Історія релігій в Україні.
Навчальний посібник.
А.М.Колодний
Матеріал до питання 7:
РЕЛІГІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ
1. ІУДАЇЗМ В УКРАЇНІ. ХАСИДИЗМ — ПРОДУКТ УКРАЇНСЬКОЇ ДІЙСНОСТІ
Євреї та їхня релігія в Київській Русі
Найдавніші свідчення про релігійну творчість євреїв на території сучасної України сягають І ст.н.е. Вони поселилися в Криму і на північному узбережжі Чорного моря задовго до поширення тут християнства. Цар Іудеї Агрипа (41— 44 рр.н.е.) в листі до Гая Калигули повідомляв його про єврейські поселення в грецьких чорноморських колоніях. Євреї залишили також численні написи давньоєврейською мовою, здебільшого стосовно відпущення рабів, які, згідно з іудейським віровченням, після шести років праці на господаря ставали вільними. В одному з написів говориться: "В царювання царя Тиберія Юлія Рискупорида благочестивого, друга кесарів і друга римлян..., я, Христа, колишня дружина Друза, відпускаю в молитовні колишнього вихованця мого, Іракла, вільним раз (і назавжди) за моєю обітницею... і за участю в опіці синагоги іудеїв".
До VIII ст. значна кількість євреїв оселилася в межах Хазарського каганату. Наприкінці VIII — на початку XI ст. іудаїзм стає державною релігією каганату. Хазарський каган Йоседо ібн Шапруту розповідає історію прийняття іудаїзму каганом Буланом як державної релігії, дуже подібну до літописної вставки відомої як "вибір віри" князем Володимиром. Першою половиною X ст. датується лист єврейської громади Києва, знайдений у каїрській синагозі, з проханням допомогти жертві злодійства. Лист підписано главою єврейської громади Києва гапарнасом Авраамом.
Після розгрому Хазарії князь Святослав у 965 р. привів до Києва полонених і розселив їх у межах міста. В місті було два квартали, де мешкали визнавці іудаїзму — "Жидове" (в районі нинішньої Львівської площі) та "Козари".
IX—X стст. датуються згадки про єврейських купців, які відвідували слов'янські землі. У XII—XIII стст. згадуються єврейські комерсанти, котрі прямували на Русь ("голхей Ру-сья") із Західної та Центральної Європи. Про Київ згадують єврейські мандрівники Веніамин з Тудели (1160) та Псах'я з Регенсбурга.
Широко відомою є літописна розповідь про пропозицію хозарських послів князеві Володимиру щодо прийняття іудаїзму. І хоча пропозицію було відхилено, присутність визнавців іудаїзму при князевому дворі, їхній статус, що дорівнював статусу християнських послів з Візантії та Риму, засвідчує досить толерантні взаємини між русичами та євреями. Очевидно, відносно толерантною була й богословська полеміка з прихильниками іудаїзму Київського митрополита Іларіона (XI ст.). Діяла в Києві також і синагога, в якій закрилися євреї під час заворушення 1113 р. і витримали облогу до приходу Володимира Мономаха.
У XI—XIII стст. на Русі працюють знані талмудисти і дослідники Каббали Мойсей Київський, Іса Чернігівський, Ісаак Руський. Із хозар походив, очевидно, воєначальник князя Святополка Іванко Захарич. Деякі історики зазначають, що в ті часи євреї не відрізнялися від населення Київської Русі ні мовою, ні одягом. Відмінності виникли тільки після потужної міграційної хвилі євреїв Західної Європи.
Помітні позиції посідали євреї в Галицько-Волинському князівстві — князь Данило Галицький, зокрема, активно використовував їх у процесі соціально-економічного й державного будівництва. Відоме також промовисте порівняння тих часів: смерть князя Володимира (1288) євреї оплакували так само гірко, як і руйнацію Єрусалимського храму. Волинські князі давали змогу зводити синагоги, школи, молитовні тощо. Переселення євреїв на західноукраїнські землі посилилося під час татаро-монгольської навали. На Прикарпатті виникають нові поселення, єврейське походження яких зафіксовано в топономіці (Жидово, Жидачів, Жидівська Воля тощо). На західноукраїнських землях зустрілися дві хвилі єврейських біженців — першу, із Заходу, спричинили хрестові походи, другу, зі Сходу, — татаро-монгольська навала.
