Види дивідендної політики та їх теоретичне обгрунтування. Теоретичним обґрунтуванням вибору дивідендної політики є ви­сновки різних теорій щодо дивідендів за впливом розміру дивідендів на ринкову ціну акцій

Теоретичним обґрунтуванням вибору дивідендної політики є ви­сновки різних теорій щодо дивідендів за впливом розміру дивідендів на ринкову ціну акцій підприємства та на доходи власників, що і фо­рмує поведінку інвесторів. Згідно з ними підприємство вибирає пев­ний вид дивідендної політики (12.2).

Вибір виду дивідендної політики враховує притаманні кожному виду переваги та недоліки і змінюється відповідно до особливостей фінансування підприємства на різних стадіях його життєвого циклу.

1. Залишкова політика дивідендних виплат. Фонд виплати дивідендів утвориться як залишок прибутку після фінансування запланованих інвестицій, тому така політика застосовується підприємством на стадії зростання. Фінансування ефективних проектів замість дивідендів забезпечує високий темп збільшення капіталу власників, але нерівномірність інвестиційного розвитку окремими проектами має наслідком різкі коливання у можливості виділення коштів на дивіденди. З метою згладжування коливання по роках дивідендних виплат та виходячи з нерівномірності по роках як попиту на інвестиційний капітал, так і суми прибутку, дивідендну політику по залишковому принципу доцільно будувати на розрахунку середнього цільового коефіцієнта виплати дивідендів на довгостроковий період. Цей коефіцієнт доцільно визначити з усередненим значенням прибутку та інвестиційних можливостей підприємства за період до 5 років (середня тривалість інвестиційного проекту). Перевагою політики цього виду є забезпечення високих темпів розвитку підприємства та підвищення його фінансової стійкості внаслідок зростання власного капіталу.

Недоліки цієї політики полягають у нестабільності і непередбачуваності розмірів дивідендів, можливому падінні ринкової ціни акцій та відтоку дрібних інвесторів, які розраховують на дивіденди.

2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат. Сума дивідендного фонду зберігається тривалий період з коригуванням її на темпи інфляції. Для зниження фінансових ризиків політика стабільного розміру дивідендних виплат передбачає низький рівень дивідендів. Політика застосовується підприємствами зі стабільним положенням на ринку.

Перевагою цієї політики є передбачуваність доходів інвесторів, що стабілізує їхній склад і підвищує довіру кредиторів до підприємства та стабільність котирування акцій на фондовому ринку, Недоліком політики цього виду є уразливість фінансування інвес­тиційної політики підприємства і нестабільність самофінансування при зниженні прибутку звітного періоду.

3. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів із надбавкою в окремі періоди (політика "екстра - дивіденду"). Гнучка дивідендна політика, що є компромісом між інвестиційним розвитком підприємства і бажанням інвесторів одержати дохід. Перевагою політики є зв'язок дивідендів із фінансовими результатами роботи підприємства; привабливість для власників підприємств із нестабільним рівнем прибутковості; можливість підтримувати постійний рівень інвестиційної активності.

Недолік цієї політики полягає в тому, що при тривалій виплаті мі­німальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій ком­панії знижується і відповідно падає їх ринкова вартість.

4. Політика стабільного рівня дивідендів. Полягає у встановленні довгострокового коефіцієнта дивідендних виплат (коефіцієнта розподілу прибутку на дивіденди і рефінансування). Застосовується зрілими компаніями зі стабільним прибутком.

Перевагою цієї політики вважається зв'язок дивідендів із результа­тами роботи підприємства, привабливість для інвесторів стабільно прибуткових підприємств та простота формування дивідендного фо­нду.

Недоліками дивідендної політики із стабільним рівнем дивідендів є нестабільність суми дивідендних виплат на акцію, виходячи з неви­значеності в розмірі дивідендного фонду, підвищений ризик для інве­сторів, орієнтованих на одержання дивідендів і можливе зниження ринкової ціни акцій.

5. Політика постійного зростання розміру дивідендів. Передбачає стабільний приріст відсотків дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Як правило, це постійний приріст. Використовується активно зростаючими підприємствами, зацікавленими в нових інвесторах. До переваг такої політики належить забезпечення стійкої високої ринкової вартості акцій; полегшення додаткові емісії акцій привабливістю акцій для інвесторів при підвищенні довіри кредиторів до підприємства.

Недоліком цієї політики є ризик уповільнення інвестиційного зрос­тання при зменшенні прибутку та можливе зниження фінансової стій­кості при зростанні позикового капіталу