Столипінська аграрна реформа та її реалізація на Україні. Відруби. Хутори

Після обговорення й схвалення законопроекту Державною Радою, він був затверджений царем і став законом від 14 червня 1910 року. Якщо указ 9 листопада 1906 року давав селянам тільки можливість виходити з общин і закріпляти землю у приватну власність, то закон 14 червня 1910 року зробив цей вихід і перетворення всіх селян-общинників на приватних власників обов`язковим у тих сільських общинах, де не було переділів з часу наділення землею і переходу на викуп. Нова аграрна політика передбачала здіснення трьох груп законів:
- Зруйнування общин й закріплення за селянами землю у приватну власність.
- Насадження на селі хутірського і відрубного господарства.
- Переселення селян.

Здіснення аграрної реформи було покладено на губернські повітові землевпорядкувальні комісії, що за своїм складом були поміщицько-чиновницькими. Оскільки малоземельні селяни розуміли, що руйнування общини й закріплення землі в особисту власність приведуть до повного розорення їх, і виступали проти цих заходів, царські власті здебільшого проводили реформу примусово.

У цілому по семи губерніях України (без Волині і Поділля) з 1906 року по 1 травня 1915 року вийшли з общини 468 тисяч дворів.

2. Головні риси столипінської аграрної реформи

Важливою ланкою столипінської аграрної політики було відділення селян на хутори і відруби. Зведенням земель в одне ціле у відруби і заснуванням хуторів заможних селян. Столипін планував утворити міцну верству багатих господарів – куркулів, які служили би опорою самодержавства на селі. З другого боку розпорошенням селян по хуторах і відрубах він намагався роз`єднати селянські маси і припинити їх революційну боротьбу. Але досягти поставленої мети царизмові не вдалося.

На закріплених в особисту власність землях, на хуторах і відрубах вести господарство могли в основному лише куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. На Україні за 1907-1913 р.р. 263 тисячі бідняцьких господарств продали багато тисяч десятин закріпленої за ними землі.

Значна роль у насадженні хуторів і відрубів відводилася Столипіним Селянському поземельному банкові. Цей банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродавав їх окремими ділянками селянам. Вся діяльність Селянського банку була спрямована на розширення й зміцнення куркульських господарств.

Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни – до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. У 1911 році на Україну повернулося близько 70 % переселенців.
Важливою рисою селянського землеволодіння Правобережжя України була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність.

Під час проведення столипінської реформи на українському Правобережжі відбувалося впровадження агрономiчних заходiв у селянських господарствах, збiльшення уваги селян до рацiонального ведення своїх господарств. Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.

Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв'язок з аграрними перетвореннями. В цей час приділяється значна увага розвитку хлібної торгівлі та торгівлі іншою сільгосппродукцією. У розвитку торгівлі Правобережжя України відбувався ряд нових тенденцій: утворення кооперативних товариств по збуту зернових та іншої сільськогосподарської продукції; значний розвиток споживчої кооперації як спроба захистити сільського споживача товарів від експлуатації приватних торговців.

Але в цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети – не забезпечила створення твердого буржуазного ладу на селі, бо зберегла економічну основу кріпосницьких пережитків – поміщицьке землеволодіння. Вона не створила для царизму широкої, міцної опори на селі в особі куркульства, бо поряд із збільшенням куркулів на протилежному боці виростала велика маса розорених селян-бідняків. У період реакції в 1907-1910 рр. на Україні відбулося 1400 селянських виступів. Було спалено понад 500 поміщицьких маєтків і куркульських господарств.

50. Економічні програми національних урядів України (Центральної Ради, Гетьманату, Директорії)

Економічна і політична криза на початку 1917 р. призвела до краху російського самодержавства. У березні 1917 р. представники української інтелігенції утворили Центральну Раду, що ставила за мету домогтися автономії у складі Росії, до якої увійшли не тільки представники українських демократичних та соціалістичних партій, але й російські меньшовики, есери та інші.

До середини літа Центральна Рада віддавала всі свої сили справі національного самовизначення і визнання та закріплення своєї позиції найвищого політичного органу на Україні. Виявом змісту тих прагнень були універсали Центральної Ради:

І універсал:

10 червня 1917 — проголосив автономію України («однині самі будемо творити наше життя»). Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України.

