строку | ||
| Здійснення платежу за дорученням клієнта | ||
| Банк отримав платіж і зарахував на рахунок клієнта |
Рахунок 1200 є активним і призначається для обліку коштів на кореспондентському рахунку банку, який відкрито в Національному банку України. За дебетом рахунка проводяться суми коштів, які надходять на користь комерційного банку, його клієнтів і кореспондентів. За кредитом рахунка проводяться суми коштів, які списуються за дорученням комерційного банку за власними операціями, за операціями клієнтів і кореспондентів, а також списання у безспірному (безакцептному) порядку згідно з чинним законодавством.
Рахунок 1300 є пасивним і призначається для обліку коштів Національного банку України на кореспондентському рахунку в комерційному банку. За кредитом рахунка проводяться суми, що надходять на користь Національного банку України та його клієнтів. За дебетом рахунка проводяться суми, що списуються комерційним банком згідно з дорученням Національного банку України за його власними операціями та за операціями клієнтів. У табл. 3 показані проведення, якими оформляються операції, що здійснюються через СЕП.
Облік міжбанківських розрахунків
через внутрішньобанківську платіжну систему
При здійсненні розрахунків через ВПС використовуються рахунки:
3900 «Рахунки, що відкриті в установах банку»;
3901 «Рахунки, що відкриті для установ банку».
Рахунок 3900 є активно-пасивним рахунком і призначається для обліку розрахунків у національній або іноземній валюті між установами, підвідомчими одному банку. За дебетом рахунка проводяться суми, які надходять на користь банку та його клієнтів. За кредитом рахунка проводяться суми, які списуються згідно з дорученням банку за його операціями та операціями його клієнтів.
Таблиця 4
Облік операцій, що здійснюються
у внутрішньобанківській системі
| Зміст операції | Дебет рахунка | Кредит рахунка |
| Надходження коштів на користь клієнтів банку в підвідомчих установах банку | ||
| Перерахування коштів за дорученням підзвітних установ банку за операціями його клієнтів | ||
| Надходження на коррахунок коштів на користь підвідомчої установи банку | ||
| Перерахування коштів з коррахунка підвідомчої установи банку за її власними операціями та операціями клієнтів |
Рахунок 3901 є активно-пасивним і призначається для обліку розрахунків у національній та іноземній валюті між установами, підвідомчими одному банку. За кредитом рахунка проводяться суми, які надходять на користь установи та її клієнтів. За дебетом рахунка проводяться суми, які списуються згідно з дорученням установи за її власними операціями та операціями її клієнтів.
У табл. 4 відображені проведення, якими оформляються операції, що здійснюються через внутрішньобанківську платіжну систему.
Поточні рахунки і облік розрахункових операцій
Організація грошових розрахунків — одна із функцій комерційних банків.
Грошовий обіг — це сукупність платежів (розрахунків), які здійснюються між суб’єктами господарювання готівкою або шляхом безготівкових перерахувань. Відповідно грошовий обіг поділяється на готівковий та безготівковий.
Готівковий обіг включає платежі, які здійснюються готівкою, і нерозривно пов’язаний з доходами та витратами населення. Існують певні обмеження щодо застосування розрахунків готівкою між суб’єктами господарської діяльності (підприємствами).
Під безготівковим обігом розуміють систему грошових розрахунків, які провадять без участі готівки. Грошовий обіг регулюється чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України. В основу його організації покладені такі принципи:
1) усі підприємства незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності зобов’язані зберігати грошові кошти на рахунках у банку. У касі підприємства можуть перебувати кошти готівкою в межах ліміту, які встановлені банком і погоджені з підприємством;
2) грошові розрахунки необхідно здійснювати через банки шляхом безготівкових розрахунків;
3) платежі проводяться банком за згодою або за дорученням платника і відповідно з наданими підприємством грошово-розрахунковими документами, які не обертаються поза банками.
Ці основні принципи визначають головну роль банків в організації грошового обігу і передусім стосуються суб’єктів господарської діяльності, крім фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності без юридичного статусу, що мають право не відкривати рахунка в банку для зберігання коштів і здійснення розрахунків.
Клієнти мають право самостійно обирати банк для розрахунково-касового обслуговування і за всіма видами операцій можуть користуватися послугами одного або кількох комерційних банків. Наявність рахунка в банку — це основа контрактних взаємовідносин між банком і клієнтом.
Поточний рахунок — це основний рахунок суб’єкта господарської діяльності. Без відкриття поточного рахунка підприємство не має права вести будь-який вид господарської діяльності..
