У процесі господарської діяльності підприємство витрачає певні види ресурсів, пов’язані з підготовкою виробництва, безпосередньо процесом виробництва та реалізацією продукції. Для визначення витрат на підприємстві використовується термін собівартість продукції, до якої відносять поточні витрати на її виробництво та збут, виражені у грошовій формі.
Собівартість продукції є одним з найважливіших показників діяльності підприємства, який комплексно характеризує сутність використання усіх ресурсів, рівень технічного розвитку виробництва, досконалість системи управління та значною мірою визначає кінцеві результати діяльності підприємства – прибуток та рентабельність.
Розрахунки собівартості продукції використовуються для визначення: ціни продукції; потреб в оборотних коштах; економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому; планування прибутку тощо.
Для інженера-конструктора чи технолога, організатора виробництва важливо знати склад витрат на виготовлення продукції, щоб при виконанні своїх функціональних обов’язків передбачати можливі наслідки впливу інженерних рішень на собівартість продукції. Тому інженер повинен вміти визначати собівартість виробу на різних стадіях розробки та виробництва нового виробу, знаходити можливі шляхи зниження окремих статей витрат.
Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Віднесення до собівартості продукції тих чи інших витрат має принципове значення, оскільки від цього залежить величина прибутку, що залишається підприємству, та величина коштів, які надходять до бюджетів різних рівнів і цільових фондів. У зв’язку з цим рішення про склад витрат, які відносяться на собівартість продукції, приймаються на державному рівні і регулюються законами України та постановами Кабінету Міністрів.
Усі витрати, що формують собівартість продукції, можна класифікувати за певними ознаками (табл. 6.1.). За економічними елементами витрати групуються за їх економічним змістом та визначаються на весь обсяг продукції (робіт, послуг) підприємства незалежно від місця їх виникнення.
Калькуляція собівартості – це обчислення витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції, а також на виконання одиниці роботи. Групування витрат за калькуляційними статтями відображає їх склад залежно від призначення витрат та місця їх виникнення.
За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати є витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції, які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості (на сировину, основні матеріали, покупні вироби тощо).
Таблиця 6.1. Класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції
| Ознаки класифікації | Витрати | |
| 1. Види (склад і призначення) витрат | За економічними елементами | За статтями калькуляції |
| 2. Способи перенесення вартості на продукцію | Прямі | Непрямі |
| 3. Сутність однорідності | Прості | Комплексні |
| 4. Сутність впливу обсягу виробництва на рівень витрат | Умовно-змінні | Умовно-постійні |
| 5. За календарними періодами | Поточні | Одноразові |
| 6. Повнота урахування витрат | Бухгалтерські | Економічні |
До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, адміністративні витрати), що не дозволяє безпосередньо відносити їх на одиницю продукції, і вони розподіляються за допомогою спеціальних методів.
За ступенем однорідності витрати поділяються на прості та комплексні. Прості витрати характеризують використані ресурси одного економічного змісту (сировина, матеріали тощо). Комплексні витрати включають декілька економічних елементів, які мають однакове виробниче призначення (загальновиробничі, адміністративні та ін.).
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат їх поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні. До умовно-змінних належать витрати, сума яких змінюється майже прямо пропорційно до змін обсягу виробництва продукції. До цих витрат належать витрати на сировину та матеріали, технологічні паливо і енергію, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, на оплату працівників, зайнятих у виробництві продукції.
До умовно-постійних належать витрати, сума яких у певних межах не змінюється зі зміною обсягу виробництва продукції. Ці витрати повинні бути оплачені, навіть коли підприємство якийсь час не виробляє продукцію (амортизаційні відрахування, оренда будівель та обладнання, заробітна плата вищого управлінського персоналу та інше).
За календарними періодами витрати поділяються на поточні та одноразові. Поточні витрати – це витрати, у яких періодичність менша ніж місяць. Одноразові або періодичні – це витрати, які здійснюються періодично (періодичність – більша, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.
При прийнятті управлінських рішень слід брати до уваги повноту урахування витрат. За цією ознакою витрати поділяються на бухгалтерські – ті, що відображають у бухгалтерських звітах, та економічні, які враховують втрачені можливості використання ресурсів.
Крім того, при формуванні виробничого плану підприємства слід враховувати таке поняття як граничні витрати, які характеризують їх зміну на одиницю приросту обсягу виробництва.
