Нормативне підгрунтя реалізації освітньої політики в України (освіта дорослих).
· Освіта дорослих – пролонгований процес і результат розвитку людини (особистості, громадянина, індивідуальності, фахівця), що відбувається упродовж усього життя, завдяки якому дорослі розвивають свої здібності або підвищують професійну кваліфікацію.
Згідно з Конституцією (стаття 53) кожний громадянин України має право на освіту.
Початок реформування системи освіти дорослих у нашій державі розпочався прийняттям законодавчих актів – законів України «Про освіту» (1996), «Про професійно-технічну освіту» (1998), «Про вищу освіту» (2002), а також Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття») (1993), Національної доктрини розвитку освіти (2002).
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Напрямки впровадження освітньої політики в Україні.
Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки визначає ключові напрями державної освітньої політики мають стати:
- реформування системи освіти на основі філософії «людиноцентризму» як стратегії національної освіти;
- оновлення законодавчo-нормативної бази системи освіти, адекватної вимогам часу;
- модернізація структури, змісту й організації освіти на засадах компетентнісного підходу, переорієнтації змісту освіти на цілі сталого розвитку;
- створення і забезпечення можливостей для реалізації різноманітних освітніх моделей, навчальних закладів різних типів і форм власності, різноманітних форм та засобів отримання освіти;
- побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді;
- забезпечення доступності та неперервності освіти впродовж життя;
- екологізації освіти, валеологічної культури учасників навчально-виховного процесу;
- розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті, підвищення якості освіти на інноваційній основі;
- інформатизація освіти, удосконалення бібліотечного та інформаційно-ресурсного забезпечення освіти і науки;
- забезпечення національного моніторингу системи освіти;
- підвищення соціального статусу педагогів;
- створення сучасної матеріально-технічної бази системи освіти.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Науковий статус аналізу освітньої політики як інструмента знання. Предмет аналізу освітньої політики.
· Policy Science (Наука про політику) репрезентують дві окремі відносно автономні гілки – дослідження освітньої політики (Education Policy Study) та аналіз освітньої політики (Education Policy Analysis).
Особливе значення у наданні прикладної спрямованості дослідження освітньої політики надає саме аналіз освітньої політики.
Обіймаючи власний стату с прикладної суспільної наукової дисципліни, аналіз політики, відповідно, й аналіз освітньої політики, не може виконувати свої функції не спираючись безпосередньо на політичну науку, методологічний фундамент якої, у свою чергу, складають соціальна філософія, філософія політики, філософія освіти.
Аналіз освітньої політики (Education Policy Analysis) як складова науки про політику (Policy Science) виконує, говорячи словами Б. Гершунського, “технологічні” функції.
В контексті “аналізу освітньої політики” (Education Policy Analysis), його функцій та мети цілком логічно можна розглядати освітню політику “як управлінський стратегічний інструмент, що належить до класу гуманітарних технологій”.
· Предмет аналізу освітньої політики – політика (policy), що є уособленням пошуку “шляхів оптимальної реалізації інтересів суб’єктів політичної дії” у сфері освіти – державних органів, ін-ституцій громадянського суспільства, бізнесу.
· Предмет політичного аналізу освітньої політики – це політика “як об’єктивна реальність, як перелік фактів” (politics), що впливають безпосередньо чи опосередковано на політику (policy) різних суб’єктів освітньої системи.
· Політика (policy) – це сфера професійного інтересу представників науки про політику, її складової – аналізу політики (Policy Analysis).
· Політика (politics) – це об’єкт уваги представників політичної науки (макрополітика).
Отже, політичний аналіз і аналіз політики – це взаємопов’язані, але не тотожні поняття.
Цей момент, як зазначає В. Тертичка, подекуди ігнорується коли проявляється “нерозуміння відмінності між поняттям політичний аналітик і аналітик політики ”. У контексті вищесказаного цілком коректним і зрозумілим виглядає висновок Ф. Реймерза та Н. Мак-Гінна, що “часто аналіз політики не передбачає політичного аналізу”. Цілком можливо, що в деяких випадках дійсно достатньо, скажімо, економічного, фінансового аналізу для визначення освітньої політики (policy) як програми дій певного суб’єкта без політичного аналізу “об’єктивної реальності” (politics) – політичного середовища (інституцій, ідей, політичної культури).
