Організація підготовки до випуску нової продукції (у більш широкому розумінні – організація інноваційної діяльності) передбачає упорядкування у просторі та синхронізацію у часі проведення заходів і виконання робіт зі створення та освоєння виробництва нової чи вдосконалення існуючої продукції, техніки, технології.
У 80-і роки ХХ ст. для підвищення ефективності виробничої діяльності та запровадження технічних інновацій у Радянському Союзі впроваджувалася система створення й освоєння нової техніки (СОНТ). Ця система поєднувала такі процеси: наукові дослідження; конструювання; розробка технології виготовлення; впровадження нової продукції у виробництво. Зазначене забезпечувало інтеграцію окремих складових циклу „дослідження-виробництво” та значне його скорочення. За своєю суттю вже з того часу процес СОНТ як попередник сучасної системи СОНП (система створення й освоєння нової продукції) – був інноваційною діяльністю підприємства.
Існує міжнародний стандарт ISO 9000, де відображені основні етапи життєвого циклу товару. Тривалість кожного з етапів залежить від багатьох факторів, які, у свою чергу, залежать від особливостей того чи іншого товару.
Процес організації інноваційної діяльності на підприємстві стосується як споживачів, інвесторів, державних і місцевих органів влади, наукових та науково-технічних організацій, постачальників, працівників підприємства тощо), так і забезпечує вирішення основних завдань підприємства. Інноваційна діяльність має охоплювати усі сфери комерційно-господарської діяльності підприємства, але її основу становлять техніко-технологічні інновації, які забезпечують відповідний рівень задоволення потреб суспільства у високоякісній продукції чи послугах, підвищення ефективності виробничої діяльності за рахунок упровадження прогресивної техніки і технологій.
У загальному вигляді інноваційну діяльність умовно можна розмежувати на такі два етапи: 1) розробка самої новації та відповідної реалізації результату фундаментальних і прикладних досліджень, проектно-конструкторських робіт, організаційно-технологічної підготовки й освоєння виробництва; 2) запровадження новації у виробничо-господарську діяльність підприємства для отримання від її використання результатів інноваційної діяльності (тобто перетворення новації в інновацію).
Інноваційна діяльність, зазвичай, зосереджується у межах однієї галузі (чи сектора діяльності). Проте, це не завжди так. Теоретично можливі такі варіанти розвитку інновацій: 1) результатом розробок в одному секторі є інновація А; 2) інший сектор продукує інновацію В, яка базується на інновації А; 3) інтегральна дія функціонування інновацій А і В використовується у галузі (чи секторі), який не пов’язаний із секторами, де здійснювалося впровадження інновацій А і В. Наприклад, зазначене стосується сфери інформаційних технологій, де програмне забезпечення (інновація А) та апаратне забезпечення (інновація В) може використовуватися в інших сферах діяльності – промисловому виробництві, банківському обслуговуванні, телекомунікації, індустрії розваг тощо. До того ж, розробники нового апаратного забезпечення „вимагають” більш досконалого програмного забезпечення, а програмісти, у свою чергу, розробляючи нові програми “потребують” більш досконалого апаратного забезпечення. Таке замкнуте коло зумовило стрімкий розвиток інформаційних технологій у світі.
Сучасне підприємство за певних умов може власними силами розробляти нові вироби, здійснювати науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи, якщо вони відносно нескладні. У такому випадку використовується комплекс власних спеціалізованих відділів (конструкторський чи відділ головного конструктора, технологічний або відділ головного технолога).
Для розробки досить складних виробів, проведення довгострокових, що потребують значних витрат, науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт, проектів, зазвичай, залучається венчурний капітал. Підприємства (венчурні фірми) здебільшого мають високоприбуткові акції. Проте є великий ступінь ризику їх обезцінювання у разі невдачі при реалізації проекту. Підприємницька діяльність і роботи у науково-технічній сфері не тільки пов'язані з ризиком, а й ще характеризуються певною невизначеністю тривалості у часі.
Венчурні підприємства, які входять до комплексу реалізації нововведень підприємства-замовника, за своєю спеціалізацією поділяються на:
- впроваджувальні – спеціалізуються на практичному освоєнні науково-технічних розробок;
- дослідницькі – діяльність яких пов’язана зі стадіями досліджень і розробок;
- обслуговуючі (сервісні) – спеціалізуються на технічному обслуговуванні новинок;
- експертні (аналітичні, консультаційні) – консультують, виконують аудиторські роботи, надають інші послуги.
Під комплексною організацією розуміють врахування “комплексу” аспектів, серед яких є технічні, економічні, організаційні, екологічні, соціальні та інші. Між аспектами, що входять до комплексу, існує взаємозв’язок. Зміна параметрів одного з них може привести чи приводить до зміни інших і комплексу в цілому. Варто зазначити, що зв’язок може мати як пряму так і обернену залежність. До цього ж, зазначені залежності є як лінійними так і нелінійними, що може призводити до суттєвих змін параметрів комплексу при незначних змінах одного з показників компонента або зміни можуть бути не відчутними для комплексу при значних коливаннях параметрів одного з аспектів.
