Психотехнічні дефініції Ж. Піаже

Ж. Піаже розробив технічні терміни для експлікації складного процесу формування розумових здібностей людини – це ключові концепти які дають можливість прецизійно зрозуміти теорію вченого.

Організація – це природна тенденція осмислення досвіду за допомогою інтеграції цього досвіду з когнітивними структурами, які обладають логічним зв’язком. На початку розвитку людини ці когнітивні структури дуже прості, потім вони перетворюються – шляхом співставлення, об’єднання, рокіровки та групування моделей поведінки та мислення – в більш складні системи. Приклад: діти немовлячого віку можуть розглядати предмети та хапати їх при доторканні, але вони не можуть координувати між собою ці дві дії. Однак з часом у дитини розвивається здібність більш високого рівня, що дозволяє їй дивитися на предмет, тягнутися до нього та хапати його. Зв'язок який утворюється між поведінкою та мисленням, призводить до створення складного когнітивного зв’язку, за допомогою якого ми перцептуємо світ.

Баланс – природня тенденція підтримки рівноваги між тим, що людини вже знає, її когнітивною системою, та досвідом який вона отримує при взаємодії із світом. Коли рівновага порушена – тобто, ми відчуваємо щось таке, що дисонує, не відповідає нашим пізнанням, - ми відчуваємо тривогу та дискомфорт. Такий стан називається дисбалансом. Підтримка балансу вимагає від нас нейтралізацію дисбалансу та востановлення врівноваженного співвідношення між нашим розумінням світу та досвідом соприкосновєния з ним. Приклад: уявіть собі човен на тихому озері, він знаходиться в стані рівноваги; мимо проноситься катер, піднімаються хвилі, човен качається – рівновага порушена. Рибак у човні прагне востоновити рівновагу.

Схеми – це когнітивні структури, організовані шаблони поведінки чи мислення, що виникають в результаті процесу пізнання, в результаті взаємодії із середовищем, і які презентують світ. Все що ми використовуємо для розуміння світу та функціонування в ньому складається із схем. Приклад: у Жені є схема «собаки», за допомогою якої він правильно визначає коккер-спаніелєй та німецьких овчарок як собак. Схеми змінюються, по мірі того як розвиваються когнітивні зв’язки дітей; їх стає більше, і вони дозволяють диференціювати схожі об’єкти; стають складнішими і дозволяють бачити схожість між відмінними один від одного об’єктами. Приклад: коли Женя вперше побачив пекінеса, він його не впізнав, у нього не було схеми «пекінес», і в його схемі «собака» не було характеристик пекінесу. Виник дисбаланс «Папа, що це?»

Адаптація – процес, в ході якого схеми розростаються та змінюються; це природний процес пристосування нашого мислення до оточення або, навпаки, для восстановлення балансу між тим, що ми знаємо, і тим, що ми відчуваємо. Виникає узгодженість між уявленнями людини про реальність (схема) та життєвим досвідом. Адаптація складний двовекторний процес, що складається із асиміляції та акомодації.

Асиміляція – це процес інтерпретації досвіду таким чином, щоб він відповідав нашим знанням. Коли досвід не відповідає схемі яка існує у нас ми інтерпретуємо досвід, трансформуючи або викривляючи його таким чином, щоб досвід та схеми якомого точніше відповідали один одному; відповідно зміна сприйнятого так, щоб воно відповідало присутній у нас схемі призводить до ігнорування деяких аспектів інформації для того щоб не порушати балансу. Приклад: маленька дівчинка приймає скунса за кішку, така інтерпретація досвіду робиться внаслідок того, що у дівчинки відсутня схема «скунсу» і неправильна інтерпретація здійснюється у відповідності зі схемами які є у людини в наявності, хоча вони можуть не підходити до адекватного сприйняття світу.

Асиміляція не змінює структури схем, але впливає на їх кількісних показник. Приклад: Уедсуорт використовує порівняння з повітряною кулькою, асиміляція – це її надування, кулька стає все більше, але її форма не змінюється. Однак ми знаємо, що схеми розвиваються, Ж. Піаже описував ці зміни як акомодацію.