ІІ універсал:

3 липня 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду.

ІІІ універсал:

7 листопада 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, страйків, недоторканість особи; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування.

На початку 1918р. в УНР з'явились власні паперові гроші з державною символікою.

Ухвалою Української Центральної Ради від 1 січня 1918р. надруковано перший державний кредитний білет.

Відповідно до закону Центральної Ради від 1 березня 1918р.грошовою одиницею УНР стала гривня.

14 березня 1918р. була утворена Державна комісія по товарообміну.

Остаточне банкрутство економічної політики соціалістичної (за переконаннями) Центральної Ради стало очевидним після окупації України німецькими та австро-угорськими військами. Рада виявилася неспроможною гарантувати виконання умов Брестського мирного договору, тобто забезпечити
вивезення до Німеччини продовольства. Внаслідок цього та інших причин Центральна Рада перестала існувати.

Гетьманат. Уряд гетьмана Павла Скоропадського та його оточення складалися з помірковано-консервативних чиновників, військових і громадських діячів дореволюційного часу.
Вони прагнули побудувати нову за формою Українську державу зі стабільним устроєм, що базуватиметься на засадах власності.

29 квітня 1918р. відбувся політичний переворот. Того дня на "Хліборобському конгресі" в Києві відбулося проголошення П.Скоропадського гетьманом України. Конгрес відбувся з ініціативи "Союзу земельних власників". Участь у ньому взяли також делегати хліборобських організацій, які скликала Українська демократично-хліборобська партія. Обидві партії сходилися на обороні принципу приватної власності, але між ними були різниці в національно-політичних поглядах, зокрема в земельній справі.

Отже 29 квітня 1918р. П.Скоропадський проголосив "Грамоту до українського народу", в якої виступив за відновлення приватної власності й свободи підприємництва.

22 жовтня 1918р. була організована Вища земельна комісія, яку очолив П.Скоропадський. Завданням цієї комісії було виробити основні земельні реформи. На початку листопада з'явився проект аграрної реформи, основними принципами якого були такі: всі великі земельні маєтки мали бути примусово викуплені державою й потім розподілені між селянами за допомогою державного земельного банку.

За період правління П.Скоропадського почала відновлюватись фінансово-кредитна система України. Законом від 9 травня встановлювалася національна грошова одиниця - карбованець, стабільність якого зміцнилась.

23 квітня 1918р. була підписана економічна угода між Українською Народною Республікою, Німеччиною та Австро-Угорщиною. А 10 вересня було підписано новий економічний договір між Україною та тими ж союзниками, але на значно гірших умовах.

В цілому план вивезення з України сировини та продовольства не був виконаний.

В Україні тривало подальше скорочення промислового виробництва.

Масового характеру набуло безробіття.

Уряд опублікував у липні 1918р. "Проект загальних основ земельної реформи".

В восени 1918 р. Україною прокотилася хвиля робітничих страйків і селянських заворушень, які разом з іншими причинами призвели до ліквідації держави Павла Скоропадського.

Директорія. У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією на чолі з С.Петлюрою. 26 грудня 1918р. вона видала Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником інтересів робітників, селян і "трудової інтелігенції".

У зв'язку з критичним політичним та воєнним становищем Директорії не вдалося налагодити управління економікою.

У ряді галузей промисловості України, посилився процес роздроблення виробництва навіть у такій галузі, як кам'яновугільна, в 1919р. з 61 підприємства залишилося лише 23. Загострювався паливний голод. Залізо-рудна і марганцева промисловість повністю припинила свою діяльність. Не працював жоден рудник. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Все це негативно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського. 4 січня 1919р. згідно з законом Директорії українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території України.

Земельний закон Директорії, опублікований 8 січня 1919р. За основу був взятий закон Центральної Ради, до якого було внесено деякі поправки. Закон Директорії декларував ліквідацію приватної власності на землю. Земельна власність іноземних землевласників була оголошена недоторканою.

На додаток до закону 8 січня 1919р. Директорія УНР видала ще окремий закон з 18 січня 1919р. про додатковий земельний наділ для козаків армії УНР.

В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати. Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії і станом на весну 1919 року на території України знову було встановлено радянську владу.