Отже комплексна організація підготовки до випуску нової продукції має включати:
- використання проектної форми організації інноваційної діяльності у підрозділах підприємства;
- планування процесів реалізації інноваційних проектів за допомогою сучасних інформаційних систем;
- створення системи взаємозв’язків між функціональними підрозділами підприємства для підвищення ефективності виробництва нової продукції та її реалізації;
- використання підприємством інновацій, з однієї сторони, як основи забезпечення конкурентоспроможності підприємства, з іншої – задоволення потреб споживачів;
- взаємоузгоджений розвиток усіх функціональних стратегій діяльності підприємства;
- організація науково-дослідної та технічної підготовки виробництва продукції згідно з очікуваним попитом і обраним сегментом споживачів.
Діяльність підприємства зі створення нової продукції базується на комплексі взаємопов'язаних науково-дослідницьких і проектно-конструкторських робіт (скорочено НДіПКР). У вітчизняній літературі ці поняття ще зустрічаються як “науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи” (НДДКР), у зарубіжних виданнях як “дослідження та розробки” (R&D). Цей комплекс спрямовується на створення нової чи вдосконалення існуючої продукції та технологій, впровадження інших змін (організаційних, управлінських, мотиваційних, соціальних тощо), що забезпечуватимуть конкурентоздатність, ринковий успіх підприємству.
Комплекс організаційної підготовки до випуску нової продукції включає наступні складові (рис. 12.1).
Рис. 12.1. Структура циклу створення і освоєння нової продукції
Цикл організації підготовки розпочинається від задуму товару. Проте значна частина ідей не реалізується у виробі. Основною причиною цього є брак ресурсного забезпечення, передусім – коштів. За оцінками фахівців, тільки кожен десятий чи двадцятий виріб-новинка, який реалізований в товарі має ринковий успіх. Для підвищення рівня ймовірності прийняттям ринком нового товару необхідно проводити маркетингові дослідження, які можуть дати попередні дані про відношення потенційних покупців до товару-новинки, про необхідну кількість спожитих одиниць цього товару ринком у певному регіоні та за певний проміжок часу. Після позитивного результату маркетингових досліджень можна приймати рішення про реалізацію ідеї товару у матеріальній формі. Процес реалізації містить наступні етапи підготовки виробництва.
1. Науково-дослідна підготовка виробництва. Процеси науково-дослідної підготовки виробництва поділяються на наукову та технічну складові. Наукова складова розглядає науково-технічний прогрес як чинник конкурентоспроможності продукції, який базується на наступному: впровадження новітніх наукових досягнень у процеси проектування, виробництва та реалізації продукції; урахування зміни поколінь техніки та технології; розпізнання базових та похідних нововведень у фундаментальних і прикладних дослідженнях, які суттєво можуть вплинути на науково-технічний прогрес у найближчому майбутньому чи далекій перспективі.
Під технічною складовою підготовки виробництва розуміють сукупність процесів здебільшого технічного змісту, спрямованих на розробку і освоєння нових видів продукції. До неї входить створення більш досконалих машин, обладнання, технологічних процесів, використання економічних матеріалів, енергозберігаючих технологічних процесів, скорочення тривалості періоду від створення до реалізації продукції, зниження її собівартості та трудомісткості.
2. Конструкторська підготовка виробництва. Конструювання як етап у комплексі підготовки до випуску нової продукції передбачає розробку та вивірку конструкторської документації. На етапі здійснюється узгодження виробничих можливостей підприємства та вимог замовника до продукції. Значні обсяги робіт проводяться з пошуку оптимальних варіантів конструкторських рішень, які мають забезпечити вимоги технічного завдання. Ці вимоги полягають в узгодженні умов і режимів експлуатації, дотриманні технічних параметрів і характеристик, терміну функціонування, обсягів та періодичності випуску продукції, техніку безпеки та санітарно-гігієнічні норми, патентну чистоту, терміни та умови зберігання, транспортабельність тощо. Ґрунтовно науково-дослідні та конструкторські роботи розглянуто в главі 13.
3. Технологічна підготовка виробництва. Основним завданням технологічної підготовки виробництва у комплексі СОНП є забезпечення належного рівня якості виготовлення виробів і створення умов для дотримання принципів раціональної організації виробничих процесів. У комплексі організації підготовки до випуску нової продукції технологічна складова реалізує задуми інженерів, конструкторів на практиці. На цьому етапі СОНП аналізується конструкторська документація, виявляються слабкі місця технологічних процесів, пропонуються альтернативні варіанти технологій, проектуються спеціальні пристрої, інструменти, оснастка тощо. Реалізація етапу технологічної підготовки неможлива без плідної співпраці технологів із фахівцями інших підрозділів. Узгодження принципів реалізації того чи іншого задуму в загальному поліпшує кінцевий результат: креслення повертаються конструкторам на доопрацювання, технологи у свою чергу удосконалюють процеси виготовлення, організаційна робота оптимізує виробничу діяльність.
4. Організаційна підготовка виробництва. Координуючою складовою для підготовки до випуску нової продукції є організаційна підготовка виробництва. Остання включає низку заходів, які в основному організують і планують виробництво нової продукції, визначають потребу в ресурсах. Організаційна складова СОНП реалізується паралельно з конструкторською та технологічною підготовкою виробництва. Її основною функцією є здійснення організаційно-економічної підтримки процесу реалізації задуму виробу в товар.
Більш детально технологічну та організаційну підготовку виробництва розглянуто в главі 14.
Розрізняють окремо науково-дослідні роботи і технічну підготовку виробництва, яка включає конструкторські роботи, технологічну та організаційну підготовку. Об’єднує весь комплекс розглянутих заходів інформаційне забезпечення циклу створення і освоєння нової продукції.