Акомодація – це процес трансформації, пристосування та модифікації схем до нового досвіду. Коли деякий досвід не відповідає схемі яка у нас існує, ми можемо або змінити цю схему у відповідності з досвідом, або створити нову схему. Приклад: батько Жені пояснив йому, що пекінес – це собака, тоді Женя подумав і розширив свою схему «собаки» таким чином, щоб вона включала в себе і пекінеса. Маленька дівчинка якій не повезло із скунсом, володіє новою схемою «скунс» і ніколи більше не плутає його з кішкою.

Наступні п’ять дефініцій відносяться до процесів, які визначають відмінності когнітивного розвитку і будуть використовуватися для експлікації різних можливостей когнітивного розвитку на його чотирьох стадіях.

Операція – відноситься до дії, що проізводиться розумово; ця здібність звільняє нас від буквального виконання дії. Важлива властивість операції в тому, що вона розумово може бути відмінена або зроблена в зворотньому напрямку. Дефініція операція зустрічається на трьох стадіях теорії когнітивного розвитку Ж. Піаже: передопераційної, конкретно операційної та формально операційної.

Збереження – відноситься до здібності впізнавати якості, що залишилися незмінними, не дивлячись на зміну зовнішньої форми або положення. Приклад: самий популярний експеримент Ж. Піаже пастулював збереження перманентної (неперервної) кількості. Два високих та вузьких сосуди наповнені водою, вчителька переливає воду одного з них в широкий та низький сосуд. Потім питає дітей, в якому з них більше води. Молодші діти нездатні сприймати збереження об’єму та зрозуміти, що кількість води не змінилася; вони бачать, що у високому тонкому сосуді більше води, тому що рівень води в ньому вище. Діти старшого віку розуміють, що кількість води при переливанні не змінилося, хоча здається, що у високому сосуді води більше, вони розуміють, що це не так. Експерименти Ж. Піаже, пов’язані із збереженням, зачипали ряд тем. Експерименти по збереженню маси, ваги, об’єму: якщо взяти дві глиняні кульки однакового розміру, перетворити одну з них в довгу глиняну смужку та спитати дітей де більше глини (експеримент збереження маси); спитати, що важче (експеримент збереження ваги); спитати, якщо я покладу ці предмети в сосуди з водою, в якому сосуді вода підніметься вище (експеримент збереження об’єму). Молодші діти скажуть, що глиняна смужка – більше, старші зрозуміють, що кількість глини не змінилася при зміні форми. Напр., взяти два однакових торти та один з них розділити на вісім частин. Молодші діти скажуть, що вісім кусків торта – більше; старшу зрозуміють, що торт той самий. Якщо показати дітям два ряди із п’яти однаково розташованих копійок, потім розташувати монети одного ряду поширше і спитати де більше грошей, молодші діти скажуть, що в довгому ряду грошей більше ніж в короткому.

Децентрація – це здатність фокусуватися одночасно на декількох аспектах ситуації, що являється відображенням більш високого рівня мислення.

Центрація сприйняття – тенденція сприймати тільки один із аспектів ситуації та виключати інші. Приклад: у випадку збереження перманентної (неперервної) кількості молодші діти фокусуються тільки на рівні води в сосуді, але не на сочетанії висоти, ширини та глибини; вони нездатні де центрувати свою увагу, відволіктися від рівня води, і тому вирішують, що чим він вище, тим більше води.

Зворотність – відноситься до здібності розумово відмінити дію. Приклад: старші діти можуть подумки перелити воду назад у високий сосуд і зробити висновок, що кількість води залишилася та сама. Молодші діти нездатні це зробити.

Незворотність – нездатність розумово відмінити дію.

Егоцентризм – нездатність побачити ситуацію з точки зору іншої людини. Це не егоїзм та не себелюбство; молодшим дітям важко, а то і неможливо побачити світ з точки зору іншої людини, вони вважають, що всі бачать світ так само як вони самі. Приклад: дитина, яка любить іграшкових ведмежат, може купити ведмедика мамі на день народження. «Задача з трьома конусами» Ж. Піаже точно демонструє даний феномен. Вчений ставив на стіл два маленьких конуса, а за ним один великий, він саджав дитину з одного боку столу, а по три інші сторони саджав іграшкових тварин. Ж. Піаже просив описати або намалювати, те що вона бачить. Потім вчений запитував, а що бачить ведмедик, що сидить по іншу сторону столу. Молодші діти описували або малювали таке саме розташування конусів, яке бачили вони самі. Старші були здатні мисленнєво переставити конуси і намалювати правильно їх розташування з різних точок зору.