Кодифікація римського права. Римське право класичного періоду

Суспільний і державний лад Риму в період імперії.

У І ст. до н.е. усі протиріччя рабовласницького Риму загострюються, що загрожує існуванню римської держави. Наступає так званий період громадянської війни, відбуваються величезні повстання рабів. У середині панівної верхівки виникають серйозні протиріччя між інтересами великих землевласників і фінансової аристократії. Боротьба іде між трьома партіями: оптиматами (спадкова землевласницька аристократія), вершниками (торгівці, лихварі,банкіри, відкупники та ін.) і популарами (представники інтересів міського і сільського плебсу-дрібних землевласників, ремісників).Усі ці обставини сприяли переходу Риму від республіки до монархії. Перехід цей відбувався поступово і ділився на дві частини: принципат і домінант.

Етап принципату називається так через титул особи, яка стояла на чолі Риму-принцепса. З точки зору організації державного механізму цей етап є перехідним від республіки до імперії. У руках принцепса поступово зосереджується необмежена влада, і одночасно з цим продовжують діяти республіканські установи, які перебувають у залежності від принцепса.

Принцес був головнокомандуючим армією, оголошував війну і укладав мир, управляв провінціями. Він мав право вето на розпорядження магістратів, виконував функції цензора, а також судді. Народні збори поступово втрачають будь-яке значення. Сенат зберігав деякі повноваження, але уже з ІІ ст. до н. е. його роль полягала у механічному затвердженні позицій принцепса. Магістрати обиралися сенатом із осіб, запропонованих принце псом, і не мали якогось впливу на хід державних справ.

У ІІІ ст. Римська імперія переживає розпад рабовласницької системи господарювання. Класові протиріччя ще більше загострюються. Римська держава останнього етапу свого розвитку очолюється імператором –домінусом (владикою). У 395 р. стався поділ Рим. Імперії на дві половини- Західну і Східну.

У період імперії старі республіканські установи зникають. Управління державою зосереджується у руках декількох основних відомств, керівники яких призначаються імператором. Влада імператора є необмеженою і божественного походження. Йому належить законодавча влада. Він обирає собі найближчого помічника, який має титул цезаря. Цезар є спадкоємцем імператора. Найголовнішим після імператора органом, що розглядав найважливіші державні справи і готував законопроекти, була державна Рада при імператорі.

Суспільний лад Рим. Імперії характеризується розвитком великого землеволодіння, що почалося ще у період республіки. Велике землеволодіння набуло двох основних форм: латифундії(оброблялись за допомогою рабської праці), а сальтуси (орендарями).

Припинення в ІІ ст.. нових завойовницьких війн і невеликий приріст рабів призвели до їх зменшення. Рабська праця стала дорожчою, а тому їх власники, почали виділяти рабам земельні наділи, обкладаючи їх оброками і різними повинностями. Такі ж наділи здавались і вільним селянам. І ті і другі називались колонами.

У 476 р. варварський вождь Одоакр позбавив влади останнього римського імператора,який за іронією долі мав ім`я легендарного засновника Риму і зменшене ім`я засновника імперії- Ромула Августула.

 

Джерела римського права.

Джерелами римського права були «Закони ХІІ таблиць», постанови народних зборів, постанови сенату, едикти преторів, консультації юористів, а з І ст. н.е. –розпорядження імператорів.

 

Кодифікація римського права. Римське право класичного періоду.

У VІ ст. у Східній Римській імперії (Візантії) імператором Юстиніаном було проведено кодифікацію. Результатом кодифікації було створення «Зводу римського цивільного права». «Звід» включав не тільки імператорське законодавство, але й найважливіші конструктивні елементи праць відомих римських вчених-правників.

Усі закони, які не було введені до Кодексу Юстиніана, автоматично втрачали чинність Він супроводжувався зводом спеціальних правничих текстів- Дігест(грец. мовою Пандект).

«Звід римського цивільного права» ще до Дігест було доповнено підручником Гая «Інституції».

Значення «Зводу римського цивільного права», до якого входили Дігести, Кодекс та інституції, полягає в тому що він відігравав роль основного джерела для відродження римського права в середньовічній Європі, створив умови для реконструювання самого метода формування римського права.

Головною рушійною силою розвитку права в класичний період були праці правників – попри те, перебували вони на службі в імператора чи ні, – у вигляді коментарів до едикту або звичаєвого права і зводів висновків з приводу реальних чи гіпотетичних справ. Класичні правники запровадили в римське право різноманітні термінологічні тонкощі, а до того ж зробили його занадто розгалуженим, і в середині ІІ століття юрист Гай, нікому не відомий учитель права, розробив для своїх учнів «інституціональну» систему. За системою Гая право було поділено на три розділи, що стосувалися відповідно осіб, речей та дій.

• Категорія осіб пов’язувалася з нормами, які регулювали різні види відносин, розглядуваних у трьох аспектах: свободи (вільні громадяни і раби), громадянства (громадяни та іноземці) і становища в сім’ї (незалежні члени родини і ті, хто підвладен іншому).
• Категорія речей прийняла на себе головний удар у цій класифікації. Вона включала що завгодно, якщо воно мало вартість у грошовому виразі. Гай визнавав і матеріальні, і нематеріальні речі. До останньої категорії він зараховував, по-перше, боргові зобов’язання у вигляді майна в руках кредитора, які були наслідками або угод, або порушень закону (цивільні правопорушення), по-друге, групи речей, які переходять повністю від однієї особи до іншої, такі як спадок померлого, що потрапляє до рук спадкоємців як певна цілісність.
• До третьої категорії належали способи діяльності та визначені різновиди діяльності. Хоча ця схема не мала значного безпосереднього впливу, її залюбки сприйняли як структуру системи приватного права загалом, тож її вплив можна помітити й у сучасних кодексах цивільного права.

Класичний період римського права увінчався в ІІІ столітті появою величезних узагальнювальних коментарів Павла та Ульпіана, які тривалий час обіймали найвищі в імперії посади преторіанських префектів. Опісля того занепад стабільного управління унеможливив розвиток права.